29 вересня 2025 року м. Ужгород№ 260/7859/24
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 травня 2024 року позивач був звільнений з військової служби у запас з військової частини НОМЕР_1 , проте повного розрахунку при звільненні не отримав.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно від 29.08.2024 року. У відповідь на заяву позивача, 15.10.2024 надійшла відповідь № 17052 із роз'ясненням позивачу, що він не має права на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Позивач не погоджується з такими у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що відповідно до Інструкції № 232 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються. Таким чином, відповідно до вищезазначених вимог Інструкції позивачу, як військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, при звільненні речі, які ним не були отримані з будь-яких причин за період служби, не видаються, тобто при звільненні в нього не виникає право на отримання таких речей. Наведене свідчить, що у позивача не виникло право на отримання грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане ним під час проходження служби. Беручи до уваги наведене, відповідачем не було порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно зі ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивача було призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.05.2024 року №133 був звільнений за сімейними обставинами.
Позивач зазначає, що при здійсненні військовою частиною розрахунку при звільненні, військовослужбовцю ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено компенсацію за речове майно, що і слугувало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII)
Згідно частини другої статті 1-2 Закону № 2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання, а також, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Завдання, організація та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці) визначаються Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 232 від 29.04.2016, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 р. за № 767/28897 (далі - Інструкція № 232).
Розділом V Інструкції №232 визначено особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період.
За приписами абзацу 10 пункту 29 розділу V Інструкції №232 при звільненні військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період вони вибувають з майном особистого користування. Речі, які ними не були отримані з будь-яких причин за період служби, під час звільнення не видаються. Інвентарні речі здаються на речовий склад військової частини.
Відповідно до пункту 16 розділу III Інструкції № 232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.
Відповідно до абзацу 11 пункту 29 розділу V Інструкції № 232 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Відповідно до абзацу 3 пункту 28 розділу ІІ Інструкції № 232 речове майно особистого користування військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається у власність.
Таким чином, єдиною категорією військовослужбовців, яким речове майно, видане у особисте користування видається у власність, є військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, до яких позивач не відносився. Інші категорії військовослужбовців отримують предмети речового майна у користування (носіння).
Отже, суд дійшов висновку, що в особливий період при звільненні військовослужбовців з військової служби, не передбачено видачу неотриманого речового майна особистого користування, та, і як наслідок, відповідна грошова компенсація не виплачується.
Враховуючи викладене, у позивача відсутнє право на отримання довідки про перелік та вартість речового майна, яке підлягало до видачі та не отримане ним на час звільнення з військової служби у відставку, а також відсутнє право на нарахування та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на час звільнення з військової служби у відставку.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову позивача необхідно відмовити.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк