29 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/21554/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії щодо обчислення та виплати з 16 березня 2022 року по 24 липня 2023 року належних сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України: від 02 грудня 2021 року № 1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (надалі - Закон № 1928-ІХ) станом на 01 січня 2022 року та від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (надалі - Закон № 2710-ІХ) станом на 01 січня 2023 року, з урахуванням проведених раніше виплат;
- зобов'язати здійснити перерахунок та виплату з 16 березня 2022 року по 24 липня 2023 року належних сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України: № 1928-IX станом на 01 січня 2022 року та № 2710-ІХ станом на 01 січня 2023 року, з урахуванням проведених раніше виплат;
- визнати протиправною бездіяльність щодо включення до складу грошового забезпечення, з якого з 16 березня 2022 року по 24 липня 2023 року обчислена грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (надалі - Постанова № 168) та сум індексації з урахуванням проведених раніше виплат;
- зобов'язати здійснити доплату з 16 березня 2022 року по 24 липня 2023 року грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, обчисливши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, та сум індексації з урахуванням проведених раніше виплат.
Позовні вимоги мотивовані виплатою грошового забезпечення під час проходження військової служби у неналежному розмірі. Стверджуючи, що після набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (надалі - Постанова № 103), згідно з якою було визначено до застосування при обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, відновлено дію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704) у попередній редакції, відповідно до якої при обрахунку посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Проте, відповідач продовжував виплачувати грошове забезпечення (посадовий оклад та оклад за військовим званням) з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що також зумовило заниження виплачених грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Також позивач наполягає на тому, що відповідачем до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням складових грошового забезпечення відповідно до Постанови № 704 безпідставно, водночас, не включено сум додаткової винагороди за Постановою № 168, яка виплачувалась у складі грошового забезпечення, відтак, як вважає позивач, підлягає урахуванню при обчисленні допомог, та індексації, яка є постійною виплатою у складі грошового забезпечення військовослужбовця.
Ухвалою від 02 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, й оскільки обставини щодо дотримання строку звернення до суду з цим позовом 05 листопада 2024 року (зареєстровано судом та внесено до системи авторозподілу суду 06 листопада 2024 року) потребували перевірки належними доказами, суд витребував у відповідача, з-поміж іншого, копію грошового атестата ОСОБА_1 , копію/витяг з журналу реєстрації вихідної документації в частині запису про видачу/вручення грошового атестата ОСОБА_1 , та копію картки особового рахунка військовослужбовця ОСОБА_1 з відміткою (під підпис військовослужбовця) щодо дати видачі/вручення грошового атестата.
На виконання вимог суду відповідач подав копію картки особового рахунка військовослужбовця ОСОБА_1 за 2022 - 2023 роки, копію грошового атестата позивача та копію/витяг з журналу реєстрації вихідної документації в частині запису про видачу/вручення грошового атестата ОСОБА_1 , відповідач не надав.
Визначаючись у питанні дотримання позивачем строку звернення до суду із заявленими у позові вимогами, суд враховує постанову Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, у якій з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), судова палата зробила правовий висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього судова палата погодилась, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
Суд враховує, що відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, з-поміж іншого, вибуття до нового місця служби.
Як встановлено у підпункті 11.3 пункту 11 Правил, зокрема, грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо, підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації. Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунка військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини.
Дослідивши надану відповідачем копію карти особового рахунка військовослужбовця ОСОБА_1 за 2022 - 2023 роки суд встановив відсутність підпису позивача у графі № 20 "Підпис про отримання грошового атестата", як і відсутні жодні реквізити у графі № 19 "Дата і номер виданого грошового атестата".
Разом з тим, належить узяти до уваги, що позивач призваний на військову службу по мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" та виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 24 липня 2023 року у зв'язку з вибуттям до нового місця служби у АДРЕСА_1 (наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 липня 2023 року № 207). Тому суд враховує правовий висновок у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 щодо застосування положень статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:
"1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.".
Цей правовий висновок Верховного Суду суд враховує з огляду на виконання позивачем обов'язків військової служби до 25 жовтня 2024 року (що підтверджено записом у військовому квитку серії НОМЕР_2 ) та поряд з відсутністю у розпорядженні суду жодних належних доказів на підтвердження вручення позивачу у день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 грошового атестату, а відтак його обізнаності щодо нарахованих спірних сум грошового забезпечення при виключенні зі списків особового складу. Тому у суду відсутні підстави вважати пропущеним строк звернення до суду з позовом у цій справі в частині вимог з 19 липня 2022 року (щодо періоду вимог з 16 березня 2022 року по 18 липня 2022 року цей строк не розповсюджується).
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву зазначає, насамперед, про те, що з набранням чинності з 20 травня 2023 року постановою Кабінету міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704" (надалі - Постанова № 481) посадові оклади та оклади за військовими званнями військовослужбовців розраховуються зі сталої величини - 1762 грн. Зауважує на тому, що Постановою № 103 до пункту 4 Постанови № 704 внесено зміни, якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня 2018 року, та вилучено умову щодо розрахунку виходячи із 50 % розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 01 січня календарного року. При цьому невідображення таких змін у пункті 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 Постанови № 704, на переконання відповідача, не може впливати на визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. Тим більше з набранням чинності Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (надалі - Закон № 1774-VIII) ці Примітки застосуванню не підлягають за невідповідністю їх змісту положенням Закону. Так само і втрата чинності пунктом 6 Постанови № 103 не зумовила зміну приписів пункту 4 Постанови № 704, згідно з якими розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, що не зазнало змін з прийняттям Постанови № 704.
Відповідач також вважає відсутніми підстави для перерахунку грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік із включенням додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 як встановленої тимчасової виплати на період воєнного стану, оскільки пункт 6 розділу ХХIIІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (надалі - Порядок № 260) містить застереження, що грошова допомога для оздоровлення визначається з грошового забезпечення без включення винагород, а виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою. Також наполягає на тому, що як грошова допомога для оздоровлення, так і матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є разовими виплатами та індексації в силу норм Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (надалі - Порядок № 1078) не підлягають.
З таких підстав просить відмовити в позові.
Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 , мобілізованого відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", з 16 березня 2022 року на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16 березня 2022 року № 754 зараховано до списків особового складу фармацевтом відділення медичного постачання медичної роти.
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 липня 2023 року № 207 сержанта, призваного на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , штаб-сержанта 3 категорії групи безпілотних систем, призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 19 липня 2023 року № 106-РС на посаду штаб-сержанта 2 категорії відділу координації вогневого ураження противника управління об'єднаної вогневої підтримки 7 корпусу десантно-штурмових військ, з 24 липня 2023 року виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з вибуттям до нового місця служби у АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 07 грудня 2024 року за № 133/10173 ОСОБА_1 встановлено посадовий оклад: з 16 березня по 30 червня 2022 року 2910,00 грн (6 тарифний розряд; 1,65 тарифний коефіцієнт), з 01 липня 2022 року по 20 квітня 2023 року 3000,00 грн (7 тарифний розряд; 1,70 тарифний коефіцієнт), з 21 квітня по 30 червня 2023 року 3660,00 грн (14 тарифний розряд; 2,08 тарифний коефіцієнт) та оклад за військовим званням відповідно до довідки від 07 грудня 2024 року за № 133/10174 з 16 березня 2022 року по 19 червня 2023 року у розмірі 670,00 грн (тарифний коефіцієнт 0,38), з 20 по 30 червня 2023 року 740,00 грн (тарифний коефіцієнт 0,42).
Довідкою відповідача від 28 грудня 2024 року за № 133/10986 підтверджено нарахування позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік у сумі 15387,93 грн, із включенням: окладу за військовим званням (670 грн), посадового окладу (3000 грн), надбавки за особливості проходження служби (3222,26 грн), премії (8730 грн); а довідкою від 28 грудня 2024 року за № 133/10987 підтверджено нарахування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у сумі 15387,93 грн, із включенням: окладу за військовим званням (670 грн), посадового окладу (3000 грн), надбавки за особливості проходження служби (3222,26 грн), премії (8730 грн).
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 24 жовтня 2024 року за № 133/9001 нараховано індексацію грошового забезпечення упродовж спірного періоду, а саме з березня по грудень 2022 року, з 2023 року сума індексації склала 0,00 грн у зв'язку із зупиненням дії Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі - Закон № 1282-XII) згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
На адвокатські запити представниці позивача відповідач у листах від 25 жовтня 2024 року за № 813/25422 та № 813/25423 зазначив про нарахування грошового забезпечення відповідно до чинного законодавства у повному обсязі та відсутності, відповідно, підстав для його перерахунку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704 ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
З 24 лютого 2018 року набрала чинності Постанова № 103, якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Так, відповідно до статті 7 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року визначено на рівні 1762 гривень.
Отже, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, та, відповідно, передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року № 1644 і від 30 серпня 2017 року № 704" виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: "1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.". В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
У цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати йому грошового забезпечення за період з 16 березня 2022 року по 24 липня 2023 року, тобто, позивач, апелюючи до дати ухвалення судового рішення - 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, доводить, що посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу має визначатися за правилами пункту 4 Постанови № 704, у редакції, чинній на 29 січня 2020 року - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, тобто на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, а не "на 01 січня 2018 року" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Своєю чергою, застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 суд касаційної інстанції висловився, зокрема, про таке: "на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"."
Своєю чергою, Закони № 1928-IX та № 2710-IX не містять застережень щодо застосування у 2022-2023 роках як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, згідно із яким прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1928-IX та Закону № 2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Надаючи оцінку доводам відповідача щодо незастосування величини "50 % мінімальної заробітної плати" з огляду на нововведення Закону № 1774-VIII, а відтак незастосування положення пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 380/21655/21, які говорять про те, що установлене пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка ураховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням (пункт 41 цієї постанови).
Разом з тим, 20 травня 2023 року набула чинності Постанова № 481, пунктом 2 якої внесено зміну до пункту 4 Постанови № 704 й викладено абзац перший в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, був застосовним до 19 травня 2023 року включно.
Питання нарахування грошового забезпечення військовослужбовця з 20 травня 2023 року, яке розраховане із розміру посадових окладів військовослужбовців із застосуванням сталої розрахункової величини 1762 грн, запровадженої Постановою № 481, а не із розміру "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року", як це було передбачено пунктом 4 Постанови № 704 до внесених змін, було предметом розгляду Верховним Судом у постановах від 02 липня 2025 року у справі № 240/29489/23, від 03 липня 2025 року у справі № 380/13292/24, які в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України підлягають урахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У вказаних судових рішеннях Верховний Суд резюмував, що внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704. Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.
Спеціальним Законом № 2011-ХІІ встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов'язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин).
Водночас, як зазначив Верховний Суд у згаданих постановах від 02 липня 2025 року у справі № 240/29489/23, від 03 липня 2025 року у справі № 380/13292/24, визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Отже, враховуючи висновки Верховного Суду, за наведеного правового регулювання спірних правовідносин, з 20 травня 2023 року до розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб підлягає урахуванню розрахункова величина 1762 грн, встановлена пунктом 4 Постанови № 704 в чинній редакції на час нарахування спірних виплат.
Роблячи висновки в частині позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з 20 травня 2023 року суд, насамперед, виходить з принципу диспозитивності адміністративного судочинства, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23).
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21).
А тому слід враховувати, що у цій справі позивачем визначено предметом оскарження, зокрема "протиправність бездіяльності відповідача щодо незастосування при обчисленні грошового забезпечення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року". Проте, у межах розгляду цієї справи позивач не ставить питання про скасування Постанови № 481.
Суд зважає, що підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що Постанова № 481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24 (ухвалою від 04 серпня 2025 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України), № 320/41449/23, № 320/35573/23.
На час розгляду цієї справи рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Враховуючи, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема дії відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20 травня по 24 липня 2023 року із застосуванням чинної на той час редакції Постанови № 704, то подальше скасування судом цієї норми не впливає на оцінку дій відповідача щодо обрахунку виплат грошового забезпечення за спірний період.
Такі висновки узгоджуються з викладеною позицією Верховного Суду у численних постановах, зокрема від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24 та інших, а саме про те, що зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 не підлягають застосуванню саме з дати набрання чинності постанови суду апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови № 481 до 18 червня 2025 року.
Підсумовуючи зазначене суд доходить висновку, що у період з 20 травня по 24 липня 2023 року правові підстави для застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції, до внесення змін Постановою № 481 відсутні, а тому відповідач правомірно проводив нарахування і виплату грошового забезпечення на підставі приписів пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481.
Такі висновки суду зроблені з урахуванням правових висновків Верховного Суду у постанові 08 вересня 2025 року у справі № 200/4426/24, які в силу положення частини п'ятої статті 242 КАС України підлягають урахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, ураховуючи встановлені обставини цієї справи та за наведеного вище правового регулювання суд дійшов висновку, що посадовий оклад ОСОБА_1 , його оклад за військовим званням як військовослужбовця, з 16 березня 2022 року по 19 травня 2023 року включно мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а не "на 01 січня 2018 року"). З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувались й одноразові додаткові види грошового забезпечення упродовж цього періоду: грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік.
Тож позовні вимоги у цій частині суд визнає обґрунтованими, які, відповідно, підлягають задоволенню.
Що ж до періоду розрахунку грошового забезпечення з 20 травня 2023 року по 24 липня 2023 року, то враховуючи висновки Верховного Суду, підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за вказаний період виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2023 року відсутні. Тому у задоволенні заявлених вимог за період з 20 травня по 24 липня 2023 року включно (день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ) слід відмовити.
Щодо включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 та сум індексації, суд виходить з такого.
Пунктом 1 розділу ХХІІІ Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХІV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання, встановлених Конституцією України, гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом № 1282-XII, згідно зі статтею 1 якого індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Тобто, індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
До цього ж, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому індексація є невід'ємною складовою частиною сум грошового забезпечення.
Отже, враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17 й у постанові від 06 лютого 2019 року Велика Палата дійшла висновку, що при обчисленні пенсії не враховується такий складовий елемент грошового забезпечення як одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Таким чином, оскільки індексація нараховувалась і виплачувалась позивачу упродовж служби у 2022 році, що підтверджено відповідачем, відсутні підстави вважати такі виплати (індексацію) одноразовими видами грошового забезпечення, а відтак відповідач протиправно не врахував індексацію грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік.
При цьому суд враховує доводи відповідача щодо виплати фіксованої, як вказує відповідач, суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі 15622,26 грн (без відрахувань). Водночас, суд звертає увагу, що згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 28 грудня 2024 року № 133/10987 спірна сума у розрізі складових включає, з-поміж іншого, посадовий оклад та оклад за військовим званням, які відповідно до висновків суду у цьому судовому рішенні мають визначатись з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня календарного року, а також сума матеріальної допомоги, відповідно до висновків суду, має включати індексацію грошового забезпечення, чим спростовано доводи відповідача щодо фіксованої суми спірної допомоги.
Що ж до позовних вимог про врахування у складі грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога за 2022 рік, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, суд виходить з такого.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
Спірне питання щодо неврахування у складі грошового забезпечення, з якого обчислюється матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та одноразова грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік, виплаченої додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, було предметом розгляду у межах касаційного перегляду судових рішень у справі № 240/26420/23, й у постанові від 26 лютого 2025 року Верховний Суд виходив з такого.
Так, зі змісту частини першої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ висновується, що ці норми встановлюють лише право військовослужбовця на отримання допомоги на оздоровлення.
Положення четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець делегував, зокрема, Міністру оборони України.
Такими нормативно-правовими актами є Постанова № 704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Порядок № 260.
Отже, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Водночас у пункті 16 розділу І Порядку № 260 визначено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, непередбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
При цьому пунктом 6 розділу XXIII Порядку № 260 обумовлено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до пункту 7 розділу XXIV Порядку № 260 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Варто зазначити, що Верховний Суд у постановах від 08 серпня 2024 року у справі № 240/26703/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/33138/23, від 26 листопада 2024 року у справі № 240/1800/24 констатував, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану.
За правилами пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку № 260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).
Також Верховний Суд констатував, що, делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення.
Отже, висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 08 серпня 2024 року у справі № 240/26703/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/33138/23, є релевантними та застосовними до спірних правовідносин у справі, яка розглядається.
Крім того, правова позиція щодо відсутності підстав для включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, викладена у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі № 240/26235/23.
За таких обставин і правового регулювання суд доходить висновку, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану та жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168. Тож у цій частині заявлених позивачем вимог належить відмовити.
Враховуючи висновки суду щодо спірних ключових питань у межах заявлених позовних вимог у цій справі позов підлягає задоволенню частково.
Зважаючи на відсутність понесених позивачем судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 16 березня 2022 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 16 березня 2022 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, з урахуванням проведених раніше виплат.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого обчислена грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, сум індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, обчисливши їх із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум індексації грошового забезпечення, з урахуванням проведених раніше виплат.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
29.09.25