29 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/4146/25
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення виплати раніше перерахованої пенсії з 01 січня 2025 року в обмеженому граничному розмірі 26313,23 грн;
- зобов'язати відповідача виплачувати нараховану пенсію з 01 січня 2025 року без застосування будь-яких обмежень граничним розміром та коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів від 03 січня 2025 року № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (надалі - Постанова № 1).
В обґрунтування позову позивач зазначає, що за приписами статті 1-1 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Закон № 2262-ХІІ) законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-IV. Як доводить позивач, насамперед слід керуватись статтями 1, 3, 8, частинами першою, другою, п'ятою статті 17, частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Конституції України та нормами спеціального законодавства, а саме Законом № 2262-ХІІ з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7 рп/2016 та від 12 жовтня 2022 року № 7-р(ІІ)/2022 щодо безумовного дотримання соціальних гарантій високого рівня особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, а не нормами Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (надалі - Закон № 4059-IX) та Постанови № 1, які не змінюють умови і норми пенсійного забезпечення.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. Подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що Законом № 4059-IX визначено виплату пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ упродовж 2025 року із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених у Постанові № 1. Стверджує, що Постанова № 1 є тим спеціальним нормативно-правовим актом, тимчасовим (діє на період особливого стану), який має пріоритет застосування до порядку обрахунку пенсійних виплат, які перевищують 10 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Ухвалою від 14 квітня 2025 року суд залишив без задоволення клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про зупинення провадження у цій справі.
Ухвалою суду від 29 вересня 2025 року залишено без задоволення клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про залучення Міністерства соціальної політики України до участі у цій справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Розглянувши доводи позовної заяви та заперечення у відзиві на позов, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з такого.
Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та з 14 жовтня 2008 року отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Відповідно до розрахунку пенсії по інвалідності по пенсійній справі 0601002236 з 01 січня 2025 року відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2025 року, за результатами якого підсумок пенсії (з надбавками) склав 29777,83 грн, а з урахуванням максимального розміру пенсії та пониження суми згідно з Постановою № 1 - 26313,23 грн.
На заяву позивача від 18 лютого 2025 року про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, відповідач листом від 11 лютого 2025 року № 8059-9126/К-02/8-0600/25 повідомив про виплату пенсії з 01 січня 2025 року у сумі 26313,23 грн з урахуванням вимог Постанови № 1.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з того, що спір у цій справі виник внаслідок виплати пенсії позивача з 01 січня 2025 року відповідно до нововведень згідно із Законом № 4059-IX.
Так, статтею 46 Закону № 4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 46 Закону № 4059-IX Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1, яка застосовується з 01 січня 2025 року, пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону № 1058-IV, і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону № 1058-IV, перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону № 1058-IV.
Пунктом 2 цієї Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії. При цьому такі коефіцієнти не застосовуються до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Разом з тим, згідно з частинами першою та третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-IV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-IV.
Водночас, пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України. Отже, аналіз положень статей 8, 18 та 92 Конституції України у системному зв'язку з преамбулою Закону України № 2262-XII дозволяє зробити обґрунтований висновок про те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, визначаються виключно положеннями спеціального закону - Закону № 2262-XII. При цьому "Обчислення пенсії" особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ визначено розділом V (статті 43- 47) Закону № 2262-ХІІ, а "Виплата пенсій" та "Порядок перерахунку пенсій" - розділами VII (статті 52- 62) та VIII (статті 63- 66) Закону № 2262-ХІІ відповідно.
Таким чином, положеннями статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 2262-ХІІ, що не узгоджується із приписам статті 11 Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Визначаючись у цьому спорі суд враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 17 вересня 2025 року у справі № 240/1202/25.
У цій постанові Верховний Суд виснував, що застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону № 4059-IX та пункту 1 Постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України. Поширення дії Закону № 4059-IX та Постанови № 1 на пенсії, що призначені відповідно до Закону України № 2262-XII, є грубим порушенням норм Конституції України, зокрема статей 8, 19 та 92.
У таких висновках Верховний Суд виходив з того, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, з огляду того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
При цьому у справі № 240/1202/25 Верховним Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25 за подібних правовідносин, які, якщо підсумувати, зводяться до того, що Закон № 4059-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми; Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Оскільки у правовому регулюванні спірних у цій справі правовідносин існує конкуренція норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права, колізію положень двох нормативно-правових актів рівня закону подолати можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (lex specialis derogat generali). Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 2262-ХІI, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).
Виходячи з цієї позиції Верховним Судом зроблено правовий висновок, який з огляду на подібність спірних правовідносин зі справою № 240/1202/25, в силу положення частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) є застосовним при вирішенні цієї справи:
"Застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України. ".
Ці висновки підтримано Верховним Судом також і в постанові від 24 вересня 2025 року у справі № 240/4302/25.
Натомість відповідачем помилково визначено застосування як "спеціального" нормативно-правового акта - Постанови № 1 за темпоральним критерієм та визначено, відповідно, пріоритетність застосування на період особливого стану понад норми Закону № 2262-ХІІ, що прямо суперечить закріпленому, зокрема, у частині третій статті 7 КАС України правилу, за яким у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Слід враховувати, що частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
У Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, за встановлених обставин цієї справи та враховуючи правозастосування Верховного Суду у подібних зі спірними правовідносин, дії відповідача щодо виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України.
Застосувавши нормативно-правові акти, які не урегульовують умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, протиправно обмеживши право позивача на належний соціальний захист, відповідач вийшов за межі наданих повноважень, що утворює самостійну та достатню підставу для визнання протиправними його дій щодо перерахунку пенсії позивача.
А тому належним та відповідним порушеному праву способом захисту у цій справі буде зобов'язання пенсійного органу виплатити позивачу пенсію з 01 січня 2025 року без обмеження максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови.
Суд переконаний, що обраний спосіб захисту є достатнім та повною мірою гарантуватиме остаточне вирішення спору.
При цьому вимога "виплачувати" пенсію є формально спрямованою на майбутнє, яка з цих підстав задоволенню у судовому порядку не підлягає з огляду на положення статті 2 КАС України та усталену судову практику щодо надання судового захисту фактично порушеному праву.
Цією ж нормою КАС України установлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зміст встановлених судом обставин цієї справи утворює переконливі підстави вважати, що оскаржувані дії відповідача не відповідають критеріям обґрунтованості, добросовісності та пропорційності, натомість позовні вимоги у цій справі суд визнає обґрунтованими, які, відповідно до висновків у цьому судовому рішенні, підлягають задоволенню частково.
Враховуючи результат вирішення спору, за відсутності понесених стороною позивача судових витрат у цій справі їх розподіл не здійснюється.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року з обмеженням максимальним розміром та з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року без обмеження максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
29.09.25