Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 вересня 2025 року Справа№640/34206/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними дій, скасування вимоги
Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними дій щодо нарахування недоїмки по сплаті з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 29691,41 грн як адвокату, що здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-274483-17У та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-274483-17.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
В установлений судом строк позивачкою усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи. Зобов'язано відповідача подати до суду всі матеріали, що були або мали бути взяті відповідачем до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року суд прийняв до провадження справу та призначив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Призначено розгляд клопотання позивачки про поновлення строку звернення до суду з цим позовом проводити під час розгляду справи. Витребувано у Головного управління ДПС у м. Києві в строк подання відзиву на позовну заяву докази направлення та вручення ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-274483-17У.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року суд замінив відповідача Головне управління ДПС у м. Києві на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ ДПС України (код ЄДРПОУ ВП 44116011). Витребувано у Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС України в строк подання відзиву на позовну заяву докази направлення та вручення ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-274483-17У.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року суд відмовлено у задоволенні клопотання позивачки про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що є адвокатом та перебуває на обліку відповідача як платник страхових внесків. Зазначила, що у період з 01.01.2017 по 31.12.2020 року не отримувала дохід від здійснення адвокатської діяльності. Зазначила, що з липня 2016 року є найманим працівником, а тому звільняється від сплати страхових внесків, оскільки сплачені її роботодавцями суми страхових внесків перевищують розмір мінімального страхового внеску. Вважає, що з урахуванням проведених нарахування страхових внесків розмір недоплати по страховим внесків становить 9196,41 грн. Проте відповідач прийняв спірні вимоги про сплату недоїмки, та направив на примусове виконання вимогу від 15.05.2019 року №Ф-274483-17У, відповідно до якої заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 38887,82 грн. Дії відповідача щодо нарахування недоїмки по сплаті з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 21209, 98 грн, вважає протиправними просила скасувати спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-274483-17У та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-274483-17.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Враховуючи положення ч. 6 ст. 162 КАС України суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами у справі.
Крім того, відповідач подав до суду заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору. Заява обґрунтована тим, що позивачка перебуває на обліку податковому обліку в Лівобережній ДПІ ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат, з 07.09.2009 року. У інтегрованій картці позивачки відображено нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі як особі, яка займається незалежною професійною діяльністю на загальну суму 38888,74 грн: за 2017 рік - 8448 грн; за 2018 рік - 9828,72 грн; за 2019 рік - 11016,72 грн; за 2020 рік - 9595, 30 грн. При цьому, в інтегрованій картці відображено сплату єдиного внеску 14.07.2021 в розмірі 21029,98 грн, наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 17857,84 грн. Станом на 30.04.2019, в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість з єдиного внеску в сумі 21029,98 гривень. Таким чином, засобами ІКС контролюючого органу, в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-274483-17 на суму 21029,98 грн та направлено на адресу платника. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення листа, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-274483-17 повернута з поштового відділення у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання та вважається врученою 25.06.2019 року. Разом з тим, Деснянським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в межах виконавчого провадження, з ОСОБА_1 стягнуто в повній сумі заборгованість за вимогою від 15.05.2019 № Ф-274483-17У та перераховано 14.07.2021 до ГУ ДПС у м. Києві на рахунок за кодом платежу 71040000 у сумі 21029,98 гривень. Таким чином, заборгованість за вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 15.05.2019 № Ф-274483-17У по ОСОБА_1 відсутня.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивачка - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку як платник страхових внесків у Головному управлінні ДПС у м. Києві, Лівобережна ДПІ, що не є спірною обставиною у справі.
Відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011) є суб'єктом владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.
Суд встановив, що на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 01.06.2001 року №16 позивачці було видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1669 від 01.06.2001 року.
Головне управління ДПС у м. Києві сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-274483-17, відповідно до якої станом на 30 квітня 2019 у позивачки наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 21 029,98 грн.
Вказану вимогу направлено позивачці засобами поштового зв'язку 22.05.2019 року та повернуто за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання.
22.06.2021 року Головне управління ДПС у м. Києві сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-274483-17У, відповідно до якої станом на 22.06.2021 року у позивачки наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 38 887,82 грн. При цьому, відповідач вимагав сплатити недоїмку в сумі 21 029,98 грн.
08.07.2021 року старший державний виконавець Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №66006626 з примусового виконання вимоги №Ф-274483-17У від 15.05.2019 року.
13.07.2021 року старший державний виконавець Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №66006626 про стягнення з позивачки заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 21029,98 грн у зв'язку з виконанням в повному обсязі вимоги №Ф-274483-17У від 15.05.2019 року.
На звернення представника позивачки із адвокатським запитом Головне управління ДПС у м. Києві надало відповідь листом від 05.11.2021 року №100623/6/26-15-13-07-17, відповідно до якої станом на 30.04.2019 року за позивачкою обліковувалася заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціального страхування у сумі 21 029,98 грн. Засобами інформаційно-телекомунікаційної системи контролюючого органу в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 15.05.2019 року №Ф-274483-17. У зв'язку з набранням чинності вимогою до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) направлено вимогу від 15.05.2019 року №Ф -274483-17У. Останнім 14.07.2021 року стягнуто заборгованість згідно з вимогою від 15.05.2019 року №Ф-274483-17У у сумі 21 029,98 грн. Станом на 02.11.2021 за позивачкою обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціального страхування у сумі 17 857,84 грн.
Не погоджуючись з правомірністю формування відповідачем вказаної вимоги, позивачка звернулася з даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі по тексту також Закон №2464 в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:
- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);
- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п.5).
Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року дорівнював 3200 гривні.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4173 гривні.
Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:
- у 2017 році - 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%), 2112,00 грн на квартал (704,00 грн. х 3);
- у 2018 році - 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%), 2457,18 грн на квартал (819,06 грн х 3);
- у 2019 році - 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%), 2754,18 грн на квартал (918,06 грн. х 3).
За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 та за 1 квартал 2019 року, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 21 030,90 грн.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця або провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності Законом №2464 не врегульовано.
Верховний Суд у постановах від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88062063) та від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85964928) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В означеній справі Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як особи, які провадять незалежну професійну діяльність, проте фактично не здійснюють та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як особи, які провадять незалежну професійну діяльність (однак таку діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
На підставі цього при вирішенні спору суд повинен зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу особи, яка провадить незалежну професійну діяльність; здійснення нею діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаних постановах, підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Суд встановив на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01 вересня 1998 року, що ОСОБА_1 у період з 08.11.2018 по 05.02.2021 року працювала в ТОВ «Техенерготрейд» (записи 18-19).
Суд встановив на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01 вересня 1998 року, що ОСОБА_1 у період з 08.02.2021 року працює в ТОВ «ІТ ОК» (запис 20).
Суд встановив на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 стосовно позивачки, що у період з січня по листопад 2017 року єдиний внесок роботодавцем, ТОВ «Юридична фірма «ОЛЕКСАНДР КУРІНСЬКИЙ І ПАРТНЕРИ», код ЄДРПОУ 38150380, за позивачку сплачувався виходячи з розміру заробітної плати 1600 грн, у грудні 2017 року - з 3200 грн, у період з січня по лютий 2018 року - з 1861,50 грн, у період з березня по серпень 2018 року - з 930,75 грн. За період з вересня по жовтень 2018 року єдиний внесок позивачку/роботодавцем за позивачку не сплачувався. За листопад 2018 року єдиний внесок за позивачку сплачувався ТОВ «Техенерготрейд», код ЄДРПОУ 32531054, виходячи з розміру заробітної плати 15454,54 грн, з грудня 2018 по лютий 2019 року - з 20000 грн, з березня по червень 2019 року - з 20061,47 грн, у липні 2019 року - з 20795,41 грн, у серпні 2019 року з 20987,17 грн, з вересня по листопад 2019 року - з 20128,45 грн, у грудні 2019 року - з 20134,50 грн.
Враховуючи означені обставини, оскільки судом не встановлено та не підтверджується матеріалами справи факт перебування позивачки у трудових відносинах та, відповідно, сплати єдиного внеску у період з вересня по жовтень 2018 року включно, суд дійшов висновку про правомірність вчинення відповідачем дій з нарахування єдиного внеску за означений період у розмірі не менше мінімальної суми, тобто 819,06 грн щомісячно, разом 1 638,12 грн за 2 місяці у період з вересня по жовтень 2018 року.
Щодо періоду нарахування з січня по листопад 2017 року та з січня по серпень 2018 року, суд встановив, що роботодавець ТОВ «Юридична фірма «ОЛЕКСАНДР КУРІНСЬКИЙ І ПАРТНЕРИ», код ЄДРПОУ 38150380, сплатив за позивачку єдиний внесок у розмірі меншому за мінімальний страховий внесок, що, в свою чергу, зумовлює наявність підстав для донарахування такого за 2017 рік на загальну суму 3872 грн ((704 грн - 352 грн) * 11 місяців) та за 2018 рік на загальну суму 4 504,80 грн ((819,06 грн - 409,53 грн) * 2 місяці + (819,06 грн - 204,77 грн) * 6 місяців).
Отже, загальна сума недоплаченого єдиного внеску у спірному періоді склала 10 014,92 грн (3872,00 грн + 4 504,80 грн + 1 638,12 грн).
Стосовно решти спірного періоду нарахування суд звертає увагу, що роботодавець позивачки ТОВ «Техенерготрейд» сплачував за неї єдиний внесок у розмірі не менше мінімального (819,06 грн у 2018 році, 918,06 за 2019 рік та 1 039,06 за 2020 рік), що виключає обов'язок повторного нарахування позивачці та сплати його за означений місяць.
Суд зауважує, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як особи, які провадять незалежну професійну діяльність, проте фактично не здійснюють таку діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
При цьому, суд наголошує на відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження зупинення позивачем дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю як доказу нездійснення ним такого виду діяльності.
Оскільки матеріалами справи підтверджено факт наявності у позивачки статусу особи, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвоката), враховуючи відсутність доказів перебування її у трудових відносинах з роботодавцем у періоді з вересня по жовтень 2018 року, а також враховуючи сплату роботодавцем єдиного внеску у розмірі меншому за мінімальний страховий внесок у період з січня 2017 по грудень 2017 та з січня по серпень 2018 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування спірної вимоги в частині нарахованого позивачу єдиного внеску у розмірі 10 014,92 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування вимоги від 15.05.2019 року №Ф-274483-17У в частині нарахування позивачу єдиного внеску у розмірі 11 015,06 грн (21 030,90 грн - 0,92 грн (наявна переплата станом на 01.01.2017 року) - 10 014,92 грн).
Окрім того, суд встановив, що відповідач нарахував позивачці заборгованість зі сплати єдиного внеску за період з січня 2017 по лютий 2020 року, за червень - листопад 2020 року на загальну суму 38 888,74 грн.
Водночас, оскільки суд вище встановив, що відповідач правомірно нарахував заборгованість зі сплати єдиного внеску на суму 10 014,92 грн, отже, протиправними є дії відповідача щодо нарахування позивачці недоїмки по сплаті з єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 01.11.2020 року в розмірі 28 873,82 грн.
Стосовно позовних вимог про скасування вимоги від 15.05.2019 року №Ф-274483-17 суд зазначає таке.
В силу вимог п. 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції чинній станом на дату винесення спірної вимоги) (далі - Інструкція №449), вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платнику, що є фізичною особою-підприємцем, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера "У" (узгоджена вимога).
В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:
платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;
вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Відповідно до положень пункту 5 Розділу Інструкції №449 у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення податкового органу або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Податковий орган протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності) пред'являє її до виконання органу державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Отже, проставлена в третій частині порядкового номера вимоги літера «У» несе інформацію щодо узгодження вимоги.
Таким чином, податкова вимога від 15.05.2019 року №274483-17 як така, що набрала чинності та підлягала примусовому стягненню, містила в третій частині порядкового номера літеру «У», отже вимога від 15.05.2019 року №274483-17 не є окремим від вимоги від 15.05.2019 року №274483-17У рішення відповідача, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 908 грн підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
У зв'язку з перебуванням судді Троянової О.В. у відрядженні розгляд справи проводиться у перший робочий день.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними дій, скасування вимоги - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у м.Києві як відокремленого підрозділу ДПС України щодо нарахування ОСОБА_1 недоїмки по сплаті з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 01.11.2020 року в розмірі 28 873,82 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС України від 15.05.2019 року №Ф-274483-17У в частині нарахування позивачу єдиного внеску у розмірі 11 015,06 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ ДПС України (код ЄДРПОУ ВП 44116011, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Рішення прийнято в порядку письмового провадження 29 вересня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова