Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
29 вересня 2025 року Справа №200/6054/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черникової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по адміністративній справі за позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії -
ОСОБА_1 через систему підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) «Електронний суд» звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Разом із позовом позивач надав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд застосувати забезпечення позову шляхом зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 (через ІНФОРМАЦІЯ_3 ) до органів Національної поліції щодо адміністративного затримання та доставлення до ТЦК позивача у порядку ст. 259 КУпАП та зобов'язати відповідача утриматися від повторного направлення аналогічних звернень до завершення розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи приписи ст. 154 КАС України, суд вважає за можливе розглянути клопотання про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали адміністративного позову, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 цієї статті Кодексу забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч. 4 ст. 150 КАС України).
Відповідно до положення ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав та законних інтересів позивачів (фізичних та юридичних осіб) в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Судом встановлено, що передумовою звернення до суду із заявою про забезпечення позову слугувало зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 (через ІНФОРМАЦІЯ_3 ) до органів Національної поліції щодо адміністративного затримання та доставлення позивача до ТЦК у порядку ст. 259 КУпАП.
Суд враховує те, що відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України Про військовий обов'язок і військову службу, частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України «Про оборону України» громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка). У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.
Суд звертає увагу, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак його протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які, на думку позивача, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких вони поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Враховуючи позовні вимоги, з якими звернувся позивач, суд зауважує, що забезпечення позову у визначений ним спосіб буде фактично вирішенням справи по суті до прийняття рішення у даній справі, без з'ясування фактичних обставин справи, без оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних доказів y їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справ № 800/521/17 зазначила: «позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжує правовідносини публічної служби для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин».
Також слід зазначити, що доводи позивача у викладеній заяві не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вони передбачають можливість або ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.
Суд звертає увагу на те, що посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача..
У ході розгляду поданої заяви судом не виявлено фактів існування на час прийняття даної ухвали, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 у справі № 640/9218/21 зазначив, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.
При цьому, станом на день розгляду заяви про забезпечення позову заявником не надано доказів того, що вчиняються будь-які дії відносно нього, спрямовані на здійснення затримання та доставлення останнього до відділу поліції та територіального центру комплектування.
Крім того питання щодо правомірності внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку є предметом розгляду судом позовних вимог, викладених в позовній заяві.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, суд враховує, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Наведені позивачем доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 294, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів до Першого апеляційного адміністративного суду.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.О.Черникова