29 вересня 2025 р.Справа №160/27889/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Горбалінський В.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
26.09.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 д до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Дніпропетровська область) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ), що полягає у невиправленні недостовірних відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних, та резервістів про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , виданий Бердичівським РС УДМС України в Житомирській області 23 травня 2015 року, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: 1) «Нев Категорія обліку: замість ійськовозобов'язаний»; 2) Підстава зняття/виключення: замість «Військовозобов'язаний» зазначити «-» зазначити «п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; 3) ТЦК та СП: замість зазначити « ІНФОРМАЦІЯ_4 » « ІНФОРМАЦІЯ_5 »; 4) Дата ВЛК: замість 5) «05.11.2024» зазначити Постанова ВЛК: замість «-»; «Придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони» зазначити «-»; 6) Адреса проживання: замість « АДРЕСА_3 » зазначити « АДРЕСА_2 »;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 (Дніпропетровська область) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) виправити недостовірні відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних, та резервістів про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , виданий Бердичівським РС УДМС України в Житомирській області 23 травня 2015 року, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: 1) «Нев Категорія обліку: замість ійськовозобов'язаний»; 2) Підстава зняття/виключення: замість «Військовозобов'язаний» зазначити «-» зазначити «п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; 3) ТЦК та СП: замість зазначити « ІНФОРМАЦІЯ_4 » « ІНФОРМАЦІЯ_5 »; 4) Дата ВЛК: замість 5) «05.11.2024» зазначити Постанова ВЛК: замість «-»; «Придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони» зазначити «-»; 6) Адреса проживання: замість « АДРЕСА_3 » зазначити « АДРЕСА_2 ».
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що наявність у Реєстрі недостовірних відомостей про статус ОСОБА_1 як «військовозобов'язаного» створює реальну, безпосередню та невідворотну загрозу того, що до моменту ухвалення судового рішення у справі відповідач або будь-який інший ТЦК та СП, керуючись саме даними Реєстру, може вчинити дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації. Подання позову, відповідно до частини 4 статті 150 КАС України, не зупиняє дію оскаржуваного рішення чи можливість вчинення оскаржуваних дій, а отже, права позивача залишаються незахищеними від потенційних неправомірних дій з боку суб'єкта владних повноважень на період судового розгляду.
Представник позивача зазначає, що у разі вручення позивачу мобілізаційного розпорядження та його призову на військову службу, подальше виконання судового рішення про виправлення даних у Реєстрі буде вкрай ускладненим, якщо не неможливим. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, процедура призову на військову службу під час мобілізації є незворотною і встановлення факту незаконності мобілізації не призводить до автоматичного звільнення особи зі служби.
Так, представник позивача, посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, в якій зазначено, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу (п. 56).
Таким чином, на думку представника позивача, ОСОБА_1 може бути незаконно мобілізований і навіть подальше позитивне рішення суду у цій справі не зможе ефективно поновити його порушені права, оскільки він вже перебуватиме у складі Збройних Сил України, що призведе до настання незворотних наслідків та нівелює саму суть судового захисту.
Отже, на думку представника позивача, єдиним способом забезпечити ефективний захист прав ОСОБА_1 та можливість реального виконання майбутнього судового рішення є негайне вжиття заходів забезпечення позову, які б унеможливили будь-які мобілізаційні заходи щодо ОСОБА_1 до вирішення спору по суті.
Також, як на підставу для забезпечення позову, представник позивача посилається на очевидну протиправну бездіяльність відповідача, яка, на його думку, виразилась у тому, що 26.04.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_7 проставив у Військовому квитку відмітку про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 04.04.2024, чинній станом на 26.04.2024), водночас, пізніше ІНФОРМАЦІЯ_6 вніс до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості щодо ОСОБА_1 , як такого, що є військовозобов'язаним. А тому, враховуючи вказане, представник позивача зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Вирішуючи заяву по суті, суд виходить з наступного.
Як передбачено у ч.ч.1,2 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За приписами ч.ч.1 та 2 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Суд також має враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Положеннями ч.1 ст.152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Отже, ч.2 ст.150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006р. №9 в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008р. №2 розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання судового рішення про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із таким клопотанням, позовним вимогам.
Суд зауважує, що регулювання підстав і порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв «адекватності», тобто наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема і те, чи спроможний відповідний захід забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також «співмірності», тобто співвідношення негативних наслідків від вжиття певних заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі №826/16911/18, від 25.03.2019р. у справі №826/10936/18, від 26.06.2019р. у справі №826/13396/18, від 30.09.2019р. у справі №420/5553/18, від 30.09.2019р. у справі №640/868/19, від 30.09.2019р. у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020р. у справі №640/9167/19 та інших.
Так, з матеріалів справи встановлено, що спірні у даній справі правовідносини стосуються обставин визначення ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_1 «військовозобов'язаним» та «придатним» до військової служби, всупереч тому, що до цього (26.04.2024) ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_1 було виключено з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Надаючи правову оцінку доводу представника позивача про очевидну протиправну бездіяльність відповідача, яка, на його думку, виразилась у тому, що до позивача було застосовано зворотній дій в часі, всупереч нормам Конституції України, суд зазначає про таке.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваних дій/бездіяльності та порушення такими діями (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, Верховним Судом у постановах від 16.05.2019р. у справі №826/14303/18, від 12.02.2020р. у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020р. у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.
Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Проте, суд вказує, що представник позивача в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що рішення дії чи бездіяльність відповідачів є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 року у справі №640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності дій відповідача, на які посилається представник позивача, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Також, як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача посилається на те, що невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення порушеного права позивача, у зв'язку із вчиненням дій по його мобілізації.
Разом із тим, наведені доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, адже сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав позивача, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 року у справі №826/13306/18.
Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що, в даному випадку, у своїй заяві про забезпечення позову позивач просить вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та його посадовим особам видавати накази чи розпорядження про призов на військову службу під час мобілізації та здійснювати заходи щодо направлення до військових частин.
З даного приводу суд зауважує, що такі можливі дії підлягають розгляду окремо у позовному провадженні і позивач не позбавлений можливості оскаржувати такі дії чи рішення, у випадку, якщо вважатиме такі дії чи рішення незаконними та протиправними.
Тобто, вчинення відповідних дій відносно позивача не вплине на можливість захисту його прав, шляхом скасування вищезазначених спірних рішень.
З огляду на предмет даного спору, викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а отже й про відсутність підстав для їх застосування як і те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Окремо, суд вказує, що за змістом п. 56 Положення про підготовку та проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 21.03.2002 №352, оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
З наведеного слідує, що повістка є засобом оповіщення військовозобов'язаного особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування.
Натомість, позивач не надав доказів до суду щодо вручення йому повістки, якою визначено обов'язкову явку до призовної дільниці з метою його мобілізації чи будь-яких інших дій для призову заявника на військову службу за мобілізацією, а тому твердження заявника про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення за його майбутнім позовом є нічим не підтвердженими та базуються на припущеннях.
Більше того, відповідні оскаржувані дії, на переконання суду, не означає автоматичного призову позивача на військову службу та набуття ним статусу військовослужбовця.
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів щодо вчинення відповідачем дій стосовно позивача щодо призову його на військову службу під час мобілізації, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Також, як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що у разі призову на військову службу незворотньо зміниться його правовий статус.
Однак, такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.
Крім того, як свідчать матеріали справи, у своїй заяві про забезпечення позову представник позивача просить заборонити чітко не визначеному колу органів та посадових осіб Збройних Сил України (п. 2.2. прохальної частини заяви про забезпечення позову) здійснювати будь-які дії з мобілізацією, переміщення (переведення) для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Водночас, суд вказує, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
А тому, враховуючі суть і характер спірних правовідносин, особу відповідача, суд зазначає, що представником позивача заявлено неспівмірні заходи забезпечення позову, в частині щодо невизначеного кола органів та посадових осіб Збройних Сил України, з огляду на те, що фактично відповідачем у справі є виключно ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Таким чином, суд зауважує, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених ст.150 КАС України підстав для забезпечення позову. Зазначений висновок узгоджується із нормою ч.1 ст.9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Однак, наведені представником позивача доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими ст.ст.150,151 КАС України.
Суд зазначає, що сам факт подання позову не може бути підставою для забезпечення позовної заяви.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява представника ОСОБА_1 про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський