29 вересня 2025 рокуСправа № 160/21281/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сліпець Н.Є., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про залишення позовної заяви без розгляду у справі №160/21281/25 за позовом Міністерства юстиції України до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКЕ СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМТСВО «ПАРУС» про припинення діяльності юридичної особи, -
22.07.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Міністерства юстиції України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКЕ СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО “ПАРУС» (далі - відповідач), в якій просить суд:
- діяльність юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКЕ СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО “ПАРУС» - припинити.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю українсько-російське спільне підприємство «ПАРУС» (скорочене найменування: ТОВ СП «ПАРУС») зареєстрована 05.04.1999. Проведеним моніторингом відповідності найменування юридичної особи вимогам Закону № 3005-IX встановлено, що найменування юридичної особи - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКЕ СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ПАРУС» не відповідає вимогам цього Закону. У зв'язку із наведеним Комісією з питань дотримання Законів України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» (далі -Комісія,), проведено правову експертизу на відповідність найменування Відповідача вимогам Закону № 3005-IX та призначено на 24.06.2025 засідання Комісії. Комісією складено правовий висновок від 24.06.2025 № 13 «Про невідповідність найменування вимогам Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізації топонімії» ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКЕ СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ПАРУС», який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 24.06.2025 № 1785/5. У зв'язку з чим, Міністерство юстиції України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації, звернувся до суду з позовом про припинення діяльності юридичної особи Відповідача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 20.08.2025, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
04.08.2025 до суду надійшов відзив на позов (сформовано в системі «Електронний Суд» 01.08.2025), в якому представник зазначив, що на момент подання цього відзиву відповідачем здійснені відповідні зміни в його установчі документи, які були зареєстровані в ЄДРПОУ 31.07.2025, що вбачається з відповідного витягу за №35633553 та виписки №34555768452 з цього реєстру. З урахуванням наведеного, представник вказує на відсутність предмету спора та відсутність підстав для задоволення позову.
Представником відповідача повідомлено про стягнення витрат відповідача на правничу допомогу, які на підставі Договору №Т5-21 про надання правничої (правової) допомоги складають 5000 грн. Просив стягнути судові витрати з позивача.
18.08.2025 представником позивача подано до суду заяву, в якій, з посиланням на ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) просить залишити адміністративний позов без розгляду.
В обґрунтування зазначеної заяви, представник повідомляє, що відповідачем 31.07.2025 (після відкриття провадження у цій справі) виконано вимоги Закону шляхом державної реєстрації зміни найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «СП ПАРУС», що підтверджується відомостями ЄДР. Відтак, наявні підстави для залишення позову без розгляду.
Стосовно заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн, представник зазначила, що з огляду на положення частини 10 статті 139 КАС України відповідач наділений правом заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, у випадку залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 240 КАС України) внаслідок необґрунтованих дій позивача. У справі, що розглядається, відповідачем не наведено обставин, що підтверджують безпідставність поданого Мін'юстом позову. Саме звернення Мін'юсту із цим позовом стало обставиною, що спонукало відповідача до виконання законодавчих приписів у стислі строки. Відтак, стягнення з органу державної влади витрат на правничу допомогу відповідача у зв'язку з тим, що юридична особа із запізненням виконала свій обов'язок після усвідомлення реального ризику припинення її діяльності у судовому порядку, є очевидно безпідставними та задоволенню не підлягають.
Представник позивача просила суд повернути сплачений Міністерством юстиції України при звернені до суду судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Розглянувши заяву про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями п.3 ч.3 ст.44 КАС України визначено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання.
Згідно з п.5 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду.
Судом встановлено, що 31.07.2025 відбулась державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу (відповідачем здійснені відповідні зміни в його установчі документи), що вбачається з відповідного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань за №35633553.
Отже, оскільки нормами процесуального закону позивачу надано право на подання заяви про залишення позову без розгляду, враховуючи те, що заява подана особою, яка підтвердила відповідні повноваження, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Відповідно до ч.3 ст.240 КАС України про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.
Згідно ч. 5 ст.240 КАС України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.
Стосовно заявлених представником відповідача до стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно частини 10 статті 139 КАС України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У ході судового розгляду встановлено, що після відкриття провадження у цій справі (28.07.2025) за позовом Міністерства юстиції України з позовними вимогами про припинення юридичної особи, відповідачем 31.07.2025 внесено зміни до установчих документів, про що свідчить відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань.
Відтак, судом не встановлено обставин, що підтверджують безпідставність поданого позивачем позову.
Згідно статті 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
З урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин та наведених положень КАС України, суд доходить висновку, про відсутність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача 5000 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки позивач звернувся до суду з клопотанням про залишення позову без розгляду, після виконання відповідачем вимог Закону № 3005-IX, порушення якого призвело до звернення Міністерства юстиції України до суду з цим позовом, а тому, у відповідача не виникає право вимагати компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо повернення позивачу (суб'єкту владних повноважень) сплаченого ним судового збору, суд зазначає наступне.
Процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб'єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
У контексті відшкодування судового збору у статтях 139-142 КАС України законодавець визначив коло суб'єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.
Аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору.
Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов'язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб'єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 КАС України) про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб'єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб'єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Об'єднаної палати КАС ВС від 29.08.2022 у справі № 826/16473/15.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що судові витрати Міністерства юстиції України у адміністративній справі №160/21281/25 не підлягають поверненню.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 139-142, 240, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Заяву представника позивача у справі №160/21281/25 про залишення без розгляду позовної заяви Міністерства юстиції України до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКЕ СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМТСВО «ПАРУС» про припинення діяльності юридичної особи- задовольнити.
Позовну Міністерства юстиції України до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКЕ СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМТСВО «ПАРУС» про припинення діяльності юридичної особи - залишити без розгляду.
Копію даної ухвали направити учасникам справи.
Ухвала може бути оскаржена та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Ухвала суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець