29 вересня 2025 рокуСправа №160/17362/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
13.06.2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хомич Іван Олександрович звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту “б» частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту “б» частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ, починаючи з 19.03.2025 року.
Позовна заява обґрунтована тим, що 19.03.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України Дніпропетровській області) із заявою про призначення їй пенсії за Списком № 2 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ, та статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV. Також позивачем були подані необхідні документи про підтвердження загального та пільгового стажу, необхідні для призначення їй пенсії. Рішенням від 26.03.2025 року № 045750031834 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з пунктом «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ та пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у зв'язку з тим, що відповідачем не взято до уваги довідки про підтвердження наявного трудового стажу від 14.03.2025 року № 12/43 та від 14.03.2025 року №12/70, оскільки вони містять не повну інформацію щодо пільгової роботи та відрізняються від інформації, зазначеної в наказах про результати атестації робочих місць, а саме не зазначено номери робочих місць, дільниці, найменування бригади (шихтовий проліт, склад слитків (стан 5-12). Також до заяви не долучено наказ про результати атестації робочого місця від 28.12.2016 року № 902. Отже, позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та недосягненням пенсійного віку. Із зазначеним рішенням позивач не погоджується, вважає його протиправним з огляду на зразкову справу №360/3611/20. Відповідно до вищевикладеного, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з 01.07.2025 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області письмовий відзив на позов на адресу суду не надходив.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 29.09.2025 року.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.03.2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058).
На момент звернення позивачці виповнилось 50 років 1 місяць 11 днів.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.03.2025 року №045750031834 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки позивачка не досягла пенсійного віку 55 років та відсутністю пільгового стажу за Списком №2 - 10 років. Зазначено, що страховий стаж позивача становить 33 роки 04 місяці 28 днів, пільговий стаж за списком №2 не визначено. Зокрема, у рішенні зазначено, що не взято до уваги довідки про підтвердження наявного трудового стажу від 14.03.2025 року № 12/43 та від 14.03.2025 року №12/70, оскільки вони містять не повну інформацію щодо пільгової роботи та відрізняються від інформації, зазначеної в наказах про результати атестації робочих місць, а саме не зазначено номери робочих місць, дільниці, найменування бригади (шихтовий проліт, склад слитків (стан 5-12). Також до заяви не долучено наказ про результати атестації робочого місця від 28.12.2016 року № 902.
Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах протиправним, позивач звернулася до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до набрання чинності Закону № 213-VІІІ, право на пенсію за віком пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Згідно з ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до набрання чинності Закону № 213-VІІІ, право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
У свою чергу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 року (далі Закон №2148-VIII), Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Зокрема, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Разом з цим Законом №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 1, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Конституційний Суд України у вказаному рішенні, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За змістом пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Отже, з 23.01.2020 року правила призначення пенсій за Списком №1 регламентуються одночасно пунктом «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Відносно позивача правила вказаних нормативних положень містять розбіжність у величині показника вікового цензу, що є однією з умов призначення пенсії жінкам за Списком №2, який складає 50 років за пунктом «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Як слідує з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.03.2025 року №045750031834, відмовляючи позивачці у призначенні пенсії, відповідач покликається, зокрема, на те, що позивач не досягла віку 55 років, що відповідно до вимог статті 114 Закону №1058-IV унеможливлює призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своєму рішенні від 21.04.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року, вказав, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
Враховуючи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України при вирішенні цієї типової справи вищевикладені висновки Верховного Суду, наведені у рішенні від 21.04.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, суд вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку за обставин, коли є діючими одночасно дві правових норми, які містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу, найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт «б» частини першої статті13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Щодо не визначення відповідачем пільгового стажу роботи по списку № 2, суд зазначає наступне.
З оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.03.2025 року №045750031834 убачається, що відповідачем не взято до уваги довідки про підтвердження наявного трудового стажу від 14.03.2025 року № 12/43 та від 14.03.2025 року №12/70, оскільки вони містять не повну інформацію щодо пільгової роботи та відрізняються від інформації, зазначеної в наказах про результати атестації робочих місць, а саме не зазначено номери робочих місць, дільниці, найменування бригади (шихтовий проліт, склад слитків (стан 5-12).
Згідно ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 Порядку застосування Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18.11.2005 року № 383 (далі - Порядок № 383), визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637) передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідок про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 14.03.2025 року № 12/43 та від 14.03.2025 року №12/70, її трудова діяльність є наступною:
- 18 липня 1994 року - 15 січня 2003 року - машиніст крана металургійного виробництва (Мартенівський цех);
- 16 січня 2003 року - 14 листопада 2012 року - машиніст крана металургійного виробництва (Мартенівський цех);
- 15 листопада 2012 року - 02 серпня 2016 року - машиніст крана металургійного виробництва (Цех нафтогазового сортаменту (стан 5-12), з 01.02.2014 року - Трубопрокатний цех №4);
- 03 серпня 2016 року - 31 березня 2021 року - машиніст крана металургійного виробництва(Трубопрокатний цех № 4, з 01.01.2020 року - Цех нафтогазового сортаменту (стан 5-12);
- 01 квітня 2021 року - теперішній час - машиніст крана металургійного виробництва (Цех нафтогазового сортаменту (м. Дніпро) стан 5-12, та з 01.07.2021 року - Трубонарізний цех (м. Дніпро).
На період роботи позивача діяли Списки, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» відповідно до яких право на пільгову пенсію мають машиністи крана металургійного виробництва.
Пунктом 3 Порядку № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Аналіз пункту 3 Порядку № 383 свідчить про те, що до 21.08.1992 року підтвердження пільгового стажу за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці не здійснювалось.
Крім того, слід зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів щодо стажу роботи. При цьому, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у довідці про підтвердження пільгового стажу, не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у довідці.
Також, у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірного періоду роботи та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки та як наслідок правомірність не зарахування спірного періоду роботи до пільгового стажу.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок №22-1), органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Водночас, суд наголошує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.
Отже, трудова книжка позивача містить записи щодо пільгової роботи позивача, а також довідками про від 14.03.2025 року № 12/43 та від 14.03.2025 року №12/70 підтверджено наявний стаж роботи для призначення пенсії.
Також у спірному рішенні зазначено, що до заяви не долучено наказ про результати атестації робочого місця від 28.12.2016 року № 902.
Слід зазначити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком №442 та розробленими на виконання постанови №442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 року №41.
Згідно із зазначеними нормативними актами основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Наказом Міністерства праці і соціальної політики України "Про затвердження роз'яснення про проведення атестації робочих місць за умовами праці в окремих випадках" від 21.08.2000 року № 205, зазначено, що в окремих випадках через складний фінансово-економічний стан, що склався по незалежним від підприємства причинам, для проведення атестації робочих місць, де не відбулися корінні зміни умов і характеру праці, можливе використання результатів попередньої атестації.
Згідно п.1 Порядку та Положення про Державну експертизу умов праці, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 1 грудня 1990 року № 357 державний контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці та віднесення їх до категорії з шкідливим і важкими умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах покладався на органи Державної експертизи умов праці.
Пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій встановлено, що періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
У пункті 4.2 Порядку №383 йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку №383 проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не зарахував позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 періоди її роботи у зв'язку із відсутністю наказу про результати атестації робочого місця від 28.12.2016 року № 902.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як убачається з матеріалів адміністративної справи в позовній заяві позивачем ставиться питання, зокрема, щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту “б» частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ.
Проте, як було встановлено судом під час розгляду справи, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням від 26.03.2025 року №045750031834 відмовлено позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах по списку №2.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.03.2025 року №045750031834 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту “б» частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ визнати протиправним та скасувати.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням ч.2 ст.9 та п.10 ч.2 ст. 245 КАС України, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 19.03.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058), з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, врахувавши відомості, наявні у довідках про підтвердження наявного трудового стажу від 14.03.2025 року № 12/43 та від 14.03.2025 року №12/70, та з урахуванням висновків суду в даній справі.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв всупереч чинному законодавству України.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача, а тому виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у загальній сумі 968,96 грн.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 775,17 грн.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.03.2025 року №045750031834 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту “б» частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 19.03.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058), з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, врахувавши відомості, наявні у довідках про підтвердження наявного трудового стажу від 14.03.2025 року № 12/43 та від 14.03.2025 року №12/70, та з урахуванням висновків суду в даній справі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 775,17 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна