29 вересня 2025 рокуСправа №160/18051/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Комендатури охорони та обслуговування про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити певні дії, -
20.06.2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Оскома Олександр Миколайович звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до 46 Комендатури охорони та обслуговування, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Комендатури охорони та обслуговування щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2023 року по 28 травня 2025 року включно;
- стягнути з 46 Комендатури охорони та обслуговування на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2023 року по 28 травня 2025 року у розмірі грошового забезпечення за шість місяців в сумі 450 777,92 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 та на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період 21.04.2023 року по 19.05.2023 року йому не було нараховано та виплачено частину грошового забезпечення. 28.05.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського адміністративного суду від 03.01.2024 року по справі № 160/27036/23 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована спірна сума грошового забезпечення. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати частини грошового забезпечення. Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати частини грошового забезпечення протиправними, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 23.07.2025 року. Також вказаною ухвалою суду відповідача зобов'язано надати додаткові докази.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
08.07.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від 46 Комендатури охорони та обслуговування надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних причин. Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців, - є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Також зазначає, що звільнення з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача та спорів щодо сум, тому вимога стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2023 року по 28 травня 2025 року у розмірі грошового забезпечення за шість місяців в сумі 450 777,92 грн, - є необґрунтованою. Також суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Вважає, що відповідач діяв виключно в межах та у спосіб, який визначений законодавством України, тому просить суд відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 29.09.2025 року.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
08.07.2023 року наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 08.07.2023 року № 186 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення як такого, що звільнений з військової служби у відставку наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 07.06.2023 року № 655.
Військовослужбовці Військової частини НОМЕР_2 , у тому числі і позивач, перебували на фінансовому забезпеченні у 46 Комендатурі охорони та обслуговування.
При цьому, в день виключення зі списків особового складу частини з позивачем не був проведений повний розрахунок - не виплачено частину грошового забезпечення за період з 21.04.2023 року по 19.05.2023 року, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 року у справі № 160/27036/23, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.05.2024 року, задоволено адміністративний позов, та ухвалено:
- визнано протиправними дії 46 Комендатури охорони та обслуговування щодо встановлення ОСОБА_1 у період з 21.04.2023 року по 19.05.2023 року розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
- зобов'язано 46 Комендатуру охорони та обслуговування перерахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 21.04.2023 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року.
На виконання вказаного рішення суду 28.05.2025 року відповідачем було виплачено позивачу грошове забезпечення у розмірі 36 339,10 гривень.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем проведено 28.05.2025 року.
При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати частини грошового забезпечення.
Позивач, вважаючи, що відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 21.04.2023 року по 19.05.2023 року, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІвійськова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (Закон № 2011-XI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абз. 1 ч. 1ст. 9 цього Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Разом з тим, Законом № 2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (КЗпП України).
Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20).
Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, а тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей116та117 Кодексу законів про працю України, відтак доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності правових підстав для застосування положень КЗпП України є помилковими.
Так, відповідно до ч.1ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зіст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписамист.117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року № 2352-IX (Закон № 2352-IX) чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами Кодексу законів про працю України, Законом України "Про оплату праці" та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (Порядок № 100).
Згідно ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Таким чином, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
При цьому, починаючи із 19.07.2022 року за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Матеріалами справи підтверджується, що позивача виключено із списків особового складу частини з 08.07.2023 року. Фактичний розрахунок (виплату всіх належних йому при звільненні сум) відповідач здійснив 28.05.2025 року, тобто після набрання чинності ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.
Згідно ст. ст. 116,117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд враховує, що ст.117 КЗпП України в редакції, чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.
Відтак, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з дати звільнення, що становить 185 днів.
Так, згідно довідки 46 Комендатури охорони та обслуговування від 30.06.2025 року №1915/172/40/378/ФЕС середньоденний заробіток позивача складає 2449,88 грн.
Враховуючи встановленіст.117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 року обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 185 днів становить 453227,80 грн. (середньоденне грошове забезпечення 2449,88 грн. х 185 календарних дні).
Згідно матеріалів справи, позивачу на виконання вищевказаного рішення суду виплачено кошти в сумі 36339,10 грн.
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 36339,10 грн. (сума коштів, яку виплачено позивачу) / 453227,80 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) *100 = 8,02 %.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (80,02%) становить: 2449,88 грн (середня заробітна плата за один день) * 8,02 % * 185 (дні затримки розрахунку) = 36348,87 грн.
Отже, у цій справі слід врахувати принцип співмірності середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який має бути виплачений позивачу у розмірі 36348,87 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми.
Також, суд звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Крім цього, суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідача належить зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2023 року по 28 травня 2025 року у розмірі 36348,87 грн., без врахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки на час розгляду цієї справи відповідач заперечує право позивача на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, питання щодо стягнення грошових сум вирішується судом після нарахування відповідних сум та не здійснення їх виплати, тому вимоги позивача в цій частині є передчасними.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Доказів понесення судових витрат не пов'язаних із сплатою судового збору позивачем не надано.
Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору судом не вирішується.
Згідно ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 46 Комендатури охорони та обслуговування щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2023 року по 28 травня 2025 року включно.
Зобов'язати 46 Комендатуру охорони та обслуговування ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 26621649) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2023 року по 28 травня 2025 року у розмірі 36348,87 грн., без врахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна