04 серпня 2025 рокуСправа №160/15646/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» (49000, м. Дніпро, вул. Старочумацька, буд. 6-Я; ЄДРПОУ 42424288) до Дніпровської митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22; ЄДРПОУ 43971371) про визнання протиправними та скасування рішень, -
28.05.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» до Дніпровської митниці, в якій позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000140/1 від 03.04.2025 р., №UA110130/2025/000137/1 від 03.04.2025 р., №UA110130/2025/000141/1 від 03.04.2025 р.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ТОВ «ФРУТАЛІЯ» з метою митного оформлення товарів подало до Дніпровської митниці електронні митні декларації №25UA110130006925U2 від 03.04.2025 р., №25UA110130006922U5 від 03.04.2025 р., №25UA110130006920U7 від 03.04.2025 р. та документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів. Під час декларування товарів за вказаними митними деклараціями позивачем було обрано основний метод визначення митної вартості товару - за ціною договору, та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України. За наслідками опрацювання наданих документів у відповідача виникли сумніви стосовно заявленої митної вартості товарів. У зв'язку з цим, за результатами перевірки поданих ЕМД, відповідач відмовив позивачу у митному оформленні (випуску) товарів, що зафіксовано у картках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110130/2025/000241 від 03.04.2025 р., №UA110130/2025/000239 від 03.04.2025 р., №UA110130/2025/000243 від 03.04.2025 р. та рішеннях про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000140/1 від 03.04.2025 р., №UA110130/2025/000137/1 від 03.04.2025 р., №UA110130/2025/000141/1 від 03.04.2025 р. Позивач вважає, що оскаржені рішення про коригування митної вартості товарів є безпідставними та такими, що підлягають скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 р. прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
19.06.2025 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що оскаржені рішення прийняті митницею відповідно до норм чинного законодавства, оскільки за результатами перевірки документів та відомостей, доданих до ЕМД, з урахуванням положень статті 337 Митного кодексу України, встановлено, що подані позивачем документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідач навів наступні правові підстави та обставини прийняття оскаржених рішень:
1) Товари постачаються на підставі зовнішньоекономічного договору від 07.03.2025 р. № 070325, укладеного між ТОВ «ФРУТАЛІЯ» та компанією Super Fruit Company (Єгипет). Згідно п. 3.1 даного контракту асортимент, ціна та інші дані для здійснення поставки товару узгоджуються в специфікації, згідно п. 4.2 умови поставки узгоджуються в специфікації, згідно п. 5.1 ціна узгоджується окремо на кожну партію товару в специфікації та у рахунку на оплату, згідно п. 6.2 порядок розрахунку за товар узгоджується в специфікації. Надана до митного контролю специфікація від 20.03.2025 р. № 5 містить умови оплати - протягом 60 діб після доставки. Таким чином, документального підтвердження здійснення оплати за поставлений товар декларантом не надано.
2) Згідно п. 4.3 вищезазначеного контракту продавець має надати покупцю відповідний пакет документів. Серед переліку документів фігурує експортна митна декларація, проте даний документ до митного контролю не надано. Документ може бути надано в якості підтвердження числових значень вартості товару.
3) П. 8.6 контракту передбачено сплату неустойки в розмірі 0,5% від загальної вартості партії товару, щодо якої порушено строки, встановлені п. 4.3 та 4.5 (1 робочий день).
4) Згідно п. 3.1 даного контракту асортимент, ціна та інші дані для здійснення поставки товару узгоджуються в специфікації, згідно наданої до митного контролю специфікації від 20.03.2025 р. № 5 пакуванням товару є мішки, проте згідно інвойсу від 20.03.2025 р. №3, окрім мішків, наявні відомості щодо 126 палет. Такі ж відомості наявні і в пакувальному листі від 20.03.2025 р. №5. Коносамент від 24.03.2025 р. № 251526499 містить відомості щодо 18 палет у складі контейнеру, який містить оцінювані товари. Згідно CMR від 31.03.2025 р. №2213, від 01.04.2025 р. №8148, від 31.03.2025 р. №2546 відомості щодо палет та/або ящиків вже відсутні та наявні відомості щодо мішків. Розділ 2 «Якість, упаковка та маркування товару» вищезазначеного контракту від 07.03.2025 р. №070325 не містить відомостей щодо включення вартості перепакування у фактурну вартість товару. Відомості щодо пакування зазначаються у додатках до контракту. Таким чином, специфікація від 20.03.2025 р. № 5 та інші товаросупровідні документи містять між собою розбіжності у відомостях щодо пакування, а відомості щодо вартості перепакування товару (та/або використання палет із подальшим їх поверненням) відсутні серед наданих до митного контролю документів та заявлених даних. Отже, не включені до складових митної вартості товару та не піддаються обчисленню.
5) До митного контролю у товаросупровідних документах на оцінюваний товар заявлено умови поставки CFR Chornomorsk. Згідно відомостей коносаменту від 24.03.2025 р. №251526499 наявні відмітки «Freight prepaid», що означає передплату за фрахт судна. Відомості щодо вартості такого фрахту відсутні у митного органу та не підтверджені декларантом документально. Відомості про можливі здійснені операції з товаром, такі як перевантаження, демередж та детеншен (час перевищення використання контейнера) та неустойка за таке перевищення відсутні. Підставою для перевірки таких відомостей є зазначені дані щодо строку поставки товару згідно специфікації від 20.03.2025 р. №5, п. 6 - строк поставки товару 7-10 діб (при цьому відмітки ПМК при прибутті в митницю призначення датовані 01.04.2025 р. згідно CMR від 31.03.2025 №2213, від 01.04.2025 р. №8148, від 31.03.2025 р. №2546). Таким чином, враховуючи перебіг строків, відомості про наявність таких витрат або інші витрати, в тому числі портові збори, відсутні та не піддаються обчисленню. Таким чином, неможливо визначити витрати на транспортування до митного кордону.
6) До митного оформлення не надано замовлення на перевезення, заявка на таке перевезення, платіжні документи, що підтверджують факт оплати послуг з перевезення. Таким чином, в митного органу є всі підстави вважати, що усі наявні складові не включені в повному обсязі до митної вартості товару. Також складові митної вартості не підтверджено документально.
Отже, у митного органу є сумніви щодо достовірності заявленого рівня митної вартості товарів. З урахуванням вищезазначених розбіжностей у документах, у митниці відсутня можливість здійснення перевірки митної вартості оцінюваних товарів.
Враховуючи викладене, та з метою здійснення контролю за правильністю та повнотою визначення декларантом митної вартості товару, відповідно до ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, використовуючи право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, з урахуванням п. 3 ст. 53 Митного кодексу України, в рамках проведення консультацій з метою обґрунтування вибору методу визначення митної вартості, декларанта зобов'язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 2) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 3) виписку з бухгалтерської документації; 4) за наявності інші транспортні документи (заявка на перевезення, тощо); 5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями про вартість товару; 6) копію митної декларації країни відправлення.
03.04.2025 р. у складі електронного повідомлення № б/н «повідомлення» декларантом надіслано відмову від надання додаткових документів.
Із запропонованих митницею додаткових документів, що можуть бути надані декларантом на підтвердження заявленої митної вартості, інші додаткові документи до митного контролю не надавались.
Таким чином, на момент здійснення консультацій з метою обрання методу визначення митної вартості товару, у посадової особи митного органу були аргументовані підстави для коригування митної вартості товарів. На підставі п. 5 ст. 55 Митного кодексу України в рамках проведення консультацій з метою обґрунтування вибору методу визначення митної вартості та за результатами розгляду наявних документів здійснено контроль співставлення. Враховуючи положення ст. 61 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості товару неможливо було застосувати методи 2а) та 2б) згідно статей 59 і 60 цього Кодексу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (ст. 62, ст. 63 Митного кодексу України) неможливо застосувати у зв'язку із відсутністю об'єктивних, документально підтверджених даних, які піддаються обчисленню. До товарів застосовано другорядний метод визначення митної вартості - 2ґ) - резервний метод, та винесені відповідні рішення про коригування митної вартості товарів.
Посадовими особами Дніпровської митниці у графі 33 рішень про коригування заявленої митної вартості, відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів Україні від 24.05.2012 р. № 598, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 р. за № 883/21195, зазначено причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Також, посадовою особою митниці зазначено про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59 - 63 Митного кодексу України та здійснено відповідний розрахунок. У рішеннях про коригування митної вартості зазначено, які саме декларації взято за основу для коригування митної вартості товарів позивача. На підтвердження правомірності здійсненого коригування митної вартості товарів позивача, митницею надано до суду копію декларації співставлення, інформація якої використана при коригуванні митної вартості за 3 рішеннями, за виключенням інформації, що відповідно до ст. 11 Митного кодексу України відноситься до інформації з обмеженим доступом.
Таким чином, рішення про коригування митної вартості товарів прийняті митницею відповідно до норм чинного законодавства.
З огляду на викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
24.06.2025 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечував доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву.
В обґрунтування відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідачем не доведено факт наявності в поданих позивачем для митного оформлення товарів документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто, фактично, відповідачем не обґрунтовано законність витребування від позивача додаткових документів при митному оформленні товарів за ЕМД, підстави для витребування яких чітко визначені ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України. Позивач вважає заперечення відповідача проти позову, викладені у поданому відзиві, необґрунтованими та такими, які спростовуються матеріалами справи, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.03.2025 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» та компанією LLC «Super Fruit Company» (Єгипет) (за контрактом - продавець) було укладено зовнішньоекономічний контракт №070325. Згідно з інвойсом №3 від 20.03.2025 р. і специфікацією №5 від 20.03.2025 р. до контракту продавцем був поставлений наступний товар:
- морква свіжа, вага нетто 25920 кг, ціна 0,20 долара США за 1 кг, загальна вартість 5184,00 доларів США, № контейнера MMAU1152213;
- морква свіжа, вага нетто 25920 кг, ціна 0,20 долара США за 1 кг, загальна вартість 5184,00 доларів США, № контейнера MNBU3568148;
- морква свіжа, вага нетто 25920 кг, ціна 0,20 долара США за 1 кг, загальна вартість 5184,00 доларів США, № контейнера MWCU7002546.
Щодо всіх трьох контейнерів сторонами були погодженні умови поставки CFR (Інкотермс-2020) - Чорноморськ, Україна.
З метою митного оформлення ввезеного товару, позивачем було подано відповідачу разом з усіма необхідними товаросупровідними документами, передбаченими ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, відповідно до погоджених умов поставки за контрактом, наступні електронні митні декларації:
- №25UA110130006925U2 від 03.04.2025 р.;
- №25UA110130006922U5 від 03.04.2025 р.;
- №25UA110130006920U7 від 03.04.2025 р.
За наслідками опрацювання наданих документів Дніпровською митницею прийняті рішення про коригування митної вартості товару:
- №UA110130/2025/000140/1 від 03.04.2025 р.;
- №UA110130/2025/000137/1 від 03.04.2025 р.;
- №UA110130/2025/000141/1 від 03.04.2025 р.
Спільними підставами для прийняття відповідачем оскаржених рішень стали наступні: «… товари постачаються на підставі зовнішньоекономічного договору від 07.03.2025 № 070325, укладеного між ТОВ «ФРУТАЛІЯ» та компанією Super Fruit Company (Єгипет). Згідно п. 3.1 даного контракту асортимент, ціна та інші дані для здійснення поставки товару узгоджуються в специфікації, згідно п. 4.2 умови поставки узгоджуються в специфікації, згідно п. 5.1 ціна узгоджується окремо на кожну партію товару в специфікації та у рахунку на оплату, згідно п. 6.2 порядок розрахунку за товар узгоджується в специфікації. Надана до митного контролю специфікація містить умови оплати - протягом 60 діб після доставки. Таким чином, документального підтвердження здійснення оплати за поставлений товар декларантом не надано. Згідно п. 4.3 вищезазначеного контракту продавець має надати покупцю відповідний пакет документів. Серед переліку документів фігурує експортна митна декларація, проте даний документ до митного контролю не надано. Документ може бути надано в якості підтвердження числових значень вартості товару. П. 8.6 контракту передбачено сплату неустойки в розмірі 0,5% від загальної вартості партії товару, щодо якої порушено строки встановлені п. 4.3 та 4.5 (1 робочий день). Згідно п. 3.1 даного контракту асортимент, ціна та інші дані для здійснення поставки товару узгоджуються в специфікації, згідно наданої до митного контролю специфікації пакуванням товару є мішки, проте згідно інвойсу окрім мішків наявні відомості щодо палет. Такі ж відомості наявні і в пакувальному листі. Коносамент містить відомості щодо палет у складі контейнеру, який містить оцінювану партію товару. Згідно CMR відомості щодо палет та/або ящиків вже відсутні та наявні відомості щодо мішків. Розділ 2. Якість, упаковка та маркування товару вищезазначеного контракту 07.03.2025 № 070325 не містить відомостей щодо включення вартості перепакування у фактурну вартість товару. Відомості щодо пакування зазначаються у додатках до контракту. Таким чином, специфікація та інші товаросупровідні документи містять між собою розбіжності відомостях щодо пакування, а відомості щодо вартості перепакування товару (та/або використання палет із подальшим їх поверненням) відсутні серед наданих до митного контролю документів та заявлених даних. Отже, не включені до складових митної вартості товару та не піддаються обчисленню. До митного контролю у товаросупровідних документах на оцінюваний товар заявлено умови поставки CFR Chornomorsk. Згідно відомостей коносаменту наявні відмітки «Freight prepaid», що означає передплату за фрахт судна. Відомості щодо вартості такого фрахту відсутні у митного органу, та не підтверджені декларантом документально. Відомості про можливі здійснені операції з товаром, такі як перевантаження, демередж та детеншен (час перевищення використання контейнера та неустойка за таке перевищення відсутні. Підставою для перевірки таких відомостей є зазначені дані щодо строку поставки товару згідно специфікації - строк поставки товару 7-10 діб (при цьому відмітки ПМК при прибутті в митницю призначення датовані пізнішою датою згідно CMR). Таким чином, враховуючи перебіг строків відомості про наявність таких витрат або інші витрати в тому числі портові збори відсутні та не піддаються обчисленню. Таким чином, неможливо визначити витрати на транспортування до митного кордону. До митного оформлення не надано замовлення на перевезення, заявку на таке перевезення, платіжних документів, що підтверджують факт оплати послуг з перевезення. Таким чином, в митного органу є всі підстави вважати, що усі наявні складові не включені в повному обсязі до митної вартості товару. Також складові митної вартості не підтверджено документально. Враховуючи вищевикладене у митного органу є сумніви, щодо достовірності заявленого рівня митної вартості товару.».
Позивач вважає, що оскаржені рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованими, оскільки відповідачу було надано всі необхідні документи для підтвердження митної вартості товарів, у зв'язку з чим такі рішення підлягають скасуванню.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Митного кодексу України, відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 51 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант, який заявляє митну вартість товару, зобов'язаний: 1) заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій із митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно із ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант на письмову вимогу митного органу зобов'язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондують положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом яких відповідач має право письмово запитувати від декларанта встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом (ч. 2 ст. 54 Митного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 54 Митного кодексу України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно із ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно із ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до частин 2-8 ст. 57 Митного кодексу України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Частиною 7 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом митна вартість вважається визнаною автоматично.
Як зазначалося судом, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронними митними деклараціями, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності.
Разом з тим, з доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що позивачем надано усі необхідні документи, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 53 Митного кодексу України право митного органу на висунення письмової вимоги про надання додаткових документів виникає лише у разі, коли у документах, поданих для митного оформлення згідно ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Отже, сам факт подання декларантом не всіх додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути певні сумніви, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.
Аналогічний правовий висновок з приводу застосування цих положень Митного кодексу України викладено у постанові Верховного Суду України від 31.03.2015 р. у справі №21-127а15.
Всупереч вищевказаним вимогам закону, витребувавши додаткові документи, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити або у своїй сукупності можуть спростувати / чи як вони впливають на митну вартість товару, що свідчить про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний, методу визначення митної вартості товарів.
Митний орган, встановивши розбіжності, жодним чином не обґрунтовує, як саме зазначені розбіжності позбавляють митний орган можливості перевірити заявлену митну вартість імпортованого товару.
Суд зазначає, що правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна неможливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Через застосування другорядного методу визначення митної вартості, ціна товару значно збільшилась порівняно з ціною придбання, у зв'язку із чим суд зазначає про додатковий тягар, покладений на позивача.
Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товарів. В цьому випадку митний орган повинен здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.
Факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався раніше за вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Викладена правова позиція відповідає правовому висновку Верховного Суду, наведеному у постанові від 07.08.2018 р. у справі №815/3400/17.
Суд звертає увагу, що застосована митницею митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару, який раніше був оформлений у митному відношенні за митною вартістю, яку також визначено за другорядним методом.
Вищевказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 31.01.2018 р. у справі №810/2839/17, від 22.08.2019 р. у справі №810/2784/18, від 23.07.2019 р. у справі №1140/3242/18, від 21.08.2019 р. у справі №520/9022/18.
При цьому наданими Дніпровській митниці та доданими до матеріалів справи документами підтверджено заявлену вартість товару.
У зв'язку з наведеним, суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товарів, оскільки в документах відсутні розбіжності або явні ознаки підробки.
Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомості щодо ціни, що підлягає сплаті за ці товари.
Таким чином, суд робить висновок про те, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товарів за ціною договору.
Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви у достовірності наданої інформації, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.
У постановах від 31.03.2015 р. та 02.06.2015 р. (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Згідно із постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 р. №2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року», у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб'єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п. 2.1 п. 2).
Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант на письмову вимогу митного органу зобов'язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Проте, відповідач не вказав, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості про митну вартість товару, зокрема не вказано, які складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено, чому з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення цих складових.
Формально, рівень митної вартості імпортованого позивачем товару, нижчий від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару, не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.
Згідно із положеннями ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. №959-XII зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Відповідно до ст. ст. 627, 632 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність в них всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що підлягає сплаті за ці товари.
Правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 р. №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур»». Так, відповідно до цих правил, на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст. 8 Митного кодексу України принципами здійснення митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.
За таких обставин, рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000140/1 від 03.04.2025 р., №UA110130/2025/000137/1 від 03.04.2025 р., №UA110130/2025/000141/1 від 03.04.2025 р. є протиправними та підлягають скасуванню.
Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер'їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008 р., і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009 р.). Також на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Yvonne van Duyn v. Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у Конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно із ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 р., заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 р., серія A, N 303-A, п.29).
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір, сплачений позивачем у сумі 9084,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що між позивачем та Адвокатським об'єднанням «АДВІС» укладено Договір №16/01-06/23 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 16.06.2023 р.
У Додатку №19/05-25 від 19.05.2025 р. до вказаного договору сторони погодили: перелік послуг - консультація, підготовка позовної заяви, підготовка відповіді на відзив; кількість годин, витрачених адвокатом; вартість однієї години роботи адвоката; загальну вартість визначених послуг в розмірі 8500 грн.
27.05.2025 р. Адвокатським об'єднанням «АДВІС» було направлено позивачеві рахунок на оплату №60 від 27.05.2025 р. Позивачем витрати на правничу допомогу оплачені 27.05.2025 р. відповідно до платіжної інструкції від 27.05.2025 р. №407 в сумі 8500 грн.
У матеріалах справи міститься копія акту приймання - передачі від 24.06.2025 р. на суму 8500 грн., у якому сторони визначили детальний опис виконаних робіт та їх вартість - 8500 грн., кількість витрачених годин адвоката - 6 годин.
Сторони у договорі погодили, що гонорар адвоката сплачується протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі, гонорар може бути оплачений достроково.
У матеріалах справи міститься також копія ордеру про надання правничої (правової) допомоги адвоката та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Натомість положеннями п. 2 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію стосовно можливості відшкодування витрат на оплату правничої допомоги за відсутності документу про їх оплату на час розгляду справи, у разі якщо у договорі про надання правничої допомоги міститься умова стосовно оплати витрат протягом певного часу після ухвалення рішення суду, займає Верховний Суд у постановах від 21.01.2021 р. у справі № 280/2635/20 та від 26.06.2019 р. у справі № 813/481/18.
Відповідно до практики ЄСПЛ, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05.09.2019 р. у справі №826/841/17 та у постанові від 14.07.2021 р. у справі №200/7763/19-а, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 р. у справі № 904/4507/18 зазначила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 Постанови).
Суд зазначає, що надані докази у сукупності доводять понесення позивачем витрат на правову допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи.
За правилами ч. ч. 6, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд приходить до висновку, що витрати позивача на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. підлягають відшкодуванню, що відповідатиме критеріям співмірності, розумності та справедливості.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» (49000, м.Дніпро, вул. Старочумацька, буд. 6-Я; ЄДРПОУ 42424288) до Дніпровської митниці (49038, м.Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22; ЄДРПОУ 43971371) про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000140/1 від 03.04.2025 р., №UA110130/2025/000137/1 від 03.04.2025 р., №UA110130/2025/000141/1 від 03.04.2025 р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22; ЄДРПОУ 43971371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» (49000, м. Дніпро, вул. Старочумацька, буд. 6-Я; ЄДРПОУ 42424288) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9084,00 грн. (дев'ять тисяч вісімдесят чотири гривні 00 копійок) і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 04.08.2025.
Суддя О.В. Царікова