19 вересня 2025 рокуСправа №160/4494/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
11.02.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обгрунтування позовної заяви, представник позивача вказав, що у період проходження військової служби, індексація грошового забезпечення відповідачем не виплачувалася, що підтверджується рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/22541/23. Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 560/8337/24 Військову частину НОМЕР_1 зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 року по 04.09.2022 року здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням висновків суду. Частковий розрахунок Відповідачем було проведено 16.01.2025 року в сумі 99 725,41 грн. Таким чином, не провівши повного розрахунку по грошовому забезпеченню в день виключення зі списків частини, відповідач порушив частину першу статті 47 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України), якою визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу. Як результат, відповідач своїми протиправними діями порушив статтю 117 КЗпП України, а саме обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
19.02.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог.
13.03.2025 року до суду надійшла заява від позивача про збільшення позовних вимог, а саме:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 та грошового забезпечення за період 29.01.2020 по 04.09.2022 за період з 04.09.2022 по 11.03.2025.
- стягнути з Військову частину НОМЕР_1 на користь позивача, ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку із індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 та грошового забезпечення за період 29.01.2020 по 04.09.2022 в сумі 188 413,76 грн
В обгрунтування означеної заяви представником позивача зазначено, що 11.03.2025 від відповідача на рахунок позивача надійшли кошти в сумі 157755,73 грн, що відповідає перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 04.09.2022 із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704. З урахуванням зазначеного виникла потреба в уточненні позовної заяви та позовних вимог.
Ухвалою від 18.03.2025 року прийнято до розгляду уточнення позовних вимог від 13.03.2025 року у справі №160/4494/25.
21.03.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Водночас, відповідач вказав, що позивач просить суд зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток у за період з 04.09.2022 року по 16.01.2025 року. На думку відповідача, в даному випадку має застосовуватися принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України. Позицію щодо правомірності застосування до спірних правовідносин такого принципу під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.
Відповідно до розрахунку військової частини НОМЕР_1 грошове забезпечення ОСОБА_1 : у липні 2022 року - 23 954,98 грн, у серпні 2022 року - 24 170,78 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача - 776,21 грн. (23 954,98 грн. +24 170,78 грн: 62 днів ). Оскільки право на перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 23.03.2022 у позивача виникло на підставі судового рішення, яке було ухвалено вже після його звільнення у зв'язку з чим розрахунок суми середнього заробітку має розраховуватися виходячи з фактичних виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата у розмірі 776,21 грн., а не як зазначено позивачем 1040,96 грн., яке було перераховано на підставі рішення суду.
При цьому, на думку відповідача, позивачем невірно визначено спосіб захисту своїх прав шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Згідно з наказом №279 від 04.09.2022 року командира військової частині НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_1 вважати таким, що 04.09.2022 року справи та посаду здав. З 04.09.2022 року виключений зі списків особового складу військової частини.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 року по справі №160/22541/23 позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 задоволено частково, яким, окрім іншого:
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року.
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.03.2018 року по 04.09.2022 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням висновків суду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.04.2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 року в адміністративній справі №160/22541/23 - залишено без змін.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 року по справі №160/22542/23 зобов'язано військову частину НОМЕР_1
- перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
- перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
- перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01.01.2022 року по 04.09.2022 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
- виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з лютого 2020 року по день фактичного розрахунку.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без змін.
16.01.2025 року на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 99725,41 грн, призначення: в/ч НОМЕР_1 на виконання за рішенням суду по справам №160/22541/23 від 17.11.2023 року та №160/22542/23 від 20.11.2023 року.
19.01.2025 року позивач звертався до відповідача із заявою щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу.
11.03.2025 року на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 157755,73 грн, призначення: в/ч НОМЕР_1 на виконання за рішенням суду по справі №160/22542/23 від 20.11.2023 року.
Вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з позовом щодо зобов'язання відповідача виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 року №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ)
Так, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено (в редакції до 19.07.2022 року), що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 року №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 року та від 26.02.2020 року по справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року по справі №816/1640/17.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 року по справі №460/42448/22, від 22.02.2024 року справі №560/831/23, від 15.02.2024 року по справі №420/11416/23, від 29.01.2024 року по справі №560/9586/22, від 30.11.2023 року по справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 19.07.2022 року по 11.03.2025 року (день фактичної виплати) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 року по справі №460/42448/22, від 22.02.2024 року по справі №560/831/23, від 15.02.2024 року по справі №420/11416/23, від 29.01.2024 року по справі №560/9586/22 та від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22.
Водночас, як вказав Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.04.2024 року (справа №400/8493/23), у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Пункт 8 Порядку №100 передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Обраховуючи середній заробіток за період з 05.09.2022 року (наступний день після дня виключення з військової частини) до 11.03.2025 року (дата останньої фактичної виплати), суд обмежує період виплати шістьма місяцями та виходить з такого.
Так, період затримки розрахунку при звільненні з 05.09.2022 року до 11.03.2025 року складає 919 днів, а з урахуванням обмеження шестимісячного строку - 182 днів (з 05.09.2022 року по 05.03.2023 року).
У матеріалах справи наявна картка особового рахунку ОСОБА_1 за 2020-2022 роки, відповідно до якої грошове забезпечення за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню: липень 2022 року (31 доба) - 23954,98 грн., у серпень 2022 року (31 доба) - 24170,78 грн., що у сумі складає 48125,76 грн.
Розмір середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення - 776,22 грн (48125,76 / 62).
Належна сума становить 141 232,00 грн. (776,22 грн х 182 днів затримки).
До спірних правовідносин у цій справі підлягає застосуванню норма статті 177 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із врахуванням правових висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 без застосування принципу співмірності суми відшкодування щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Отже, з до виплати становить 141 232,00 грн, виходячи з середньоденного грошового забезпечення 776,22 грн.
Однак, як встановлено судом, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 року по справі №160/22542/23 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 зокрема:
- перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01.01.2022 року по 04.09.2022 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
У матеріалах справи відсутні дані про розмір грошового забезпечення позивача за липень та серпень 2022 року (місяці, що передували місяцю звільнення позивача), перераховані на виконання рішення суду по справі №160/22542/23, що, у свою чергу унеможливлює визначення суми, яка підлягає стягненню на користь позивача як середній заробіток.
Так, з картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2020-2022 роки неможливо встановити дату її формування.
Тож, у даному випадку, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог у відповідності до ч.2 ст. 9 КАС України шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 05.09.2022 року по 05.03.2023 року, виходячи із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи - липень 2022 року та серпень 2022 року, перерахованої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 року по справі №160/22542/23.
Суд наголошує, що відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Стосовно строків звернення з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку.
За правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року по справі №755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №204/3645/20 (провадження №61-2520св22) на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Таким чином, оскільки фактичний остаточний розрахунок проведено 16.01.2025 року та у подальшому після відкриття провадження по справі - 11.03.2025 року, а до суду позивач звернувся 11.02.2025 року, строк звернення до суду ним не пропущено.
Беручи до уваги вище вказані обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
Керуючись ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку із індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 та грошового забезпечення за період 29.01.2020 по 04.09.2022 за період з 04.09.2022 по 11.03.2025.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 05.09.2022 року по 05.03.2023 року, виходячи із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи - липень 2022 року та серпень 2022 року, перерахованої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 року по справі №160/22542/23.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко