19 вересня 2025 рокуСправа №160/23163/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровський області про відмову в призначенні пенсії №101650006323 від 30.07.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2024 року щодо призначення пенсії за віком, призначивши пенсію за віком з 19.05.2024 року та зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1979 року по 12.07.1982 року, період роботи з 24.09.1986 року по 20.09.1996 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 23.07.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровський області №101650006323 від 30.07.2024 року позивачеві протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії, з посиланням на відсутність у останнього необхідного загального страхового стажу, через неможливість зарахування до такого стажу періоду навчання з 01.09.1979 по 12.07.1982, оскільки у дипломі НОМЕР_1 зазначене прізвище « ОСОБА_2 », що не відповідає даним свідоцтва про народження ( НОМЕР_2 ) та паспорта ( НОМЕР_3 ) заявника - «Салодкий», а також періоду роботи з 24.09.1986 по 20.09.1996 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_4 , оскільки печатка при звільнення не ідентифікується (не читається), через що неможливо визначити де працював та звідки був звільнений. Однак, на думку позивача, оскільки він має відповідні записи щодо спірних періодів навчання та роботи у трудовій книжці, яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує його стаж роботи, то вказані записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу, при цьому, такі записи робилися не позивачем, а уповноваженим органом роботодавців, що виключає вину позивача у їх неточності чи нерозбірливості проставлених на них печаток, а, отже, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/23163/24, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Копія позовної заяви з додатками до неї та копія ухвали суду від 30.08.2024 року скеровані за допомогою електронних засобів зв'язку до електронного кабінету відповідача та доставлені до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпроперовській області в підсистемі «Електронний суд» 27.08.2024 року о 14:26год. та 03.09.2024р. о 17:45год, відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявними в матеріалах справи, однак, станом на час розгляду справи відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
При цьому, за приписами частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 23.07.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До вказаної заяви позивачем надано пакет документів на підтвердження загального трудового і страхового стажу, зокрема: копію паспорта; копію ідентифікаційного коду; копію трудової книжки НОМЕР_4 ; диплом про навчання НОМЕР_1 тощо.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.07.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням №101650006323 від 30.07.2024 року відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, а також відмовило у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1979 по 12.07.1982, оскільки у дипломі НОМЕР_1 зазначене прізвище « ОСОБА_2 », що не відповідає даним свідоцтва про народження ( НОМЕР_2 ) та паспорта ( НОМЕР_3 ) заявника - «Салодкий», у зв'язку із чим для зарахування цього періоду у подальшому необхідно надати уточнюючу довіку з навчального закладу; а також періоду роботи з 24.09.1986 по 20.09.1996 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_4 , оскільки печатка при звільнення не ідентифікується (не читається), через що неможливо визначити де працював та звідки був звільнений, у зв'язку із чим для зарахування цього періоду у подальшому необхідно надати уточнюючу довідку, видану на підставі первинних документів з місця роботи та довідку про перейменування (реорганізацію) підприємства.
Незгода позивача з відмовою відповідача зарахувати спірні періоди навчання та роботи до загального страхового стажу ОСОБА_1 та з відмовою у призначенні йому пенсії за віком стала підставою для звернення останнього до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому, ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Також п. «д» ч.3 ст.56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 45 Закону СРСР від 19 липня 1973 року «Про затвердження Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про народну освіту» передбачено, що вища освіта здійснюється в університетах, інститутах, академіях, заводах - втузах та інших навчальних закладах, віднесених у встановленому порядку до вищих навчальних закладів. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах здійснюється за денною, вечірньою та заочною формами навчання.
Згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637).
Відповідно до абз.1-2 п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 8 Порядку №637 встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 Про трудові книжки працівників, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Як слідує з оскаржуваного рішення відповідача, до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1979 по 12.07.1982, оскільки у дипломі НОМЕР_1 зазначене прізвище « ОСОБА_2 », що не відповідає даним свідоцтва про народження ( НОМЕР_2 ) та паспорта ( НОМЕР_3 ) заявника - « ОСОБА_3 ».
Щодо цих тверджень пенсійного органу, суд зазначає про таке.
Відповідно до паспорта серії НОМЕР_3 ПІБ позивача на українській мові « ОСОБА_1 ».
Трудова книжка серії НОМЕР_4 від 18.05.1964р. видана на ім'я ОСОБА_1 , тобто відповідає паспортним даним позивача.
При цьому трудова книжка позивача серії НОМЕР_4 від 18.05.1964р. містить запис про навчання позивача з 01.09.1979 по 12.07.1982 в «міськПТУ-7 м. Макіївки» (диплом НОМЕР_1 від 12.07.1982).
Вказані записи в трудовій книжці є чіткими та не містять жодних виправлень чи неточностей.
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_4 від 18.05.1964р. надавалася позивачем пенсійному органу одразу при зверненні з заявою про призначення пенсії.
Додатково на підтвердження вказаного запису трудової книжки позивачем було надано диплом серії НОМЕР_1 від 12.07.1982, виданий Профтехучилищем №7 м. Макіївки, згідно з яким ОСОБА_4 з 01.09.1979 по 12.07.1982 навчався у цьому навчальному закладі. Дійсно, у вказаному дипломі наявна неточність в прізвищі позивача: « ОСОБА_3 за паспортом», а в дипломі вказано « ОСОБА_2 ».
Однак, зважаючи на те, що надана позивачем пенсійному органу при призначенні пенсії трудова книжка містила всі необхідні та чіткі записи про спірний період навчання позивача, у відповідача у розумінні вищенаведених приписів ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637 були відсутні підстави для не зарахування цього періоду навчання до страхового стажу позивача та для витребування у нього будь-яких інших додаткових документів на підтвердження цього періоду.
Доказів недостовірності записів у трудовій книжці позивача щодо спірного періоду навчання позивача відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу, необхідного для призначення пенсії.
Щодо спірного періоду роботи позивача з 24.09.1986 по 20.09.1996 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_4 , який не зараховано відповідачем через нечитабельність печатки, якою завірено запис про звільнення, суд зазначає наступне.
Так, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_4 від 18.05.1964р. наявні записи №№6-9, відповідно до яких ОСОБА_1 працював період з 24.09.1986 по 20.09.1996 у Будівельному управлінні №1 тресту «Макіївжитлобуд».
Вказані записи містять інформацію про дати прийняття на роботу та звільнення з неї, дати та номери відповідних наказів, займану посаду, присвоєння розряду, є чітким і не містить жодних виправлень чи неточностей, а також завірені підписом уповноваженої особи роботодавця - старшого інспектора з кадрів і відбитком печатки.
Водночас, на переконання відповідача, нечіткий відтиск печатки (нечитабельність її змісту), проставленої на вищевказаному записі трудової книжки позивача про звільнення, позбавляє можливості підтвердити данні періоди роботи позивача.
Однак, суд не погоджується з такими доводами пенсійного органу, оскільки, як зазначалося вище, вказані записи у трудовій книжці позивача містять всі необхідні відомості щодо дати та підстав прийняття на роботу/звільнення з роботи, не мають виправлень та неточностей, які б могли викликати обґрунтовані сумніви щодо відповідної дати, тим більше, що і сам відповідач не зазначає жодних зауважень до змісту цих записів.
Поряд із цим суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018р.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Також суд зазначає, що згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Тобто, додаткового підтвердження трудовий стаж вимагає у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Натомість, у випадку наявності трудової книжки або записів у ній відповідача має враховувати наявні у ній записи.
Щодо неточночностей або описок при формулюванні записів трудової книжки відповідач має враховувати наявну інформацію щодо трудового стажу особи у сукупності.
Зокрема, для неврахування або вимоги надати додаткові підтверджуючі документи щодо певного запису відповідач, на думку суду, має мати підстави для того, щоб виключити очевидну описку або неточність у записі.
Враховуючи наведене, виявлені відповідачем недоліки в оформленні трудової книжки не можуть вважатися достатньою підставою неврахування відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.
Не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах у певний період, у випадку визначення пільгового стажу роботи ще проведення атестації робочих місць за умовами праці, а не правильність оформлення трудової книжки.
Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а (адміністративне провадження №К/9901/11030/18).
Поряд з цим, суд повторно наголошує, що обов'язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Та обставина, що уповноважена особа підприємства (установи), де працював позивач не засвідчив запис в трудовій книжці позивача печаткою або здійснив запис не у точній відповідності з формуванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону, не робить такі записи неправдивими. Відповідач не позбавлений права перевірити інформацію, яка зазначена у трудовій книжці, як того вимагає частина 3 статті 44 Закону №1058, згідно з якою органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Так, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачем надсилались відповідні запити до установ, підприємств, де навчався та працював позивач у спірні періоди, з метою перевірки правильності внесених записів у трудову книжку позивача.
Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Отже, відповідач в межах своїх повноважень, зобов'язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, зокрема, записів у трудовій книжці, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком.
За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди навчання і роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство роботодавець.
При цьому, суд враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення записів у його трудовій книжці відносно спірних періодів роботи, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.
Також відповідачем не надано доказів того, що позивач не навчався та не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Відтак суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи відповідача щодо неврахування спірних періодів навчання та роботи позивача до його загального трудового стажу.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин, суд також доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №101650006323 від 30.07.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, в тому числі, в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду його навчання з 01.09.1979 року по 12.07.1982 року та періоду роботи з 24.09.1986 року по 20.09.1996 року, оскільки встановленими судом обставинами підтверджено цей стаж навчання і роботи позивача і в своїй сукупності із самостійно зарахованим відповідачем страховим стажем позивача (30 років 11 місяців 20 днів) загальний страховий стаж ОСОБА_1 , перевищує 31 рік, що є достатнім для призначення пенсії за віком згідно з ч.2 ст.26 Закону № 1058-ІV, відтак, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню, оскільки така відмова є необґрунтованою, прийнятою без урахування та оцінки всіх обставин, що мають значення при прийнятті цього рішення.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2024 року щодо призначення пенсії за віком, призначивши пенсію за віком з 19.05.2024 року та зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1979 року по 12.07.1982 року, період роботи з 24.09.1986 року по 20.09.1996 року, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки спірним рішенням відповідача було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV лише через недостатність страхового стажу, передбаченого цією нормою Закону, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії такий необхідний страховий стаж (31 рік) мав, бо відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача спірні періоди його навчання та роботи, які мають бути зараховані, суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV на підставі його заяви від 23.07.2024р.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV (60 років) - 18.05.2024р., а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 23.07.2024р., тобто звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 19.05.2024р.
Таким чином, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст.26 Закону №1058-IV саме з 19.05.2024 року, та зарахувавши до його страхового стажу період навчання з 01.09.1979 року по 12.07.1982 року, період роботи з 24.09.1986 року по 20.09.1996 року.
При цьому саме зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію, без зобов'язання пенсійного органу здійснювати повторний розгляд її заяви, є належним та ефективним способом захисту і відновлення порушеного права.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20грн, тому, зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровський області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком №101650006323 від 30.07.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 19.05.2024 року, зарахувавши до його страхового стажу період навчання з 01.09.1979 року по 12.07.1982 року та період роботи з 24.09.1986 року по 20.09.1996 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова