26 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/5304/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Ковельська виправна колонія» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Державної установи “Ковельська виправна колонія» (далі - ДП «Ковельська виправна колонія», відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 02 червня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; зобов'язати Державну установу "Ковельська виправна колонія ", здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 02 червня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період проходження служби у ДП «Ковельська виправна колонія», відповідач йому не вірно встановив розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме неправильно застосував розрахункову величину для обчислення їх розміру, від яких в свою чергу залежить обчислення щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, що призвело до виплати грошового забезпечення в значно меншому розмірі.
Так, у пункті 4 Постанови №704 вказано, що розміри посадових окладів, окладів за військовими, спеціальними званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно із додатками №1,12,13,14.
Таким чином передбачалось, що посадові оклади осіб начальницького складу податкової міліції головних управлінь в областях будуть пов'язані із розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб чи розміром мінімальної заробітної плати, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України» на 01 січня календарного року, які щорічно змінюються в сторону збільшення.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103 (далі - Постанова №103) були внесені зміни до ряду нормативних актів в тому числі і до пункту 4 Постанови №704 виклавши її в наступній редакції: “Установити що розміри посадових окладів, окладів за військовим, спеціальним званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатком №1,12,13,14».
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним пункт 6 Постанови №103, якою були скасовані і внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.
Отже, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 704 у наведеній редакції до змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 103.
Поряд з тим, пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-V1H “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 01.01.2017, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Проте, посадовий оклад та оклад за військовим званням з січня 2020 року по 02.06.2021 визначались відповідачем, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
Тобто, відповідач при виплаті грошового забезпечення застосував нечинну (скасовану у судовому порядку) норму, яка визначала розмір посадових окладів, окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Неправильне обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням вплинуло на розмір щомісячних основних (надбавки за вислугу років) і додаткових (надбавки за особливості проходження служби; премії) видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
З врахуванням наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в даній адміністративній справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (а.с. 19-20).
Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 24-25) позовних вимог не визнав, мотивуючи тим, що позивач був прийнятий на посаду інспектора відділу соціально-виховної та психологічної роботи ДУ «Ковельська виховна колонія» з 01.08.2019. Згідно з пунктом 4 постанови КМУ № 704, розміри посадових окладів та окладів за спеціальними званнями визначаються шляхом множення базового розміру (1762 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до зазначеної постанови.
Грошове забезпечення позивача обраховувалось з врахуванням вимог Постанови № 704.
Будь-яких змін у підходах до обчислення грошового забезпечення військовослужбовців та прирівняних до них осіб, які б зобов'язували здійснити перерахунок заднім числом, чинним законодавством не встановлено. Установа не є самостійним суб'єктом, який затверджує норми чи методи нарахування грошового забезпечення, тому не має повноважень змінювати встановлений порядок чи обчислення.
При цьому, звертає увагу на те, що в період 2020-2021 років між позивачем та ДУ «Ковельська виховна колонія» вже мав місце адміністративний спір, у межах якого позивач оскаржував правомірність його звільнення. За результатами розгляду справи суд першої інстанції частково задовольнив позов ОСОБА_1 . Однак, за результатами апеляційного перегляду (у справі № 140/16414/20, постанова від 15.09.2021), рішення суду першої інстанції було скасовано. Таким чином, апеляційний суд підтвердив правомірність звільнення позивача, а отже, починаючи з дати звільнення - 03.11.2020, між позивачем та відповідачем не існувало трудових або службових правовідносин. Відтак, вимоги про виплату грошового забезпечення у період з 04.11.2020 по 02.06.2021 є безпідставними, оскільки не підтверджено юридичну підставу для нарахування будь-яких виплат. З врахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 31.07.2019 по 02.06.2021 проходив службу у ДУ «Ковельська виховна колонія», що підтверджується витягами з послужного списку та витягом з наказу ДУ «Ковельська виховна колонія» від 21.10.2020 № 75/ОС-20 (а.с. 11-13, 28).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі № 140/16414/20 за позовом ОСОБА_1 до ДУ «Ковельська виховна колонія» позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Державної установи “Ковельська виховна колонія» Міністерства юстиції України від 21.10.2020 № 75/ОС-20 “З особового складу тривалого строку зберігання», в частині звільнення майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , інспектора (з фізкультурно-спортивної роботи) відділу соціально-виховної та психологічної роботи установи 03.11.2020; поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора (з фізкультурно-спортивної роботи) відділу соціально-виховної та психологічної роботи Державної установи “Ковельська виховна колонія» Міністерства юстиції України, з 04.11.2020; стягнуто з Державної установи “Ковельська виховна колонія» Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 60873,88 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення в межах стягнення за один місяць в розмірі 12544,95 грн. підлягало до негайного виконання.
В подальшому, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі № 140/16414/20 скасовано; у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи “Ковельська виховна колонія» Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.
На звернення позивача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), ДУ «Ковельська виховна колонія» листом від 27.01.2025 № ВК/16 повідомила, що пунктом 4 Постанови № 704 визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 (а.с. 14).
Вважаючи порушеним право на належний розмір грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704.
Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).
На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Також пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Спірність питання у цій справі полягає у правомірності дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у період з 29.01.2020 по 02.06.2021 грошового забезпечення без урахування під час обчислення розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року).
Відповідно до статті 6 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Частиною другою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 розділу “Прикінцеві положення» Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Однак, Закон України від 14.11.2019 №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, у 2020 - 2021 роках не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 щодо застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704. Так Верховний Суд сформулював висновок, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29 січня 2020 року (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанова №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.
При цьому встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У цій справі судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що у періоді (з 29.01.2020 по 03.11.2020) ОСОБА_1 грошове забезпечення виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII “Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.
У цій справі судом встановлено, що у спірному періоді позивачу грошове забезпечення виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 - 1762,00 грн, що підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Однак, з урахуванням вищенаведених висновків, посадовий оклад ОСОБА_1 оклад за військовим (спеціальним) званням, починаючи з 29.01.2020 до його звільнення - 03.11.2020 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не станом на 01.01.2018).
Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX (далі - Закон №294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містить. Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Натомість, статтею 7 Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX (далі - Закон №294-IX) установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270,00 грн.
Враховуючи те, що з січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Отже, суд зазначає, що як основні, так і щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, залежать від посадового окладу та окладу за військовим званням.
З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, суд у цій справі дійшов висновку, що при визначенні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2020) як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 03.11.2020 включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які були виплачені у вказаному періоді, у меншому, ніж належить, розмірі.
Крім цього, позовні вимоги в частині здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 04.11.2020 по 02.06.2021, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти, до задоволення не підлягають, оскільки як було встановлено судом, у період 2020-2021 років між позивачем та ДУ «Ковельська виховна колонія» мав місце спір щодо звільнення позивача зі служби, у межах якого позивач оскаржував правомірність його звільнення. За результатами розгляду справи № 140/16414/20, рішенням суду від 01.04.2021, позивача ОСОБА_1 було поновлено на посаді інспектора (з фізкультурно-спортивної роботи) відділу соціально-виховної та психологічної роботи Державної установи “Ковельська виховна колонія» Міністерства юстиції України, з 04.11.2020; стягнуто з Державної установи “Ковельська виховна колонія» Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 60873,88 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення в межах стягнення за один місяць в розмірі 12544,95 грн. підлягало до негайного виконання. Однак, за результатами апеляційного перегляду, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду від 01.04.2021 у справі № 140/16414/20. Тобто, підтверджено правомірність звільнення позивача. Відтак, з моменту звільнення, з 04.11.2020, між ОСОБА_1 та відповідачем не існувало трудових правовідносин.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
А тому, вимоги про нарахування та виплату грошового забезпечення у період з 04.11.2020 по 02.06.2021 є безпідставними, оскільки не підтверджено правових підстав для нарахування грошового забезпечення за вказаний період.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірність своїх дій, тому, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення взаємопов'язаних позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо обчислення, нарахування та виплати позивачу у період з 29.01.2020 по 03.11.2020 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018; зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) за період з 29.01.2020 по 03.11.2020 включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які були виплачені у вказаному періоді, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (далі - Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
На думку суду, оскільки спір у цій справі виник щодо ненарахування та невиплати у повному розмірі грошового забезпечення за спірний період, тому вимоги щодо виплати грошової компенсації відповідно до пункту 2 Порядку № 44 є передчасними та заявлені на майбутнє, на даний час права позивача щодо отримання вказаної компенсації не є порушеними.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 243-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Ковельська виховна колонія» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 03.11.2020 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати грошового забезпечення, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язати Державну установу “Ковельська виховна колонія» здійснити ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 03.11.2020 включно перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати грошового забезпечення, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше сплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Державна установа “Ковельська виправна колонія» (45010, Волинська обл., м. Ковель, вул. Шевченка, 20, код ЄДРПОУ 08562677).
Суддя Р.С. Денисюк