29 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/8104/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів,
Адвокат Машевська Любов Андріївна в інтересах ОСОБА_1 звернулася з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.05.2024 по 04.07.2025, але не більше ніж за шість місяців у розмірі 213 833 грн;
- стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, за період з 01.05.2024 по 04.07.2025, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) у розмірі 213 833 грн;
- визнання протиправною бездіяльності стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого 04.07.2025 у сумі 342966,15 грн, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 у справі № 140/5880/24 за період затримки виплати грошового забезпечення від 01.05.2024 по 04.07.2025, та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 04.07.2025 у сумі 342 966,15 грн на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 у справі № 140/5880/24, за період затримки виплати грошового забезпечення від 01.05.2024 до 04.07.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.01.2019 позивач ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 15.04.2024 № 200 позивача звільнено з військової служби та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 122 від 01.05.2024 виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 у справі № 140/5880/24 позивачу 04.07.2025 були виплачені кошти в сумі 342 966,15 грн.
Позивач вважає, що відповідач із затримкою провів розрахунок у зв'язку із звільненням, з огляду на що у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Оскільки остаточний розрахунок ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснено не у день звільнення/виключення зі списків особового складу частини (01.05.2024), а з порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) - 04.07.2025, наявні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 01.05.2024 по 04.07.2025, враховуючи вимоги Порядку № 100, але не більше ніж за шість місяців у розмірі 213 833,00 грн.
Крім того, позивач вказує, що має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01.05.2024 по 04.07.2025.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 51).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 54-56) відповідач позов не визнав та просить відмовити в його задоволенні, вказуючи при цьому, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає виплаті не більш як за шість місяців.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.
Судом, на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 у справі № 140/5880/24 встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 21.01.2019 по 01.05.2024 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_5 ). Наказом т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 01.05.2024 № 122 підполковника ОСОБА_1 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 , звільненого наказом командувача військ оперативного реагування « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (по особовому складу) від 15.04.2024 № 200 з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 01.05.2024 виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а. с. 20-30).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 (залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2025) у справі № 140/5880/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_8 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії позов задоволено частково, зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 з січня 2020 року по 19.05.2023 включно перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати грошового забезпечення, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше сплачених сум.
04.07.2025, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 у справі № 140/5880/24, на картковий рахунок позивача були зараховані кошти в сумі 342 966,15 грн, що підтверджується випискою з рахунку (а. с. 38), розрахунком нарахування з 30.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення (а. с. 35 зворот - 36) - додаток до листа ІНФОРМАЦІЯ_8 від 14.07.2025 № ВФЗ/959 (а. с. 35).
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби. При цьому, виплату позивачу грошового забезпечення у повному розмірі при звільненні з військової служби проведено не було, між сторонами виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь позивача (рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 у справі № 140/5880/24). З дня звільнення позивача з військової служби 01.05.2024, ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснив належні донарахування та виплату грошового забезпечення на виконання судового рішення в сумі 342966,15 грн, а остаточний розрахунок проведено 04.07.2025.
При вирішенні спору суд, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, які полягають у такому.
Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні з військової служби 01.05.2024 - день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 згідно із наказом т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 01.05.2024 № 122 (а. с. 40), позивачу не виплачене належне грошове забезпечення у повному розмірі, а остаточний розрахунок проведений лише 04.07.2025, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон №2352-IX), яким внесені зміни до КЗпП України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-ІХ - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-ІХ. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 3248-IV), та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ), то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції Закону № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Оскільки позивача було звільнено з військової служби у травні 2024 року, тому у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Суд враховує, відповідно до довідки про доходи № 377 від 20.08.2025 (а. с. 60) грошове забезпечення позивача за березень 2024 року - квітень 2024 року складає 65795,80.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1078,62 грн (28717,10 + 37078,70/ 61 (кількість календарних днів).
Водночас, представник позивача у позовній заяві здійснила обрахунок середньоденного заробітку в неправильному розмірі 1181,43 грн, помилково взявши до розрахунку виплати за квітень та травень 2024 року, а не за березень та квітень 2024 року.
За період з 02.05.2024 по 04.07.2025 на користь позивача підлягає до стягнення 198 464,24 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, розрахованого як 1078,61 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 184 календарних дні (період 6 місяців, з 02.05.2024 до 01.11.2024).
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 КАС України, та беручи до уваги, що належним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а про стягнення конкретно визначеної суми коштів, з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні необхідно задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 198 464,24 грн та про відмову у задоволенні решти позовних вимог (щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні саме в розмірі 213 833 грн).
Згідно із статтями 1, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати;
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення)
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку № 159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги (такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №240/6583/20).
Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 сформував правову позицію про те, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги щодо виплати компенсації втрати частини доходів підлягають до задоволення.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 198 464 гривні 24 копійки (сто дев'яносто вісім тисяч чотириста шістдесят чотири гривні двадцять чотири копійки).
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати за період з 01.05.2024 по 04.07.2025.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати за період з 01.05.2024 по 04.07.2025.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М.Валюх