26 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/9415/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) з 01 червня 2025 року; зобов'язання здійснити нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з 01 червня 2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті Волинської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону №796-ХІІ підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення. Проте відповідач виплату підвищення до пенсії не здійснює, чим допускає протиправну бездіяльність.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив, у задоволенні позову просив відмовити (а.с.17-18), зазначивши, що ОСОБА_1 з 12 квітня 2012 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має статус потерпілого внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та згідно з даними Реєстру застрахованих осіб перебуває у трудових відносинах з 15 липня 1997 року по цей час. Враховуючи перебування позивача у трудових відносинах, підстав для встановлення підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, немає. Також відповідач зауважив, що з набранням чинності Законом України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ “Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-ІХ) у статті 45 змінено правове регулювання правовідносин, які були внормовані статтею 39 Закону №796-Х11: по-новому визначено коло осіб, які мають право на відповідні доплати, розмір цих доплат та порядок їх встановлення.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заява по суті справи, суд встановив такі обставини.
Відповідно до відомостей паспорта громадянина України (а.с.5) позивач ОСОБА_1 з 27 січня 1980 року зареєстрований та проживає у селі Великий Курінь Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
ОСОБА_1 з 12 квітня 2012 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком та підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII йому не встановлювалося, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.5), пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 (а.с.5 зворот), рішенням №907080135004 про перерахунок пенсії.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 з 15 липня 1997 року ОСОБА_1 обраний головою Комунального сільськогосподарського підприємства “Промінь» Любешівського району Волинської області, яке з 14 березня 2000 року реорганізовано в Сільськогосподарський виробничий кооператив “Промінь» (а.с.21). Також про факт перебування позивача у трудових відносинах свідчать Відомості про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб та відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.22, 25).
Листом від 29 липня 2025 року №9925-9295/З-02/8-0300/25 ГУ ПФУ у Волинській області у відповідь на звернення позивача повідомило про неможливість проведення підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ (а.с.9).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі №796-XII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: “Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнято Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 “Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження» такого змісту: “Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону №987-VIII), яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2019 року та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Позивач, звертаючись до суду із цим позовом, позовні вимоги обгрунтовував протиправною невиплатою йому з 01 червня 2025 року підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ (як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення).
Водночас необхідно зауважити, що статтею 45 Закону №4059-IX установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Відповідно до статті 45 Закону №4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27 грудня 2024 року №1524 “Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» (набрала чинності з 01 січня 2025 року), пунктом 1-1 якої обумовлено, що у 2025 році виплата за проживання на забруднених територіях встановлюється у розмірі, передбаченому статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», як самостійна доплата до пенсії, на яку має право особа згідно із законом.
Отже, у зв'язку із набранням чинності з 01 січня 2025 року Законом №4059-ІХ, змінилися розмір та підстави виплати у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення.
Виплата такої доплати органом Пенсійного фонду проводиться непрацюючим пенсіонерам; умови виплати такої доплати у 2025 році пов'язані з постійним проживанням зазначеної категорії осіб у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення; розмір такої доплати (у разі дотримання умов для виплати) у 2025 році становить 2361,00 грн.
За обставин цієї справи ОСОБА_1 є пенсіонером та він проживає у населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення.
Водночас матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є керівником Комунального сільськогосподарського підприємства “Промінь» Любешівського району Волинської області з 15 липня 1997 року, про що вказують записи трудової книжки серії НОМЕР_3 , відомості про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб та відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто позивач перебуває у трудових відносинах й не може вважатися непрацюючим пенсіонером.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 звертався до органу Пенсійного фонду про внесення даних про працевлаштування та звільнення та відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві від 18 червня 2025 року №12132/03-16 (а.с.7) йому відмовлено у внесенні даних про звільнення з тих підстав, що відповідно до сканкопії довідки від 30 травня 2025 року №129К ОСОБА_1 звільнений із закладу дошкільної освіти “ясла-садок Сонечко», проте згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу вбачається робота в Сільськогосподарському виробничому кооперативі “Промінь», документи про припинення трудових відносин із яким не надано.
Доказів припинення трудових відносин із зазначеним підприємством позивач не надав і суду.
Враховуючи встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що підстави для виплати позивачу з 01 червня 2025 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, та у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відсутні. Порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк