26 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/7301/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з позовом:
1) про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року перерахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704; зобов'язання перерахувати та виплатити на підставі Постанови №704 за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704;
2) зобов'язання відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159), нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року включно за весь час затримки виплати (з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 28 вересня 2019 року по 31 грудня 2021 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . При цьому відповідач здійснював йому нарахування та виплату грошового забезпечення (постійних та одноразових видів), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 218 року.
Позивач вважає, що оскільки у судовому порядку скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, то відповідачу з 29 січня 2020 року (з дня набрання законної сили судовим рішенням) слід було застосовувати редакцію пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін та якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). Між тим відповідач у спірний період (з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року) продовжував нараховувати та виплачувати йому грошове забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові види) із застосуванням для посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, що мало наслідком виплату грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж належить.
Крім того, позивач вказав, що відповідно до положень Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми недоплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року за весь час затримки виплати, тобто з 29 січня 2020 року по день виплати.
З наведених підстав позивач просив позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.37-42) не визнав позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити повністю, зазначивши, що 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни і до Постанови №704 та її пункт 4 у новій редакції при визначенні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу вказує на застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Після скасування у судовому порядку пункту 6 Постанови №103, чинними залишаються додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, однак такі є інформативними (роз'яснюють, як розраховуються оклади), але не містять норм права. Поряд з тим згідно з пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), заробітна плата (чи її частина) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників. Норми пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві положення» Закону №1774-VIII є чинними та підлягають застосуванню.
Відповідач вважає, що відсутні підстави для перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням та відповідно усього грошового забезпечення позивача, а отже й компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми невиплаченого грошового забезпечення. Відповідач одночасно зауважив, що умовою компенсації за порушення строків виплати доходу є його постійний, а не одноразовий характер, а виконання рішення суду має саме одноразовий характер.
Також позивач вважає, що позов подано з пропущенням строку звернення до суду.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили, як і клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 вересня 2019 року №242 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 28 вересня 2019 року (а.с.28).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31 грудня 2021 року №283 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення як такий, що вибув до нового місця проходження військової служби за наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 20 грудня 2012 року №597 (а.с.29).
Як видно з відомостей про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за час проходження військової служби та інформації про розрахункову величину обчислення грошового забезпечення за період проходження військової служби (а.с.25, 26), його посадовий оклад становив 7190,00 грн (39 тарифний розряд), оклад за військовим званням “полковник» - 1480,00 грн, надбавка за вислугу років (50%) - 4335,50 грн, надбавка за особливості проходження служби (100%) - 13005,00 грн, надбавка за класну кваліфікацію (7%) - 503,50 грн, надбавка за роботу з таємними документами (20%) - 1438,00 грн, премія (130%) - 9347,00 грн. ОСОБА_1 також була виплачена грошова допомога на оздоровлення у травні 2020 року - у сумі 37298,30 грн, у січні 2021 року - у сумі 37298,30 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у листопаді 2020 року - у сумі 1480,00 грн, у листопаді 2021 року - у сумі 1480,00 грн.
Спірні відносини виникли щодо правильності нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення (з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Передусім з приводу аргументів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із позовом суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Військова служба є публічною службою у розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків: якщо мають місце тривалі правовідносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX, чинний з 19 липня 2022 року), то у такому випадку правове регулювання правовідносин, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції, частиною другою якої було визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX, якою уже встановлено строк звернення до суду).
Отже, до правовідносин між сторонами у цій справі, які мали місце у період з 01 квітня 2019 року по 15 листопада 2019 року (тобто до 19 липня 2022 року) належить застосовувати частину другу статті 233 КЗпП України, якою не було без обмежено будь-яким строком право звернення до суду з вимогами щодо оплати праці (грошового забезпечення).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4 статті 9 Закону №2011-XII).
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, якою, серед іншого, затвердив тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1). У додатку 14 до Постанови № 704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пункт 4 Постанови №704 в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено у такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Необхідно зазначити, що пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII) встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) у пункті 4 згідно з пунктом 6 Постанови №103 розрахункову величину для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яким був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), замінено на іншу - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Водночас текст примітки, зокрема додатків 1, 14 до Постанови №704, у зв'язку з прийняттям Постанови №103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року №1038 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» виправив цю неузгодженість, виклавши примітку додатку 1 до Постанови №704 в новій редакції: “1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704.
Між тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
З 29 січня 2020 року (з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Такий висновок відповідає правовій позиції, наведеній у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21, від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 у подібних правовідносинах, пов'язаних із застосуванням пункту 4 Постанови №704 (у редакції, яка діяла з 29 січня 2020 року) при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.
Необхідно також зауважити, що пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Однак закони про Державний бюджет України на 2020 - 2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, не містять.
У постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд виснував, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
У названій постанові Верховний Суд, з-поміж іншого, звернув увагу, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020 рік).
У постановах від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21, від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 (щодо обчислення та виплати грошового забезпечення у 2020 - 2022 роках) Верховний Суд від зазначених вище висновків не відступав.
У постанові від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 Верховний Суд вказав, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Оскільки приписи пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, то в цьому випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
У цій справі судом встановлено, що у спірному періоді (з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року) грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачено з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року для працездатних осіб, - 1762,00 грн. Так посадовий оклад (39 тарифний розряд) встановлено у розмірі 7190,00 грн (1762,00 грн помножено на тарифний коефіцієнт 4,08); оклад за військовим званням - 1480,00 грн (1762,00 грн помножена на тарифний коефіцієнт 0,84) з урахуванням правила, що цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 грн.
Натомість Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня - 2102,00 грн, а Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270,00 грн.
Як бачимо, починаючи з 29 січня 2020 року, а також з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, грошове забезпечення яких регулюється Постановою №704, зріс у порівнянні з прожитковим мінімумом, установленим для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.
Суд зазначає, що за змістом приписів Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197), військовослужбовцям щомісячно виплачується: надбавка за вислугу років на військовій службі у відповідних відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням (пункт 1 розділу ІV); надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов'язків (пункт 1 розділу VI); надбавка за класну кваліфікацію у відсотках посадового окладу (пункт 1 розділу VIII); надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень, у відсотках до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації (пункт 2 розділу ХІ); щомісячна премія (не менше 10 відсотків посадового окладу), виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби (пункти 1, 2 розділу XVI). У разі набуття права на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIII); один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIV).
Тож виплата надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, надбавки за класну кваліфікацію, надбавки військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень, премії - від розміру посадового окладу, грошової допомоги для оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань - від місячного грошового забезпечення.
З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, правові висновки Верховного Суду (у подібних правовідносинах) суд у цій справі дійшов висновку, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідач у спірний період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.
Таким чином, у межах заявлених позивачем вимог підлягає перерахунку за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року все грошове забезпечення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати, як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази у справі, взаємопов'язані позовні вимоги у цій частині належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року; зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату усього грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року їх виплати. Такий спосіб захисту порушених прав по своїй суті відповідає тому, який було застосовано Верховним Судом, зокрема, у постанові від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком №159.
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до статей 3 та 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
За змістом статті 6 Закону №2050-ІІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати.
З наведеного слідує, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункту 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Така правова позиція є послідовною у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №465/322/17, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 та ряду інших (постанови від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі №638/19990/16-а).
Отже, відповідач відповідно до приписів Закону №2050-ІІІ, Порядку №159 має нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів на суми недоплаченого за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення (щомісячних основних та додаткових видів) відповідно до Порядку №159 (за весь час затримки виплати).
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату усього грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року їх виплати (станом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року), а також нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, за весь час затримки виплати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк