29 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/6007/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкової вимоги від 18.02.2025 №0003708-1304-0320 в частині нарахування податкових зобов'язань з транспортного податку фізичних осіб (25 000,00 грн), пені (16 743,74 грн) та штрафних санкцій (5 000,00 грн); зобов'язати ГУ ДПС у Волинській області вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо наявності податкового боргу з транспортного податку фізичних осіб (25 000,00 грн), пені (16 743,74 грн) та штрафних санкцій (5 000,00 грн).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на адресу ОСОБА_1 надійшла вимога від 18.02.2025 №0003708-1304-0320 про сплату податкових зобов'язань зі сплати транспортного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 4 025,60 грн, а також транспортного податку в розмірі 46 743,74 грн (включно зі штрафними санкціями та пенею).
Зауважує, що станом на 31.12.2015 позивачу обліковано недоїмку в розмірі 25 000 грн 29.06.2016 нараховано транспортний податок за податковим повідомленням-рішенням №131781-13 від 29.06.2016 (термін сплати - 04.10.2016) у сумі 25 000 грн. Загальна сума недоїмки станом на 31.12.2018 становила 50 000 грн.
У матеріалах справи №140/2881/19 міститься розрахунок суми податкового боргу, з якого вбачається, що податкове зобов'язання, узгоджене 19.10.2015, є безнадійним та підлягає списанню. Однак, відповідачем не здійснило списання зазначеної суми податкового боргу, а 23.01.2020 ОСОБА_1 погасив податковий борг, щодо якого строк позовної давності не сплив (згідно з податковим повідомленням-рішенням №131781-13 від 29.06.2016).
Оскільки згідно з відповіді на адвокатський запит від 09.05.2025, пеня нарахована за період з 15.12.2015 по 21.01.2020, затримка сплати суми грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб становить 1499 календарних днів, а тому пеня нарахована за зобов'язанням щодо якого минув строк давності, визначений статтею 102 ПК України, а саме з порушенням 1095-денного строку як граничного терміну сплати узгодженого грошового зобов'язання.
У зв'язку із наведеними обставинами, сторона позивача уважає податкову вимогу протиправною та такою, що підлягає частковому скасуванню у частині зобов'язання щодо сплати транспортного податку в розмірі 46 743,74 грн (включно зі штрафними санкціями та пенею), а тому просить адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 1-9).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 КАС України (арк. спр. 27).
У відзиві на позовну заяву від 13.06.2025 представник відповідача позовних вимог не визнав, мотивуючи тим, що у позивача в 2015 році виник податковий борг зі сплати транспортного податку в розмірі 25 000,00 грн згідно податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №12677-17 від 11.06.2015. Відповідно до податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №131781-13 від 29.06.2016 ГУ ДПС у Волинській області, було нараховано транспортний податок у сумі 25 000,00 грн терміном сплати 04.10.2016.
Згідно квитанції від 23.01.2020 ОСОБА_1 сплатив з порушенням термінів податковий борг за транспортним податком в сумі 25 000,00 грн, внаслідок несвоєчасної сплати виникла штрафна санкція за затримку сплати з транспортного податку в сумі 5 000,00 грн (20% від 25 000,00 грн), яку було нараховано від 26.10.2020 податкового повідомлення-рішення форми “Ш» №0223310420 та пеня 16 743,74 грн, яка нарахована із 15.12.2015 по 21.01.2020 роки.
Відтак, на переконання відповідача, вимога від 18.02.2025 №0003708-1304-0320 про сплату податкових зобов'язань зі сплати транспортного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 4 025,60 грн, а також транспортного податку в розмірі 46 743,74 грн (включно зі штрафними санкціями та пенею) є обґрунтованою та такою, що не підлягає скасуванню (арк. спр. 30-33.).
У відповіді на відзив представник позивача просив адміністративний позов задовольнити з підстав, викладених у позові (арк. спр. 40-42).
Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи позивача у заяві по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Згідно із даними інтегрованої картки платника податків за платежем транспортний податок з фізичних осіб, у ОСОБА_1 станом на 31.12.2019 був наявний податковий борг у розмірі 50 000,00 грн, у зв'язку зі сплатою боргу 23.01.2020 у розмірі 25 000,00 грн позивачу здійснено нарахування пені, відповідно до статті 129 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у розмірі 16 743,74 грн за період з 15.12.2015 по 23.01.2020. Разом із тим відповідачем здійснено нарахування штрафної санкції за затримку сплати з транспортного податку в сумі 5 000,00 грн (20% від 25 000,00 грн), а тому станом на 31.01.2020 податковий борг позивача становив 41 743,74 грн (арк. спр. 38).
У зв'язку із наявністю у ОСОБА_1 податкового боргу, ГУ ДПС у Волинській області 18.02.2025 винесено податкову вимогу форми «Ф» №0003708-1304-0320 на загальну суму 50 769,34 грн (арк. спр. 21).
Відповідач листом від 09.05.2025 №10036/6/03-20-24-06-06 повідомив, що позивачу були сформовані податкові повідомлення-рішення форми «Ф» №12677-17 від 11.06.2015 на суму податкового зобов'язання 25 000,00 грн за податковий період 2015 рік, №131781-13 від 29.06.2016 на суму податкового зобов'язання 25 000,00 грн. 23.01.2020 сплачено 25 000,00 грн, внаслідок виникла штрафна санкція за затримку сплати з транспортного податку в сумі 5 000,00 грн (20% від 25 000,00 грн), яку було нараховано від 26.10.2020 податкове повідомлення-рішення форми «Ш» №0223310420.
Станом на 09.05.2025 наявний податковий борг із транспортного податку в сумі 46 743,74 грн (пеня 16 743,74 грн, яка нарахована із 15.12.2015 по 21.01.2020) та по податку на нерухоме майно відмінне від земельно ділянки в сумі 4 025,60 грн (арк. спр. 17-18).
Не погоджуючись із вказаною вимогою контролюючого органу позивач звернувся до суду із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно підпункту 19-1.1.24 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи виконують такі функції, зокрема здійснюють відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов'язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу.
Контролюючі органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством (підпункт 20.1.29 пункту 20.1 статті 20 ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.162. пункту 14.1 статті 14 ПК України, пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов'язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
В розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Нараховані контролюючим органом суми пені самостійно сплачуються платником податків (пункт 131.1 статті 131 ПК України).
Пунктами 95.1 та 95.2 статті 95 вказаного Кодексу визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
У разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.1 статті 59 ПК України).
Відповідно до пункту 101.1 статті 101 ПК України безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг, підлягає списанню.
У пункті 101.2 цієї статті під терміном "безнадійний податковий борг" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (підпункт 101.2.3).
Пунктом 102.1 статті 102 ПК України визначено строк давності - 1095 календарних днів.
Відповідно до пункту 101.5 статті 101 ПК України контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу.
Як встановлено судом, Луцькою ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області 11.06.2015 було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №12677-17 на суму 25 000,00 грн за платежем: Транспортний податок з фізичних осіб (арк. спр. 23). Аналогічного типу податкове повідомлення-рішення винесене також 29.06.2016 №131781-13 (зворот арк. спр. 22).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 у справі №140/2881/19, яке набрало законної сили 03.01.2020, вирішено стягнути з ОСОБА_1 в дохід місцевого бюджету Луцької міської ради податковий борг з транспортного податку в розмірі 25 000,00 грн, що утворився внаслідок несплати позивачем грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 29.06.2016 №131781-13.
Дублікатом квитанції №0.0.1593775518.1 від 23.01.2020 підтверджується, що ОСОБА_1 , на виконання вказаного рішення, було сплачено податковий борг у розмірі 25 000,00 грн (арк. спр. 12).
У зв'язку зі сплатою податкового боргу ГУ ДПС у Волинській області 23.12.2020 винесено податкове повідомлення-рішення від 23.12.2020 №00/4599/420, яким застосовано штрафну санкцію за затримку сплати з транспортного податку в сумі 5 000,00 грн (20% від 25 000,00 грн) (арк. спр. 22).
Поряд із тим, ОСОБА_1 23.01.2020 здійснено нарахування пені у розмірі 16 743,74 за період з 15.12.2015 по 23.01.2020, що узгоджується із даними інтегрованої картки платника податків (арк. спр. 38) та детальним розрахунком суми податкового боргу до податкової вимоги від 18.02.2025 №0003708-1304-0320 (арк. спр. 19).
Виходячи із кінцевих термінів сплати зобов'язань по транспортному податку, граничними строками стягнення з позивача податкового боргу на підставі податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 №12677-17 був 17.10.2018, тобто 1095 днів з дня виникнення податкового боргу - 19.10.2015, яка узгоджується із розрахунком сум податкового боргу (арк. спр. 43).
Отже, відповідач у межах встановленого статтею 102 пунктом 102.4 ПК України строку давності стягнення податкового боргу за вказаними вище повідомленнями-рішеннями не здійснював. Також в межах строку давності для стягнення податкового боргу, кошти на погашення боргу за вказаним податковим повідомленням-рішенням не зараховувалися та в межах строку давності податковий борг не погашався.
Зі спливом граничних строків стягнення податкового боргу установленого статтею 102 пунктом 102.4 ПК України відповідно до статті 101 пункту 101.2 підпункту 101.2.3 ПК України статусу безнадійного набув податковий борг позивача за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за податковим повідомленням-рішенням від 11.06.2015 №12677-17 на суму 25 000,00 грн, що узгоджується із розрахунком сум податкового боргу (арк. спр. 43), наданим ГУ ДПС у Волинській області матеріалів справи №140/2881/19.
Механізм списання безнадійного податкового боргу визначено Порядком списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №577, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за №844/24376 (далі - Порядок №577), що був чинним на час набуття статусу безнадійного податкового боргу.
Відповідно до положень пунктів 3.1, 3.2 Порядку №577 визначення суми безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню контролюючим органом, здійснюється на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів станом на день виникнення безнадійного податкового боргу. Днем виникнення безнадійного податкового боргу у випадку, визначеному в підпункті 3 пункту 2.1 розділу II цього Порядку (податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений статтею 102 ПК України) є дата прийняття рішення керівника контролюючого органу.
Згідно з приписами пунктів 4.3-4.5 Порядку №577 у випадках, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, орган доходів і зборів здійснює процедури щодо проведення списання безнадійного податкового боргу відповідно до вимог пункту 4.2 цього розділу. Структурний підрозділ органу доходів і зборів, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом двадцяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал. Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до інформаційних систем не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.
Отже, списання безнадійного податкового боргу, в тому числі податкового боргу, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
Водночас звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов'язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин), як це встановлено нормою пункту 4.1 Порядку №577. В інших випадках, передбачених пунктом 101.2 статті 101 ПК України, пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку № 577, розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 23.12.2020 №00/4599/420, яким застосовано штрафну санкцію за затримку сплати з транспортного податку в сумі 5 000,00 грн (20% від 25 000,00 грн) та нарахування пені, яке здійснено 23.01.2020 у розмірі 16 743,74 за період з 15.12.2015 по 23.01.2020 суд зазначає наступне.
Приписами пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України було установлено, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
Карантин на усій території України був вперше установлений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12.03.2020 і надалі неодноразово був продовжений.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» дія пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України зупиняється на період дії воєнного, надзвичайного стану.
Поряд з тим зазначеним Законом статтю 102 доповнено пунктом 102.9, за змістом якого на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
З 01.08.2023 перебіг строків відновлено у зв'язку із виключенням вказаної норми згідно із Законом України від 30.06.2023 №3219-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану».
Отож, враховуючи наведені положення норм податкового законодавства, 1095-денний строк, визначений у статті 102 ПК України станом на день розгляду даної справи не пройшов, а тому відсутні підстави для визнання таких сум боргу безнадійними.
Разом із тим суд враховує, що з 01.01.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-IX.
Так, відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України - пеня не нараховується, а нарахована пеня підлягає анулюванню у випадку закінчення 1095 дня, що настає за днем, коли у контролюючого органу відповідно до цього Кодексу виникло право нарахувати пеню платнику податків.
Представник позивача переконаний, що пеня нарахована за період з 15.12.2015 по 21.01.2020, затримка сплати суми грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб становить 1499 календарних днів, а тому пеня нарахована за зобов'язанням щодо якого минув строк давності, визначений статтею 102 ПК України, а саме з порушенням 1095-денного строку як граничного терміну сплати узгодженого грошового зобов'язання.
Суд зазначає про помилковість таких висновків виходячи із того, що, як зазначалось вище, з 01.01.2021 набрав чинності Закон України від 16.01.2020 № 466-IX «Про внесення змін до ПК України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві». Відповідно до цього Закону до статті 129 ПК України включено пункт 129.9.
Відповідно до положень підпункту 129.9.1 пункту 129.9 статті 129 ПК України пеня не нараховується, а нарахована пеня підлягає анулюванню у випадку закінчення 1095 дня, що настає за днем, коли у контролюючого органу відповідно до цього Кодексу виникло право нарахувати пеню платнику податків.
Тобто, з 01.01.2021 пеня не нараховується, а нарахована підлягає анулюванню, зокрема, у разі закінчення 1095 дня, що настає за днем, коли у контролюючого органу відповідно до цього Кодексу виникло право нарахувати пеню платнику податків.
При цьому як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 № 1-зп/1997, стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Закон від 16.01.2020 № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» не містить прямої вказівки про надання його нормам зворотної дії в часі, а отже його дія не розповсюджується на період до набрання ним чинності.
Тобто положення підпункту 129.9.1 пункту 129.9 статті 129 ПК України щодо не нарахування пені чи анулювання нарахованої пені у разі проведення такого нарахування поза межами 1095 дня, що настає за днем, коли у контролюючого органу відповідно до цього Кодексу виникло право нарахувати пеню, розповсюджується виключно на правовідносини які виникли з 01.01.2021.
Положення ПК України, у тому числі статті 129, не містять прямої вказівки на те, коли у контролюючого органу виникає право нарахувати пеню платнику податків.
Такі норми, зокрема пункти 129.1 та 129.3 статті 129 ПК України, визначають лише початок нарахування пені (день, від якого слід проводити нарахування) та закінчення нарахування пені (останній день нарахування).
Відтак на переконання суду право на нарахування пені у контролюючого органу виникає також з моменту (дня) початку строку, визначеного ПК України, для нарахування пені у відповідному випадку.
Тобто початок нарахування пені збігається в часі з правом (обов'язком) контролюючого органу здійснити таке нарахування пені.
Отже, враховуючи, що положення підпункту 129.9.1 пункту 129.9 статті 129 ПК України розповсюджується на правовідносини які виникли з 01.01.2021, то відповідно за вказаним підпунктом анулюванню підлягатиме пеня, право по нарахуванню якої виникло у контролюючого органу з 01.01.2021 та нарахування такої пені контролюючим органом проведено поза межами 1095 днів з дня виникнення такого права.
При цьому суд зазначає, ПК України пеня визначена, як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, самі норми щодо порядку нарахування та сплати пені встановлені окремою Главою 12. Пеня, як спосіб забезпечення податкового боргу нараховується на суму податкового боргу, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні (при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами за результатами перевірки) та закінчується, зокрема, у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Таким чином, обов'язок сплати пені пов'язаний з обов'язком погашення податкового боргу, який відбувся на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 у справі №140/2881/19.
Наведена позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 27.06.2024 у справі № 160/538/23.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання.
Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З урахуванням встановлених обставин справи, вищенаведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду, беручи до уваги повноваження суду, визначені у статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування податкової вимоги від 18.02.2025 №0003708-1304-0320 в частині нарахування податкових зобов'язань з транспортного податку фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн та зобов'язати ГУ ДПС у Волинській області вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо наявності податкового боргу з транспортного податку фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Судом встановлено, що при зверненні до суду позивач згідно із квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 30.05.2025 №ПН16898 сплатив судовий збір в розмірі 1211,20 грн (арк. спр. 10), тоді як сплаті підлягав судовий збір в сумі 968,96 грн (1211,20 грн х 0,8 = 968,96 грн, оскільки позов було подано до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», що передбачає застосування коефіцієнту для пониження відповідного розміру ставки судового збору).
Питання про повернення судового збору, надміру сплаченого за подання даного адміністративного у розмірі 242,24 грн, може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд задовольняє позов частково, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в сумі 518,23 грн (п'ятсот вісімнадцять гривень 23 копійки).
Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень) суд зазначає наступне.
Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: Договір про надання правничої допомоги від 01.05.2025 №71-ЮП; акт приймання-передачі наданих послуг; квитанція від 23.05.2025 №1-к про сплату грошових коштів в сумі 5 000,00 грн, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 05.03.2021 серії ВЛ №1304 та ордер на надання правничої допомоги серії АС №1141968 (арк. спр. 11, 13-16, 20, 24).
Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.
Послуга щодо вивчення документів та збір доказів у справі, вивчення судової практики з відповідних правовідносин та підготовка позовної заяви - охоплюються загальною діяльністю адвоката та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду. Крім того, ряд послуг, які надавались позивачу не відповідають критеріям необхідності та не мали впливу на хід розгляду справи, а деякі з них - не вимагають спеціальної фахової підготовки спеціаліста-правознавця та не можуть вважатись правничою допомогою.
Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що провадження здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тобто дана справа є справою незначної складності.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia,заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумний розмір.
Верховний Суд в постановах від 22.12.2020 по справі №520/8489/19, від 07.05.2020 у справі №320/3271/19, від 10.03.2020 у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, частковим задоволенням позовних вимог, заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленими позовними вимогами, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є сума 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок). Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 18 лютого 2025 року №0003708-1304-0320 в частині нарахування податкових зобов'язань з транспортного податку фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Волинській області вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо наявності податкового боргу з транспортного податку фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір в сумі 518,23 грн (п'ятсот вісімнадцять гривень 23 копійки) та 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович