Номер провадження: 22-ц/813/6240/25
Справа № 501/3275/24
Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
29.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого: Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП Моноліт-Сервіс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 20 березня 2025 року у складі судді Смирнова В.В.,
встановив:
2. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП Моноліт-Сервіс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просило суд стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії за період з листопада 2023 року по червень 2024 року в сумі 7109,64 грн. та судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 та споживачем послуг з постачання теплової енергії, які надаються позивачем. В період з листопада 2023 року по червень 2024 року відповідачу, відповідно до наказу ТОВ «ДП Моноліт Сервіс» від 17.11.2023 «Про початок опалювального періоду 2023-2024» надавалися послуги з постачання теплової енергії. Відповідачу були надані послуги з постачання теплової енергії, однак він отримані послуги не сплатив внаслідок чого, за період з листопада 2023 року по червень 2024 року, утворилась заборгованість у розмірі 7109,64 грн. Керуючись Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про постачання теплової енергії, ЦП України Правилами надання послуг з постачання теплової енергії, позивач просив задовольнити позов.
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Відповідачка ОСОБА_1 пояснень, заперечень, заяв та відзиву на позовну заяву не надала.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Заочним рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 15 травня 2025 року позовну заяву ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії задоволено.
Рішення суду мотивоване тим, що оскільки відповідачці були надані послуги з постачання теплової енергії в квартиру АДРЕСА_2 , а за отримані послуги вона плату не здійснювала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка і підлягає стягненню.
Ухвалою Чорноморського міського суду Одеської області від 15 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 20 березня 2025 року залишено без задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати заочне рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 20 березня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що між сторонами по справі виникли правовідносини з надання з боку ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» послуг з теплопостачання на підставі публічного Типового індивідуального договору, укладення якого відбулось шляхом приєднання споживача. Так, матеріали справи взагалі не містять будь-якого договору, за умовами якого відбулось нарахування боргових зобов'язань та відповідно судом не досліджувалось питання змісту договірних правовідносин, що виключає правомірність покладання на споживача договірних зобов'язань. Споживач ніколи не звертався до виконавця послуг з заявою-приєднання, споживачем ніколи не сплачувались будь-які платежі на користь ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс», тобто не акцептувались зобов?язальні правовідносини, що дає підстави для висновку, що між сторонами по справі не укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії шляхом приєднання.
Поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що позивачем не було доведено до споживача наміру побудови правовідносин з постачання теплової енергії на підставі Типового індивідуального договору, як й не доведено до відома споживача усі істотні умови такого договору, як того вимагає діюче законодавство. Наявне в матеріалах справи публічне оголошення ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» не є належним та допустимим доказом інформування потенційних споживачів будинку N?21 про намір побудови правовідносин с постачання теплової енергії на підставі Типового договору. На адресу споживача з боку ТОВ «ДП «Моноліт - Сервіс» не надходили рахунку на оплату послуг як й не доводилась будь - яким чином деталізована інформація щодо складових розміру плати за послуги з теплопостачання та й взагалі інформація про укладення Типового індивідуального договору шляхом приєднання. Згідно правозастосовної практики Одеського апеляційного суду, висловленої у справі аналогічної категорії та відображеної у постанові від 22.08.2023 по справі №522/6341/22, саме наявність заяви - приєднання з боку споживача є підтвердженням прояву волі останнього та необхідною умовою для укладання Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії.
Доводи скарги також мотивовані тим, що в якості доказів наявності заборгованості споживача перед ТОВ «ДПІ Моноліт-Сервіс», судом прийнято Накази ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» №10/п від 30.11.23, №11/п від 31.12.23, №1/п від 31.01.24, №2/п від 29.02.24, №3/п від 31.03.24 - про щомісячне затвердження вартість спожитої енергії 1 кв.м. опалювальної площі. Однак матеріали справи не містять Додатків, про які зазначається в вищезазначених Наказах, у яких начебто відображений відповідний математичний розрахунок вартості теплової енергії за 1 кв.м. опалювальної площі. Разом з цим, діючим законодавством України не передбачено право суб?єктів господарювання в сфері надання житлово-комунальної послуги з теплопостачання населенню, встановлення вартості теплової енергії на підставі внутрішньо-господарських документів, якими є вищезазначені Накази ТОВ «ДІ Моноліт-Сервіс». Досліджені судом вищевказані Накази ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» та «Листок розрахунків» не містять будь-яких цифрових показників обсягів споживання споживачем теплової енергії, інші документи долучені ТОВ «ДПІ Моноліт-Сервіс» до матеріалів справи, не містять інформації про спосіб розподілу загальнобудинкового обсягу споживання теплової енергії між кінцевими споживачами у житловому будинку, що у відповідності до приписів «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг», здійснюється за відповідними формулами з використанням показників обсягів споживання комунальної послуги.
Крім того, як зазначає апелянт, при ухвалені оскаржуваного рішення, суд спирався на Накази ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» №10/п від 30.11.23, №11/п від 31.12.23, №1/п від 31.01.24, №2/п від 29.02.24, №3/п від 31.03.24, якими охоплюється період з листопада 2023 року по березень 2024 року (включно), в той час як зі споживача стягнуто заборгованість за період з листопада 2023 року по червень 2024 року (включно), у зв?язку з чим постає питання обґрунтованості розміру позовних вимог за період з квітня 2024 року по червень 2024 року. Також є незрозумілим, яким чином визначена споживачу щомісячна абонентська плата (умовно-постійна складова) у розмірі 284,23 грн. на місяць, кореспондується з тарифом встановленим за рішенням Виконавчого комітету ЧМР №308 від 24.10.2023 для будинку АДРЕСА_3 у розмірі 54 013,98 (з ПДВ) грн./Гкал/год. в місяць (умовно-постійна складова).
ОСОБА_1 також зазначає, що залишається незрозумілим, яким чином загальнобудинкові втрати, що визначаються позивачем як «ТЕПЛОТРАСА», розподіляються між окремими власниками житлових та не житлових приміщень в будинку N?21 при тому, що частина приміщень обладнана індивідуальними (розподільчими) засобами обліку (теплолічильниками), а частина ні, про що безпосередньо вказується в щомісячних «Розрахунках опалення» долучених ТОВ «ДІІ Моноліт-Сервіс», в кожному з яких зазначаються 5 квартир будинку N?21 загальною площею 362,7 кв.м., яким нараховується плата виключно за показниками індивідуальних (розподільчих) засобів обліку. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що такий підхід є проявом дискримінаційного ставлення з боку ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» до окремих споживачів будинку АДРЕСА_3 в тому числі відповідача, оскільки власники п?яти квартир ( АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 ) не залучені до участі у відшкодування вартості спожитої у будівлі теплової енергії витраченої на опалення місць загального користування, допоміжних приміщень будівлі та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку. Судом також не перевірено дотримання позивачем при визначенні суми заборгованості положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методики розподілу. Оскаржуване судове рішення у своїй мотивувальній частині взагалі не містить таких базових показників як опалювальна площа житлового приміщення споживача та обсяг спожитої індивідуальним споживачем теплової енергії, що свідчить про його необґрунтованість, в частині перевірки розміру заявлених позивачем вимог.
Позиція позивача в суді апеляційної інстанції
У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «ДПІ Моноліт-Сервіс», посилаючись на її необґрунтованість, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 20 березня 2025 року задовольнити частково, шляхом зменшення суми стягнення з 7109,64 грн. до 5465,34 грн., оскільки під час подання позову з технічних причин до розрахунку заборгованості за послугу з теплопостачання помилково була включена сума в розмірі 1644,30 грн., яка фактично стосується іншої комунальної послуги, а саме утримання будинку та прибудинкової території. В решті оскаржуване рішення, позивач просить залишити без змін.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без виклику учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 368, ч.1 369 ЦПК України).
3. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78.3 кв.м., житловою площею 40,6 кв.м., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.4).
ТОВ «ДП Моноліт - Сервіс» є виробником теплової енергії, що підтверджується ліцензією (а.с.8).
У відповідності до вимог ч.5 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» було опубліковано на сайті органу місцевого самоврядування пропозиція укласти індивідуальний договір на умовах типового договору про надання послуг з постачання теплової енергії та адміністрацією ТОВ «ДМ Моноліт-сервіс» розміщене відповідне повідомлення (а.с.6,7).
Наказом ТОВ «ДП «Моноліт - Сервіс» від 01.11.2023 №7 з 01.11.2023 введено в дію тарифи на теплову енергію, її виробництво, постачання та послуги з постачання теплової енергії в будинках, котрі обслуговуються ТОВ «ДП Монліт-Сервіс» за адресами: … вул.Радісна, 21,21 А (а.с.9).
Наказом ТОВ «ДП «Моноліт - Сервіс» від 01.11.2023 №8/п (а.с.13), встановлено з 01.11.2023 ціну за абонентське обслуговування в розмірі 38,07 грн. на одного абонента в місяць, в будинках котрі обслуговуються ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» за адресами:…вул.Радісна, 21,21 А.
Наказом ТОВ «ДП «Моноліт - Сервіс» від 17.11.2023 №9/п (а.с.14), вважати 17.11.2023 початком опалювального періоду в будинках 9 мікрорайону, котрі обслуговуються ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» за адресами:… АДРЕСА_9 .
Наказами ТОВ «ДП «Моноліт - Сервіс» від 30.11.2023 №10/п (а.с.16), від 31.12.2023 №11/п (а.с.18), від 31.01.2024 №1/п (а.с.21), від 29.02.2024 №2/п (а.с.24), від 31.03.2024 №25 (а.с.26) затверджено вартість спожитої енергії 1 кв.м. опалювальної площі: у листопада 2023 року, відповідно до здійснених розрахунків (додаток 1 до наказу) у наступному розмірі: АДРЕСА_3 вартість опалення 4,81 грн./м2 ; у грудні 2023 року 9,38 грн./м2; у січні 2024 року у розмірі 10.37 грн./м2; у лютому 2024 року у розмірі 8.61 грн./м2; з березня 2024 року у розмірі 8,22 грн./м2.
Таким чином, за період з листопада 2023 року по червень 2024 року відповідачці надані послуги з постачання теплової енергії, однак внаслідок несплати за такі послуги, утворилась заборгованість у розмірі 7109,64 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.15).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Так, ч. 1 ст.322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного Кодексу.
Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 2 ч.1 ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначено відповідним договором.
Пунктом 1 ч.1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Звертаючись до суду із даною апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилається на те, що матеріали справи взагалі не містять будь-якого договору, за умовами якого відбулось нарахування боргових зобов?язань та відповідно судом не досліджувалось питання змісту договірних правовідносин, що виключає правомірність покладання на споживача договірних зобов?язань. Споживач ніколи не звертався до виконавця послуг з заявою-приєднання, споживачем ніколи не сплачувались будь-які платежі на користь ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс», тобто не акцептувались зобов?язальні правовідносини, що дає підстави для висновку, що між сторонами по справі не укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії шляхом приєднання.
Проте вищевказані доводи скаржниці є необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, ч. 1 ст. 9 Закону «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Положенням ч.5 ст.13 вищевказаного Закону встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до вимог ч.5 ст.13 Закону було опубліковано на сайті органу місцевого самоврядування пропозиція укласти індивідуальний договір на умовах типового договору про надання послуг з постачання теплової енергії та адміністрацією ТОВ «ДМ Моноліт-сервіс» розміщене відповідне повідомлення (а.с. 6, 7).
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.04. 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 року у справі № 176/456/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 14-280цс18.
Посилання ОСОБА_1 на практику Одеського апеляційного суду, висловленої у постанові від 22.08.2023 по справі №522/6341/22 є необґрунтованим, оскільки у справі №522/6341/22 предметом спору є визнання укладеним договорів про надання послуг з постачання теплової енергії та зобов'язання вчинити певні дії. Натомість, у справі, що переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості за надані послуги з непостачання. Тобто в даній справі, відсутні ідентичні фактичні обставини, відмінні предмет позову та підстави заявлених вимог, а також наявні відмінності у правовому регулюванні. Відтак, вказану постанову Одеського апеляційного суду від 22.08.2023 по справі №522/6341/22 не можна вважати такою, що має ознаки «подібних правовідносин» у розумінні правової позиції, висловленої в постанові Одеського апеляційного суду від 22.08.2023.
Твердження про те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги Накази ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» та «листок розрахунків» також є безпідставними, оскільки вказані накази не встановлюють нових тарифів, а лише відображають щомісячне застосування затверджених у встановленому порядку тарифів до площі та фактичного обсягу наданих послуг. Таким чином, вони підтверджують розрахунок нарахувань за спожиту теплову енергію. Відсутність окремих додатків до наказів не спростовує факту користування відповідачем послугами з теплопостачання та виникнення у нього обов'язку з їх оплати.
Безпідставними є і доводи ОСОБА_1 про невідповідність розміру щомісячної абонентської плати (умовно-постійна складова) із тарифом встановленим за рішенням Виконавчого комітету ЧМР №308 від 24.10.2023 для будинку АДРЕСА_3 , оскільки умовно - постійна складова у структурі двоставкового тарифу не є абонентською платою в розумінні законодавства, а становить окрему частину тарифу на теплову енергію, яка передбачає покриття витрат на функціонування котельнь та забезпечення готовності теплогенеруючого обладнання до надання послуг кінцевим споживачам. Як зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, ця складова є фіксованою та нараховується щомісячно, що обумовлює наявність у її назві терміну «постійна». Вартість умовно - постійної складової тарифу затверджена рішенням №308 та становить 54013,98 грн. з ПДВ для котельні, розташованої за адресою: м. Чорноморськ, вул. Парусна,1-В. Указаний тариф застосовується для будинків, підключених до цієї котельні, а саме: вул. Парусна,1-В, 1-Г, 1-Д, 1-О, вул. Радісна,21 та АДРЕСА_3 . Будинки по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_10 є споживачами однієї спільної котельні, у зв'язку із чим для них встановлений єдиний тариф - 3,63 грн. на 1м2, який враховує технічні особливості, теплові навантаження та площу опалювальних приміщень.
Твердження ОСОБА_1 про те, що втрати теплової енергії розраховуються виключно для цілей функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, є невірним тлумачення пункту 2 розділу І Методики розподілу. Так, зазначена норма регламентує порядок врахування втрат теплової енергії у системах гарячого водопостачання, однак жодним чином не обмежує існування та врахування теплових втрат у системі теплопостачання загалом. Такі втрати є невід'ємною технічною складовою будь-якої системи теплопостачання, виникають при транспортуванні теплової енергії від джерела до споживача, у внутрішньобудинкових мережах, місцях загального користування та допоміжних приміщеннях, а тому їх ігнорування суперечить як положенням чинного законодавства, так і базовим технічним принципам теплопостачання.
Відповідно до частини 1 статті 8 та пункту 3 частини 2 статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату формуються виконавцем на підставі показань вузла комерційного обліку, а розподіл здійснюється згідно з Методикою, затвердженою наказом Мінрегіону №315 від 22.11.2018. При цьому втрата теплової енергії не виділяється окремо, а є складовою загального обсягу теплової енергії, спожитого будинком, який і підлягає розподілу між споживачами залежно від наявності або відсутності вузлів розподільного обліку.
Таким чином, у разі обладнання окремих квартир індивідуальними приладами розподільного обліку теплової енергії, їх власники сплачують виключно за фактичними показниками цих приладів, що відображають споживання теплової енергії конкретним приміщенням. На таких споживачів не поширюється обов'язок брати участь у розподілі тієї частини загального обсягу, яка розподіляється між квартирами, не обладнаними індивідуальними приладами. Саме тому нарахування плати власникам п'яти квартир у будинку АДРЕСА_3 здійснюється виключно за показаннями встановлених приладів розподілювачів, що цілком узгоджується з вимогами статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Отже, посилання скаржниці на норми Методики у підтвердження протилежного є безпідставними та не мають жодного правового значення для вирішення цього спору.
Більш того, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» та ОСББ «Радісна двадцять один» було підписано типовий договір з колективним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії від 20.12.2024 з показаннями засобу вимірювальної техніки на дату укладання договору 753,42 Гкал. Тобто Голова ОСББ «Радісна двадцять один» власноруч підтвердив та підписав такі показники, тому доводи ОСОБА_1 щодо непрозорості тарифу та необґрунтованості наявності боргу є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для їх переоцінки.
Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «ДП Моноліт-Сервіс» просить суд змінити рішення, шляхом зменшення суми стягнення з 7109,64 грн. до 5465,34 грн., оскільки під час подання позову з технічних причин до розрахунку заборгованості за послугу з теплопостачання помилково була включена сума в розмірі 1644,30 грн., яка фактично стосується іншої комунальної послуги, а саме утримання будинку та прибудинкової території.
Враховуючи, що зазначена помилка не змінює предмету позову, який стосується виключно заборгованості за теплопостачання, колегія суддів вважає за необхідне взяти до уваги пояснення позивача, оскільки вони підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення - змінити, шляхом зменшення суми до стягнення на 1644,30 грн, залишивши в силі іншу частину рішення суду першої інстанції як таку, що ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині визначення розміру заборгованності, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнення заборгованності.
Розподіл судових витрат
За положеннями ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги зміну рішення суду в частині стягнення заборгованості з урахуванням вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України підлягає зміні рішення в частині стягнутих судових витрат, а саме: судового збору шляхом його зменшення з 3028,00 грн до 2327,62 грн (3028,00 грн. х 76,87%).
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 1050,56 грн (4542,00 грн. х 23,13%).
Дата ухвалення рішення, порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст.389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 20 березня 2025 року змінити в частині розміру стягнутої заборгованості, шляхом зменшення її розміру з 7109,64 гривень до 5465,34 гривень, а також в частині стягнутих судових витрат, а саме судового збору шляхом його зменшення з 3028,00 гривень до 2327,62 гривень.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Моноліт-Сервіс» (код ЄДРПОУ: 43655153) на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у суді апеляційної інстанції у сумі 1050,56 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: