Номер провадження: 22-ц/813/4861/25
Справа № 508/882/24
Головуючий у першій інстанції Банташ Д. С.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
29.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого: Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 06 грудня 2024 року у складі судді Банташ Д.С.,
встановив:
2. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на невиконання відповідачем умов Кредитного договору № 8944244223 від 15.10.2019, який відповідач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі - ТОВ «ФК «ЦФР»).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 07.10.2016 ТОВ «ФК «ЦФР» та Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» (далі - АТ «ТАСКОМБАНК») уклали договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) свої права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та Договорами забезпечення до них та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює Ціні договору. Окрім того, 08.11.2023 АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали договір факторингу № НІ/11/11-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язується передати (сплатити) АТ «ТАСКОМБАНК» суму фінансування, а АТ «ТАСКОМБАНК» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» Права Вимоги за Кредитними Договорами, Договорами Поруки в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення Прав Вимоги.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору факторингу № НІ/11/11-Ф від 08.11.2023 Реєстру Прав Вимог, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 13 675,90 грн., з яких:
- 8 462,83 грн.- загальна заборгованість по тілу кредиту;
- 0,58 грн.- загальна заборгованість по відсоткам;
- 4 929,60 грн. - загальна заборгованість по комісії;
- 282,89 грн. - пеня/штрафи.
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Відповідачка ОСОБА_1 , пояснень, заперечень чи відзиву на позовну заяву не надала.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 06 грудня 2024 року позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за кредитним договором № 8944244243 від 15.10.2019 у розмірі 13 675,90 грн. та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що обов'язок ОСОБА_1 по поверненню кредиту новому кредитору - ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором позики № 8944244243 від 15.10.2019 року знайшов своє підтвердження.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 06 грудня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «ФК «ЄАПБ» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, понесені під час апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачка не заперечує щодо укладення Кредитного договору № 8944244223 від 15.10.2019 з ТОВ «ФК «ЦФР». Разом з цим, при укладенні кредитного договору його сторони визначили порядок повернення кредиту шляхом періодичного внесення грошових коштів відповідно до графіку платежів зі сплатою останнього платежу 15.10.2021. Водночас, узгоджений сторонами кредитного договору графік платежів не містить інформації щодо розміру комісії та інформації про те, за які саме послуги має бути нарахована щомісячна комісія. Оскільки комісія банком нараховується відповідачу за дії, які банк здійснює на власну користь, відповідачка вбачає безпідставність таких позивних вимог з боку фінансової компанії, а тому суд першої інстанції неправильно застосував норму матеріального права в цій частині, у зв'язку з чим, дійшов хибних висновків.
Доводи скарги також мотивовані тим, що позивачем не надано до суду належних і допустимих доказів переходу до нього права вимоги за кредитним договором. Зокрема, вважаючи, що право вимоги до відповідача належить позивачу, суд першої інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів переуступки прав вимоги, а, відтак, і права вимоги позивача до відповідача. Крім того, позивач, не направляв на адресу відповідачки жодних повідомлень про перехід до нього прав вимоги за кредитним договором, що само по собі свідчить про відсутність обов'язку у Позичальника сплачувати будь-які кошти на рахунок саме позивача. Усі кошти сплачувалися відповідачкою по реквізитам, отриманим під час підписання кредитного договору. Крім цього, відсутність повідомлення про перехід прав додатково підтверджує реальну відсутність такого переходу до позивача.
Зазазначає, що позивачем не надано доказів наявності заборгованості у розмірі 13 675,90 грн., натомість в даній справі, позивач зобов'язаний довести належними та допустимим доказами факт наявності непогашеної відповідачкою заборгованості за кредитом у розмірі 13 675,90 грн. Судом першої інстанції не враховано, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Судом першої інстанції не враховано, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договорами не містить даних про суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, а також процентну ставку обрахунку заборгованості. Надані позивачем документи лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретних розмірів заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. З урахуванням того, що Позичальником сплачувалися кошти за кредитним договором за конкретними реквізитами (зазначенні у повідомленні про відступлення прав вимоги від 15.10.2019), які їй особисто були надані в банку під час укладання кредитного договору 15.10.2019, то належним би доказом взаєморозрахунків кредитора з позичальником (для розрахунку заборгованості), могла бути виписка з такого банківського рахунку із підписом та печаткою відповідної банківської установи. Однак, позивачем її не надано досуду. Отже, доходячи висновку про доведеність позивачем про наявність непогашеної відповідачкою заборгованості за кредитом у розмірі 13 675, 90 грн., судом першої інстанції фактично порушено вимоги ст. 81 ЦПК України.
Позиція позивача в суді апеляційної інстанції
У відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на її необґрунтованість, ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 06 грудня 2024 року без змін, оскільки доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів наявності заборгованості є надуманими. Щодо підтвердження дійсності переходу права вимоги, то позивачем до позовної заяви надано саме витяг Договору факторингу та реєстр боржників за кредитним договором, оскільки реєстр боржників по кредитному договору містить інформацію щодо заборгованості інших фізичних осіб, що є персональними даними та не підлягають розголошенню відповідно до законодавства.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без виклику учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 368, ч.1 369 ЦПК України).
3. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Встановлено, що 15.10.2019 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір № 8944244243. За умовами даного Договору, ОСОБА_1 , на умовах строковості, зворотності, платності отримала від ТОВ «ФК «ЦФР» грошові кошти в сумі 12 520,00 грн., строком на 24 дні, з відсотковою ставкою при наданні кредиту 1,5 % від суми кредиту, орієнтовною реальною річною відсотковою ставкою 106,52 % (а.с. 5-9).
Окрім цього, судом встановлено, що 07.10.2016 ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «ТАСКОМБАНК» уклали договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) свої права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та Договорами забезпечення до них та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює Ціні договору (а.с.16-17).
Також встановлено, що 08.11.2023 АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали договір факторингу № НІ/11/11-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язується передати (сплатити) АТ «ТАСКОМБАНК» суму фінансування, а АТ «ТАСКОМБАНК» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» Права Вимоги за Кредитними Договорами, Договорами Поруки в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення Прав Вимоги. (а.с.18-19)
Відповідно до Витягу з Реєстру Прав Вимоги до Договору факторингу № НІ/11/11-Ф від 08.11.2023 Реєстру Прав Вимог, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 8944244243 від 15.10.2019 в сумі 13 675,90 грн., з яких:
- 8 462,83 грн.- загальна заборгованість по тілу кредиту;
- 0,58 грн.- загальна заборгованість по відсоткам;
- 4 929,60 грн. - загальна заборгованість по комісії;
- 282,89 грн. - пеня/штрафи (а.с.21).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
З матеріалів справи вбачається, що підставою звернення ТОВ «ФК «ЄАПБ» стало невиконання взятих на себе за кредитним договором №8944244243 від 15.10.2019 позичальником ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення кредитних коштів.
Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Звертаючись до суду із вказаною апеляційною скаргою, ОСОБА_1 не заперечує щодо укладення Кредитного договору № 8944244223 від 15.10.2019 з ТОВ «ФК «ЦФР». Разом з цим, посилається на те, що позивачем не надано до суду належних і допустимих доказів переходу до нього права вимоги за кредитним договором, на що суд першої інстанції не звернув уваги.
Колегія суддів погоджується із такими доводами скаржника.
Так, згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
У розрізі викладеного, враховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії) вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов'язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов'язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Враховуючи викладене, відступлення права вимоги може здійснюватися лише відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Апеляційним розглядом справи встановлено, що Кредитний договір №8944244243 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ЦФР» укладено 15.10.2019.
Договір відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ПАТ «Таскомбанк» укладено 07.10.2016.
Згідно п. 9.2. Договору, цей Договір діє протягом 1 календарного року, але у будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
Таким чином, кредитний договір було укладено значно пізніше, ніж ТОВ «ФК «ЦФР» передало право вимоги ПАТ «Таскомбанк». Тобто, на момент передачі відступлення прав вимоги ще не виникло у позичальника зобов'язання зі сплати кредитних коштів, а тому нема підстав вважати, що права вимоги перейшли від ТОВ «ФК «ЦФР» до ПАТ «Таскомбанк», та це означає, що ПАТ «Таскомбанк» не набуло право вимоги за кредитним договором №8944244243 та не могло передати право вимоги на такий договір відповідно до договору факторингу №НІ/11/11-Ф укладеному між ПАТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», оскільки у такого не виникло право вимоги, який би можна було передати позивачеві.
Пунктом 2.2. Договору відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ПАТ «Таскомбанк» від 07.10.2016, передбачено, що первісний кредитор щоденно передає новому кредитору права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов'язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог.
Також серед пунктів договору відступлення прав вимоги відсутній пункт, яким передбачається передача прав вимоги також на майбутні кредитні договори, які будуть укладені між первісним кредитором та боржниками.
Крім цього, в матеріалах справи відсутні будь-які квитанції чи платіжні інструкції про перерахування коштів за договором відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ПАТ «Таскомбанк» укладеного 07.10.2016 і так само щодо договору факторингу №НІ/11/11-Ф укладеного між ПАТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ».
З вищенаведеного слідує, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не наділена правом вимоги за кредитним договором №8944244243 від 15.10.2019 укладеним між між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ЦФР», оскільки первісний кредитор не міг передати ПАТ «Таскомбанк» право вимоги, яке ще на той момент не виникло.
Колегія суддів апеляційного суду вважає це самостійною достатньою підставою щодо задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення, яким слід відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 щодо стягнення кредитної заборгованості, а тому іншим доводам апеляційної скарги оцінка апеляційним судом не надається.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є доведеною, а тому вона підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Розподіл судових витрат
Відповідно дост. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У апеляційній скарзі, ОСОБА_1 також просить стягнути з позивача на її користь судові витрати, понесені під час апеляційного розгляду справи, зокрема 24.04.2024 через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання, у якому остання просить вирішити питання розподілу судових витрат та в разі задоволення апеляційної скарги стягнути з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 22500,00 грн.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції, Дудар Г.П. надано до суду:
-Договір №01-03/25 про надання правової допомоги від 04.03.2025;
-Акт №1 приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) відповідно до договору про надання правової допомоги №01-03/25 від 04.03.2025 від 11.04.2025;
-Квитанції про часткову сплату (авансу) послуг за договором в кількості трьох штук;
-Дві виписки щ банківського рахунку адвоката Кобильника Д.О.
Згідно правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про те, що визначений ОСОБА_1 та її адвокатом, розмір витрат є завищеним щодо іншої сторони, та їх стягнення становить надмірний тягар для ТОВ «ФК «ЄАПБ», що суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому суд вважає, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу слід зменшити.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу, в розмірі 2000 грн., що відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості.
Крім того, ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.04.2025 року було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн., яка підлягала сплаті за подачу апеляційної скарги на рішення суду, до ухвалення судового рішення у справі.
Таким чином, в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 у розмірі 3633,60 грн., сплату якого було відстрочено до ухвалення судового рішення, з ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Дата ухвалення рішення, порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст.389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 06 грудня 2024 року скасувати, ухвалити нове.
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованності за кредитним договором відмовити.
Клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ: 35625014) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 гривень, 00 копійок, в решті клопотання відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ: 35625014) в дохід держави судовий збір у розмірі 3633 гривень, 60 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: