Номер провадження: 22-ц/813/5527/25
Справа № 522/2641/25
Головуючий у першій інстанції Ярема Х. С.
Доповідач Комлева О. С.
29.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Дяченко Сергія Вікторовича, представника ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року про повернення позову третьої особи з самостійними вимогами, постановлену під головуванням судді Ярема Х.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, -
У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем.
08 квітня 2025 року ОСОБА_1 , в якості третьої особи, яка має намір заявити самостійні вимоги щодо первинного предмету спору, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про спростування тверджень ОСОБА_2 щодо проживання однією сім'ю з ОСОБА_5 не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Також, ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову та заяву про забезпечення доказів.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про вступ у справу як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору відмовлено.
Позов третьої особи із самостійними вимогами, разом із заявами про забезпечення позову та забезпечення доказів повернутий, особі, що їх подала.
Не погодившись з ухвалою суду, адвокат Дяченко С.В., представник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору за первісним позовом знаходяться поза межами предмету спору, а також, що позов, поданий третьою особою з самостійними вимогами щодо предмету спору за первісним позовом не містить самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі, оскільки не взяв до уваги, що самостійність вимог третьої особи полягає в тому, що вона вважає ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває вона і саме її право порушено відповідачем.
Також апелянт звернув увагу на те, що разом з позовною заявою до позивача третьою особою з самостійними вимогами щодо предмету спору за первісним позовом були подані заяви про забезпечення доказів та забезпечення позову, однак у порушення вимог закону дані заяви не були розглянуті судом.
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Байрачна А.К., представник ОСОБА_2 просить відмовити у задоволені апеляційної скарги, ухвалу залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування законної та обґрунтованої ухвали суду, яка постановлена з додержанням норм процесуального права.
Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 369 ч. 2 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про вступ у справу як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору та повертаючи позов третьої особи із самостійними вимогами, разом із заявами про забезпечення позову та забезпечення доказів, особі, що їх подала, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений ОСОБА_1 позов не взаємопов'язаний з первісним позовом, адже вимоги за цим позовом виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані нормами зобов'язального права, що унеможливлює його спільний розгляд з первісним позовом.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, в якому просив встановити факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_5 однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
ОСОБА_1 , в якості третьої особи, яка має намір заявити самостійні вимоги щодо первинного предмету спору, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про спростування тверджень ОСОБА_2 щодо проживання однією сім'ю з ОСОБА_5 не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, посилаючись на те, що вона подала нотаріусу заяву про вступ у спадщину (за законом, за заповітом), як двоюрідна племінниця, після смерті ОСОБА_5 та вважає, що ОСОБА_2 взагалі не існувало в житті ОСОБА_5 , а позов ОСОБА_2 подав з метою позбавити родичів та дочку покійного права на спадщину.
Одночасно, ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову та заяву про забезпечення доказів.
Згідно з ст. 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.
Для того, щоб набути статус третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, повинно бути дотримано декілька критеріїв:
1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмету спору);
2) суб'єктний (позовні вимоги можуть бути пред'явлені як одній стороні, так і декільком сторонам); 3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження).
Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів. А предметом спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
У цій справі предметом позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 є вимоги щодо визнання позивача особою, що матиме право претендувати на спадщину померлого, а предметом спадкове майно.
У процесі розгляду спору між позивачем і відповідачем, третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину.
При цьому, під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи з самостійними вимогами. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.
Судом вірно встановлено, що спір між сторонами за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 виник із відносин щодо належності ОСОБА_2 до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , тобто щодо майбутніх спадкових правовідносин, як потенційного спадкоємця, і не стосується прав і обов'язків ОСОБА_1 , яка також подала заяву на вступ у спадщину і, яка має за мету, виключити ОСОБА_2 з кола спадкоємців шляхом подання окремого позову «про спростування твердження ОСОБА_2 щодо проживання однією сім'ю з ОСОБА_5 не менше як п'ять років до відкриття спадщини».
Разом з тим, позов ОСОБА_1 , як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, щодо спростування твердження ОСОБА_2 щодо проживання однією сім'ю з ОСОБА_5 не менше як п'ять років до відкриття спадщини, обґрунтовано порушенням її наявних спадкових прав. Проте її спадкові права пов'язані тільки з небажанням потенційного включення ОСОБА_2 до кола спадкоємців. Подання позову про встановлення факту проживання ніяк не порушує спадкових прав ОСОБА_1 . Спадкоємець може заперечувати лише заперечувати, як відповідач у справі, щодо встановлення цього факту. Як вбачається із позову, ОСОБА_1 подала заяву про вступ у спадщину.
Висновки суду про те, що первинний спір виник не із спадкових відносин (їх ще немає), а з правовідносин встановлення факту проживання з покійним, що лише у разі визнання такого факту судом складатиме спадкові правовідносини між ним та іншими спадкоємцями відповідають обставинам справи.
Судом вірно зазначено, що предметом первісного позову є встановлення факту проживання із спадкодавцем, а предметом позову третьої особи із самостійними вимогами є спростування цього факту, тобто вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є різними, крім того позов ОСОБА_1 не містить самостійної вимоги щодо предмета спору (встановлення факту), а по суті є окремою іншою вимогою про спростування факту, який ще й не встановлено судом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що заявлений ОСОБА_1 позов не взаємопов'язаний з первісним позовом, з урахуванням того, що вимоги за цим позовом виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані нормами зобов'язального права, що унеможливлює його спільний розгляд з первісним позовом.
Позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають подаватися з дотриманням загальних правил пред'явлення позову, на що вказують положення статті 49 та статті 193 ЦПК України. Відповідно до цих норм до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 193 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин 1 та 2 статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про повернення позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 разом із заявами про забезпечення позову та про забезпечення доказів.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги адвоката Дяченко С.В., представника ОСОБА_1 про те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору за первісним позовом знаходяться поза межами предмету спору, а також, що позов, поданий третьою особою з самостійними вимогами щодо предмету спору за первісним позовом не містить самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі, оскільки не взяв до уваги, що самостійність вимог третьої особи полягає в тому, що вона вважає ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває вона і саме її право порушено відповідачем, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки позовна заява третьої особи із самостійними вимогами має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі та звертає увагу, що позов ОСОБА_1 не взаємопов'язаний з первісним позовом, так як вимоги за позовом ОСОБА_1 виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані нормами зобов'язального права, що унеможливлює його спільний розгляд з первісним позовом.
Доводи про те, що судом не були розглянуті подані разом з позовною заявою заяви про забезпечення доказів та про забезпечення позову, колегія суддів відхиляє, оскільки позовна заява третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 була повернута, у зв'язку з чим у суду були відсутні підстави для розгляду заяв про забезпечення доказів та про забезпечення позову.
Також колегія суддів, звертає увагу, що судом першої інстанції було відмовлено ОСОБА_1 у залучені до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги.
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції, відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Дяченко Сергія Вікторовича, представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 29 вересня 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький
______________________________________ С.М. Сегеда