Номер провадження: 11-сс/813/948/25
Справа № 521/5392/25 1-кс/521/1440/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
18.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 , в інтересах власника майна ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 08.04.2025 про арешт майна в межах кримінального провадження № 12025162470000220 від 02.02.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України
установив
Зазначеною ухвалою слідчого судді в межах кримінального провадження № 12025162470000220 від 02.02.2025 року було задоволено клопотання слідчого СВ ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , та накладено арешт на автомобіль марки «TOYOTA LAND CRUISER 150», 2012 року випуску, білого кольору, д.н.з. - НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_2 із забороною користування та розпорядження вказаним майном.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, представником ОСОБА_6 , в інтересах власника майна ОСОБА_7 , була подана апеляційна скарга, в якій вона посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, просить її скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає:
-клопотання слідчого розглядалось без повідомлення та участі власника майна;
-відсутні підстави для накладення арешту на майно;
-грошові кошти для купівлі автотранспортного засобу не були позичені у заявника, оскільки реальна покупка автомобіля відбулась майже за місяць до ніби то отриманої позики;
-вилучений автотранспортний засіб не відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України;
-відсутні підстави для заборони користування автотранспортним засобом, на який накладений арешт.
Під час апеляційного розгляду представник власника майна - адвокат ОСОБА_9 підтримала вимоги апеляційної скарги і просила її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_10 звернулась до апеляційного суду із заявою про розгляд справи без її участі, зазначила, що проти апеляційної скарги заперечує і просить залишити оскаржену ухвалу слідчого судді без змін.
Представник потерпілого неодноразово звертався до апеляційного суду із клопотаннями про перенесення судового засідання, що свідчить про його незацікавленість у розгляді справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу представника власника майна без участі представника потерпілого, який належним чином повідомлений про дату та час апеляційного розгляду.
Дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого, заслухавши позицію представника власника майна та перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши матеріали судової справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвала слідчого судді не відповідає вимогам закону з огляду на таке.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого/прокурора та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
За змістом ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Статтею 171 КПК передбачені вимоги до клопотання про арешт майна та строки його подання.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 31) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.173 КПК, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 98 КПК, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя не звернув уваги на невідповідність клопотання слідчого про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК, не дотримався порядку розгляду клопотання про арешт майна, та ухвалив передчасне рішення, яке не можна вважати законним та обґрунтованим.
Як убачається із матеріалів справи, 01.02.2025 до чч відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області надійшла заява від ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , , в якій він просить прийняти міри до невстановлених осіб, які у проміжок часу з квітня по серпень 2024 року, під час військового стану, під приводом взяття грошових коштів у борг на купівлю автомобіля марки Toyota моделі Land Cruiser 150, 2012 року випуску, шляхом обману та зловживання довірою заволоділи грошовими коштами останнього. Сума матеріального збитку встановлюється.
Допитаний як потерпілий ОСОБА_11 пояснив, приблизно в травні 2022 року у ресторані «Соло» він познайомився з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З нею його познайомили спільні друзі, з того часу вони почали спілкуватися та в них склалися дружні стосунки.
Надалі, в квітні 2024 року вона попросила в потерпілого гроші в борг з метою погашення заборгованості за купівлю квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яку вона зареєструвала на свою мати - ОСОБА_13 , на що останній погодився. Так, вечері 12.04.2024 перебуваючи на АЗК «ОККО» по вулиці Грушевського в місті Одесі він зустрівся з ОСОБА_14 та передав їй 4000 доларів США, які вона зобов'язалась повернути 17.05.2024.
Однак, ОСОБА_12 не повернула гроші вчасно, через те, що поверне їх пізніше з відсотками, про що потерпілий не заперечував, через їх дружні стосунки. Натомість, 12.07.2024 він позичив їй ще 1000 доларів США на особисті потреби, а саме передав їх під час особистої зустрічі у парку «411 батареї» в місті Одесі.
Після цього, у проміжку часу з 10 по 15 серпня 2024 року, точну дату потерпілий не пам'ятає, ОСОБА_12 звернулася до нього з проханням позичити їй та її чоловіку - ОСОБА_15 , грошові кошти у сумі 24 000 доларів США, на купівлю автомобіля марки Toyota моделі Land Cruiser 150, 2012 року випуску, оголошення про продаж якого вони знайшли на сайті «Авто Ріа» в місті Одесі. Крім цього, вони попросили грошові кошти у сумі 24 000 доларів США на погашення заборгованості за купівлю вищевказаної квартири та раніше проведених у ній ремонтних робіт, з закупівлею побутової техніки та меблів. Таким чином, ОСОБА_12 та ОСОБА_15 попросили в борг грошові кошти на загальну суму 48000 доларів США, які у вищевказаний період часу потерпілий передав їм у службовому кабінеті ОСОБА_12 в Одеській обласній поліклініці, де були присутні ОСОБА_12 та ОСОБА_15 , а також мати останнього - ОСОБА_7 , на яку у подальшому було зареєстровано вищевказаний автомобіль. Крім цього, на вказану зустріч зі потерпілим приїхала його знайома ОСОБА_16 , яка бачила момент передачі ним грошових коштів.
Надалі, потерпілий разом із ОСОБА_12 та ОСОБА_15 був присутній на огляді вищевказаного автомобілю, який подальшому вони купили та зареєстрували на ОСОБА_7 , з номерними знаками НОМЕР_1 .
ОСОБА_12 пояснювала, що квартиру та автомобіль вона зареєструвала на своїх родичів, тому що вона є держслужбовцем та подає декларацію.
За домовленістю потерпілого та ОСОБА_12 усі грошові кошти які були позичені, остання мала повернути до 20.10.2024, однак у цю дати вона їх не повернула та порушила свої зобов'язання. Після цього, потерпілий почав їй нагадувати про борг, на що остання кожного разу просила продовжити їй термін погашення. Однак, з початку грудня 2024 року ОСОБА_12 почала ігнорувати його та погрожувати, що вона зверниться до свого свекра на ім'я ОСОБА_17 , який будучи з її слів «кримінальним авторитетом» розбереться зі мною.
Надалі, з 18.01.2025 вона знову вийшла на зв'язок та почала обіцяти, що вищевказаний свекор поверне потерпілому борг у найближчий термін, однак цього не відбулося.
Допитана як свідок ОСОБА_16 підтвердила покази потерпілого ОСОБА_11 та пояснила, що дійсно була присутня поруч з останнім під час особистих зустрічей з ОСОБА_12 та була свідком передачі грошових коштів у сумі 4000 доларів СІЛА вечері 12.04.2024 на АЗК «ОККО» по вулиці Грушевського в місті Одесі, а також у сумі 1000 доларів США 12.07.2024 у парку «411 батареї» в місті Одесі, та в сумі 48000 доларів США у проміжку часу з 10 по 15 серпня 2024 року перебуваючи в службовому кабінеті ОСОБА_12 в Одеській обласній поліклініці.
Згідно інформації з ЄДРТЗ автомобіль марки «TOYOTA LAND CRUISER 150», 2012 року випуску, білого кольору, д.н.з. - НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_2 , на праві приватної власності належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який остання зареєструвала 28.08.2024 у ТСЦ 5148.
12.03.2025 автомобіль марки «TOYOTA LAND CRUISER 150», 2012 року випуску, білого кольору, д.н.з. - НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_2 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
У зв'язку з викладеним, у органу досудового розслідування виникла необхідність в арешті вказаного транспортного засобу, який має суттєве значення для встановлення істини у кримінальному провадженні.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Так, слідчий суддя дійшов до висновку, що зазначений транспортний засіб має суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, його арешт потрібен для позбавлення власників можливості відчуження, користування та розпорядження вказаним майном, щоб в ході подальшого розслідування мати можливість проведення слідчих дій та збереження речових доказів.
Разом з тим, апеляційний суд не може погодитись із такими висновками слідчого судді з огляду на наступне.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:
1) підстави і мету відповідно до положень ст. 170 Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;
2) перелік і види майна, що належить арештувати;
3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;
4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною 2 статті 170 КПК визначені конкретні підстави з метою забезпечення яких досукається арешт майна, які чітко мають бути вказані органом досудового розслідування в клопотанні про арешт майна.
Так, у клопотанні слідчого, погодженого із прокурорм, зазначений перелік і вид майна, що належить арештувати.
Разом з тим, апеляційний суд констатує, що клопотання слідчого не містить обґрунтування необхідності арешту майна, всупереч вимогам п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України.
Так, із аналізу клопотання не видається можливим встановити, яке доказове значення у вказаному провадженню має автомобіль марки «TOYOTA LAND CRUISER 150», 2012 року випуску, білого кольору, д.н.з. - НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_2 , а також не визначено значення такого майна для обставин даного кримінального провадження.
Колегія суддів звертає увагу, що арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження та може бути застосований лише в порядку та на підставах визначених кримінальним процесуальним законодавством, та є не допустимим формальне посилання прокурора на необхідність накладення арешту на майно, без зазначення на те належних підстав та без долучення відповідних підтверджуючих документів.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що звертаючись із клопотанням про накладення арешту на майно, слідчим належним чином клопотання необґрунтовано.
Апеляційний суд звертає увагу, що необґрунтоване накладення арешту на майно може в подальшому потягнути за собою негативні наслідки для даного кримінального провадження та не буде слугувати його завданням, а також може порушити законні права власників та володільців майна.
Безперечно, будь-яке скоєння кримінального правопорушення, є особливо актуальним, а виявлення та покарання всіх винуватих осіб, які можливо вчинили певний злочин є завдання правоохоронних органів, однак кожне кримінальне провадження має здійснюватися із суворим дотриманням норм кримінального процесуального законодавства, та до кожного учасника кримінального провадження має бути застосована належна правова процедура.
За таких підстав, у даному кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, клопотання слідчого не відповідає вимогам ст.171 КПК, з урахуванням відсутності інформації щодо обґрунтування підстав та мети для накладення арешту.
На переконання апеляційного суду, встановлення вказаних обставин слугуватиме досягненню дієвості кримінального провадження, та буде дієвим запобіжником настання шкідливих наслідків як для кримінального провадження, так і для власників/володільців майна.
Колегія суддів вважає, що за існуючих обставин, враховуючи недотримання слідчим вимог ст.171 КПК при зверненні з клопотанням, слідчий суддя повинен був керуватися вимогами ч.3 ст.172 КПК та мав повернути прокурору клопотання для усунення недоліків.
Відповідно до ч.3 ст.407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги невідповідність клопотання слідчого вимогам ст.171 КПК, яка не була усунута слідчим суддею суду першої інстанції, в порядку ч.3 ст.172 КПК, та приймаючи до уваги те, що кримінальне провадження на даний час перебуває на стадії досудового розслідування, строк якого ще не закінчився, що дає можливість прокурору усунути недоліки клопотання та повторно звернутися до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, у разі існування для цього підстав.
В свою чергу, власник та володілець майна, на стадії усунення прокурором недоліків, не позбавлений можливості реалізувати своє право на надання органу досудового розслідування додаткових доказів на підтвердження законності походження грошових коштів та відсутності підстав вважати про існування шахрайських дій, відповідно до версії сторони обвинувачення.
За наведених обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню, з постановленням нової ухвали про повернення клопотання прокурору для усунення недоліків, з підстав його невідповідності вимогам ст.171 КПК.
Керуючись ст.ст. 132, 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 , в інтересах власника майна ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 08.04.2025 про арешт майна в межах кримінального провадження № 12025162470000220 від 02.02.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання про арешт майна, а саме автомобілю марки «TOYOTA LAND CRUISER 150», 2012 року випуску, білого кольору, д.н.з. - НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_2 - повернути прокурору для усунення недоліків викладених в мотивувальній частині ухвали, на протязі 72 (семи десяти двох) годин, з моменту отримання повного тексту ухвали апеляційного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4