Номер провадження: 11-сс/813/1762/25
Справа № 522/14504/25 1-кс/522/4951/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.08.2025 року, відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, розлученого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зі слів раніше судимого,
підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025162510000871 від 18.06.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,-
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора та відносно ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 28.09.2025 року, з визначенням розміру застави - 300 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме - 908400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що прокурором надано матеріали, якими обґрунтовується підозра та які є достатніми для переконання що ризики не зникли та продовжують існувати, а в рамках кримінального провадження необхідно провести ряд процесуальних дій.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник підозрюваного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою, просить її змінити в частині визначення розміру застави та визначити підозрюваному розмір застави - 60 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ризики, на які посилається слідчий у клопотанні недоведені; оскаржувана ухвала не містить в собі обґрунтувань щодо неможливості застосування до підозрюваного меншого розміру застави.
Крім того зазначає, що слідчий суддя не надав оцінки доводам сторони захисту, що підозрюваний має міцні соціальні зв'язки, на утриманні у нього перебуває неповнолітній син, стан здоров'я підозрюваного і необхідність постійного медичного нагляду у зв'язку із проведенням оперативного хірургічного втручання на серці.
Позиції учасників апеляційного провадження
Захисник в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату та час апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, перевіривши доводи викладені в апеляційній скарзі та дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду
Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, а саме у організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, вчинене за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».
З огляду на те, що в апеляційній скарзі захисник не оспорює обґрунтованість підозри ОСОБА_7 , апеляційний суд не переглядає оскаржену ухвалу слідчого судді в цій частині.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі доведеності його вини, існує ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Апеляційний суд погоджується з думкою слідчого судді про те, що ризик переховування підозрюваного від суду підтверджується також обізнаністю ОСОБА_7 з відомостями про перетин кордону, що у даному випадку може допомогти особі використати власні джерела інформації на користь переховуванню.
Крім того, слідчий суддя обґрунтовано зазначив про існування ризику, передбаченого п.2) ч.1 ст.177 КПК, оскільки досудове розслідування наразі триває та підозрюваний може вдатися до спроб знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, які наразі не виявлені органом досудового розслідування.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику незаконного впливу підозрюваним ОСОБА_7 на свідків, з метою змінити їх показання, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд зауважує, що ризик незаконного впливу на свідків об'єктивізується з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
Враховуючи також те, що підозрюваному при ознайомлені з матеріалами кримінального провадження стануть відомі анкетні дані свідків, які в подальшому, будуть допитуватися безпосередньо судом, у випадку направлення обвинувального акту до суду, підтверджується існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Слідчий суддя також дійшов до висновку про наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК. Апеляційний суд зазначає, що підозрюваний ОСОБА_7 може перешкоджати кримінальному провадженню, зокрема шляхом невиконання або неналежного виконання обов'язків покладених на нього як на підозрюваного у кримінальному провадженні в разі обрання йому більш м'якого виду запобіжного заходу, а також невиконання обов'язків шляхом неявки, у разі необхідності до слідчого, слідчого судді та суду.
Крім того, апеляційний суд вважає вірними висновки слідчого судді про існування ризику передбаченого п.5) ч.1 ст.177 КПК, оскільки підозрюваний може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконним переправленням осіб через державний кордон України, враховуючи обізнаність про місце розташування офіційних пунктів пропуску через державний кордон України.
Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги відомості, передбачені ст.178 КПК України, а саме, що ОСОБА_7 має неповнолітнього сина, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позитивно характеризується, має незадовільний стан здоров'я, постійне місце реєстрації та проживання.
Разом з тим, на думку апеляційного суду, зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки слідчого судді та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Також, у своїй апеляційній скарзі захисник вказувала на негативний стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_7 , який має захворювання серця.
Надана апеляційному суду медична документація ОСОБА_7 не свідчить про критичний стан його здоров'я, що унеможливлювало б його подальше утримання під вартою в умовах слідчого ізолятору.
В свою чергу колегія суддів зазначає про те, що захисником не надано доказів того, що ОСОБА_7 було відмовлено у наданні медичної допомоги, або така допомога, якої він потребує в умовах лікувального закладу вказаного типу не може бути наданою, не надано будь-якої медичної документації щодо критичного стану здоров'я підозрюваного, який би виключав можливість утримання особи під вартою в умовах слідчого ізолятора.
Обставини, передбачені ч.2 ст.183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлені не були.
Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що ризики продовжують існувати та не зменшились і жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_7 , який у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність продовження до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Відносно доводів апеляційної скарги про визначення ОСОБА_7 непомірного розміру застави, апеляційний суд зазначає про таке.
Оскаржуваною ухвалою розмір застави, визначений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 28.06.2025 року залишено без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
Частиною 4 статті 182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, що відповідно до вимог п.2) ч.5 ст.182 КПК України, передбачає визначення застави від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Між тим, згідно абзацу 2 ч.5 ст.182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Апеляційний суд зазначає про те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що суд, при встановленні суми застави, яка перевищує платоспроможність обвинуваченого повинен враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, а також його професійне становище. Судом, враховуючи винятковий характер справи, виправдано корегування суми для звільнення під заставу з рівнем передбачуваної відповідальності для забезпечення того, щоб винні не мали стимулу уникати правосуддя і знехтувати заходами безпеки. Розмір застави, встановлений виключно з урахуванням майнового стану підозрюваного, не є достатнім для забезпечення його явки у судове засідання.
З огляду на наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні тяжкого злочину з корисливих мотивів, обставин інкримінованого злочину, а саме того факту, що останній підозрюється у вчинені організації незаконного переправлення осіб через державний кордон під час дії воєнного стану в державі, зокрема мав переправити осіб, які мали сплатити йому грошові кошти, факт отримання ним грошових коштів у розмірі 9300 доларів США, з огляду на майновий стан підозрюваного, встановлені ризики, обґрунтовано визначив заставу у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні слідчого ризикам.
Колегія суддів звертає увагу на те, що застава застосовується не з метою, щоб її не змогли внести, а навпаки, з метою, щоб її могли внести і вказана сума була здатна забезпечити належну поведінку обвинуваченого (або підозрюваного) та повинна бути такою, яку здатний внести обвинувачений (підозрюваний) і яка б могла його стримувати від всіх можливих та імовірних ризиків, що можуть перешкоджати кримінальному провадженню. Сума, яку необхідно обрати для підозрюваного, повинна бути як великою з точки зору відношення власності так і помірною для внесення. Значна сума, буде стримуючою силою для розумної поведінки підозрюваного і недопущення порушень в майбутньому, оскільки це призведе до втрати суми застави. Людина вносячи на депозитний рахунок держави значну суму коштів, повинна задуматись про їх повну втрату у випадку недобропорядної поведінки. Тобто застава є економічним заходом контролю поведінки обвинуваченого (підозрюваного), який при сьогоднішніх умовах життя є одним із життєво необхідних для кожної людини.
Щодо інших доводів апеляційної скарги захисника про незаконність оскарженої ухвали апеляційний суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_6 про наявність підстав для зменшення розміру застави, є необґрунтованими, а слідчий суддя дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не виявив перешкод для продовження строку такого запобіжного заходу, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, а визначений розмір застави є необхідним та достатнім для забезпечення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.08.2025 року, відносно ОСОБА_7 , підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025162510000871 від 18.06.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4