Єдиний унікальний номер 638/17703/21
Номер провадження 22-ц/818/1408/25
25 вересня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Березюк А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківського державного авіаційного виробничого підприємства на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2024 року в складі судді Подус Г.С. по справі № 638/17703/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківського державного авіаційного виробничого підприємства, третя особа: Первинна організація професійної спілки авіабудівників України на Харківському авіаційному виробничому підприємстві про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі,-
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківського державного авіаційного виробничого підприємства, третя особа: Первинна організація професійної спілки авіабудівників України на Харківському авіаційному виробничому підприємстві, про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
Позовна заява мотивована тим, що з 15 червня 2010 року він знаходиться у трудових відносинах із відповідачем. Працював на різних посадах, зокрема, з 06 серпня 2019 року - слюсарем-сантехніком 4 розряду в Житлово-комунальному відділі відповідача.
Наказом Харківського державного авіаційного виробничого підприємства від 20 вересня 2021 року його було звільнено з посади слюсаря-сантехника за прогули за п. 4 ст. 40 КЗпП України. З оскаржуваним наказом він був ознайомлений 03 листопада 2021 року. Із наказом не погоджується, з огляду на наступне.
Вказав, що хоча він і працював слюсарем-сантехніком у відокремленому підрозділі відповідача, а саме: Житлово-комунальному відділі, що знаходиться за адресою: місто Харків, вул. Дерев'янка, 19, однак з моменту його працевлаштування у нього взагалі не було чітко визначеного робочого місця, зокрема, у приміщенні відділу. З 2010 року він мешкає у гуртожитку відповідача по вул. Дерев?янко, 19 в м. Харкові, де його і знаходили всі мешканці у випадку необхідності проведення ремонтних робіт. До його обов'язків як слюсаря-сантехніка Житлово-комунального відділу належало здійснення ремонтних робіт щодо сантехніки у гуртожитку.
У зв'язку з банкрутством підприємства всі працівники працювали неповний робочий тиждень. Наказом № 602 від 26 грудня 2018 року на підприємстві встановлено робочий час в режимі неповного робочого тижня з неповним робочим днем - понеділок (тривалість - 4 години).
За вимогами керівництва з моменту працевлаштування свої чотири години на тиждень він мав знаходитися на території гуртожитку, де і перебував у дні, що зазначені в наказі про звільнення як дні прогулу: 06 вересня 2021 року та 13 вересня 2021 року.
Зазначив, що кожного робочого дня працівники розписувалися о 9-00 в приміщенні житлово-комунального відділу про вихід на роботу. Аркуш, який виконував функції журналу обліку явки співробітників на роботу, кожного місяця здавався до бухгалтерії та був підставою для нарахування заробітної плати разом з табелем обліку робочого часу. Про явку на роботу він розписувався і в дні його нібито відсутності також. При цьому, його бачили співробітники відділу: безпосередньо начальник, бухгалтер та секретар начальника відділу, а також мешканці гуртожитку, які звертались до нього у зв'язку з необхідністю проведення ремонтних робіт, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Зазначені особи можуть підтвердити, що він знаходився на своєму робочому місці 06 вересня 2021 року та 13 вересня 2021 року та виконував свою роботу. Крім того, для виконання ремонтних робіт у вказані дні він купував деталі, на підтвердження чого має квитанції.
З тексту оскаржуваного наказу, який складений шляхом заповнення друкованого бланку, вбачається, що підставами його звільнення є: докладна записка, табельна карточка на 2021 рік, представлення (подання від) 20 вересня 2021 року. Наказ не містить інформації про фактичні обставини, що стали підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення, зокрема, часу його нібито вчинення, суті порушення. Відповідач не зажадав від нього жодних пояснень та не запитував згоду профспілки, зі складу якої він не виходив.
На підставі викладеного просив скасувати наказ № 38 ОК від 20 вересня 2021 року про припинення трудового договору, виданий Харківським державним авіаційним виробничим підприємством, та поновити його на посаді слюсаря-сантехніка житлово-комунального відділу Харківського державного авіаційного виробничого підприємства.
31 березня 2023 року від відповідача надійшов відзив, в якому він заперечував проти позовних вимог. Відзив мотивовано тим, що звільнення позивача було правомірним, ним не дотримано правил трудового розпорядку, через що відбулись прогули 06 вересня 2021 року та 13 вересня 2021 року. Підприємство знаходиться у скрутному становищі, більшість приміщень було зруйновано внаслідок повномасштабного вторгнення рф в Україну, більшість документів були втрачені, тому відповідач позбавлений можливості надати докази того, що позивач не був у складі профспілки.
26 квітня 2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечував проти обставин, викладених у відзиві, посилаючись на їх необґрунтованість та недоведеність.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено, скасовано наказ № 38 ОК від 20 вересня 2021 року про припинення трудового договору, виданого Харківським державним авіаційним виробничим підприємством, поновлено ОСОБА_1 на посаді слюсаря-сантехника житлово-комунального відділу Харківського державного авіаційного виробничого підприємства, стягнуто з Харківського державного авіаційного виробничого підприємства на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що звільнення позивача було здійснено з порушенням вимог чинного законодавства. Оскаржуваний наказ про звільнення містить посилання на акти від 06 вересня 2021 року та 13 вересня 2021 року, в яких зазначено, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, однак не конкретизовано, де саме це місце знаходиться (адреса, кабінет тощо). До того ж, не було отримано згоду профспілки і не надано доказів виходу позивача з її складу.
На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 18 грудня 2024 року представник Харківського державного авіаційного виробничого підприємства до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно довідки від 10 вересня 2021 року № 202, підписаної начальником цеху (відділу) та старшим бухгалтером відділу, ОСОБА_1 в складі профспілкового комітету не перебував, та з нього не здійснювалось безготівкове утримання профспілкових внесків, тому не було підстав вважати позивача членом профспілки. Відсутність рішення профспілки на час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору. Працівники Житлово-комунального відділу неодноразово робили спроби ознайомити позивача з актами та взяти пояснення щодо відсутності його на роботі, однак за місцем проживання двері ніхто не відчиняв, на телефонні дзвінки він не відповідав, про що свідчать акти від 06 вересня 2021 року та від 07 вересня 2021 року. 06 вересня 2021 року та 13 вересня 2021 року ОСОБА_1 прибув на робоче місце, поставив свій підпис у списку працівників відділу, які присутні на своїх робочих місцях, та без поважних причин пішов з роботи, чим порушив вимоги п.1 наказу № 165 від 10 червня 2021 року, згідно з яким всі працівники, у тому числі позивач, повинні знаходитися на своїх робочих місцях кожного понеділка протягом 4-х годин. Також з доповідної записки документознавця ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_1 передчасно покидає своє робоче місце. При цьому, позивача попередньо було повідомлено про виклик до начальника відділу. ОСОБА_1 пообіцяв зайти, але поспішно вийшов і більше на робочому місці не з'явився. Таким чином, позивач допустив порушення трудової дисципліни, і його звільнення є законним. Справа має розглядатися у порядку господарського судочинства, оскільки підприємство перебуває у процедурі банкрутства. Підприємство зазнало значних руйнувань через військову агресію, багато приміщень зруйновані повністю, більшість відділів зупинили свою роботу, багато документів пошкоджено і втрачено, у зв'язку з чим до суду першої інстанції не було надано довідку, що ОСОБА_1 не є членом профспілки, інформацію щодо виключення ОСОБА_1 з числа членів профспілкової організації, картку на 2021 рік, подання від 20 вересня 2021 року, розрахунковий аркуш за 2021 рік. Працівниками заводу в умовах постійної загрози обстрілів протягом 2023-2024 років була проведена робота щодо часткового відновлення діловодства, тому зараз є можливість надати суду усі необхідні документи, що стали підставою для звільнення позивача.
28 березня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Терещенко К.І. за допомогою системи «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, відмовити у поновленні строку на долучення доказів. Відзив мотивовано тим, що відповідач надав апеляційному суду нові докази, проте жодних обґрунтованих підстав для поновлення строку на прийняття доказів не надано. Заявлені позовні вимоги є немайновими, отже справа підлягає розгляду в судах загальної юрисдикції. Акти від 06 та 13 вересня 2021 року про відсутність на роботі, від 06 та 07 вересня 2021 року про відвідування за місцем проживання були надані відповідачем до суду лише в березні 2023 року. У копії наданого наказу № 380К від 20 вересня 2021 року чітко видно, що підставою звільнення є лише акт за 06 вересня 2021 року. Акти від 06 та 13 вересня 2021 року написані однаковим почерком, з тим самим розташуванням слів, нібито вони просто переписувалися лише зі зміною дати, а не складалися певними особами при певних обставинах. Також з наданих письмових доказів чітко вбачається, що ОСОБА_1 прийшов на робоче місце о 8-00, розписався, та о 8-05 відразу пішов нібито з роботи, а вже в 8-20 роботодавцем виявлена відсутність робітника на робочому місці. Однак, відповідачем не надано до справи інформації, де саме знаходиться робоче місце позивача. Акт від 07 вересня 2021 року складений поза його робочим часом, як і всіх підписантів, що зазначені у акті. 13 вересня 2021 року йому не було надано вимогу про надання пояснень про причини відсутності на роботі 06 вересня 2021 року. Доповідна записка ОСОБА_6 на ім'я генерального директора про звільнення не містить жодного з актів, що описані вище та нібито підтверджували, що він відсутній на роботі. Відповідач жодним чином не зафіксував його відсутність на робочому місці, не зробив відеофіксації, не надіслав вимогу про надання пояснень поштою. Отже, твердження про те, що він знаходився на своєму робочому місці, не спростовані наданими відповідачем документами (письмовими доказами), актами, які по суті є неналежними, не достовірними, не достатніми, а звідси недопустимими доказами. Більш того, відповідач сам підтверджує знаходження його на роботі у своїх документах. Відповідач наполягає, що позивач був відсутній саме на робочому місці, однак відповідно до змісту п.4 ст. 40 КЗпП, мова йде про відсутність на роботі. Згідно табельної картки за 06 вересня 2021 року та 13 вересня 2021 року у ОСОБА_1 стоїть відмітка «Н» - відсутність з невідомих причин, хоча відповідно до довідки про заборгованість із заробітної плати за вересень була нарахована заробітна плата з урахуванням цих днів як відпрацьованих. Факт перебування його у членах профспілки доведений належними поясненнями третьої особи та відповідними письмовими доказами у справі. Крім того, відповідач не надав жодних розрахункових аркушів, з яких би вбачалось, що він не утримував з заробітної плати профспілковий збір.
У судове засідання апеляційного суду сторони-учасник удового розгляду не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 25 вересня 2025 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
ОСОБА_1 отримав поштою 21 березня 2025 року (а.с. 157 том 2).
Представниця ОСОБА_1 адвокат Терещенко К.І, отримала в електронному кабінеті 18 березня 2025 року (а.с. 152 том 2).
Харківське державне авіаційне виробниче підприємство та його представник ОСОБА_7 отримали в електронних кабінетах 18 березня 2025 року (а.с. 153, 154 том 2).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Харківського державного авіаційного виробничого підприємства слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 15 червня 2010 року ОСОБА_1 знаходиться у трудових відносинах із Харківським державним авіаційним виробничим підприємством, працював на різних посадах, з 06 серпня 2019 року працював слюсарем-сантехніком 4 розряду в Житлово-комунальному відділі (а.с. 29-32 том 1).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15 квітня 2015 року відкрито провадження у справі про банкрутство Харківського державного авіаційного виробничого підприємства (а.с. 58-61).
Наказом № 602 від 26 грудня 2018 року на підприємстві встановлено робочий час в режимі неповного робочого тижня з неповним робочим днем - понеділок (тривалість - 4 години).
Наказом № 79к від 02 грудня 2020 року ОСОБА_1 переведено з 02 грудня 2020 року в режимі неповного робочого часу 1/2 робочого дня на посаду слюсаря-сантехніка (а.с. 82 том 1).
Наказом № 66 від 16 березня 2021 року «Про простій підприємства» в зв'язку з відсутністю замовлень та обмеженою поставкою матеріально-технічних ресурсів, і як наслідок відсутністю завантаження на робочих місцях, враховуючи режим роботи підприємства на умовах неповного робочого тижня з неповним робочим днем тривалістю 4 години, оголошено на період з 01 квітня 2021 року по 30 вересня 2021 року понеділок днем простою для усіх працівників підприємства, крім працівників ВВЗОтБ (відділу № 120) (а.с. 123 том 1).
Наказом № 165 від 10 червня 2021 року передбачено, що на весь час простою працівники підприємства, які перебувають на простої, в робочі дні (понеділок - тривалістю 4 години) повинні знаходитись на своїх робочих місцях (а.с. 80 том 1).
З акту від 06 вересня 2021 року, складеного начальником відділу 202 Юшкевич Д.Г., інспектором з розподілу житла Лучніковою Л.П., майстром дільниці ОСОБА_8 , вбачається, що 06 вересня 2021 року слюсар-сантехнік ОСОБА_1 прибув на робоче місце о 08-00, а о 08-05 пішов, після чого на робоче місце до кінця робочого часу не повернувся, причин відсутності на робочому місці не пояснив. З актом не ознайомлений у зв'язку з відсутністю на робочому місці до кінця робочого дня (а.с. 113 том 1).
06 вересня 2021 року вказаними особами також складено акт, з якого вбачається, що о 08-20 була виявлена відсутність слюсаря-сантехніка ОСОБА_1 на робочому місці, протягом робочого часу, до 12-00, на роботі не з'явився, на телефонні дзвінки не відповідав (а.с. 115 том 1).
З акту від 07 вересня 2021 року вбачається, що з метою отримання письмових пояснень щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 06 вересня 2021 року з 08-20 до 12-00 було відвідано його за місцем проживання, однак двері ніхто не відчинив, на телефонний дзвінок не відповідав (а.с. 116).
З акту від 13 вересня 2021 року, складеного начальником відділу 202 Юшкевич Д.Г., інспектором з розподілу житла Лучніковою Л.П., майстром дільниці ОСОБА_8 , вбачається, що 13 вересня 2021 року слюсар-сантехнік ОСОБА_1 прибув на робоче місце о 08-00, а о 08-05 пішов, після чого на робоче місце до кінця робочого часу не повернувся, причин відсутності на робочому місці не пояснив. З актом не ознайомлений у зв'язку з відсутністю на робочому місці до кінця робочого дня (а.с. 114 том 1).
З доповідної записки документознавця відділу 202 ОСОБА_5 від 13 вересня 2021 року вбачається, що 13 вересня 2021 року приблизно о 08-05 до приміщення приймальної ЖКВ зайшов слюсар-сантехнік ОСОБА_1 , який поставив свій підпис у списку, що підтверджує вихід на робоче місце. ОСОБА_5 повідомила, що його розшукує начальник ЖКВ для дачі пояснень з приводу того, що він передчасно покидає робоче місце (зразу після розпису в списках відвідувань), на це ОСОБА_1 обіцяв зайти до начальника, але поспішно вийшов з приймальної у бік виходу з приміщення ЖКВ, після чого вона його на робочому місці не бачила, про що відразу повідомила начальника відділу (а.с. 120).
З доповідної записки начальника відділу 202 ОСОБА_6 від 20 вересня 2021 року вбачається, що на початку вересня 2021 року у приміщенні відділу 202 всім робітникам, в тому числі ОСОБА_1 , повідомлено про режим роботи під час простою по понеділкам. У робочі дні 06 вересня 2021 року та 13 вересня 2021 року ОСОБА_1 прибув на робоче місце, поставив свій підпис у списку працівників відділу 202, які присутні на своїх робочих місцях, та без поважних причин пішов з роботи. У зв'язку з цим неодноразово здійснювались спроби зв'язатися з ним по телефону, а також здійснювався вихід до його місця мешкання, але на телефонні дзвінки він не відповідав, іноді скидав виклик, вдома двері ніхто не відчиняв. Так само через сусідів і співробітників відділу 202 була передана інформація, що йому необхідно з'явитися для дачі показань, але ОСОБА_1 причин відсутності на робочому місці 06 вересня та 13 вересня 2021 року не повідомив (а.с. 117 том 1).
З табельної картки за 2021 рік вбачається, що 06 та 13 вересня 2021 року проставлено відмітки про відсутність ОСОБА_1 (а.с. 124 том 1).
На підтвердження своїх доводів щодо виконання роботи 06 та 13 вересня 2021 року, позивач надав копії накладної від 06 вересня 2021 року на купівлю кранів та товарного чеку № 45 від 13 вересня 2021 року на купівлю шлангу для душа (а.с. 28 том 1).
Наказом директора департаменту по управлінню кадрами ОСОБА_9 № 380к від 20 вересня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули 06 вересня 2021 року та 13 вересня 2021 року. Підставою для звільнення у наказі зазначені: доповідна записка, акт від 13 вересня 2021 року, табельна картка на 2021 рік, подання 20 вересня 2021 року, довідка про те, що ОСОБА_1 не є членом профспілки (а.с. 11, 67, 112 том 1).
З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомився 03 листопада 2021 року, просив надати йому копії наказу та документів, що були його підставою (а.с. 21-23 том 1).
З 20 по 23 вересня 2021 року ОСОБА_1 перебував у хірургічному відділенні ДЗ «Спеціалізована медико-санітарна частина №13 МОЗ», що підтверджується випискою з медичної карти № 1396 (а.с. 138-139 том 1).
З довідки № 202/826 від 21 жовтня 2021 року вбачається, що заборгованість підприємства щодо остаточного розрахунку з ОСОБА_1 складає 15 541,00 грн, за вересень нараховано 8 303,00 грн, у тому числі компенсація за невикористані відпустки 8187,00 грн (а.с. 81 том 1).
З відповіді Первинної організації професійної спілки авіабудівників України на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві від 19 березня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 є членом профспілки, адміністрація підприємства не зверталась до профспілки з запитами щодо надання згоди на розірвання трудового договору з ним (а.с. 184 том 1).
Як вбачається з копії протоколу №10 засідання Профспілкового комітету Первинної організації професійної спілки авіабудівників України на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві від 29 березня 2024 року, в ході розгляду справи в суді профспілка вирішила відмовити у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 згідно наказу № 380К від 20 вересня 2021 року, оскільки звільнення незаконне; наказ не відповідає вимогам до наказів, викладеним у СТП 00.156-2003; не погоджений з профспілкою; наказ про необхідність чотиригодинної присутності на підприємстві також не погоджений з профспілкою; враховуючи позитивну характеристику ОСОБА_1 , а також, що він через проживання за місцем роботи та специфіку роботи, пов'язану з обслуговуванням систем водопостачання фактично перебуває на роботі постійно, і звільнення проведено без виплати всіх належних йому коштів (а.с. 196 зворот - 196 том 1).
Частиною 6 статті 43 Конституції України закріплено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).
Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Таким чином, у пункті 4 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер.
Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19 (провадження № 61-8917св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року у справі № 760/22937/20 (провадження № 61-5863св23)).
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника (див. постанови Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (провадження № 61-21194св21), від 06 лютого 2023 року у справі № 522/17702/21 (провадження № 61-9913 св 22), від 31 жовтня 2024 року у справі № 948/1077/22 (провадження № 61-6206св24)).
Отже, прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
В постановах Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21) та від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19 (провадження № 61-14592св21) зазначено, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
Відповідно до частин 2, 3 статті 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є. Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).
Згідно з частиною 3 статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).
Отже, передбачена частиною 3 статті 252 КЗпП України й частиною 3 статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" гарантія про обов'язкове отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника, який є членом виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, розповсюджується на випадки його звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Відповідно до частини 9 статті 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 15 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18) наведено правовий висновок про те, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення на час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.
Системне тлумачення положень частини 7 статті 43 КЗпП України і частини 6 статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" дає підстави для висновку про те, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
Частиною 1 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що роботодавець не довів відсутність ОСОБА_1 на роботі 06 та 13 вересня 2021 року, що виключає можливість звільнення працівника за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/6744/21 (провадження № 61-8268св22) зазначено, що робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв'язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов'язків.
Не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Тобто якщо працівник не залишив місце розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. При цьому до такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі №428/6597/19, від 29 серпня 2023 року у cправі № 924/232/22 (686/31232/19).
З урахуванням положень робочої інструкції слюсаря-сантехніка 4 розряду відділу 202 (а.с. 68-72 том 1), специфіки роботи слюсаря-сантехніка, пов'язаної з обслуговуванням систем водопостачання, у ОСОБА_1 як працівника фактично відсутнє визначене нормативне робоче місце, й виконання ним своїх посадових обов'язків не передбачає перебування його лише у приміщенні приймальні Житлово-комунального відділу відповідача.
При цьому, і 06 вересня 2021 року, і 13 вересня 2021 року ОСОБА_1 о 08-00 годині ранку з'являвся на роботі та ставив свій підпис про вихід на роботу, що підтверджується відповідними актами і доповідними записками.
Складені працівниками відповідача акти від 06 вересня 2021 року і 13 вересня 2021 року свідчать про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, однак з них неможливо встановити, яке саме приміщення мається на увазі як його робоче місце, і чи відсутній ОСОБА_1 в цілому на підприємстві, у всьому гуртожитку, який обслуговує, чи лише на певному місці.
Відповідачем не спростовано твердження позивача щодо виконання ним своїх посадових обов'язків слюсаря-сантехніка 06 вересня 2021 року та 13 вересня 2021 року у гуртожитку підприємства за адресою: м. Харків, вулиця Дерев'янка, 19.
До того ж, відповідач не зажадав від позивача письмових пояснень, не запитав згоду профспілки на звільнення ОСОБА_1 і не надав суду доказів того, що позивач не є членом профспілки. Як вбачається з копії протоколу №10 засідання Профспілкового комітету Первинної організації професійної спілки авіабудівників України на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві від 29 березня 2024 року, в ході розгляду справи профспілка вирішила відмовити у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , і така відмова є обґрунтованою належним чином (а.с. 196 зворот - 196 том 1).
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зробив правильні висновки про те, що роботодавець не довів факт відсутності ОСОБА_1 06 вересня 2021 року та 13 вересня 2021 року на робочому місці без поважних причин, тому наказ від 20 вересня 2021 року № 380К про його звільнення з посади слюсаря-сантехніка є незаконним. Суд обґрунтовано скасував указаний наказ і поновив працівника на роботі.
Доводи апеляційної скарги підприємства зводяться до незгоди з висновками суду по суті вирішення спору, вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються апеляційним судом.
Нові докази, подані відповідачем разом з апеляційною скаргою, колегія суддів не приймає в силу вимог частини 3 статті 368 ЦПК України, адже наведені ним причини їх неподання до суду першої інстанції - руйнування підприємства через бойові дії, необхідність відновлення документів, не можуть бути визнані поважними, з урахуванням того, що провадження у справі було відкрито ще до запровадження воєнного стану.
Посилання відповідача на те, що справа має розглядатися у порядку господарського судочинства, оскільки підприємство перебуває у процедурі банкрутства, колегія суддів відхиляє. Приписами частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), підсудні всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Проте, спір у даній справі є немайновим, слюсар-сантехнік не належить до посадових та службових осіб підприємства, адже не виконує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки, отже, підстав для розгляду справи про поновлення його на роботі у порядку господарського судочинства не вбачається.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Оскільки апеляційна скарга Харківського державного авіаційного виробничого підприємства задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Харківського державного авіаційного виробничого підприємства залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина