Справа № 643/11450/13-ц Головуючий суддя І інстанції Харченко А. М.
Провадження № 22-ц/818/3553/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія:про заміну стягувача у виконавчому листі
25 вересня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Квартенка Олексія Романовича на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 24 червня 2024 року, у справі № за позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», заінтересовані особи: стягувач ПАТ «Універсал Банк», боржник - ОСОБА_1 , про заміну стягувача у виконавчому листі,
У квітні 2024 року представник ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» Піун Н.М., звернулась до суду із заявою про заміну стягувача ПАТ «Універсал Банк» на його правонаступника ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, будинок 1, корпус 28, 3 поверх) за виконавчим листом у цивільній справі № 643/11450/13-ц за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № VG2946 від 14.04.2008.
Обґрунтовуючи заяву посилалась на те, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18.11.2013 року стягнуто з боржника (відповідача), яким є ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за Кредитним договором № VG2946 від 14.04.2008 у розмірі 26 761,44 грн.
На підставі договору факторингу від 14.03.2017 року, укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» № UB-OP/17-017, відповідно до якого ПАТ «Універсал Банк» відступило ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Кредитним договором № VG2946 від 14.04.2008. На теперішній час зазначене рішення суду не виконане, заборгованість за Кредитним договором № VG2946 від 14.04.2008 не погашена.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 24 червня 2024 року заяву ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» -задоволено.
Замінено стягувача - ПАТ «Універсал Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, будинок 1, корпус 28, 3 поверх) за виконавчим листом у цивільній справі № 643/11450/13-ц за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № VG2946 від 14.04.2008 у розмірі 26 761,44 грн.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Квартенко Олексій Романович через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, у задоволенні заяви про заміну стягувача у виконавчому листі - відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу представник Квартенко О.Р. вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18.09.2013 по справі №643/11450/13-ц набрало законної сили 30.09.2013 року. Виконавчий лист по вказаній справі виданий 18.11.2013 року. При цьому, згідно постанови головного державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Баранової В.В, від 10.07.2015 року (ВП №48115576) вперше виконавчий лист пред'явлений до виконання лише 08.07.2015 року, тобто поза межами строку, передбаченого частиною першою статті 22 Закону України № 606-XIV. Надалі постановою державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у м.Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Меженського В.В. від 30.01.2024 року ВП №48115576, виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII. На час вчинення зазначеної виконавчої дії набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п'ята статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII). Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 186/2474/13-ц (провадження № 61-9212св23). Отже, обов'язковою умовою для процесуального правонаступництва є звернення із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання або його поновлення за рішенням суду. Якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про заміну стягувача на його правонаступника у справі, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про заміну стягувача на його правонаступника у справі суд відмовляє у задоволенні цієї заяви». Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 522/7214/13-ц (провадження № 61-5718св23).
Вказав, що з наявних матеріалів не вбачається, що новим кредитор ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» при зверненні до суду із заявою про заміну сторони у справі, шляхом заміни стягувача його правонаступником не вказано і не надано доказів щодо наявності виконавчого провадження, також не було поставлено питання про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання. Оскаржувана ухвала також не містить інформації, що судом першої інстанції вирішувалось питання про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа. При цьому, в оскаржуваній ухвалі також вказано, що «Рішення набрало законної сили, виконавчі листи видані не були», що не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Вказане, у свою чергу, мало б бути наслідком залишення заяви нового кредитора без задоволення, проте це не було враховано судом першої інстанції внаслідок неповного з'ясування обставин справи, що і призвело до неправильного застосування норм процесуального права.
Зауважив, що не встановлення судом першої інстанції вказаних обставин призвело до
безпідставного повторно відкриття виконавчого провадження поза межами визначеного законом строку за виконавчим листом 2013 року через 12 років, що порушує право заявника апеляційної скарги на мирне володіння своїм майном, безпосередньо впливає на права та інтереси боржника та порушує принцип правової визначеності, що є одним з основоположних аспектів верховенства права.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» про заміну стягувача у виконавчому листі, суд першої інстанції виходив із того, що звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
У статті 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону № 1404-VIII).
Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі частин першої, другої, п'ятої статті 442 ЦПК України, зокрема у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження потрібно з урахуванням норм Закону № 1404-VIII.
Так, частиною п'ятою статті 15 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Згідно з пунктом 13 розділу 2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція), правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії цивільного процесу.
З аналізу наведеного, можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи.
На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України.
Частиною п'ятою статті 442 ЦПК України встановлено, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
З урахуванням наведеного, можна дійти висновку, що під час розгляду справи в суді до ухвалення судового рішення, а також після ухвалення судового рішення, набрання ним чинності, та до видачі виконавчого листа, можливо замінити сторону у справі її правонаступником з підстав, визначених статтею 55 ЦПК України.
Якщо виконавчий лист видано, але виконавче провадження не відкрито, то відповідно до частини п'ятої статті 442 ЦПК України здійснюється заміна боржника чи стягувача у виконавчому листі.
Якщо ж відкрито виконавче провадження, то, відповідно, здійснюється заміна сторони виконавчого провадження.
Тобто у випадку відсутності відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження її правонаступником є безпідставною, так само, як і заміна стягувача чи боржника у виконавчому листі, який судом не видавався.
Тотожних за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 (провадження № 12-48гс20) та постанові від 18 січня 2022 року у справі № 34/425 (провадження № 12-69гс21).
Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання заміни сторони виконавчого провадження зазначила про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 ГПК України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п'ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 зазначеної вище постанови).
Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 712/7086/12 (провадження № 61-8079св21).
Ухвала суду мотивована тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. Оскільки ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" є правонаступником первісного стягувача ПАТ "Універсал Банк" відносно боржника ОСОБА_1 наявні підстави для заміни стягувача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18.09.2013 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за Кредитним договором № VG2946 від 14.04.2008 у розмірі 26 761,44 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 267,61 грн.
На підставі договору факторингу №UB-OP/17-017 від 14.03.2017 року, укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал», ПАТ «Універсал Банк» відступило «Фінансовій компанії «Кредит-капітал» право вимоги в розмірі заборгованості боржників перед ПАТ«Універсал Банк», що визначені у витязі з реєстру боргових зобов'язань від 14.03.2017
Згідно з Реєстром Боржників до Договору факторингу №UB-OP/17-017 від 14.03.2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» отримала право вимоги до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за кредитним договором №VG2946 від 14.04.2008 у розмірі 49 786,26 грн.
Постановою державного виконавця Салтівського ВДВС у м.Харкові Східного між регіонального управління Міністерства юстиції Меженським В.В. від 30.01.2024 було повернуто виконавчий лист № 643/11450/13-ц стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.4).
Враховуючи, що виконавчий лист було повернуто на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" з тих підстав, що у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, що не виключає можливість повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, виконавче провадження не є закінченим.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п'ята статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»).
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п'ята статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2024 року в справі № 127/2-1455/2010 (провадження № 61-1831св24) вказано, що:
«виконавчий документ неодноразово пред'являвся до виконання та повертався стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, зокрема, на підставі постанови державного виконавця від 29 грудня 2014 року.
Частиною п'ятою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній станом на день винесення оскаржуваної постанови) встановлено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Таким чином, з моменту переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення, яким у даному випадку є 30 грудня 2014 року. Враховуючи наведене, стягувач АТ «Ощадбанк» мав право пред'явити виконавчий документ до виконання з дня переривання цього строку до 30 грудня 2017 року. Встановлено, що банк пред'явив виконавчий лист до виконання у червні 2023 року, тобто після спливу трьох років з дня винесення постанови про повернення виконавчого листа стягувачу».
Законодавець в частині п'ятій статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» визначив у який момент починає перебіг строку пред'явлення виконавчого документу до виконання після його повернення стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення. Початок перебігу такого строку відбувається з наступного дня після постановлення постанови про повернення виконавчого документу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 442 ЦПК України.
Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Підставою правонаступництва є відступлення права вимоги відповідно до положень глави 47 ЦК України.
Правонаступництво у виконавчому провадженні є заміна однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом права його попередника до іншої особи, що раніше не брала участь у виконавчому провадженні.
Підставою правонаступництва юридичної особи є, зокрема, й відступлення права вимоги за кредитними договорами, яке підтверджено документально.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та є можливою на будь-якій стадії цивільного процесу.
За змістом статті 512, 514 ЦК України, статті 442 ЦПК України, та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином чи правонаступництвом на стадії виконання судового рішення, відбувається вибуття кредитора. Заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження. Оскільки до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, переходить і право бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним для розгляду судом заяви про зміну стягувача.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. З огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження.
Даний висновком узгоджується з правовою позицією викладеної у постанові постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі №916/16/17 та від 16 лютого 2021 року у справі 911/3411/14-ц.
У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (частини перша та друга статті 55 ЦПК України).
У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець (частини перша та друга статті 442 ЦПК України). Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина п'ята статті 442 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша та друга статті 15 Закону про виконавче провадження).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону про виконавче провадження).
У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (частина п'ята статті 15 Закону про виконавче провадження).
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону про виконавче провадження). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (згідно із частиною п'ятою статті 26 Закону про виконавче провадження).
Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 15 цього Закону (пункт 5 частини першої статті 34 Закону про виконавче провадження).
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв'язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника.
Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.
Законодавець не ототожнює "процесуальне правонаступництво" і "заміну сторони виконавчого провадження", оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.
Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.
Підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов'язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.
Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв'язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов'язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.
Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) зроблено висновок, що особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.
Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.
Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва.
З матеріалів справи вбачається, що докази виконання зазначеного рішення у суду відсутні.
За таких обставин та правового обґрунтування колегія суддів вважає доведеною заяву про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Посилання апелянта на незаконну заміну стягувача спростовується матеріалами справи, а саме договором факторингу №UB-OP/17-017 від 14.03.2017 року та Реєстром боржників до договору факторингу.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.
Задовольняючи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, обґрунтовано виходив з того, що по своїй суті заміна кредитора в зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв'язку з заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.
Доводи апелянта щодо того, що згідно витягу з АСВП по Толмачову Є.С. відкритих виконавчих проваджень немає, в тому числі виконавче провадження № 48115576 завершено, отже, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення заяви; що заявником обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права, колегія суддів до уваги не бере, оскільки у даному випадку відбулася обґрунтована та законна заміна стягувача у виконавчому листі в умовах, коли строк його примусового виконання не сплив.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Однак, 26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, згідно з яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, визначені Законом № 1404-VIII строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Воєнний стан запроваджений в Україні 24 лютого 2022 року наразі не припинено та не скасовано.
Матеріали справи свідчать про те, що на час набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII спірний виконавчий лист був чинним, перебував на виконанні у відділі ДВС та був повернутий стягувачеві 30 січня 2024 року, тому строк пред'явлення виконавчого листа до виконання до 30 січня 2027 року.
Таким чином, з огляду на положення пункту 10-2 розділу ХІІІ Закону № 1404-VIII, заява Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» подана поштою 13 квітня 2024 року є такою, що подана у межах строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Також, суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини зазначає, що право на судовий розгляд, гарантований ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.
Зокрема, у п.40 Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п.19 Рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2004 року у справі «Михайленки та інші проти України», Суд наголошує, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб п.1 ст.6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення ст.6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей ст.6 (див. також рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 589498/00, п. 34).
У своєму рішенні у справі Шмалько проти України від 20/07/2004 Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Тобто, практика Європейського суду з прав людини переконливо свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Квартенка Олексія Романовича-залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 24 червня 2024 року-залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2025 року.
Головуючий В.Б.Яцина
Судді колегія Ю.М.Мальований
О.В.Маміна