Справа № 638/4124/24 Головуючий суддя І інстанції Штих Т. В.
Провадження № 22-ц/818/506/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення плати за користування житлом
25 вересня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 червня 2024 року, по справі №638/4124/24, за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення вартості теплової енергії,
У березні 2024 року КП «ХТМ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення вартості теплової енергії.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачу на підставі договору дарування від 04.06.2009 належать нежитлові приміщення першого поверху № 105-1, 105-2, 105-3, 105-4, 105-5, 105-8, І загальної площею 85,4 кв.м, в літ. «А» що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з централізованою системою теплопостачання. Приміщення відповідача знаходяться в тепловому контурі житлового будинку, так як вони вбудовані в житловий будинок.
Відповідач ОСОБА_1 користується тепловою енергією, яку подає у нежитлове приміщення, а в цілому в централізовану систему теплопостачання всього будинку КП «Харківські теплові мережі».
За період користування тепловою енергією з 01.01.2023 року по 30.04.2023 року відповідачем спожито теплової енергії на суму 101 765,44 грн.
16.08.2023 КП «Харківські теплові мережі» направлено досудове повідомлення з повідомлення про заборгованість за використану теплову енергію та щодо обов'язку сплати заборгованості. Однак заборгованість відповідачем добровільно не сплачена.
На підставі вищевикладеного, КП «ХТМ» просило суд стягнути з відповідача вартість спожитої теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.01.2023 по 30.04.2023 в розмірі 101 765,44 грн, плата за абонентське обслуговування в розмірі 116,34 грн, плату за внутрішньобудинкове обслуговування 409,44 грн, судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 червня 2024 року позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.01.2023 року по 30.04.2023 року в розмірі 101 765,44 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» плату за внутрішньо будинкове обслуговування в розмірі 409,44 грн., плату за абонентське обслуговування в розмірі 116,34 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір розмірі 3028,00 грн.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 04 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
На зазначене судове рішення, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Судові витрати покласти на позивача.
Вказала, що згідно до п.1 Розпорядження Харківського міського голови «Про закінчення опалювального періоду 2022-2023 років у м. Харкові» від 06.04.2023 №9/1 закінчено у м. Харкові опалювальний період 2022-2023 років у житлових будинках та приміщеннях, які обладнані індивідуальними опалювальними приладами, а також у лікарнях, закладах освіти та інших закладах побутового та соціально-культурного призначення з 06 квітня 2023 року. Таким чином, отримувати послугу з постачання теплової енергії у період з 06.04.2023 по 30.04.2023 відповідач не міг, що свідчить про неправильність розрахунків позивача і відповідно безпідставне стягнення з відповідача боргу у розмірі саме 101 765,44 грн.
Зазначила, що жодних актів звіряння відпуску-отримання теплової енергії та розрахунків за її використання за період з 01.01.2023 по 30.04.2023 відповідач не отримувала та не підписувала.
Вказала, що для правильного вирішення спору у даному випадку позивач має довести не тільки факт надання послуги, а й підтвердити надання послуги у спірний період на заявлену у позові суму. Позивачем не доведено належними і допустимими доказами помісячного обсягу теплоносія, поданого на вказаний житловий будинок, зокрема і відповідачу, не підтверджені первинними документами (актами наданих послуг тощо) дані, наведені у щомісячних рахунках, які мають бути виставлені відповідачу. Акт звіряння відпуску-отримання теплової енергії не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Акти звірки взаємних розрахунків є підписанням лише зі сторони позивача, а відомості у них відображені не підтверджуються первинними документами.
Зазначила, що суд постановляючи ухвалу про залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення, такі доречні аргументи фактично проігнорував, та припустився порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зауважує, що у матеріалах справи міститься інформація, що вона відсутня з 01.10.2021 та станом по теперішній час перебуває поза межами території України, у зв'язку з цим не отримувала і не могла отримати жодного процесуального документа у справі, дана обставина підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 22.07.2024 № 19/ЗПІ-1296/320.У даному випадку розгляд справи відбувся за відсутності відповідача, не повідомленого належним про розгляд справи, що є безумовною підставою скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.
Вказала, що відповідач своїм листом від 16.04.2024 просила надати їй можливість дистанційно ознайомитись з матеріалами справи, однак таку заяву судом було залишено поза увагою, що позбавило його можливості реалізувати свої процесуальні права та обов'язки, і відповідно призвело до порушення принципів рівності перед законом і судом, змагальності сторін, передбачених ст.ст. 6,12 ЦПК України.
Зазначила, що відповідачем було подано позивачу запит, і позивач у відповіді на який повідомив відповідача про те, що нарахування за спожиту теплову енергію проводяться відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року №315.Відповідачем не було отримано відповіді на його запит. У даному випадку відповідач через відсутність у нього повного обсягу необхідної інформації позбавлений можливості подати суду власний контрозрахунок, що саме по собі свідчить про наявність підстав просити суд апеляційної інстанції зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
Колегія суддів, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з'явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду скарги.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема: 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Відповідно до положень статті 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування,зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки провідсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку,якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до положень статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Посилання ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі на той факт, що її не було повідомлено належним чином про дату та час розгляду справи судом першої інстанції не може бути взято до уваги, оскільки це спростовується матеріалами справи. Згідно поштової відмітки на конверті судової повістки на ім'я ОСОБА_1 «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до положень пунктів 3, 4 частини 8 статті 128 ЦПК України, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою. (а.с. 37,44).
Системний аналіз матеріалів справи дає підстави для висновку, що суд першої інстанції, у відповідності до вимог закону, здійснив направлення судової кореспонденції за місцем реєстрації відповідача по справі.
Доводи апеляційної скарги про те, суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності та без належного повідомлення про розгляд справи, чим порушив її права на доступ до суду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи суперечать матеріалам справи, відповідач скористалася своїми процесуальними права передбаченими чинним законодавством, подавши заяву про перегляд заочного рішення та подальшого апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи положення статті 128 ЦПК України, відповідач по справі був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування судового рішення відповідно до ст.376 ЦПК України.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявної заборгованості відповідача зі сплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).
Відповідно до п.п. 18, 20, 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання, холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМ України від 21.07.2005 р. №630(надалі Правила №630), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства; з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.
Згідно ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень першого поверху № 105-1, 105-2, 105-3, 105-4, 105-5, 105-8, І загальної площею 85,4 кв.м, в літ. «А» що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування № 140 від 04.06.2009 що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер інформаційної довідки 340315250 від 25.07.2023.
Постачання теплової енергії Комунальним підприємство «Харківські теплові мережі» за вказаною адресою підтверджується актами про підключення та відключення опалення в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 № 173/32529 від 15.11.2022, № 173/32054 від 06.04.2023, які складені представниками житлово-експлуатаційної організації.
Оскільки приміщення відповідача не обладнані пристроями обліку теплової енергії розрахунок спожитої теплової енергії зроблений згідно з нормативним документом «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» КТМ 204 України 244-94 з урахуванням теплового навантаження.
За правилами ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 7128916/17-ц, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина перша статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року). Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з Актом звіряння відпуску-отримання теплової енергії та розрахунків за її використання ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року по 30.04.2023 року нараховано до сплати за спожиту теплову енергію 101 765,44 грн., за абонентське обслуговування 116,34 грн., за обслуговування внутрішньо будинкової системи 409.44 грн..
16 серпня 2023 року КП «Харківські теплові мережі» направило на адресу відповідача направлено досудове повідомлення з повідомлення про заборгованість за використану теплову енергію та щодо обов'язку сплати заборгованості.
З огляду на фактичне споживання відповідачем наданих позивачем послуг, відповідно до ст. 11 ЦК України між сторонами склалися правовідносини щодо надання та отримання вищевказаних послуг, та у відповідачів виникло грошове зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У частині 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідачем також не спростовано правильність проведених КП «ХТМ» нарахувань плати за користування послугами з теплопостачання за спірний період, що визначався позивачем за Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року №315
Враховуючи загальну доступність інформації про тарифи з теплопостачання, наявність інформації та об'єктивну можливість складання контррозрахунку відповідачем, такий розрахунок не складався та не надавався до суду.
Обставини щодо належного виконання підприємством умов договору з надання житлово-комунальних послуг матеріалами справи не спростовуються. З вимогами щодо перевірки якості наданих послуг відповідач до управителя не звертався. Акти-претензії, які б свідчили про ненадання послуг чи надання їх неналежної якості, не складались. Отже, відповідачем будь-яким чином не спростовано надання позивачем йому житлово-комунальних послуг належної якості.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції також не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до положень статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 червня 2024 року -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2025 року.
Головуючий В.Б.Яцина
Судді колегія Ю.М.Мальований
О.Ю.Тичкова