Іменем України
23 вересня 2025 року
м. Харків
справа № 953/1094/22
провадження № 22-ц/818/3297/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
за участі секретаря Шнайдер Д.С.
розглянувши у розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів, Харківської обласної військової адміністрація до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Харківської міської ради, третя особа Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, повернення земельних ділянок,
за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3 адвоката Балаклицького Вячеслава Вікторовича та Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів, Харківської обласної військової адміністрація на рішення Київського районного суду м.Харкова від 24 березня 2025 року, постановлене суддею Бородіною Н.М.
У січні 2022 року Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі позивачів «Державне агентство лісових ресурсів, Харківська обласна державна адміністрація звернувся до суду із позовом, в якому просив:
?визнати незаконним та скасувати пункт 1.151 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007 № 199/07, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 2200,0 кв.м (1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 ;
?визнати незаконним та скасувати пункт 1.104.1. рішення Харківської міської ради № 253/07 від 21.11.2007 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», яким передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0003; площею 1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310136600:16:013:0004 (Київський район);
?визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЕ №511392, зареєстрований 23.06.2008 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 310867100192 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0003);
?визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЕ №511393, зареєстрований 23.06.2008 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 310867100193 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0004);
?визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0003, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого 05.02.2010 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., за № 348;
?визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0004, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого 05.02.2010 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., за № 345;
?визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0003 по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чепи М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56411377 від 02.02.2021;
?визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0004 по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чепи М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56412473 від 02.02.2021;
?зобов'язати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0003, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації;
?зобов'язати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0004, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації;
?судові витрати покласти на відповідачів та стягнути за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету -0901010.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 24 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі з урахуванням доповнень представник ОСОБА_3 адвокат Балаклицький Вячеслав Вікторович просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог і закрити провадження щодо вимог:
?визнати незаконним та скасувати пункт 1.151 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007 № 199/07, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 2200,0 кв.м (1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 ;
?визнати незаконним та скасувати пункт 1.104.1. рішення Харківської міської ради № 253/07 від 21.11.2007 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», яким передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0003; площею 1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310136600:16:013:0004 (Київський район);
?визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЕ №511392, зареєстрований 23.06.2008 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 310867100192 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0003);
?визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЕ №511393, зареєстрований 23.06.2008 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 310867100193 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0004)
Крім того просить виключити з мотивувальної частині рішення наступні висновки «Згідно листа ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 29.04.2021 №263, згідно з яким земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0003 та 6310136600:16:013:0004 відноситься до земель лісогосподарського призначення, накладаються на землі лісогосподарського призначення кварталу 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науководослідна станція» згідно матеріалів лісовпорядкування 2013 року на території м. Харкова, що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства, та жодних погоджень щодо вилучення вказаних земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося. Зазначене узгоджується схемою розташування земельних ділянок кварталу 163 , даними планшету №5, та картами- схемами лісогосподарського підприємства з яких вбачається, що спірні земельні ділянки (№3, №4) накладаються на землі лісогосподарського призначення кварталу 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» , який є правонаступником Данилівського дослідного держлісгоспу (згідно Наказу ДАЛРУ № 16 від 20.01.2015 року). Засновником ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», згідно даних ЄДРПОУ є Державне агентство лісових ресурсів. Таким чином, викопіюванням планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування вбачається, що земельні ділянки з кадастровим номерами 6310136600:16:013:0003 та 6310136600:16:013:0004 знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що не спростовано відповідачами. Чисельні рішення судів на які посилаються відповідачі не місять оцінки плановокартографічних матеріалів лісовпорядкування. …
“Таким чином, передані у приватну власність ОСОБА_1 спірні земельні ділянки перебували у державній власності, мали лісогосподарське призначення, перебували в постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, тому ХМР не мала права розпоряджатися спірними земельними ділянки, шляхом передання її у власність фізичній особі. Вказані обставини в ході розгляду справи не спростовані належними та допустимими доказами, посилання відповідачів лише на наявні погодження державних органів при відведенні спірної ділянки не може бути прийнято до уваги суду в якості підстав для відмови у задоволенні вимог. …
“Судом встановлено, що спірні земельні ділянки лісового фонду вибули з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3 ….»
Крім того наголошує, що строки давності сплинули, оскільки у Харківської військової обласної адміністрації, так і в Управління Держкомзему України була об'єктивна можливість знати про передачу спірних земельних ділянок ще у 2007 році - з часу виникнення спірних правовідносин, а до суду з цим позовом прокурор звернувся у 2022 році.
В іншій частині рішення суду залишити без змін. Вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що так, у 2007 році Державне підприємство «Данилівський дослідний держлісгосп» (правонаступником якого є Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» зверталось до суду із тотожним позовом щодо скасування п.п. 1.146, 1.148 - 5 1.153 рішення 15 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 03.10.2007 № 199/07 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» та заборонити Управлінню земельних ресурсів у м. Харків вчиняти будь-які дії відносно розгляду питань щодо відведення земельних ділянок в межах державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, наданого ДП «Данилівський дослідний держлісгосп».
Наголошує, що в даній справі є преюдиціальне значення судових рішень, що набрали законної сили, у справах № 2а-45/08/04 та № 2а-14631/11/2070. Тому в частині позовних вимог, що вже були предметом розгляду суд мав закрити провадження.
Крім того наголошує, що на цей час Державне агентство лісових ресурсів України утворене, внаслідок реорганізації Державного комітету лісового господарства України, відповідно до п/п 30 пункту 30 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521, здійснює управління об'єктами державної власності, які належать до сфери його управління та які раніше входили до сфери управління Державного комітету лісового господарства України. За таких обставин Державному агентству лісових ресурсів як правонаступнику Державного комітету лісового господарства України в особі його структурного підрозділу - Данилівського дослідного державного лісгоспу ще у 2012 році було відомо про результати розгляду Харківським окружним адміністративним судом позовної заяви заступника прокурора м.Харкова в інтересах держави.
У відзиві на апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 просить задовольнити апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Балаклицького В.В.
У відзиві на апеляційну скаргу представника відповідача Балаклицького В.В., прокурор просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
28 квітня 2025 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури Кравченко А.Г. в інтересах Держави подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує, що вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, постановах Верховного Суду: від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19. Ця судова практика є незмінною.
Матеріалами справи достовірно підтверджується, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0003 та 6310136600:16:013:0004 знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЗК України). Перелік способів захисту земельних прав викладений у ч. 3 ст. 152 ЗК України.
Спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення не відносяться до жодної з категорій, на яку діючим законодавством передбачено можливість набуття права приватної власності громадянами та юридичними особами, а тому відповідачі за жодних обставин не могли не знати про правову природу договорів дарування та їх предмет. Якщо законом не передбачена можливість набуття особою у приватну власність земель певної категорії, то це означає неможливість отримання такою особою титульного володіння на земельну ділянку певної категорії, зокрема, лісогосподарського призначення
У відзиві на апеляційну скаргу прокурора, Харківська міська рада просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, судове рішення залишити без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосування положення статей 387, 388 ЦК України (норми про віндикацію), однак прокурор заявив вимоги усунення перешкод шляхом повернення земельних ділянок (негаторний позов) і не заявляв вимоги про витребування земельних ділянок на користь Харківської обласної державної адміністрації, що є неналежним способом захисту порушеного права. Прокурор зазначає, що поданий ним позов є саме негаторним, поданим в порядку ст. 391 ЦК України, внаслідок чого позовна давність на нього не поширюється, вказуючи про це у відповіді на відзив. Витребування земельної ділянки без заявлення таких вимог прокурором порушує принцип диспозитивності цивільного процесу та буде свідчити про вихід суду за межі позовних вимог, що суперечить частині першій статті 13 ЦПК України.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що пунктом 1.151 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007 № 199/07 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно, 2200,0 кв.м (1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 .
Пунктом 1.104.1. рішення Харківської міської ради №253/07 від 21.11.2007 передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0003; площею 1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136600:16:013:0004 (Київський район).
На виконання вказаного рішення міської ради ОСОБА_1 видані державні акти на право власності на земельні ділянки:
1. серії ЯЕ №511392, зареєстрований 23.06.2008 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №310867100192 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0003).
2. серії ЯЕ №511393, зареєстрований 23.06.2008 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №310867100193 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0004).
У подальшому земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:16:013:0003 була подарована ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого 05.02.2010 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., за № 348.
02.02.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі- продажу № 91 земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0003, розташованої по АДРЕСА_1 .
Рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чепи М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56411377 від 02.02.2021 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.
Земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:16:013:0004 також була подарована ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого 05.02.2010 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., за № 345.
02.02.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу № 95 земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0004, розташованої по АДРЕСА_1 .
Рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чепи М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56412473 від 02.02.2021 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).
Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частини перша та друга статті 20 ЗК України).
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Відповідно до частини другої статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізовується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Землі лісогосподарського призначення належать до земель державної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, крім випадків, визначених у цьому кодексі (пункт «г» частини четверта статті 84 ЗК України).
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.
За змістом статті 31 ЛК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, статті 75 ЛК України, статті 50 Закону України «Про землеустрій» та Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677, вилучення земельної ділянки для потреб, не пов'язаних із веденням лісокористування у постійного землекористувача, та її передача у приватну власність для обслуговування жилого будинку чи ведення особистого селянського господарства, має здійснюватися за згодою державного підприємства та лише після припинення права постійного користування земельною ділянкою постійним землекористувачем за його заявою з подальшою розробкою проєкта відведення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.
Документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Тому при розгляді справи суд має встановлювати правовий статус земельної ділянки та її цільове призначення за даними земельного кадастру.
Відсутність у лісогосподарського підприємства свідоцтва про право власності на земельну ділянку не свідчить про відсутність такого права, оскільки за положеннями пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, такими документами можуть бути планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Отже, земельні ділянки у межах населеного пункту, зайнятті зеленими насадженнями, віднесені до категорії лісів, належать до земель лісогосподарського призначення та можуть належати лісогосподарському підприємству, якщо це підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Частинами першою та другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Приписами статті 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Зміст частин першої, другої, шостої-десятої цієї статті свідчить про те, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір розміру та мети використання земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються в порядку, встановленому статтею 151 ЗК України. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом на землю, який видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий.
Згідно зі статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
У випадку порушення права власності власник відповідно до статті 387 ЦК України має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов як спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначила про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).
У справі, що переглядається прокурор просить серед іншого, просить зобов'язати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0003, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації та повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0004, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації. Однак такі вимоги не є необхідним та ефективним способом захисту порушених прав, оскільки не приводить до їх поновлення.
Ефективним способом захисту у цій справі з огляду на фактичні обставини справи є вимоги про витребування спірних земельних ділянок.
Керівник Київської окружної прокуратури, звертаючись до суду з позовом, не заявив вимог про витребування спірних земельних ділянок на користь держави саме в особі належного розпорядника спірної земельної ділянки з огляду на положення статті 149 ЗК України.
Таким чином, позов прокурора не може бути задоволений у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту прав держави.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 676/6114/19; 621/1476/22.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову через обрання неналежного способу захисту.
Водночас, з огляду на висновки у цій справі щодо відмови у задоволенні позову прокурора у зв'язку з обранням неправильного способу захисту, апеляційний суд не дає оцінки доводам прокурора по суті спору та заяві про застосування позовної давності.
Щодо доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_3 адвоката Балаклицького В.В. про закриття провадження в частині позовних вимог, судова колегія зазначає наступне.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Підстави для закриття провадження у справі передбачені статтею 255 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також у рішенні від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" зазначив, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду справи.
У постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що "згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами".
Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі".
У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір".
У постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) Великої Палати Верховного Суду вказала, що "предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу".
У постанові від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права".
Як убачається зі змісту постанови Київського районного суду м.Харкова від 12 лютого 2008 року до суду з адміністративним позовом звернулось Данилівське дослідне держлісгосп Харківської області до Харківської міської ради, зокрема і до ОСОБА_1 про скасування п.п.1.146,1.148-153 рішення Харківської міської Ради 15 сесії 5 скликання від 03.10.2007 р. № 199/07 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок.
В даній справі №2а-45/08/04 позивачем є Данилівський дослідний держлісгосп, відповідачами є Харківська міська рада, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Предметом позову є рішення Харківської міської Ради 15 сесії 5 скликання від 03.10.2007 р. № 199/07 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок а саме п.п.1.146,1.148-153.
Постановою Київського районного суду м.Харкова від 12 лютого 2008 року у задоволенні позову відмовлено.
У справі №2а-14631/11/2070 до суду із позовом звернувся Перший заступник прокурора міста Харкова в інтересах Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА Державного комітету лісового господарства України до Харківської міської ради , Управління Держкомзему у місті Харкові Головного управління Держкомзему у Харківській області Державного комітету України із земельних ресурсів треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .
Предметом позову у даній справі є визнання незаконними та скасування п.п. 1.104., 1.104.1 додатку 1 до рішення 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 21.11.2007р. № 253/07 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», а також про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку площею 1200,0 м2 серії ЯЕ № 511393 та земельну ділянку площею 1000,0 м2 серії ЯЕ № 511392 по АДРЕСА_1 .
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 р. відмовлено у задоволені позову. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 р залишено без змін.
Отже, колегія суддів констатує, що у даних справах відрізняється суб'єктний склад, а також підстави позовів, а тому підстав для закриття провадження у справі не вбачається.
Викладаючи мотивувальну частину, суд першої інстанції посилався на надані позивачем матеріали, а саме лист ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 29.04.2021 №263, схему розташування земельних ділянок кварталу 163 , даними планшету №5, та карти- схеми лісогосподарського підприємства, викопіюванням планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, судова колегія не вбачає підстав для їх виключення з мотивувальної частини. Також відсутні підстави для виключення з мотивувальної частини висновків суду щодо аналізу наданих позивачем документів.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційних скарг висновки суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375ЦПК Україн суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК України суд, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 адвоката Балаклицького Вячеслава Вікторовича та Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів, Харківської обласної військової адміністрація - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Харкова від 24 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова