Справа № 635/833/23
Провадження №1-кп/635/716/2025
29 вересня 2025 року смт Покотилівка Харківського району Харківської області
Харківський районний суд Харківської області у складі колегії суддів:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю прокурора - ОСОБА_4 ,
секретар судових засідань - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6
адвоката - ОСОБА_7 (на відеозв'язку)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст. 115 КК України,-
В провадженні Харківського районного суду Харківської області знаходиться зазначене кримінальне провадження.
Прокурором у судовому засіданні заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 днів, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду, незаконного впливу на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні, та вчинення нових кримінальних правопорушень.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що обвинуваченому інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено максимальне покарання у виді довічного позбавлення волі, що вже само по собі може бути підставою та мотивом для його переховування від суду з метою уникнення покарання. Обвинувачений особисто знайомий з потерпілою та свідками, і перебуваючи на свободі, останній буде мати можливість здійснювати на них незаконний вплив, надаючи необхідні відомості, для дачі відповідних показів, чим перешкоджатиме встановленню істини у кримінальному провадженні. Крім того, враховуючи, що обвинувачений не працює, а відповідно і не має джерел для забезпечення нормальної життєдіяльності, раніше був засуджений за вчинення особливо тяжкого злочину, судимість за який не знята і не погашена, та він знову обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого правопорушення, що у сукупності вказує на підвищену суспільну небезпеку його особи, тому ОСОБА_6 може, незважаючи на притягнення його до кримінальної відповідальності, вчинити новий злочин. Розмір застави просив не визначати.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 покладалися на розсуд суду.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд зазначає наступне.
Ухвалою слідчого судді Полтавського районного суду Полтавської області від 22.11.2022 відносно ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів. Надалі, строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 продовжено ухвалами Харківського районного суду Харківської області, останній раз до 02.10.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Строк тримання під вартою обвинуваченого спливає 02.10.2025.
Згідно вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Під час обрання та продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 судом встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, на які посилається прокурор в обґрунтування клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме ризику можливості обвинуваченого переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілу у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Вирішуючи питання про продовження строку обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів враховує дані про особу обвинуваченого, який не працює, раніше засуджений за аналогічний злочин, має не зняту і не погашену судимість, не має стабільного джерела доходу та сталих соціальних зв'язків, не має постійного місця проживання.
Крім того, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі.
Отже, усвідомлюючи ризик бути засудженим до тривалого терміну ув'язнення, обвинувачений перебуваючи на свободі може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу з метою зміни показань на його користь, вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Зважаючи на тяжкість злочину, який інкримінується ОСОБА_6 , суспільну небезпечність та покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, суд вважає, що ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які стали підставою для обрання та продовження строку запобіжного заходу, доведені прокурором, не зникли та продовжують існувати, та виправдовують тримання особи під вартою. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
В засіданні не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважали ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Відповідно до положень ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини, розмір застави судом не визначається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177-178, 183, 197, 199, 315, 537, 392 КПК України, колегія суддів -
Клопотання прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
Строк тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст. 115 КК України, продовжити на шістдесят днів, тобто до 27 листопада 2025 року включно без визначення розміру застави.
Встановити строк дії ухвали до 27 листопада 2025 року включно.
Ухвала протягом п'яти днів з дня її оголошення може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченим - в той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3