Справа № 308/16875/24
16 вересня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Дегтяренко К.С.
при секретарі судового засідання Сапронова А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Таргоній Вадима Миколайовича до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, -
встановив:
представника позивача ОСОБА_1 адвоката Таргоній Вадима Миколайовича звернувся до суду із вказаною позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача:
В обгрунтування заяви посилаєтьс на наступне, що ІНФОРМАЦІЯ_1 Ужгородському районі на 276 км. Залізничного перегону Чоп- Струмківка біля станції Дачна потяг скоїв наїзд на ОСОБА_2 , 1961 року народження, яка внаслідок отриманих травм померла. За наслідком вказаної події за фактом ДТП уповноваженим органом було внесено відомості до ЄРДР під № 12023071170000517 та розпочато досудове розслідування. Внаслідок смерті ОСОБА_2 , позивачу, як сину, було завдано моральну шкоду, так як він втратив рідну матір, близьку людину. Позивач проживав разом з матір'ю в одному будинку, їх об'єднував спільний побут та традиції, смертю матері був зруйнований найважливіший життєвий зв'язок, який не може нічим бути замінений. Сталий життєвий устрій позивача змінено з незалежних від нього підстав. Отже, він втратив підтримку та опору. Страждання пов'язані із смертю близбкої людини є триваючими , томущо втрата є непоправною подією у житті сина. Важко оцінити глибину душевних страждань позивача, оскільки такі страждання більше ніколи не будуть припинені. Встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Оскільки смерть матері повністю змінила змінила його життя у всіх сферах та зруйнувала нормальні життєві зв'язки, тому він оцінює розмір грошового відшкодування завданої йом моральної шкоди у грошовому еквіваленті 200 000 грн, так як на його думку такий розмір є розумним і справедливим, зможе хоча б часткового допомогти в організації свого життя після тяжкої втрати. З огляду на вищевикладене, з посилання на судову практику Верховного Суду у подібних спорах, просить позов задовольнити.
22 жовтня 2024 року в електронній формі через систему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_3 подала відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити позивачам у задоволенні позовних вимог, а у разі задоволення (повністю або часткового) судом позовних вимог роз'яснити порядок виконання рішення із врахуванням обов'язку сплати податків із сум, що стягуються на користь позивачів. Свою позицію мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 Ужгородському районі на 276 км. Залізничного перегону Чоп- Струмківка біля станції Дачна потяг скоїв наїзд на ОСОБА_2 , 1961 року народження. Згідно акту службового розслідування, під час виїзду з кривої ділянки колії на пряму ділянку побачили сторонню особу, яка лежала поперек колії. Машиністом застосовано екстренне гальмування та одночасно подавалися звукові сигнали великої гучності, на які особа не реагувала. У зв'язку із малою відстанню попередити наїзд на потерпілу не вдалося. Позивачем не представлено жодних пояснень, щодо причини знаходження потерпілої на колії. Відповідно до висновку експерта № 475 від 11.07-08.08.2023 року Ужгородського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи, судово-медичний експерт при судово-токсикологічному дослідженні крові від трупа громадянки ОСОБА_2 , виявлено етиловий спирт в концентрації 2,73 ‰. Дана концентрація алкоголю в крові живих осіб відноситься до сильного алкогольного сп'яніння. Станом на час подання відзиву кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023071170000517, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України, ще триває. Зазначає, що вини відповідача у настанні даного випадку немає. Причиною травмування громадянки ОСОБА_2 є її особиста груба необережність - перебування у нетверезому стані (тяжкий сильний ступінь алкогольного сп'яніння) та порушення нею Правил безпеки на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства Транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54. У позовній заяві позивач зазначає, що оцінює заподіяну моральну шкоду в розмірі 200 000 грн, однак при цьому не вказується розрахунок цієї суми, обґрунтування саме такого розміру відшкодування та якими доказами це підтверджується. У даній справі суд повинен взяти до уваги, що визначення факту нанесення моральної шкоди, а також визначення розміру моральної шкоди у грошовому еквіваленті здійснюється судового-психологічною експертизою. Поряд з цим, позивачами висновок психологічної експертизи у даній справі не наданий, клопотання про проведення такої експертизи не заявлялося, відповідно факт заподіяння моральної шкоди не можна вважати доведеним, а розмір моральної шкоди не можна вважати обґрунтованим. Крім цього звертає увагу на те, що у даному випадку потерпіла ОСОБА_2 знаходилась на залізничній колії у стані сильного алкогольного сп'яніння у нічний час, у місці, де відсутній перехід залізничної колії, відповідно розуміла та передбачала можливість наїзду на неї. Наявність протиправної поведінки щодо фізичної особи, яка зазнала душевних страждань, є обов'язковим елементом завданої моральної шкоди. Відповідно до ст. 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України при визначенні розміу відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. На підставі вищевикладеного вважає, що у даній справі позивачами не надано належних доказів і не доведено заявлені ними вимоги щодо відшкодування моральної і матеріальної шкоди у сумі 200 000 грн.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі та розгляд справи призначено у загальному позовному провадженні.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 лютого 2025 року, післі відкриття провадження у справі на підставі ч. 11 ст. 187 ЦПК України позовну заяву залишено без руху.
11.02.2025 року представником позивача усунуто недоліки
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
В судове засідання:
представник позивача, не з'явився просив розгляд справи проводити у його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
представник відповідача не з'явилась подала заяву у якій просила розгляд справи проводити у її відсутності, відносно задоволення позову заперечила, просила, врахувати обставини зазначені у відзиві на позовну заяву.
Судом встановлені наступні фактичні обставини справи:
Мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , померла, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 12 липня 2023 року.
Згідно лікарського свідоцтва про смерть від 11.07.2023 року № 486/2023, висновку експерта № 475 від 11.07-08.08.2023 року Ужгородського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи, причиною смерті є травми отримані під час наїзду залізничного транспорту. Судово-медичний експерт при судово-токсикологічному дослідженні крові від трупа громадянки ОСОБА_2 , виявлено етиловий спирт в концентрації 2,73 ‰. Дана концентрація алкоголю в крові живих осіб відноситься до сильного алкогольного сп'яніння.
ІНФОРМАЦІЯ_1 Ужгородському районі на 276 км. Залізничного перегону Чоп- Струмківка біля станції Дачна потяг скоїв наїзд на ОСОБА_2 , 1961 року народження, яка внаслідок отриманих травм померла.
Відомості про кримінальне правопорушення за даним фактом 11 липня 2023 року було внеседо до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023071170000517 за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 276 КК України.
Постановою слідчого ВП № 1 Ужгородського РУП в Закарпатській області Ревта В.Є. від 28 червня 2024 року, вказане кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 276 КК України.
Позиція суду та оцінка доводів учасників справи:
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
За змістом ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.
Підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують безпеку життя і здоров'я громадян, які користуються його послугами, а також безпеку руху поїздів, охорону навколишнього природного середовища згідно з чинним законодавством України. Безпека руху поїздів - це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безаварійної роботи та утримання в постійній справності залізничних споруд, колій, рухомого складу, обладнання, механізмів і пристроїв (частини перша-друга статті 11 Закону України «Про залізничний транспорт»).
Пунктом 100 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457, передбачено, що залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу і вантажобагажу.
У той же час, Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, заборонено: підходити ближче ніж на 0,5 метра до краю платформи після оголошення про подачу або прибуття поїзда до його повної зупинки; сидіти на краю посадкової платформи, перону; знаходитися на об'єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп'яніння (пункти 2.16, 2.19, 2.20).
Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім'ї.
Якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (стаття 1167 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Крім того, слід ураховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України застосовуються тоді, коли шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки.
Сторонами у справі не оспорювалося, що рухомий потяг (залізничний рухомий склад) створює підвищену небезпеку для осіб, які перебувають поблизу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид, умисний злочин).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров'я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Дослідивши матеріали справи суд встановив, що причиною загибелі матері позивача стали травми, завдані внаслідок зіткнення з електропотягом, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв'язку зі здійсненням експлуатації останнього, власною необережністю ОСОБА_2 та нехтування нею правилами безпеки на залізничному транспорті.
Твердження адвоката Борисової Г.Й. про те, що відсутність вини відповідача унеможливлює стягнення шкоди із підприємства, є безпідставними з огляду на таке.
Особливі правила статті 1187 ЦК України застосовуються тоді, коли шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Оскільки АТ «Українська залізниця» є законним володільцем джерела підвищеної небезпеки, саме воно є суб'єктом, який несе відповідальність, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Водночас, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування завданої сину загиблої ОСОБА_2 - позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, яка пов'язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями через передчасну смерть матері, порушення укладу його життя. Факт загибелі матері є безумовним свідченням спричинення позивачу глибоких моральних страждань.
З урахуванням відсутності доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту, суд враховує водночас і поведінку потерпілої особи, яка знаходилась на залізничній колії у стані сильного алкогольного сп'яніння (2,73 ‰) у нічний час, у місці, де відсутній перехід залізничної колії, при цьому хоча судом у даній справі не встановлено наявності умислу потерпілої особи, разом з тим суд вважає, що потерпіла перебуваючи на залізничних коліях, у невстановлено для звичайних перехожих місці, мала розуміти і передбачатиможливі негативні для неї наслідки, разом з тим суд враховує глибину та тривалість моральних страждань позивача, а також принципів розумності, пропорційності та справедливості, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 50 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
При цьому суд зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року у справі №336/10216/21 (провадження № 61-73св23).
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19, провадження № 14-24цс21).
Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи й доведеності позову.
Що стосується необхідності врахування, на думку представника відповідача, обов'язку сплати позивачами податків із сум, що стягуються на їх користь, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, повинні відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство в Україні здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зважаючи на викладене, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Суд зазначає, що відповідач повинен відшкодувати позивачу вказану суму моральної шкоди без урахування обов?язкових податків та зборів, що їх відповідач має сплатити у бюджет відповідно до вимог пп. а) пп. 164.2.14 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України.
Розподіл судових витрат між сторонами:
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування школи, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 цього Кодексу якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 76-78, 141, 263, 265, 268, ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позов задовольнити - частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська Залізниця» на користь ОСОБА_1 - 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень в якості відшкодування моральної шкоди без урахування сплати обов?язкових податків та зборів.
Стягнути з АТ «Українська Залізниця» на користь держави 3028 (три тисячі двадцять вісім ) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Закарпатського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: АТ «Українська Залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місце знаходження: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, буд.5.
Повний текст рішення складено 25 вересня 2025 року включно.
Суддя К.С. Дегтяренко