25 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 643/12906/24
провадження № 51-3716ск25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 червня 2025 року щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, і
Вироком Московського районного суду міста Харкова від 23 квітня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватою та призначено покарання за ч. 2 ст. 309 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Київського районного суду міста Харкова від 12 червня 2024 року та з врахуванням ст. 72 КК призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 2 місяці.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та покладено на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 червня 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м'якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Не погоджується із застосуванням до ОСОБА_4 положень ст. 75 КК. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370, ч. 1 ст. 412, ст. 414, ст. 419 КПК, оскільки суд апеляційної інстанції не спростував доводи апеляційної скарги прокурора про те, що місцевим судом при призначенні покарання належним чином не враховано невідбуте засудженою покарання за попереднім вироком у виді 1 року пробаційного нагляду.
Мотиви Суду
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги, додане до неї судове рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 309 КК в касаційній скарзі не оспорюються.
Посилання в касаційній скарзі прокурора на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення та особі засудженої через м'якість є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного. Під час вибору покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Згідно з вимогами ст. 75 КК, якщо суд під час призначення покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
В ході призначення покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі та звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК, місцевий суд дотримався зазначених вимог кримінального закону, застосував принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності під час призначення покарання, визнав можливим виправлення засудженої без ізоляції від суспільства, навів у вироку переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких обставин буде досягнута мета покарання.
Під час призначення покарання засудженій суд першої інстанціїз достатньою повнотою врахував конкретні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії нетяжких злочинів, дані про особу винної, яка вчинила кримінальне правопорушення під час відбуття покарання, однак визнала свою вину, активно сприяла органу досудового розслідування у розкритті кримінального правопорушення, під наркологічним наглядом та на обліку у лікаря психіатра не перебуває, має на утриманні сина, який є інвалідом з дитинства, постійне місце реєстрації та проживання.
Обставиною, яка пом'якшує покарання, визнано щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання, встановлено не було.
Сукупність наведеної інформації дала суду першої інстанції підстави для висновку про призначення покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі.
З посиланням на те, що ОСОБА_4 повністю визнала вину та щиро розкаялася у скоєному, що було визнано пом'якшуючою покарання обставиною, а також з врахуванням висновку органу пробації від 07 квітня 2025 року, з якого вбачається, що виправлення засудженої можливе без ізоляції від суспільства, місцевий суд дійшов обґрунтованого переконання про можливість звільненняОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням та покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Зважаючи на те, що метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засудженої, колегія суддів дійшла висновку, що звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК є мотивованим.
Щодо незгоди прокурора із судовим рішенням апеляційного суду, то доводи його касаційної скарги аналогічні за змістом доводам, які були ним наведені в апеляційній скарзі та були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, за результатами якої визнані безпідставними.
Апеляційний суд звернув увагу на те, що з вересня 2024 року засуджена не притягувалась до кримінальної відповідальності та не порушувала покладені на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК. При цьому в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд зазначив, що у випадку призначення ОСОБА_4 реального покарання у виді позбавлення волі її син, який є інвалідом з дитинства, залишиться без піклування.
Відтак ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, є законною, вмотивованою і обґрунтованою.
Таким чином, з касаційної скарги прокурора та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, а тому згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 червня 2025 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3