25 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/6207/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Сервіс Євробуд» - Халупко М.Ю., адвокат (ордер від 17.07.2024), Корман М.І. - керівник,
товариства з обмеженою відповідальністю «Вензабуд» - Покотило В.М., адвокат (дов. від 14.01.2025),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вензабуд»
на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2025 (суддя Мудрий С.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 (головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.) в частині залишення додаткового рішення господарського суду міста Києва без змін,
та касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Сервіс Євробуд»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 (головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.) про розподіл судових витрат
у справі № 910/6207/22
за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Сервіс Євробуд» (далі - ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд»)
до товариства з обмеженою відповідальністю «Вензабуд» (далі - ТОВ «Вензабуд»)
про стягнення 1 368 023,97 грн,
та за зустрічним позовом ТОВ «Вензабуд»
до ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд»
про стягнення 1 514 952,34 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Вензабуд» про стягнення заборгованості за договором підряду від 08.06.2021 № 04/08-06/21-КРП-4А на виконання будівельних робіт в загальному розмірі 1 368 023,97 грн, з них: 1 149 127,00 грн - основний борг, 142 708,27 грн - інфляційні втрати, 76 188,70 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на порушення ТОВ «Вензабуд» умов договору підряду, згідно з яким ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» зобов'язувалося виконати підрядні роботи, а ТОВ «Вензабуд» - прийняти роботи та оплатити їх. ТОВ «Вензабуд» роботи, виконані ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» прийняло, проте оплатило частково.
У свою чергу, ТОВ «Вензабуд» звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» про стягнення пені, штрафу та збитків у розмірі 1 514 952,34 грн.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на порушення ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» умов договору підряду в частині строків виконання робіт.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Справа розглядалася судами неодноразово.
За результатом нового (третього) розгляду справи № 910/6207/22 рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2025 первісний позов задоволено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтоване з посиланням на неналежне виконання ТОВ «Вензабуд» зобов'язання за договором підряду в частині оплати вартості виконаних робіт, строк виконання якого настав. У частині зустрічного позову місцевий господарський суд виходив з того, що зобов'язання не могло бути виконане ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» вчасно внаслідок прострочення самого кредитора (ТОВ «Вензабуд»).
Додатковим рішенням місцевого господарського суду від 18.03.2025 зі справи заяву ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» про ухвалення додаткового рішення задоволено: стягнуто з ТОВ «Вензабуд» на користь ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» 230 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (які ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» понесло при первісному розгляді справи у першій, апеляційній та касаційній інстанціях).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 зі справи рішення суду першої інстанції, яке ухвалене по суті спору, скасовано в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення зустрічного позову; стягнуто з ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» на користь ТОВ «Вензабуд» 346 632,27 грн пені, 938 813,61 грн штрафу, 19 281,69 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви, 199 674,94 грн витрат на правову допомогу. У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. Додаткове рішення місцевого господарського суду зі справи залишено без змін.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 зі справи заяву ТОВ «Вензабуд» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» на користь ТОВ «Вензабуд» 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, частково задоволено заяву ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» про ухвалення додаткового рішення у справі: стягнуто з ТОВ «Вензабуд» на користь ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Не погоджуючись із додатковим рішенням місцевого господарського суду від 18.03.2025 та постановою суду апеляційної інстанції від 16.07.2025 в частині залишення додаткового рішення без змін, ТОВ «Вензабуд» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, згідно з якою, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить Суд скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення додаткового рішення без змін, ухвалити нове рішення про залишення без розгляду заяви ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» від 28.02.2024 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» у касаційній скарзі, поданій на судове рішення, ухвалене по суті спору, не погоджуючись із скасуванням постановою суду апеляційної інстанції від 16.07.2025 рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову, та з ухваленням нового рішення про часткове задоволення зустрічного позову, з посиланням на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Суд: скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 16.07.2025 в частині вирішення спору за зустрічним позовом, а рішення місцевого господарського суду, яке ухвалене по суті спору, залишити в силі.
Також ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» у касаційній скарзі на постанову суду апеляційної інстанції від 10.09.2025 про розподіл судових витрат просить Суд скасувати вказану постанову у справі про розподіл судових витрат в частині відмови судом у стягненні витрат ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» у заявленому ним розмірі, а вимоги ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» про стягнення з ТОВ «Вензабуд» 204 000,00 грн (з них: 140 000,00 грн гонорару успіху адвоката та 64 000,00 грн за надані послуги в суді апеляційної інстанції) задовольнити у повному обсязі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
ТОВ «Вензабуд» в обґрунтування підстав касаційного оскарження додаткового рішення місцевого господарського суду від 18.03.2025 та постанови суду апеляційної інстанції від 16.07.2025 в частині залишення додаткового рішення без змін, посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо:
- застосування частини восьмої статті 129 ГПК України в частині своєчасності подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, - без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі від 04.08.2021 у справі № 759/2921/19;
- застосування статті 124 ГПК України в частині того, що особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені, - без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20 та в додатковій постанові від 06.12.2023 у справі № 905/493/22;
- застосування приписів частини п'ятої статті 129 ГПК України в частині того, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи те, чи були вони фактично здійснені, а також їх необхідність, при цьому суд, визначаючи суму відшкодування, має послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, - без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У касаційній скарзі ТОВ «Вензабуд» також зазначило про те, що планує понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн, у зв'язку з касаційним розглядом скарги ТОВ «Вензабуд» у справі № 910/6207/22, докази на підтвердження яких (витрат) будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд»: в обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 16.07.2025 в частині вирішення спору за зустрічним позовом, посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 612, 613 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у підрядних правовідносинах, який (висновок) викладений Верховним Судом у постановах від 31.05.2022 у справі № 916/693/21, від 20.05.2021 у справі № 910/2711/20, від 28.05.2020 у справі № 910/6217/19, від 12.07.2023 у справі № 904/8883/21.
Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції від 10.09.2025 про розподіл судових витрат, ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» у касаційній скарзі зазначило про те, що суд апеляційної інстанції розглянув заяву представника позивача за первісним позовом про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у відкритому судовому засіданні, але не повідомив про це учасників справи, що унеможливило іншій стороні надати відповідні заперечення проти таких вимог та доводити обґрунтованість судових витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Скаржник вважає, що оскільки постанова апеляційного суду по суті спору ухвалена за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, то й додаткова постанова відповідно до вимог ГПК України має ухвалюватися в такому ж порядку, що й первісне судове рішення. Крім того, суд розглянув заяву після відкриття і призначення Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не може розглядати справу після відкриття провадження у касаційному суді, оскільки касаційний суд вже взяв справу до свого провадження, що виключає її з розгляду апеляційним судом. За доводами скаржника, постанова суду апеляційної інстанції від 10.09.2025 про розподіл судових витрат порушує основоположні вимоги норм процесуального закону, а саме статті 2, 4, 7, 13, 18, 120, 294 ГПК України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 01.11.2023 зі справи № 202/3681/16 щодо застосуванням приписів статті 270 ЦПК України (яка кореспондується зі статтею 244 ГПК України).
Доводи інших учасників справи, заяви/клопотання
ТОВ «Вензабуд» у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» (по суті спору) просило Суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на правильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права.
Крім того, у відзиві ТОВ «Вензабуд» міститься попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, які назване товариство планує понести у суді касаційної інстанції у розмірі 80 000,00 грн, у зв'язку з розглядом касаційної скарги ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» на постанову суду апеляційної інстанції від 16.07.2025 зі справи. Як зазначило ТОВ «Вензабуд» у відзиві, докази понесених судових витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Також ТОВ «Вензабуд» подало відзив на касаційну скаргу ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» на постанову суду апеляційної інстанції від 10.09.2025 зі справи, в якому (відзиві) проти доводів касаційної скарги заперечило та просило врахувати доводи й заперечення ТОВ «Вензабуд» при розгляді касаційної скарги.
У зазначеному відзиві ТОВ «Вензабуд» навело попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, які назване товариство планує понести у суді касаційної інстанції у розмірі 40 000,00 грн, у зв'язку з розглядом касаційної скарги ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» на постанову суду апеляційної інстанції від 10.09.2025 зі справи. Як зазначило ТОВ «Вензабуд» у відзиві, докази понесених судових витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Вензабуд».
Розгляд касаційної скарги 18.09.2025 відкладався.
Ухвалою Суду від 22.09.2025 доповнення до касаційної скарги ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 910/6207/22 залишено без розгляду.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» (підрядник) та ТОВ «Вензабуд» (замовник) 08.06.2021 укладений договір підряду № 04/08-06/21-КРП-4А (далі - Договір), за умовами якого підрядник зобов'язався своїми силами і засобами та на свій ризик виконати та здати в установлені даним договором строки підрядні роботи на об'єкті (об'єкті будівництва, будівельному майданчику), який визначається відповідно до додатків до договору, додаткових угод до договору та додатків до них.
Додатком до Договору визначено вид робіт, які мають бути виконані підрядником: комплекс внутрішніх оздоблювальних робіт у житловому будинку У 4 у м. Бровари, на розмір вул. Симоненка Василя та вул. Чорновола В'ячеслава 3 мікрорайону ІУ житлового району, ІІ черга будівництва.
Перед початком виконання робіт підрядник зобов'язався отримати у замовника проектну документацію на виконання таких робіт з відміткою «до виконання», розробити та погодити із замовником технологічну карту виконання робіт і погоджувати із замовником виробників матеріалів/обладнання, що використовуються ним при виконанні робіт, ціни на матеріали обладнання, шляхом передачі та погодження із замовником рахунків тощо. Допускалося при виконані робіт використання матеріалів замовника.
Вартість будівництва, хоча і була визначена як тверда сума, однак залежала від сукупної вартості всіх робіт.
Відповідно до пункту 4.14 Договору підрядник зобов'язаний виконати з використанням власних ресурсів, якщо інше не встановлено умовами даного договору або додатками до нього, та в установлені Договором строки роботи відповідно до проектної документації, вимог ДБН України, СНіП та додатків до Договору.
Згідно з пунктом 4.15 Договору підрядник зобов'язаний вживати заходів щодо збереження майна, переданого замовником на виконання умов Договору, подавати замовнику звіти про використання матеріальних ресурсів та повернути їх залишок замовнику, здійснювати фіксування (складання актів) щодо пошкодження майна замовника робітниками підрядника та/або суміжними підрядними організаціями.
Пунктом 4.25 Договору сторони погодили, що підрядник зобов'язаний при виконання робіт застосовувати матеріали, які відповідають вимогам діючого законодавства та держстандарту, та відмовитися від прийняття матеріальних ресурсів, що надаються замовником, у разі виявлення їх невідповідності вимогам нормативних документів та проектній документації з обов'язковим складанням двостороннього акту між уповноваженими представниками сторін про засвідчення факту та причин такої відмови.
Також сторонами укладено додаткові угоди, відповідно до яких обумовлено виконання: 1) комплексу внутрішніх оздоблювальних робіт (Додаток № 1 до Договору підряду), 2) оздоблювальних робіт вхідних груп, приямків та цоколю (Додаткова угода № 1), а також 3) виконання облицювання плитками керамічних ліфтових порталів (Додаткова угода № 2) житлового будинку № 4 об'єкту «Будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями. Київська область, м. Бровари, на розі вул. Симоненка Василя та вул. Чорновола В'ячеслава 3 мікрорайону IV житлового району» ІІ черга будівництва» (у складі попередніх робіт).
ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» виконані будівельні підрядні роботи на загальну суму 3 073 090,40 грн (разом з ПДВ), що підтверджується актами на виконання комплексу внутрішніх оздоблювальних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, актами прийому-передачі змонтованого матеріалу.
Замовником вартість виконаних робіт оплачена у розмірі 1 923 963,40 грн.
Отже, у підрядника після виконання усіх передбачених Договором підрядних робіт виникло право на отримання 1 149 127,00 грн (3 073 090,40 грн - 1 923 963,40 грн = 1 149 127,00 грн) протягом десяти робочих днів після підписання актів та довідок про вартість виконаних робіт.
Замовник мав право у відповідності до пункту 12.10 та пункту 9.1.2 Договору зменшувати будь-який платіж на величину збитків, пені та штрафів, нарахованих ним у відповідності до умов даного договору, а також на суми інших платежів, які підрядник повинен здійснити на користь замовника згідно з умовами Договору.
Водночас в матеріалах справи відсутні докази того, що замовник на момент вирішення спору здійснив зарахування своїх вимог до підрядника і повідомив останнього про таке зарахування у порядку та спосіб, передбачені статтею 601 ЦК України.
Відповідно до пункту 12.2 Договору сторони погодили, що за недодержання строків виконання робіт/виправлення дефектів робіт, підрядник сплачує замовнику неустойку відповідно до додатків до договору, додаткових угод до Договору та додатків до них.
Пунктом 8.2 додатку № 1 від 08.06.2021 «Основні комерційні умови договору» встановлено, що за недодержання строків виконання робіт/виправлення дефектів робіт, підрядник сплачує замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни Договору за кожний день затримки виконання робіт/виправлення дефектів робіт.
Відповідно до пункту 8.3 додатку № 1 від 08.06.2021 «Основні комерційні умови договору» за прострочення передбачених даним договором строків виконання робіт/виправлення дефектів на строк понад 10 календарних днів, підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 10% від ціни даного договору.
Згідно з пунктом 1.8.2 додаткової угоди № 1 від 30.08.2021 до Договору за недодержання строків виконання робіт/виправлення дефектів робіт, підрядник сплачує замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни договору за кожний день затримки виконання робіт.
Пунктом 1.8.3 додаткової угоди № 1 від 30.08.2021 до Договору передбачено, що за прострочення передбачених даним договором строків виконання робіт/виправлення дефектів на строк понад 10 календарних днів, підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 10% від ціни Договору.
Відповідно до пункту 1.8.2 додаткової угоди № 2 від 05.10.2021 до Договору за недодержання строків виконання робіт/виправлення дефектів робіт, підрядник сплачує замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни договору за кожний день затримки виконання робіт.
Пунктом 1.8.3 додаткової угоди № 2 від 05.10.2021 до Договору передбачено, що за прострочення передбачених даним договором строків виконання робіт/виправлення дефектів на строк понад 10 календарних днів, підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 10% від ціни даного договору.
Відповідно до пункту 3 додатку № 1 до Договору підрядник зобов'язується розпочати виконання робіт протягом 3 (трьох) днів з дати отримання авансового платежу та виконати належним чином роботи, і передати їх замовнику протягом 70 календарних днів.
Пунктом 4 додатку №1 до Договору передбачено сплату авансового платежу у розмірі 401 208,94 грн з ПДВ.
Замовник 24.06.2021 перерахував на користь підрядника 401 208,94 грн авансового платежу.
Отже, роботи згідно з додатком № 1 до Договору, з урахуванням положень статті 253 та частини п'ятої статті 254 ЦК України, мали бути виконані не пізніше 06.09.2021.
За умовами пункту 1.3 додаткової угоди № 1 до Договору підрядник зобов'язується розпочати виконання робіт з дати підписання цієї додаткової угоди та виконати належним чином роботи і передати їх замовнику протягом 30 календарних днів.
Оскільки додаткова угода № 1 до Договору підписана 30.08.2021, роботи за вказаною додатковою угодою повинні бути виконані не пізніше 29.09.2021. Проте враховуючи, що замовник передав фронт робіт підряднику 04.11.2021, відповідно роботи мали бути виконані до 06.12.2021.
Згідно з пунктом 1.3 додаткової угоди № 2 до Договору підрядник зобов'язується розпочати виконання робіт з дати підписання цієї додаткової угоди та виконати належним чином роботи, і передати їх замовнику протягом 14 календарних днів.
Оскільки додаткова угода № 2 до Договору підписана сторонами 05.10.2021, роботи за вказаною додатковою угодою повинні бути виконані не пізніше 19.10.2021.
Останній акт виконаних робіт підписаний сторонами поза межами зазначених строків, а саме 11.01.2022.
За висновком суду апеляційної інстанції правильно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача пені становить 346 632,27 грн та штрафу у розмірі 938 813,61 грн.
У свою чергу суд першої інстанції, зазначаючи про те, що зобов'язання не могло бути виконано підрядником вчасно внаслідок прострочення самого замовника, встановив таке.
Відповідно до змісту пунктів 1.1, 4.14, 4.15, 4.25, 4.26 Договору, абзаців 3 пункту 1 додатку № 1 до Договору та додаткових угод № 1, № 2 роботи можуть виконуватися як із матеріалу підрядника, так із матеріалу замовника.
У пункті 4.15 Договору сторони погодили, що підрядник зобов'язаний вжити заходів щодо збереження майна, переданого замовником на виконання даного договору, подавати замовнику звіти про використання матеріальних ресурсів та повернути їх залишок замовнику; здійснювати фіксування (складання актів) щодо пошкодження майна замовника робітниками підрядника та/або суміжними підрядними організаціями.
Згідно з пунктом 7 додатку № 1 від 08.06.2021 «Основні комерційні умови договору» до Договору звіт про використання матеріальних ресурсів поставки замовника відповідно до пункту 4.15 Договору підрядником подається щомісячно разом з актами виконаних робіт у вигляді акта прийому-передачі змонтованого матеріалу. До розгляду не приймається остаточний акт приймання виконаних будівельних робіт без подання підрядником звіту про використання матеріальних ресурсів поставки замовника та без повернення підрядником невикористаного залишку матеріалу замовника. Акт прийому-передачі матеріалів в роботу повинен бути підписаний уповноваженими особами сторін.
Аналогічні умови викладені в додаткових угодах № 1, № 2 до Договору.
У додатку № 2 «Договірна ціна» до Договору та додатках № 1 «Договірна ціна» до додаткових угод № 1, № 2 сторонами передбачено матеріал, який поставляється замовником.
У матеріалах справи містяться копії актів прийому-передачі змонтованого матеріалу.
Вказаними актами підтверджується отримання підрядником від замовника матеріалів для подальшого монтажу, при цьому, остання передача матеріалів підряднику відбулася 11.01.2022.
Також згідно з пунктом 1 додатку № 1 від 08.06.2021 «Основні комерційні умови договору» до Договору перед початком виконання робіт підрядник зобов'язаний, зокрема погоджувати із замовником виробників матеріалів/обладнання, що використовуються ним при виконанні робіт, та ціни на матеріали/обладнання шляхом передачі та погодження рахунків із замовником - у разі зміни цін на такі матеріали/обладнання, що погоджені сторонами в додатку № 2 «Договірна ціна».
Аналогічні положення містяться в пунктах 1.1 додаткових угод № 1, № 2 до Договору.
Крім того, пунктом 8.2 Договору передбачено, що з метою забезпечення контролю за відповідністю робіт і матеріальних ресурсів встановленим вимогам, замовник має право здійснювати технічний нагляд та контроль за виконанням робіт.
Згідно з листом від 04.08.2021 № 04/08 підрядник повідомив замовника про те, що він тимчасово припиняє виконання комплексу внутрішніх робіт, у зв'язку з тим, що служба технічного нагляду замовника перешкоджає виконанню підрядником своїх зобов'язань за Договором, оскільки вказує на виконання підрядником робіт матеріалами, які не відповідають державним стандартам і технічним умовам. При цьому підрядник зазначив, що назва матеріалів у договірній ціні не вказана, тому він на власний розсуд закуповує матеріали, які не перевищують ціну, вказану у договірній ціні. Крім того, підрядник зазначив, що для подальшого виконання робіт та розробки технологічних карт, він просить надати погоджений службою технагляду замовника перелік матеріалів, які підрядник може застосовувати при виконанні робіт.
Відповідно до листа від 04.08.2021 № 04/08/1 підрядник повідомив замовника про те, що станом на 04.08.2021 він готовий виконувати такі види робіт: 1. Влаштування плитки; 2. Влаштування декоративної штукатурки; 3. Фарбування стель з 6 по 13 поверхи; 4. Фарбування сходової клітини з 6 по 14 поверхи. При цьому, підрядник зазначив, що у зв'язку з тим, що не погоджені назви матеріалів, він не може виконувати вказані роботи, та просив письмово повідомити перелік матеріалів, які він може використовувати при виконанні робіт. Крім того, підрядник зазначив, що ним були виконані роботи по влаштуванню плитки на 11 поверсі, проте за вказівкою технагляду замовника плитку було демонтовано, а отже, щоб у подальшому не було таких непорозумінь, підрядник повідомив про тимчасове припинення робіт до отримання відповіді замовника.
Згідно з листом від 04.08.2021 № 05/10 підрядник повідомив замовника про те, що у зв'язку з тим, що за договірною ціною узгоджена фарба водоемульсійна Ceresit IN-51(-52), а кольори фарби в проектній документації вказані торгової марки Baumit, та з подорожчанням ціни на фарбу, він просить погодити RAL на фарбу, вказані в рахунку до сплати.
У листі від 16.11.2021 № 16/11 підрядник просив замовника для завершення робіт по влаштуванню плитки (цоколь, ганки, приямки) дозамовити плитку MN-100 у кількості 125 кв.м.
Відповідно до листа від 09.12.2021 № 09/12 підрядник просив замовника для прискорення здачі будинку № 4-А надати згоду для заміни оздоблювальних робіт по сходовим клітинам І та ІІ секції: замість фарбування стель і шпаклювання, фарбування стін - нанесення декоративної штукатурки спрей фактури «Американка» з фарбуванням.
У відповідь на зазначений лист замовник згідно з листом від 11.01.2022 № 06 погодив підряднику заміну оздоблювальних робіт по сходовим клітинам І та ІІ секції без зміни вартості таких робіт.
Сам факт відсутності додаткової угоди про продовження строків виконання робіт не може автоматично покладати вину за їх затримку лише на підрядника, оскільки протилежне суперечило б принципам справедливості і добросовісності, та нівелювало б положення статей 612, 613 ЦК України.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи за первісним позовом стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з ТОВ «Вензабуд», як замовника, на користь ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд», як підрядника, заборгованості за Договором за фактично виконані роботи та нараховані штрафні санкції.
Причиною виникнення спору зі справи за зустрічним позовом стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» на користь ТОВ «Вензабуд» пені, штрафу та збитків за прострочення виконання робіт за Договором.
Предметом касаційного оскарження є: додаткове рішення суду першої інстанції про розподіл судових витрат, постанова суду апеляційної інстанції в частині апеляційного перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та в частині вирішення спору за зустрічним позовом.
У частині вирішення спору за первісним позовом про стягнення заборгованості із замовника на користь підрядника ні касаційна скарга ТОВ «Вензабуд», ані касаційні скарга ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» не містять доводів незгоди із судовими рішеннями попередніх інстанцій про задоволення первісного позову, а отже, не є предметом касаційного перегляду.
Суд розглядає доводи касаційних скарг ТОВ «Вензабуд» та ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України (як в частині вирішення спору за зустрічним позовом, так і в частині розподілу судових витрат згідно з додатковим рішенням) в їх логічному взаємозв'язку.
ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення попередньої інстанції від 16.07.2025 в частині вирішення спору за зустрічним позовом посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 612, 613 ЦК України у підрядних правовідносинах, який (висновок) викладений Верховним Судом у постановах від 31.05.2022 зі справи № 916/693/21, від 20.05.2021 зі справи № 910/2711/20, від 28.05.2020 зі справи № 910/6217/19, від 12.07.2023 зі справи № 904/8883/21.
Що ж до наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Двічі направляючи справу № 910/6207/22 на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд зазначав про те, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, виходили виключно із встановлених обставин порушення виконання договору підрядником в погоджений договором строк, тим самим залишивши поза увагою дослідження своєчасності виконання як підрядником, так і замовником своїх зобов'язань в сукупності, можливість виконання робіт підрядником пов'язаного з виконанням своїх зобов'язань замовником.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що не може погодитися із висновками судів попередніх інстанцій про те, що листи підрядника, адресовані замовнику, є лише спробою підрядника після перебігу строку виконання робіт по договору змінити умови договору в односторонньому порядку, оскільки вони (висновки) зроблені без урахування положень пункту 1 додатку № 1 від 08.06.2021 «Основні комерційні умови договору» до Договору щодо обов'язку підрядника погоджувати із замовником виробників матеріалів/обладнання, що використовуються ним при виконанні робіт.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, що укладаються між суб'єктами цивільних правовідносин, до яких законодавцем віднесено договір підряду.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина перша статті 837 Цивільного кодексу України).
Частиною другою статті 837 ЦК України встановлено, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (частина перша статті 846 ЦК України).
За змістом частини першої статті 530, частини першої статті 846 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати підрядні роботи за завданням замовника у строк (термін), встановлений у договорі підряду, з урахуванням строків (термінів) виконання окремих етапів робіт, якщо такі визначено у договорі підряду.
Частиною четвертою статті 612 ЦК України передбачено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
За частинами першою-другою статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Отже, якщо відповідно до змісту зобов'язання кредитор має здійснити певні дії, пов'язані із забезпеченням виконання або із прийняттям виконання (наприклад надання матеріалів, необхідних для виконання робіт, погодження із замовником виробників матеріалів/обладнання, що використовуються при виконанні робіт тощо), невиконання боржником своїх обов'язків в такому випадку не буде вважатися простроченням, а отже, не будуть наставати загальні наслідки, передбачені ЦК України.
Саме тому, відповідно до сталої та послідовної практики Верховного Суду, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів підряду як зі сторони замовника, так і підрядника, суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами підрядного зобов'язання діям на його виконання у їх сукупності (правова позиція, викладена Верховним Судом у справах № 916/693/21, № 910/2711/20, № 910/6217/19, № 904/8883/21, на які посилається скаржник).
Проте, як зазначив Верховний Суд, надаючи обов'язкові до виконання вказівки, поклавши вину за затримку виконання робіт на підрядника, суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували обов'язки замовника, передбачені договором та додатками до нього, залишивши поза увагою, зокрема положення статей 612, 613 ЦК України.
Таким чином, подібність правовідносин у справах № 916/693/21, № 910/2711/20, № 910/6217/19, № 904/8883/21 та у справі, судові рішення в якій переглядаються, вже досліджувалася Верховним Судом при попередніх касаційних переглядах судових рішень у цій справі, відповідно правовідносини у наведених скаржником справах та у справі № 910/6207/22 є подібними за критеріями подібності, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (зокрема за змістовим критерієм).
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, ухваленої за наслідками такого розгляду, який є обов'язковим для суду та інших суб'єктів (постанови Верховного Суду від 15.07.2025 у справі № 910/11961/24, від 24.05.2025 у справі № 910/16586/18, від 20.03.2025 у справі № 917/2139/23, від 21.01.2025 у справі № 906/1167/23).
Місцевий господарський суд у новому (третьому) судовому розгляді справи, з урахуванням вказівок, які містилися у постановах Верховного Суду від 08.08.2023 та від 02.10.2024 зі справи, дійшов висновку про те, що зобов'язання не могло бути виконане ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» (підрядником) вчасно внаслідок прострочення самого кредитора-замовника (ТОВ «Вензабуд»), у зв'язку з чим у задоволенні зустрічного позову відмовив.
Суд апеляційної інстанцій, у свою чергу, скасував рішення суду першої інстанції у зазначеній частині, а зустрічний позов задовольнив частково, зазначивши, зокрема про безпідставність висновку місцевого господарського суду, що зобов'язання не могло бути виконано підрядником вчасно внаслідок прострочення самого замовника.
Верховний Суд зазначає, що оцінка доказів - це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності.
Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції (повністю або частково), суд апеляційної інстанції повинен обґрунтувати свої висновки, з наведенням чітких мотивів, які повинні узгоджуватися з іншими дійсними встановленими судом обставинами справи.
Водночас суд апеляційної інстанції у цій справі, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та частково задовольняючи зустрічний позов (у зв'язку з простроченням підрядника в частині виконання робіт у встановлені строки), не врахував встановлені ним же обставини про те, що умовами Договору допускалося при виконані робіт використання матеріалів замовника, а також не врахував обов'язки замовника, передбачені Договором; вжиті як підрядником, так і замовником дії на виконання Договору, з огляду на всі встановлені обставини, зміст листування сторін в аспекті застосування приписів статей 612, 613 ЦК України, і наведену практику Верховного Суду для вказаного випадку щодо необхідності надання судом оцінки вжитим сторонами підрядного зобов'язання діям на його виконання у їх сукупності.
Згідно зі сталою та послідовною позицією Верхового Суду кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Зазначаючи про те, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи прострочення кредитора (замовника), безпідставно посилався на акти прийому-передачі змонтованого матеріалу та зазначив про те, що остання передача матеріалів підряднику відбулася 11.01.2022, без урахування того, що останній акт виконаних робіт підписаний між сторонами Договору у цей же день (11.01.2022), суд апеляційної інстанції водночас не навів жодного мотивування з посиланням на відповідні докази у справі в аспекті того, чому остання передача матеріалів від замовника до підрядника не могла відбутися безпосередньо у день підписання останнього акта виконаних робіт та не встановив обставин неможливості виконання таких робіт у день останньої передачі матеріалів підряднику чи правових підстав для неврахування прийнятих судом першої інстанції актів, як належних доказів у справі.
Верховний Суд зазначає, що наведені обґрунтування суду апеляційної інстанції зводяться лише до відхилення окремих доказів, без надання їм оцінки у сукупності з іншими доказами у справі, а тому не спростовують висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.
Статтею 236 ГПК передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Проте оскаржувана постанова апеляційного господарського суду в частині вирішення спору за зустрічним позовом таким вимогам закону не відповідає, а тому у цій частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції, яке ухвалене по суті спору та відповідає закону, - залишенню в силі.
Верховний Суд вважає неприйнятними доводи, викладені ТОВ «Вензабуд» у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд», з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
Що ж стосується оскарження ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» постанови суду апеляційної інстанції від 10.09.2025 про розподіл судових витрат, то Суд зазначає таке.
За доводами ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд», суд апеляційної інстанції розглянув заяву представника позивача за первісним позовом про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у відкритому судовому засіданні, але не повідомив про це учасників справи, що унеможливило іншій стороні надати відповідні заперечення проти таких вимог та доводити обґрунтованість судових витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Скаржник вважає, що оскільки постанова апеляційного суду по суті спору ухвалена за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, то й додаткова постанова відповідно до вимог ГПК України має ухвалюватися в такому ж порядку, що й первісне судове рішення. Крім того, суд розглянув заяву після відкриття і призначення Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не може розглядати справу після відкриття провадження у касаційному суді, оскільки касаційний суд вже взяв справу до свого провадження, що виключає її з розгляду апеляційним судом. За доводами скаржника, постанова суду апеляційної інстанції від 10.09.2025 про розподіл судових витрат порушує основоположні вимоги норм процесуального закону, а саме статті 2, 4, 7, 13, 18, 120, 294 ГПК України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 01.11.2023 зі справи № 202/3681/16 щодо застосуванням приписів статті 270 ЦПК України (яка кореспондується зі статтею 244 ГПК України).
Очевидним є те, що питання застосування приписів статті 244 ГПК України в аспекті вирішення питання про судові витрати має загальний характер незалежно від змісту спірних правовідносин.
Суд зазначає, що додаткове рішення (постанова) є похідним від первісного судового акта і невід'ємною складовою постанови суду апеляційної інстанції.
У зв'язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення спору за зустрічним позовом, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, постанова суду апеляційної інстанції про розподіл судових витрат в цій частині втрачає силу.
Що ж стосується питання стягнення з ТОВ «Вензабуд» на користь ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу і не покладення на ТОВ «Вензабуд» всього заявленого ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» розміру витрат (204 000,00 грн, з них: 140 000,00 грн гонорару успіху адвоката та 64 000,00 грн за надані послуги в суді апеляційної інстанції), то в аспекті наведених скаржником доводів Суд зазначає, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 21.07.2025 зі справи призначено розгляд заяв сторін про ухвалення додаткового рішення у судовому засіданні 10.09.2025.
Відповідно до довідок про доставку електронного документа від 25.07.2025 документ (ухвала суду від 21.07.2025) доставлено до електронного кабінету одержувача ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» 22.07.2025, так само як і до електронного кабінету одержувача ТОВ «Вензабуд».
При цьому у судовому засіданні 10.09.2025 був присутній представник ТОВ «Вензабуд».
Був-яких заяв, клопотань від ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» про причини неявки у судове засідання 10.09.2025 представника названого Товариства матеріали справи не містять.
За наведених обставин, доводи ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» про неналежне повідомлення сторін про призначене судове засідання 10.09.2025 Суд відхиляє.
Крім того, Суд зазначає також і про те, що 16.07.2025 набрали сили зміни до статті 221 ГПК України, відповідно до якої якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
За змістом частини третьої статті 244 ГПК України (із внесеними змінами, які набрали сили з 16.07.2025) суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Таким чином, довід скаржника про те, що оскільки постанова апеляційного суду по суті спору ухвалена за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, то й додаткова постанова відповідно до вимог ГПК України має ухвалюватися в такому ж порядку, що й первісне судове рішення, є таким, що не узгоджується із приписами статей 221, 244 ГПК України із внесеними до них змінами. Що ж стосується посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 01.11.2023 зі справи № 202/3681/16 щодо застосуванням приписів статті 270 ЦПК України (яка кореспондується зі статтею 244 ГПК України), то остання ухвалена до внесених змін до статті 244 ГПК України, відповідно не є релевантною до спірних правовідносин.
Що ж стосується питання розгляду судом апеляційної інстанції заяв сторін про ухвалення додаткового судового рішення після призначення судом касаційної інстанції до розгляду касаційних скарг ТОВ «Вензабуд» та ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» (ухвала від 14.08.2025) на судові рішення попередніх інстанцій по справі і витребування матеріалів справи, то зазначене саме по собі не є підставою для скасування судового рішення попередньої інстанції про розподіл судових витрат за недоведеності скаржником інших процесуальних порушень.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» на постанову суду апеляційної інстанції від 10.09.2025 про розподіл судових витрат Суд визнає необґрунтованими та з цих підстав відмовляє в її задоволенні.
Що ж стосується доводів касаційної скарги ТОВ «Вензабуд», Суд зазначає таке.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якою додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін, ТОВ «Вензабуд» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо:
- застосування частини восьмої статті 129 ГПК України в частині своєчасності подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, - без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі від 04.08.2021 у справі № 759/2921/19;
- застосування статті 124 ГПК України в частині того, що особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені, - без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20 та в додатковій постанові від 06.12.2023 у справі № 905/493/22;
- застосування приписів частини п'ятої статті 129 ГПК України в частині того, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи те, чи були вони фактично здійснені, а також їх необхідність, при цьому суд, визначаючи суму відшкодування, має послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, - без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
За доводам скаржника (ТОВ «Вензабуд»), звертаючись до суду першої інстанції із заявою про стягнення з ТОВ «Вензабуд» витрат на оплату послуг адвоката, позивач за первісним позовом пропустив строк на подання доказів понесених судових витрат. Так, з тексту апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 06.12.2022, як і з тексту касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції від 16.03.2023 не вбачається, що ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» заявляло про те, що позивачем за первісним позовом будуть подані в строк, передбачений частиною восьмою статті 129 ГПК України докази понесених судових витрат, а прохальні частини апеляційної та касаційної скарг не містять вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. За наведених обставин, ТОВ «Вензабуд» зазначає, що відсутні підстави для розгляду акта від 01.02.2024 № 2 приймання-передачі наданих юридичних послуг, подетального опису наданих послуг до акта від 01.02.2024 № 2, гарантійного листа про сплату адвокатських послуг від 17.02.2024.
Скаржник також зазначає про помилковість висновку судів попередніх інстанцій про те, що зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат зводиться до зазначення в тексті позовної заяви про можливість понесення таких витрат без наведення орієнтовного розрахунку, при цьому зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, касаційній скарзі, відзиві на касаційну скаргу не передбачено.
Крім того, скаржник звертає увагу і на те, що частина вказаних ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» послуг не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, якими має керуватися адвокат при визначенні суми компенсації.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої, частини другої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Згідно з вимогами частини першої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відповідно до пункту 1 частини другої зазначеної статті належать витрати на професійну правничу допомогу.
За положенням частини першої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
При цьому Верховний Суд враховує, що відповідно до сталих та послідовних висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, у додатковій ухвалі від 20.05.2025 у справі 907/408/24, у додатковій постанові від 01.07.2025 у справі № 911/2192/24 кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені. Зазначеним спростовується висновок судів попередніх інстанцій про те, що зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, касаційній скарзі, відзиві на касаційну скаргу законом не передбачено.
За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які сторона понесла у суді апеляційної чи касаційної інстанції, має вирішуватися з урахуванням положень частини другої статті 124 ГПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду (близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 908/574/20).
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 124 ГПК України).
Водночас застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників. При цьому аналіз частини другої статті 124 ГПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (постанови Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 910/3419/20, від 20.07.2021 у справі № 914/2531/19).
Абзацом першим частини другої статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Поряд з цим згідно з вимогами частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У додатковій постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 вказано, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.
При цьому Суд зазначає, що звернення із заявою про розподіл судових витрат по своїй суті не є тотожним попередньому визначенню учасником справи суми судових витрат на професійну правничу допомогу, а також заяві про надання доказів понесених судових витрат в порядку приписів частини восьмої статті 129 ГПК України. Близький за змістом правовий висновок викладений, зокрема у постановах Верховного Суду від 30.05.2024 зі справи № 910/5316/21, від 30.07.2024 зі справи № 910/8419/22, від 24.04.2025 зі справи № 906/145/24.
Таким чином відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України передбачений такий принцип господарського судочинства як відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Очевидним є те, що запроваджений в Україні принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, має універсальний характер.
ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (статті 1 ГПК України).
Тобто, ГПК України містить норми процесуального права, які, зокрема регулюють повноваження та процесуальну діяльність всіх учасників судового процесу та суду, у тому числі, і в контексті порядку розподілу судових витрат. Іншими словами, ГПК України встановлює умови, етапи та механізм реалізації прав та обов'язків учасниками судового процесу на відшкодування судових витрат сторони, а також передбачає процедуру, строк та порядок розгляду цього питання.
Метою впровадження принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України) відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог частини восьмої статті 129, статті 221 ГПК України.
Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.02.2025 зі справи № 910/2990/24, від 18.03.2025 зі справи № 910/3675/24, а також близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.07.2021 зі справи № 910/16803/19.
Згідно зі стало та послідовною позицією Верховного Суду певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 зі справи № 921/221/21 та від 31.05.2022 зі справи № 917/304/21, на які посилається скаржник.
Відповідно до статті 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Проте, суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи відбулася практична реалізація позивачем за первісним позовом принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зокрема чи звертався позивач за первісним позовом із заявами (клопотаннями) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу до кожного із судів тих інстанцій, які були уповноважені на їх розгляд (тобто до того суду, в якому позивачу за первісним позовом надавалася правнича допомога), та в який спосіб, що є обов'язковою умовою для вирішення судом питання щодо наявності/відсутності підстав для відшкодування таких витрат з урахуванням поданих стороною доказів. Перевірка таких доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання наведеного вище порядку (етапів), оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Крім того, суди не з'ясували, чи дотримався позивач за первісним позовом вимог статті 221 ГПК України щодо своєчасного подання тих доказів, які складені до ухвалення відповідних судових рішень, та чи відповідають заявлені позивачем за первісним позовом послуги критеріям співмірності та реальності адвокатських витрат (їх дійсності та необхідності, зокрема, але не виключно щодо послуг: попереднього опрацювання матеріалів, законодавчої бази, формування правової позиції, консультування, вивчення і аналізу рішення суду, постанови суду апеляційної інстанції, судової практики з аналогічних спорів, - охоплення/не охоплення цих послуг послугами з підготовки позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг).
Так, у постанові від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21 Верховний Суд у складі об'єднаної палата Касаційного цивільного суду, пославшись на постанову Касаційного цивільного суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, зробив висновки щодо застосування статті 246 Цивільного процесуального кодексу України [є аналогічною статті 221 ГПК України; ці норми однаково регулюють порядок подання доказів розміру понесених судових витрат, зокрема в разі пропуску встановленого строку (до закінчення судових дебатів у справі)] та наголосив:
- якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, вона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі;
- у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
У справі № 285/5547/21 Верховний Суд урахував, що рішення суду першої інстанції було ухвалене 27.12.2022, при цьому позивач звернувся із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу, до якої додав докази їх понесення, протягом п'яти днів після його ухвалення (03.01.2023). Докази були датовані за період з 09.12.2021 до 03.08.2022, тобто до моменту ухвалення рішення суду першої інстанції; погодився з позицією суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки її зміст не містив обґрунтування поважних причин неподання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі.
Верховний Суд неодноразово посилався на вказані висновки (постанови від 25.09.2024 у справі № 910/1007/22, від 12.12.2024 у справі № 911/826/23, від 28.01.2025 у справі № 910/5810/24, від 16.04.2025 у справі № 910/14752/23).
Верховний Суд також акцентує, що стягнення витрат на правничу допомогу не може бути способом збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
З огляду на викладене вище Верховний Суд за результатами касаційного перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у відповідній частині дійшов висновку про те, що доводи ТОВ «Вензабуд», наведені ним в касаційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції з міркувань, наведених в цій постанові. Суди попередніх інстанцій не надали відповіді на всі істотні питання у вирішення питання щодо наявності/відсутності підстав для відшкодування позивачу за первісним позовом за рахунок відповідача за первісним позовом витрат на професійну правничу допомогу, що свідчить про порушення судами норм процесуального права, зокрема приписів статей 124, 126, 129, 236 ГПК України.
Водночас, зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно надати оцінку відповідним доказам (зокрема тим, що надані позивачем за первісним позовом на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу) та усунути порушення, що були допущені судами попередніх інстанцій.
З огляду на те, що додаткове рішення суду першої інстанції від 18.03.2025 та постанова суду апеляційної інстанції від 16.07.2025 у частині апеляційного перегляду додаткового рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, додаткове рішення та постанова суду апеляційної інстанцій у цій частині підлягають скасуванню, а справа в частині розгляду заяви позивача за первісним позовом від 07.03.2025 про ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, вагомі та доречні доводи, які викладені ними у касаційних скаргах та стали підставами для відкриття касаційного провадження за кожною із касаційних скарг.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на те, що заявлені ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження знайшли своє підтвердження, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення спору за зустрічним позовом підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції, ухвалене по суті спору з дотриманням норм матеріального та процесуального права - залишенню в силі з підстав, викладених у цій постанові.
У задоволенні касаційної скарги ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» на постанову суду апеляційної інстанції від 10.09.2025 про розподіл судових витрат Суд відмовляє.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «Вензабуд» задовольнити частково, додаткове рішення суду першої інстанції від 18.03.2025 та постанову суду апеляційної інстанції від 16.07.2025 у частині апеляційного перегляду додаткового рішення скасувати, а справу в частині розгляду заяви ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» від 07.03.2025 про ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судові витрати
Враховуючи положення частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, з огляду на те, що Суд задовольняє касаційну скаргу ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд», судовий збір, понесений скаржником у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладається на ТОВ «Вензабуд». При цьому, у розрахунку судового збору, яка підлягає стягненню з ТОВ «Вензабуд» на користь ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд», Суд виходить з оспорюваної скаржником суми за зустрічним позовом (1 285 445,88 грн) із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв'язку з поданням касаційної скарги в електронній формі.
Зважаючи на те, що судовий збір за подання касаційної скарги на додаткове рішення про розподіл судових витрат не сплачується, відповідно судом касаційної інстанції не розподіляється.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Сервіс Євробуд» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 зі справи № 910/6207/22 задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 зі справи № 910/6207/22 в частині вирішення спору за зустрічним позовом скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 04.03.2025 залишити в силі.
3. У задоволенні касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Сервіс Євробуд» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 зі справи № 910/6207/22 про розподіл судових витрат відмовити.
4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 зі справи № 910/6207/22 про розподіл судових витрат в частині розподілу витрат товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Сервіс Євробуд» на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції залишити без змін.
5. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вензабуд» задовольнити частково.
6. Додаткове рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 зі справи № 910/6207/22 у частині апеляційного перегляду додаткового рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2025 скасувати.
7. Справу № 910/6207/22 в частині розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Сервіс Євробуд» від 07.03.2025 про ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
8. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вензабуд» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Сервіс Євробуд» 30 850,70 грн судового збору з касаційної скарги.
9. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов