25 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5643/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з додатковою відповідальністю «Тхорівське» - Борух С.В., адвокат (ордер від 18.05.2023),
відповідача-1 - Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області - Жилін О.Ф., в порядку самопредставництва,
відповідача-2 - прокуратури - Мурза О.В., прокурор відділу Офісу Генерального прокурора (в порядку самопредставництва),
відповідача-3 - Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - Цатурян Е.В., в порядку самопредставництва,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Тхорівське»
на рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2023 (суддя Сівакова В.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 (головуючий суддя: Кравчук Г.А., судді: Коробенко Г.П., Тищенко А.І.)
у справі № 910/5643/21
за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Тхорівське» (далі - ТДВ «Тхорівське»)
до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - Казначейська служба), Київської обласної прокуратури (далі - Прокуратура) та Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Фіскальна служба),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі - ДП «Укрспирт»),
про стягнення 14 740 628,72 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТДВ «Тхорівське» звернулося до суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Казначейської служби, Прокуратури, Фіскальної служби про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 12 040 628,72 грн, упущеної вигоди в розмірі 2 200 000,00 грн та моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що всупереч ухвалам, якими суд зобов'язав прокурора/слідчого повернути майно, вилучене у позивача під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 320188110000000020, вказане майно повернуто не було, чим завдано збитки позивачу. Позов про стягнення збитків, завданих позивачу протиправними діями слідчих органів Фіскальної служби та Прокуратури, заявлено на підставі статей 22, 1166, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.07.2021 залучено до участі у справі № 910/5643/21 третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ДП «Укрспирт».
Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/5643/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судові рішення мотивовані з посиланням на: недоведеність позивачем протиправності дій відповідача-2, відповідача-3 та розміру шкоди, а, отже, і причинно-наслідкового зв'язку між діями органів прокуратури та досудового розслідування і заподіяною шкодою; відсутність складу правопорушення, необхідного для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди. Стосовно стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, то суди попередніх інстанцій зазначили про те, що у позові не наведено відповідного розрахунку, не доведено належними та допустимими доказами обставин наявності реальної можливості отримання доходу у такому розмірі через дії (бездіяльність) відповідача-2 та відповідача-3, протиправність яких також не доведена. Суди зазначили і про недоведеність позивачем наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факту наявності моральної шкоди, протиправності дії її заподіювача, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача-2, відповідача-3, та заподіянням шкоди позивачу).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТДВ «Тхорівське», з посиланням на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Фіскальна служба просила Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема на недоведеність позивачем заявлених позовних вимог.
Казначейська служба у відзиві на касаційну скаргу просила Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема на відповідність судових рішень вимогам закону.
Прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просила Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема на законність, обґрунтованість та вмотивованість судових рішень.
ДП «Укрспирт» не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Фіскальною службою проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32018110000000020 від 06.03.2018 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 204, частиною другою статті 28, частиною третьою статті 204 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
У межах зазначеного кримінального провадження на підставі ухвал Солом'янського районного суду м. Києва прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Київської області та службовими особами слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Київській області надано дозвіл на проведення обшуку за місцем знаходження виробничих потужностей публічного акціонерного товариства «Компанія «Ельба» по вул. Сквирська, 42, с. Тхорівка, Сквирського району Київської області, які орендувало ТДВ «Тхорівське» у публічного акціонерного товариства «Компанія «Ельба», з метою вилучення знаряддя кримінального правопорушення (щодо незаконного виготовлення спиртовмісних рідин, що становлять загрозу життю та здоров'ю людей).
Під час проведення обшуків з 04.04.2018 по 17.04.2018, з 16.07.2018 по 17.07.2018, з 29.11.2018 по 30.11.2018 вилучено обладнання, продукцію, сировину, які перебували і виявлені за вказаною адресою, та передано слідчими органами Фіскальної служби на зберігання ДП «Укрспирт».
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 06.08.2018 у справі № 760/9462/18 скаргу адвоката Войнової Т.М., подану в інтересах ТДВ «Тхорівське» на бездіяльність слідчого ОВС ВРКП СУ ДФС у Київській області, що полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, задоволено. Зобов'язано уповноважену особу (слідчого/прокурора) у кримінальному провадженні № 32018110000000020 від 06.03.2018, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 204 КПК України, повернути тимчасово вилучене майно (за переліком на 6 сторінках), яке було вилучено слідчим управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС Київської області під час обшуку в період з 04.04.2018 по 17.04.2018.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 05.02.2019 у справі № 760/32578/18 скаргу адвоката Борух С.В., подану в інтересах ТДВ «Тхорівське» на бездіяльність слідчого з ОВС ВРКП СУФР ГУ ДФС в Київській області, яка полягала у неповерненні тимчасово вилученого майна в кримінальному провадженні № 32018110000000020 від 06.02.2018, задоволено частково. Зобов'язано уповноваженого слідчого з ОВС ВРКП СУФР ГУ ДФС в Київській області, який здійснює досудове розслідування в кримінальному провадженні № 32018110000000020 від 06.03.2018, повернути ТДВ «Тхорівське» вилучене під час обшуку, проведеного 29.11.2018 та 30.11.2018 за адресою: Київська область, Сквирський район, с. Тхорівка, вул. Сквирська, 42, а саме: 13 (тринадцять) ємкостей (єврокубів), концентрату естеро-сивушного в кількості 9 000 (дев'ять тисяч) літрів, розпалювача гелевого в євро кубі в кількості 900 (дев'ятсот) літрів, омивач скла (-22) в євро кубі 500 (п'ятсот) літрів, засобу проти обмерзання «Зима-У» в кількості 7 370 (сім тисяч триста сімдесят) літрів. У задоволенні іншої частини скарги (щодо визнання протиправною бездіяльності прокурора, слідчого стосовно невинесення постанови про повернення речей) відмовлено.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 12.02.2019 у справі № 760/20401/18 скаргу адвоката Войнової Т.М. в інтересах ТДВ «Тхорівське» на бездіяльність уповноважених осіб ОВС ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Київській області, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, задоволено. Зобов'язано уповноваженого слідчого з ОВС СУ ФР ДФС в Київської області, який здійснює досудове розслідування в кримінальному провадженні № 32018110000000020 від 06.03.2018, повернути ТДВ «Тхорівське», вилучене під час обшуку, проведеного з 16.07.2018 по 19.07.2018 за адресою: Київська область, Сквирський район, с. Тхорівка, вул. Сквирська, 42, сировину, а саме: кубічні бочки об'ємом 1 000 літрів, які заповнені рідиною у кількості 26 шт., в яких знаходиться розчинник органічний універсальний технічний «Сольвент»; рідину у кількості 15 000 літрів, а саме концентрат естеро-сивушний.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 17.04.2019 у справі № 760/10228/19 скаргу адвоката Боруха С.В., який діє в інтересах ТДВ «Тхорівське» на бездіяльність прокурора, слідчого щодо невиконання ухвал Солом'янського районного суду м. Києва від 06.08.2018, 05.02.2019 та 12.02.2019 задоволено частково. Визнано бездіяльність слідчого та прокурора, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32018110000000020 від 06.03.2018, щодо невиконання ухвал Солом'янського районного суду м. Києва від 06.08.2018, від 05.02.2019 та від 12.02.2019 протиправною. У задоволенні решти вимог скарги (встановлення строку процесуальному прокурору для виконання ухвал Солом'янського районного суду м. Києва від 06.08.2018, 05.02.2019 та 12.02.2019) відмовлено.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17.06.2020 у справі № 760/9474/20 скаргу адвоката Борух С.В., подану в інтересах ТДВ «Тхорівське» на бездіяльність слідчого, що полягає у неповерненні майна, вилученого під час обшуку у кримінальному провадженні № 32018110000000020 від 06.03.2018, задоволено. Визнано бездіяльність прокурора, слідчого ОВС ВРКП СУФР ГУ ДФС у Київській області щодо неповернення майна ТДВ «Тхорівське» в кримінальному провадженні № 32018110000000020 від 06.03.2018 протиправною. Зобов'язано процесуального слідчого з ОВС ВРКП СУФР ГУ ДФС у Київській області повернути ТДВ «Тхорівське» вилучене у нього під час обшуку з 16.07.2018 по 19.07.2018 у кримінальному провадженні № 32018110000000020 від 06.03.2018 за адресою: вул. Сквирська, 42, с. Тхорівка, Сквирського району, Київської області майно, а саме:
- конвеєр КПП-500 № 1 інвентарний № 266 - 1 шт.;
- конвеєр КПП-500 № 2 для очистки зерна інв. № 267 - 1 шт.;
- блок управління зерноочисних машин № 1 інв. № 750 - 1 шт.;
- блок управління зерноочисних машин № 2 інв. № 751 -1 шт.;
- автонавантажувач ДВ 1792, 45 (Кара) інв. № 764 - 1 шт.;
- ніж в зборі інв. № 752;
- пресформи для виготовлення тари № 2 інв. № 703 - 1 шт.;
- пресформи для виготовлення тари № 1 інв. № 704 - 1 шт.;
- датер 04-6 одгн. Стр. є блок магній інв. № 765 - 1 шт.;
- датер 04-6 одн. Стр. Стр. ІЗол. інв. № 104845 - 1 шт.;
- компресор РМ - 3130,00/500/1400 інв. 809 - 1 шт.;
- МПО "Кокон" (машина для пакування) інв. 462 - 1 шт.;
- МУЛ -320 натягувач стрічки інв. № 785 - 1 шт.;
- направляюча для плоскої тари інв. № 602 - 1 шт.;
- направляюча для плоскої тари інв. № 603 - 1 шт.;
- пристрій для термодруку інв. № 769 - 1 шт.;
- УПМ-500 ПО-2 інв. № 461 - 1 шт.;
- ваги інв. № 802;
- бочка зальна об'ємом інв. № 47 (об'ємом 4 тис. літрів) - 1 шт.
Вважаючи, що всупереч ухвалам, якими суд зобов'язав прокурора/слідчого повернути майно, вилучене у позивача під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 320188110000000020, вказане майно у повному обсязі повернуто не було, позивач звернувся з позовом у цій справі (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з Державного бюджету України матеріальної шкоди в розмірі 12 040 628,72 грн, упущеної вигоди в розмірі 2 200 000,00 грн та моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн.
На підтвердження розміру відшкодування завданих матеріальних збитків позивачем надано звіт від 01.06.2021 та звіт від 02.06.2021 (далі - Звіт 1 та Звіт 2 відповідно) про незалежну оцінку вартості товаро-матеріальних цінностей, що виготовлені товариством з обмеженою відповідальністю «ЄСП Капітал», яке має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 671/18 від 23.08.2018, виданий Фондом державного майна України. Звіти виконані експертом Пасько Оленою Павлівною (експерт по оцінці майна, сертифікат Фонду державного майна України і Міжнародного інституту бізнесу МФ № 3973 від 12.11.2005).
За даними Звіту 1 об'єктом оцінки визначено: товаро-матеріальні цінності (згідно з переліком - у кількості 48 од.), які перебувають на балансі ТДВ «Тхорівське»; метою оцінки: визначення ринкової вартості майна для прийняття управлінських рішень; дата оцінки: 17.06.2020. За висновком експерта ринкова вартість обладнання (апарат для нанесення етикеток, пластикові ємності, апарат для розливання, компресор та інше (відповідно до переліку, наведеному у цьому звіті), які перебувають на балансі ТДВ «Тхорівське», станом на 17.06.2020 склала (без урахування ПДВ) 5 130 844,17 грн.
Зі змісту Звіту 2 убачається, що об'єктом оцінки за ним були товарно-матеріальні цінності - продукція (згідно з переліком у кількості 168 позицій) та сировина (згідно з переліком у кількості 13 позицій), які перебувають на балансі ТДВ «Тхорівське»; мета оцінки: визначення ринкової вартості майна для прийняття управлінських рішень; дата оцінки: 06.08.2018. За висновком експерта ринкова вартість товарно-матеріальних цінностей: продукції (омивачі скла, розморожувачі скла, вода дистильована, авто шампунь, засоби для хімчистки, розпалювачі вогню, гелеві розпалювачі та інше (відповідно до переліку, наведеному у Звіті 2) та сировини («євро куб», рідина в цистернах з характерним запахом спирту розпалювачі та інше (відповідно до переліку, наведеному у Звіті 2), які перебувають на балансі ТДВ «Тхорівське» та входять до складу об'єкта оцінки, станом на 06.08.2018 склала (без урахування ПДВ) 6 909 784,55 грн.
Зазначаючи про приналежність вилученого під час обшуків та неповернутого майна на праві власності саме позивачу, останній надав до матеріалів справи такі докази в копіях: договір від 11.08.2016 № 11-08/15 купівлі-продажу концентрату естеро-сивушного; договір від 30.12.2016 № 9 поставки концентрату естеро-сивушного на внутрішній ринок; договір від 15.02.2018 № 8 поставки концентрату естеро-сивушного на внутрішній ринок; договір поставки від 25.06.2017 № 25/06/2017; товарно-транспортні накладні на переміщення спирту етилового; накладні на передачу готової продукції.
Також позивачем надано видаткові накладні на придбання продукції / матеріалів.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для відшкодування позивачу матеріальної шкоди в розмірі 12 040 628,72 грн, упущеної вигоди в розмірі 2 200 000,00 грн та моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн, у зв'язку з неповерненням позивачу вилученого під час досудового розслідування у кримінальному провадженні майна.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пандеон» до Головного управління Національної поліції в Сумській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, за участю прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, Державної казначейської служби України, про стягнення 14 704 230, 36 грн збитків, понесених у зв'язку із втратою майна, упущеної вигоди та збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору.
За доводами скаржника, судом у справі № 910/5643/21 не врахований такий висновок Верховного Суду, який міститься у постанові зі справи № 920/715/17:
« 5.20. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
5.21. Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
5.22. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
5.23. Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
5.24. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
5.25. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
5.26. При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
5.27. Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
5.28. Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є ГУНП в Сумській області, як особа, відповідальна у спірний період за збереження та повернення тимчасового вилученого майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.
5.29. Враховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що визначений законом обов'язок повернути майно не виконаний державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків».
В аспекті подібності правовідносин у справі № 910/5643/21 та у справі № 920/715/17 Суд зазначає, що направляючи справу № 910/5643/21 на новий розгляд Верховний Суд посилався саме на висновки, викладені у справі № 920/715/17, надаючи обов'язкові для виконання вказівки. Правовідносини у зазначених справах є подібними, зокрема за змістовим критерієм.
Водночас скаржник, цитуючи наведені вище пункти постанови у справі № 920/715/17 у своїй касаційній скарзі, вдається до «вихоплювання» окремих цитат з тексту постанови, не враховуючи інших наведених у ній висновків та змісту постанови в цілому.
Так, у вказаній постанові Верховний Суд, зокрема зазначив про те, що статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другою цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Дії (бездіяльність) органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, передбаченого статтею 11 ЦК України внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки.
Направляючи справу № 910/5643/21 на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 26.07.2023, зокрема зазначив про те, що спричинення шкоди у вигляді втрати належного ТДВ «Тхорівське» майна, тимчасово вилученого в порядку статей 167, 168 КПК України у ході здійснення кримінального провадження № 320181100000000020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 204 КК України, повинно бути доведено та підтверджуватись належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76, 77, 78 ГПК України. Проте суди обох інстанцій, передчасно, за неповно встановлених обставин справи та без належного з'ясування доведення позивачем факту заподіяння збитків й з'ясування причинно-наслідкового зв'язку між діями органу досудового розслідування та заподіянням збитків, поклали на Державу обов'язок відшкодувати позивачу шкоду за неповернення вилученого в ході досудового слідства майна. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про визнання протиправною бездіяльності слідчого та прокурора, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 320181100000000020 від 06.03.2018 ґрунтуються лише на підставі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 17.06.2020, відповідно до якої установлено, що ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 06.08.2018, від 05.02.2019 та від 12.02.2019 про повернення тимчасово вилученого майна не виконані. Водночас обставини, що при винесенні ухвали від 17.06.2020 Солом'янським районним судом м. Києва не взято до уваги той факт, що повернення тимчасово вилученого майно на виконання вимог ухвал Солом'янського районного суду м. Києва від 06.08.2018, 05.02.2019,12.02.2019 відповідно до протоколів від 04.04.2019 ГУ ДФС у Київській області, за виключенням майна, яке перебуває в якості речового доказу у кримінальному провадженні № 32019110000000006, що у свою чергу підтверджується протоколами, які містяться в матеріалах справи, залишились без належної правової оцінки попередніх судів. Верховний Суд також зазначив про те, що особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до положень ЦК України, та відповідачем у справі є Держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відтак, дії (бездіяльність) відповідного органу (у цьому випадку - відповідачів -1, -2, -3), внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі. Постановлення ухвал Солом'янського районного суду м. Києва від 06.08.2018, 05.02.2019, 12.02.2019 та 17.06.2020, якими відповідно слідчого з ОВС ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Київській області та прокурора Київської обласної прокуратури у кримінальному провадженні № 32018110000000020 зобов'язано повернути ТДВ «Тхорівське» тимчасово вилучене майно, не є підставами для звільнення від доказування у цій справі № 910/5643/21, з урахуванням предмета і правових підстав позову, що ґрунтуються на нормах частини першої статті 1166, частини шостої статті 1176 ЦК України. Суди не врахували, що преюдиційне значення відповідно до положень статті 75 ГПК України можуть мати лише обставини, досліджені та встановленні судом на підставі певних доказів, а не правова оцінка, надана судом певним фактам при розгляді іншої справи, яка не є обов'язковою для господарського суду. Покладаючи на Державу відповідальність у вигляді збитків за неповернення відповідачами (державними органами) спірного майна, суди мали дослідити процесуальні документи усіх кримінальних проваджень щодо спірного майна в їх сукупності (у даному випадку № 32018110000000020 та №32019110000000006), з огляду на те, що законодавством не передбачено, що ухвала, винесена в одній кримінальній справі нівелює процесуальні документи по іншій справі. Доля майна, яке перебуває в якості речового доказу в іншому кримінальному провадженні № 32019110000000006 (про неповернення якого заявлено у цій справі), має бути вирішена відповідно до статті 100 КПК України за результатами судового розгляду судом саме цього кримінального провадження (справа № 376/523/19). При цьому, стверджуючи, що ухвалами Солом'янського районного суду м. Києва підтверджується факт приналежності вилученого майна ТДВ «Тхорівське», яке не було повернуто позивачу, суди не дослідили, чи були встановлені обставини належності спірного майна на праві власності ТДВ «Тхорівське» при винесенні ухвал від 06.08.2018, 05.02.2019 та від 12.02.2019 Солом'янським районним судом м. Києва.
З урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, на виконання вказівок Верховного Суду, наведених у постанові від 26.07.2023, суди попередніх інстанцій у новому розгляді справи № 910/5643/21 встановили, зокрема що:
- надані позивачем до матеріалів справи копії договорів купівлі-продажу та поставки, товаро-транспортних накладних на внутрішнє переміщення сировини, накладних на передачу готової продукції, видаткових накладних на придбання продукції не є належними доказами на підтвердження права власності зазначених у цих документах концентрату естеро-сивушного, спирту етилового, готової продукції тощо, позивачу станом на момент проведення обшуку та тимчасового вилучення майна;
- 15.01.2019 з матеріалів кримінального провадження № 32018110000000020 виділено матеріали за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 28, частиною третьою статті 204 КК України, а саме: у незаконному виготовленні підакцизних товарів (спирту етилового) та зберіганні, шляхом відкриття підпільного цеху з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, виготовлених з недоброякісної сировини, що були вилучені у ході обшуку 04.04.2018 за адресою: Київська область, Сквирський район, с. Тхорівка, вул. Сквирська, 42, яке зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 32019110000000006;
- відповідачем-2 надано до матеріалів справи копію обвинувального акта від 28.02.2019 у кримінальному провадженні № 32019110000000006, в якому речовими доказами визнано частину майна, вилученого під час проведення обшуку 04.04.2018, а саме: алкогольну продукцію - рідину із запахом спирту (прозора, синього і жовтого кольорів) у кількості 68 тис. 118 літрів, 20 полімерних кубовиків об'ємом 1000 літрів кожний, в яких міститься рідина з характерним запахом спирту в кількості 17 тис. літрів та ректифікаційну колону (що забезпечує масове виробництво спирту етилового);
- доля майна, яке перебуває в якості речового доказу в іншому кримінальному провадженні № 32019110000000006 (про неповернення якого заявлено у цій справі), має бути вирішена відповідно до статті 100 КПК України за результатами судового розгляду зазначеного кримінального провадження (справа № 376/523/19);
- наявність в матеріалах справи підписаних представниками позивача відповідних протоколів від 04.04.2019 про повернення на виконання вимог ухвал Солом'янського районного суду м. Києва від 06.08.2018, від 05.02.2019, від 12.02.2019 тимчасово вилученого майна (протоколи позивачем не оскаржувались) у сукупності з доказами визнання частини цього майна речовими доказами в іншому кримінальному провадженні № 32019110000000006, ідентифікації частини спірного майна як такого, що належить третій особі, та списання частини товару з балансу третьої особи, відсутності доказів на підтвердження належності спірного майна позивачу на праві власності, свідчить про недоведеність позивачем неправомірності дій відповідача 2 та відповідача-3, що полягають у невиконанні обов'язків з повернення позивачу вилученого під час проведених обшуків майна.
Отже, відсутні підстави вважати, що судами попередніх інстанцій у розгляді справи № 910/5643/21 не враховані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 щодо необхідності встановлення у відповідній категорії справ юридичного складу правопорушення, тягар доведення якого покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди або не виконані вказівки, які містилися у постанові від 26.07.2023, якою судові рішення попередніх інстанцій скасовані, а справу № 910/5643/21 було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд також зазначає, що у справі № 920/715/17, на яку посилається скаржник, на відміну від справи, судові рішення в якій переглядаються, за результатом оцінки доказів судами встановлено, що визначений законом обов'язок повернути позивачу майно Головним управлінням Національної поліції в Сумській області не виконаний, державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків.
При цьому висновки судів попередніх інстанцій у справі № 910/5643/21 узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22, за змістом якої в аспекті застосування, зокрема статей 1173, 1174 ЦК України Суд виснував таке.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує далі.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) органу влади як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
З огляду на викладене вище, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Доводи скаржника в цій частині фактично зводяться до спонукання Верховного Суду для встановлення інших обставин справи та надання іншої оцінки вказаним доказам, наявним у матеріалах справи, на підставі оцінки яких суди попередніх інстанцій встановили фактичні обставини справи, що з огляду на вимоги статті 300 ГПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.
Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку поданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 300 ГПК.
Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзивах Фіскальної служби, Казначейської служби та Прокуратури на касаційну скаргу, в тих частинах, які узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд відсутні.
Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Інші покликання скаржника, які наведені ним у касаційній скарзі, не охоплюються означеними ним підставами касаційного оскарження та не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та/або неправильне застосування норм матеріального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.
Судові витрати
Зважаючи на те, що за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду судовий збір не справляється (пункт 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір»), що означає звільнення заявника від сплати такого збору на всіх стадіях судового процесу, відповідно судовий збір Верховним Судом не розподіляється.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Тхорівське» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 910/5643/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова