23 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/12023/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Власова Ю.Л., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) - Биченко А.О. (адвокат),
відповідача - Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк, відповідач) - Гордієнко В.А. (адвокатка),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» (далі - Товариство, третя особа) - не з'явився,
у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 (головуюча - суддя Грєхова О.А.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 (головуюча - суддя Тищенко О.В., судді Гончаров С.А., Сибіга О.М.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Банку
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство,
про розірвання договору поруки,
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для розірвання договору поруки.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Банку про розірвання договору поруки.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для розірвання договору поруки, укладеного в забезпечення зобов'язань Товариства за кредитним договором, у зв'язку з істотною зміною обставин.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 03.03.2025 у цій справі, яке залишено без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 18.06.2025, у задоволенні позову відмовив повністю.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ОСОБА_1 , посилаючися на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що під час винесення рішень судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду:
4.1.1. від 19.03.2021 у справі №904/2073/19, від 02.07.2025 у справі №904/624/19 (904/1699/24), від 14.08.2024 у справі №2601/15824/12, від 12.06.2019 у справі №2-6315/11 (провадження №61-23326св18) та від 28.04.2020 у справі №263/16688/17 (провадження №61-16584св19), від 11.01.2022 у справі №910/10784/16 (провадження №12-30гс21), від 09.04.2024 у справі №905/342/23, від 09.05.2024 у справі №923/77/22, від 11.06.2024 у справі №916/3663/23 та постанові Верховного Суду України від 20.02.2012 у справі №6-51цс11, щодо застосування статей 553, 626, 629, 638, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також скаржник вказує, що не було ні встановлено правову природу договору, ні надано правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, не з'ясовано фактичний характер спірних правовідносин;
4.1.2. від 27.02.2018 у справі №910/5110/17, від 23.07.2019 у справі №910/13249/17, від 04.03.2025 у справі №910/3688/24, щодо застосування статті 652 ЦК України.
4.2. Скаржник у касаційній скарзі також зазначає про порушення вимог статей 13, 236 та 238 ГПК України.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Банк у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
5.2. Від третьої особи відзив на касаційну скаргу у визначений Судом строк не надійшов.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено, що як підтверджено матеріалами справи, 18.02.2022 Банком (банк) і Товариством (позичальник) укладено кредитний договір №34086384-КД-4 (далі - Кредитний договір), за умовами якого:
- банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з пунктом А1 Кредитного договору, з лімітом та на цілі, зазначені у пункті А2 Кредитного договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці пункту 2.1.2 Кредитного договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені Кредитним договором терміни;
- термін повернення кредиту зазначений у пункті А3 Кредитного договору (пункт 1.2 Кредитного договору);
- відповідно до пунктів А1, А2, А3 Кредитного договору вид кредиту - не відновлювальна кредитна лінія. Надається у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в формі одноразового надання повної суми кредитного ліміту;
- ліміт Кредитного договору: 3 330 244,13 грн, у тому числі на такі цілі:
• у розмірі 3 196 537,51 грн на рефінансування кредитного договору від 31.10.2019 №34086384-КД-1;
• у розмірі 133 706,62 грн на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених пунктами 2.1.5, 2.2.12 Кредитного договору;
- термін повернення кредиту 01.10.2024;
- банк зобов'язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів позичальника на цілі, відмінні від сплати страхових платежів, у межах суми, обумовленої пунктом 1.1 Кредитного договору, а також за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених пунктами 2.2.1, 2.2.12 Кредитного договору (пункт 2.1.2);
- для отримання кредиту (або його частини - траншу) позичальник зобов'язується не пізніше дати отримання кредиту, що планується, надати до банку попередню вимогу в довільній формі із зазначенням суми кредиту та терміну його надання;
- зобов'язання з видачі кредиту або його частини згідно з умовами Кредитного договору виникають у банку з дня надання позичальником розрахункових документів на використання у межах зазначених у них сум у порядку, передбаченому пунктом 2.4.2 та з урахуванням пункту 1.1 Кредитного договору. Зобов'язання з видачі кредиту або його частини на сплату страхових платежів виникають у банку у випадку непред'явлення позичальником документів, що підтверджують сплату страхових платежів за рахунок інших джерел;
- пунктами 2.3.6 та 2.3.10 Кредитного договору узгоджено, що банк має право відмовити позичальнику у видачі кредиту або будь-якої його частини за відсутності вільних грошових коштів, про що банк письмово повідомляє позичальника, а також без попереднього повідомлення позичальника в односторонньому порядку відмовитися від надання передбаченого Кредитним договором кредиту частково або в повному обсязі у випадку погіршення фінансового стану, некредитоспроможності позичальника та (або) зниження вартості предмету застави/іпотеки, використання кредиту не за цільовим призначенням, у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених Кредитним договором, та (або) за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений;
- Кредитний договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами. Кредитний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань. Кредитний договір може бути змінений або розірваний за ініціативою однієї зі сторін у встановленому законом та Кредитним договором порядку (пункти 6.1 - 6.3).
6.2. Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.02.2022 ОСОБА_1 (поручитель) та Банком (кредитор) укладено договір поруки №34086384-ДП-4/1 (далі - Договір поруки), за умовами якого:
- предметом Договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання зобов'язань Товариством (боржник) зобов'язань за Кредитним договором;
- у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 1.5);
- сторони взаємно домовились, що порука за Договором поруки припиняється через 15 років після його укладення. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов'язань за Кредитним договором Договір поруки припиняє свою дію (пункт 4.1);
- дострокове розірвання Договору поруки здійснюється за письмовою згодою сторін (пункт 4.3).
6.3. Звертаючися з позовом до суду про розірвання Договору поруки в судовому порядку на підставі статті 652 ЦК України у зв'язку з істотною зміною обставин, позивач зазначає, що сторони укладаючи Договір поруки не могли передбачити, що 24.02.2022 буде введено воєнний стан на всій території України та під час формування договору керувалися наявною на той час інформацією, виходили з того, що суттєва зміна обставин не відбудеться, однак відбулися суттєві (істотні) зміни обставин за укладеним 18.02.2022 Договором поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством зобов'язань за Кредитним договором, відносно якого Донецька Промислово-Торгівельна Палата своїм висновком викладеним в Сертифікаті №1400-23-3594 про форс-мажорні обставини щодо зобов'язання за Кредитним договором, вказала про неможливість: погашати кредит та сплачувати відсотки у термін з 01.03.2022.
6.4. Позивач зазначає, що фактично позбавлений того, на що розраховував при укладенні Договору поруки, оскільки, враховуючи специфіку діяльності третьої особи наразі неможливо отримувати дохід від діяльності третьої особи за рахунок якого погашати заборгованість перед відповідачем, а у випадку звернення відповідача до позивача, як поручителя з вимогою погасити заборгованість, позивач не зможе звернути стягнення на майно третьої особи, після набуття прав кредитора, внаслідок окупації селища Покровське Бахмутської міської територіальної громади та м. Соледар Соледарської міської територіальної громади.
6.5. Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначив, що:
- розглянувши звернення ОСОБА_1 від 30.09.2024 про розірвання Договору поруки, відповідач надав позивачу відповідь від 22.11.2024 №20.1.0.0.0/7-241016/70288 про те, що Договір поруки, який він просить розірвати є припиненим;
- з урахуванням висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, розірвання припиненого договору не є можливим;
- враховуючи пункти 2.1.2, 2.2.12, оскільки договір застави обладнання від 18.02.2022 №34086384-ДЗ-4/2, укладення якого є умовою для отримання кредитних коштів фактично було укладено 22.02.2022, у Банку виникло зобов'язання видати кредитні кошти протягом 5 днів, починаючи з 22.02.2022, проте 24.02.2022 в Луганській області, м. Сєвєродонецьк почалися активні бойові дії, в зв'язку з чим, відповідач відмовив у видачі кредитних коштів за Кредитним договором.
6.6. Суд апеляційної інстанції вказав, що спірний договір за своєю правовою природою є договором поруки.
6.7. Суд апеляційної інстанції виснував, що зобов'язання позичальника за кредитним договором, та як наслідок, і виникнення забезпечувальних зобов'язань у поручителя виникає першочергово за умови не самої обставини укладення Кредитного договору, а надання безпосередньо кредитну позичальнику. Водночас, уклавши Кредитний договір, як зазначає, в тому числі, сам Банк, як сторона, від дій якої залежить в подальшому правова кваліфікація Кредитного договору, як такого, за яким у позичальника виникли обов'язки з повернення кредитних коштів, Банк відмовив Товариству у видачі кредиту за Кредитним договором.
6.8. Суди попередніх інстанцій зазначили, що доказів надання Банком кредитних коштів Товариству, як необхідної умови для виникнення у сторін зобов'язань за Кредитним договором у порядку статті 1054 ЦК України, матеріали справи не містять і позивачем не надано. В той же час, укладаючи Кредитний договір сторони погодили, що термін повернення кредиту - 01.10.2024.
6.9. Суди попередніх інтенцій вказали, що за умовами пункту 4.1 Договору поруки у випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов'язань за Кредитним договором Договір поруки припиняє свою дію. Водночас, як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, Банком третій особі не надавались кредитні кошти за Кредитним договором та відповідно станом на 01.10.2024 відсутні будь-які порушення зобов'язань позичальника за Кредитним договором, а відтак Договір поруки припинив свою дію. Вказані обставини також підтверджується листом Банку від 22.11.2024 №20.1.0.0.0/7-241016/70288, у якому зазначено таке: «Договір поруки №34086384-ДП-4/1 від 18.02.2022, укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , предметом якого є надання поруки поручителем перед АТ КБ «Приватбанк» за виконання зобов'язань ТОВ «Соколівські надра» за Кредитним договором № 34086384-КД-4 від 18.02.2022 припинено».
6.10. Суд апеляційної інстанції виснував, що обставини щодо припинення Договору поруки відповідачем не оспорюються та навпаки підтверджуються у його власних як листах до позивача, так і заявах по суті спору. Натомість, саме позивачем не визнається факт припинення Договору поруки, в зв'язку з чим, ОСОБА_1 просить розірвати Договір поруки на підставі статті 652 ЦК України.
6.11. Суд апеляційної інстанції вказав, що:
- закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України;
- у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України);
- якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя статті 653 ЦК України);
- разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що фактично зобов'язання сторін за Договором поруки не виникали та Договір поруки припинився 01.10.2024, що у сукупності свідчить про неможливість розірвання Договору поруки, який вже є припиненим.
6.12. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки, кредитні кошти за Кредитним договором Банком не видавались позичальнику та згідно з умовами Кредитного договору термін повернення кредиту - 01.10.2024, а Договором поруки передбачено надання поруки позивачем лише за означеним Кредитним договором та відповідно Договір поруки припинився на підставі пункту 4.1 Договору поруки, який кореспондується з частиною четвертою статті 559 ЦК України, вимога позивача про розірвання Договору поруки задоволенню не підлягає.
6.13. Суд апеляційної інстанції вказав, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі щодо дати укладення Кредитного договору та Договору поруки, здійснення Товариством низки фінансових операцій на підтвердження укладання Кредитного договору, не повідомлення Банком позивача та третьої особи про неможливість видачі кредитних коштів за Кредитним договором, а також про те, що відповідач з лютого 2022 року до цього часу не надіслав ні позивачу, ані третій особі жодного листа чи повідомлення, яке б свідчило про те, що договір від 31.10.2019 №34086384-КД-1 діє і що за ним обліковується хоч якась заборгованість, не ведення претензійної роботи за договором від 31.10.2019 №34086384-КД-1, не спростовують встановлених обставин.
6.14. Суд апеляційної інстанції виснував, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами наявність обставин для розірвання Договору поруки у зв'язку з істотною зміною обставин, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 11.08.2025, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №910/12023/24 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28.08.2025 у зв'язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/12023/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Власова Ю.Л., Колос І.Б.
7.3. Верховний Суд ухвалою від 02.09.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, оголосив перерву з розгляду касаційної скарги до 23.09.2025.
8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8.1. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
8.3. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
8.5. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.6. Дослідивши доводи та покликання, викладені у касаційній скарзі та заяві про усунення недоліків, які фактично зводяться до підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
8.7. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.8. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.9. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
8.10. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
8.11. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.12. Стосовно того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.13. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.14. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.15. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
8.16. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
8.17. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, означених скаржником та вказаними у пунктах 4.1.1 та 4.12 цієї ухвали, Верховний Суд виходить з такого.
8.18. Предметом судового розгляду у цій справі є розірвання договору поруки.
8.18.1. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для розірвання договору поруки, укладеного в забезпечення зобов'язань Товариства за кредитним договором, у зв'язку з істотною зміною обставин, яка полягала у тому, що сторони укладаючи Договір поруки не могли передбачити, що 24.02.2022 буде введено воєнний стан на всій території України та під час формування договору керувалися наявною на той час інформацією, виходили з того, що суттєва зміна обставин не відбудеться, однак відбулися суттєві (істотні) зміни обставин за укладеним 18.02.2022 Договором поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством зобов'язань за Кредитним договором, відносно якого відповідним сертифікатом встановлено настання форс-мажорних обставин.
8.18.2. Суди попередніх інстанцій встановили, що відсутні підстави для розірвання Договору поруки (дивись розділ 6 цієї ухвали, у тому числі пункти 6.6 - 6.12), зокрема, у зв'язку з припиненням дії Договору поруки.
8.19. Предметом розгляду справи №904/2073/19 було:
- стягнення винагороди за користування кредитом (первісний позов);
- визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору (зустрічний позов).
8.19.1. Первісний позов обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії та додаткової угоди зі сплати винагороди за користування кредитом.
8.19.2. Зустрічні позовні вимоги вмотивовані посиланням на те, що положення кредитного договору, які додатково до процентів передбачають нарахування та сплату винагороди за користування кредитом, суперечать положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства, що є підставою для визнання їх недійсними.
8.20. Предметом розгляду справи №904/624/19 (904/1699/24) було визнання частково недійсним договору в частині сплати винагороди за користування кредитом.
8.21.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає, що, оскільки, за користування кредитним договором встановлений фіксований розмір процентів, то умови кредитного договору щодо оплати за користування кредитом, які визначено відповідним формулами та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, по суті встановлюють інший спосіб оплати за користування кредитом, ніж нарахування процентів на основну суму боргу, що суперечить статтям 1048,1054,1056-1 ЦК України.
8.22. Предметом розгляду справи №2601/15824/12 було стягнення заборгованості за кредитним договором.
8.22.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором і договором поруки, внаслідок чого утворилася заборгованість.
8.23. Предметом розгляду справи №2-6315/11 (провадження №61-23326св18) було стягнення заборгованості за кредитним договором.
8.23.1. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням умов кредитного договору.
8.24. Предметом розгляду справи №263/16688/17 (провадження №61-16584св19) було:
- стягнення заборгованості за договором кредиту (первісний позов);
- захист прав споживачів, визнання договору кредиту та договору застави недійними (зустрічний позов).
8.24.1. Первісний позов мотивовано тим, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, у результаті чого виникла заборгованість за договором.
8.24.2. Зустрічний позов мотивовано тим, що умови договору суперечать встановленому чинним законодавством порядку надання та повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Декрету Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання та валютний контроль», а тому є недійсним, оскільки, не відповідає вимогам статті 203 ЦК України.
8.25. Предметом розгляду справи №910/10784/16 (провадження №12-30гс21) було:
- застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме договору про відступлення прав вимоги;
- зобов'язання відповідачів повернути на користь позивача права майнової вимоги, отримані за спірним договором, та оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі;
- внесення зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зміни іпотекодержателя на позивача;
- внесення змін до Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо зміни обтяжувача.
8.25.1. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, нікчемністю правочину, оскільки, банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Крім того, банк до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.
8.26. Предметом розгляду справи №905/342/23 було стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних витрат та пені.
8.26.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині оплати за поставлений товар.
8.27. Предметом розгляду справи №923/77/22 було стягнення пені та штрафу.
8.27.1. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення з відповідача пені та штрафу, у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань з поставки продукції за договором поставки.
8.28. Предметом розгляду справи №916/3663/23 було стягнення та розірвання договору.
8.28.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з істотним, на думку позивача, порушенням відповідачем умов укладеного сторонами договору, є підстави для його розірвання.
8.29. Предметом розгляду справи №6-51цс11 було:
- солідарне стягнення грошових коштів;
- визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав.
8.29.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі належним чином не виконували умови кредитних договорів про надання мультивалютної кредитної лінії та порушували договірні зобов'язання щодо своєчасного повернення сум кредитів і процентів за їх користування.
8.30. Предметом розгляду справи №910/5110/17 було розірвання договору, укладеного на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2016 №263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження», відповідно до умов якого відповідач зобов'язався продавати, а позивач зобов'язався купувати різницю перетоків електричної енергії, переміщену з території, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження в повному обсязі (надалі - контрольована територія), на територію Луганської області, на якій органи державної влади України тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (надалі - неконтрольована територія), та здійснювати її оплату відповідно до умов зазначеного договору.
8.30.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що є підстави для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, а саме вчинення протиправних дій третіми особами щодо перешкоджання господарській діяльності позивача.
8.31. Предметом розгляду справи №910/13249/17 було:
- розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів внаслідок істотної зміни обставин;
- скасування (відміни) операції списання, зарахування та переказу облігацій серії "С", в кількості 1 мільйон штук з рахунку;
- відновлення обліку облігацій серії "С";
- визнання припиненими зобов'язання за договором купівлі-продажу цінних паперів у частині.
8.31.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, керуючись статтею 652 ЦК України, посилався на істотну зміну обставин, якими сторони керувались при укладенні договору.
8.32. Предметом розгляду справи №910/3688/24 було розірвання договору про закупівлю послуг.
8.32.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, тому відповідно до статей 651, 652 ЦК України існують підстави для його розірвання.
8.33. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, з огляду на предмет спору, підстави, правове регулювання, а також іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу та інші обставини, встановлені судами попередніх інстанцій.
8.34. У справах (дивись пункти 8.19 - 8.27.1, 8.29 цієї ухвали) та цій справі (дивись розділ 6 цієї ухвали) спірні правовідносини виникли за істотно різних договорів та умов цих договорів (кредитний договір, договір застави, договір відступлення права вимоги, договір поставки, договір купівлі-продажу квартири), різної доказової бази, різних доводів, аргументів і заперечень та мають відмінні предмети (стягнення винагороди за кредитним договором, визнання недійсним умов договору, стягнення заборгованості, визнання недійсними договорів, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, стягнення основного боргу, 3 % річних, інфляційних втрат, пені, солідарне стягнення) та підстави позову, що виключає подібність правовідносин, з огляду на критерії подібності, вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій ухвалі (пункти 8.8 - 8.16).
8.35. Що ж до справи №916/3663/23, то слід зазначити, що хоча предмет позову є схожим (розірвання договору) із предметом у цій справі, означені справи є неподібними, оскільки, підстава позову є відмінною (у справі №916/3663/23 позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з істотним, на думку позивача, порушенням відповідачем умов укладеного сторонами договору, є підстави для його розірвання, а у цій справі позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для розірвання договору поруки, укладеного в забезпечення зобов'язань Товариства за кредитним договором, у зв'язку з істотною зміною обставин).
8.36. Стосовно справ №910/5110/17, №910/13249/17, №910/3688/24 і цієї справи, то слід зазначити, що хоча предмет (розірвання договору) та підстави позову (істотна зміна обставин) є схожими, втім, означені справи є неподібними у контексті змістовного критерію, виходячи з такого.
8.36.1. Види договорів у справах №910/5110/17, №910/13249/17, №910/3688/24, у цій справі та їх умови є різними, що обумовлює й різність обставин, які на думку позивачів, є істотними та такими, що є підставою для розірвання таких договорів.
8.36.2. Так, у цій справі позивач звертаючися з позовною заявою про розірвання Договору поруки на підставі статті 652 ЦК України у зв'язку з істотною зміною обставин, зазначив:
- сторони, укладаючи Договір поруки не могли передбачити, що 24.02.2022 буде введено воєнний стан на всій території України та під час формування договору керувалися наявною на той час інформацією, виходили з того, що суттєва зміна обставин не відбудеться, однак відбулися суттєві (істотні) зміни обставин за укладеним Договором поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання зобов'язань третьою особою зобов'язань за Кредитним договором, відносно якого у відповідному сертифікаті вказано про форс-мажорні обставини щодо зобов'язання за кредитним договором та про неможливість погашати кредит та сплачувати відсотки у термін з 01.03.2022;
- позивач фактично позбавлений того, на що розраховував при укладенні Договору поруки, оскільки, враховуючи специфіку діяльності третьої особи наразі неможливо отримувати дохід від діяльності третьої особи за рахунок якого погашати заборгованість перед відповідачем, а у випадку звернення відповідача до позивача, як поручителя з вимогою погасити заборгованість, позивач не зможе звернути стягнення на майно третьої особи, після набуття прав кредитора, внаслідок окупації селища Покровське Бахмутської міської територіальної громади та м. Соледар Соледарської міської територіальної громади.
8.36.3. У справі №910/5110/17 позивач зазначав, що з 15.07.2016 не може виконувати встановлене договором зобов'язання щодо купівлі у відповідача різниці перетоків електричної енергії, переміщеної з контрольованої території на неконтрольовану територію Луганської області у зв'язку з істотною зміною обставин, а саме вчинення протиправних дій третіми особами щодо перешкоджання господарській діяльності позивача з постачання (продажу) та передачі електричної енергії на неконтрольованій території Луганської області та захоплення останніми виробничих дільниць і структурних підрозділів рухомого та нерухомого майна, обладнання й інших активів позивача, що розміщені на неконтрольованій території Луганської області та використовувалися позивачем для здійснення діяльності з постачання (продажу) та передачі електричної енергії на неконтрольованій території Луганської області.
8.36.4. У справі №910/13249/17 позивач означив істотною зміною обставин те, що Фонд державного майна України відмовився погодити продаж корпоративних прав, внаслідок чого позивач був позбавлений юридичної можливості продати корпоративні права.
8.36.5. У справі №910/3688/24 позивач зазначив, що:
- при формуванні ціни тендерної пропозиції, він не знав та не міг припускати, що 24.02.2022 Російська Федерація розпочне широкомасштабне вторгнення, яке стане підставою введення воєнного стану в України, що, в свою чергу, призвело до значного підвищення вартості устаткування та матеріалів, які передбачені договором;
- виконання договору для позивача, як підрядника, є економічно необґрунтованим та таким, що призведе до фінансових збитків.
8.37. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які невраховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій ухвалі, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржниками для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
8.38. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
8.39. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
8.40. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
8.41. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.
8.42. Стосовно посилань скаржника на порушення вимог статей 13 «Змагальність сторін», 236 «Законність і обґрунтованість судового рішення» та 238 «Зміст рішення» ГПК України, то слід зазначити, що такі процесуальні норми є загальними для розгляду справ, втім, їх порушення у касаційній скарзі має бути мотивоване та обґрунтоване через призму підстав, які означені у статті 287 ГПК України.
8.43. Верховний Суд бере до уваги доводи Банку, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тих частинах, які узгоджуються з викладеними у цій ухвалі міркуваннями.
8.44. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.2. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , оскільки, після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним критерієм.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 у справі №910/12023/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя Ю. Власов
Суддя І. Колос