17 вересня 2025 року Справа № 926/1431/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія"
до Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська клінічна лікарня" Чернівецької міської ради (КНП "ЦЕНТРАЛЬНА МІСЬКА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ" ЧМР)
про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 49385,76 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача - Захарчук П.-М.М.
від відповідача - Родіонов О.П.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська клінічна лікарня" Чернівецької міської ради (КНП "ЦЕНТРАЛЬНА МІСЬКА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ" ЧМР) про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 49385,76 грн, з яких: 27681,56 грн сума основного боргу, 18232,23 грн сума трьох процентів річних та 3471,97 грн сума індексу інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов укладеного договору постачання електричної енергії споживачу №1 від 13 січня 2020 року, Комунальне некомерційне підприємство "Міська лікарня №4" Чернівецької міської ради, правонаступником якого є відповідач, свої зобов'язання щодо сплати коштів за використану електроенергію належним чином не виконало, що призвело до виникнення боргу в сумі 27681,56 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу три проценти річних у сумі 18232,23 грн та індекс інфляції в сумі 3471,97 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 квітня 2025 року справу №926/1431/25 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 02 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26 травня 2025 року.
У судовому засіданні 26 травня 2025 року оголошено перерву до 16 червня 2025 року.
13 червня 2025 року представник відповідача (керівник - Сердюкова С.О.) через підсистему “Електронний суд» направила до суду відзив на позовну заяву (вх. №2466), в якому основну заборгованість, нараховані позивачем компенсаційні втрати та три проценти річних відповідач не визнає та просить суд застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, який судом прийнято як письмові пояснення.
16 червня 2025 року представник відповідача (Радіонов О.П.) через підсистему “Електронний суд» направив до суду відзив на позовну заяву (вх. №2466) який залишено без розгляду.
Ухвалою суду від 16 червня 2025 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 07 липня 2025 року.
Ухвалою суду від 07 липня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23 липня 2025 року.
У судовому засіданні 23 липня 2025 року оголошено перерву до 25 серпня 2025 року.
Позивач явку належного представника у судове засідання 25 серпня 2025 року не забезпечив.
При цьому, перед початком судового засідання, 25 серпня 2025 року керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" через підсистему “Електронний суд» направила до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №2805) у зв'язку із перебуванням уповноваженого представника у щорічній відпустці. До вказаного клопотання долучено Наказ №69-в “Про надання відпусток працівникам ТОВ “ЧОЕК» від 21 серпня 2025 року та Витяг з додатку №1 до наказу від 21 серпня 2025 року №69-в, згідно якого уповноваженому представнику - Захарчуку П.-М.М. надано щорічну відпустку з 22 серпня 2025 року по 05 вересня 2025 року.
Ухвалою суду від 25 серпня 2025 року відкладено розгляд справи по суті в межах розумного строку на 08 вересня 2025 року. Постановлено попередити Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія", що повторна неявка уповноваженого представника у судове засідання не буде перешкоджати розгляду справи по суті за відсутності такого учасника справи, роз'яснити позивачу, що з урахуванням наявних відомостей про те, що його представник не має можливості взяти участь в судовому засіданні, керівник не обмежений у праві взяти участь у судовому засіданні особисто або уповноважити на це іншу особу
Представник позивача у судовому засіданні 08 вересня 2025 року позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 08 вересня 2025 року щодо задоволення позовних вимог заперечував та просив суд застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності щодо основної заборгованості та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою суду від 08 вересня 2025 року відкладено ухвалення та проголошення судового рішення по справі №926/1431/25 на 17 вересня 2025 року.
Так, розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
13 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» (надалі - постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня №4" (надалі - споживач) укладено Договір № 1 постачання електричної енергії споживачу (надалі - Договір), згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві електричну енергію за кодом ДК 021:2015-09310000-5 "Електрична енергія", а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (пункт 2.1 Договору).
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що строк (термін) поставки товарів: січень-грудень 2020 року.
Місцем поставки (передачі) товарів - за місцем знаходження об'єктів споживача - м. Чернівці, вул. Підкови,14 (пункт 3.2 Договору).
Згідно з пунктом 5.1 загальна вартість Договору становить 185400,00 (сто вісімдесят п'ять тисяч чотириста грн, 00 коп.) з ПДВ. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника (пункт 5.4 Договору).
Відповідно до пункту 5.5 Договору оплата здійснюється згідно рахунку у строк, визначений у рахунку, але не менше 5 (п'яти) робочих днів з моменту його отримання.
24 листопада 2020 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору про закупівлю електричної енергії, якою вирішено зменшити обсяг та ціну договору без зміни ціни за одиницю товару на 38500,00 грн.
24 грудня 2020 року між сторонами укладено додаткову угоду №2 до Договору про закуплю електричної енергії, якою зменшено обсяг та ціну Договору без зміни ціни за одиницю товару на 27441,30 грн.
Згідно з пунктом 5.8 Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.
Позивач виставив відповідачу наступні рахунки на оплату за фактично спожиту електричну енергію та Акти прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії:
за листопад 2020 року - рахунок № 197258 від 30 листопада 2020 року та Акт прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії від 30 листопада 2020 року на суму 12628,42 грн;
за грудень 2020 року - рахунок № 204034 від 31 грудня 2020 року та Акт прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії від 31 грудня 2020 року на суму 13791,49 грн;
за січень 2021 року - рахунок № 18440 від 31 січня 2021 року та Акт прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії від 31 січня 2021 року на суму 27673,61 грн.
Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 Договору споживач зобов'язався забезпечувати своєчасну та повну оплату за спожиту електричну енергію згідно з умовами цього Договору.
Згідно з пунктом 9.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством. Постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником виключно у разі порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому Договорі (пункт 9.2 Договору).
Договір набирає чинності з дати підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками та діє до 31 грудня 2020 року. Бюджетні зобов'язання за цим договором діють до завершення бюджетного року (пункт 13.1 Договору).
Відповідно до пункту 13.5 Договору усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур'єром або особисто за зазначеними в цьому Договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача.
24 березня 2025 позивач звернувся до оператора системи розподілу електричної енергії (на території Чернівецької області - Aкціонерне товариство “Чернівціобленерго») із запитом № 12.5/844 щодо підтвердження інформації про те, що відповідача в період з листопада 2020 року по січень 2021 року було включено до реєстру споживачів товариства з обмеженою відповідальністю “Чернівецька обласна енергопостачальна компанія», як постачальника електричної енергії та надання відомостей про обсяги споживання електричної енергії даним споживачем за вказаний період.
15 квітня 2025 року листом № 17/3-02/1240 Aкціонерне товариство “Чернівціобленерго» підтвердило, що в період з листопада 2020 року по січень 2021 року Комунальне некомерційне підприємство "Міська лікарня №4" було включено до реєстру споживачів товариства з обмеженою відповідальністю “Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» з наступними обсягами споживання електричної енергії:
за листопад 2020 року спожито 4771 кВт*год;
за грудень 2020 року спожито 4446 кВт*год;
за січень 2021 року спожито 7922 кВт*год.
24 березня 2025 року позивач направив на адресу відповідача претензією № 125/843 щодо добровільної сплати заборгованості за спожиту електричну енергію за Договором №1 про постачання електричної енергії споживачу від 13 січня 2020 року в сумі 27681,56 грн. Разом з претензією на адресу відповідача були надіслані вищезазначені рахунки та Акти прийняття - передавання товарної продукції - електричної енергії за період листопад 2020 року-січень 2021 року на загальну суму 27681,56 грн.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази належного реагування з боку відповідача на вказану претензію.
Надані позивачем акти прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії та акт звірки взаємних розрахунків відповідачем не підписані.
Рішенням 35 сесії VIII скликання Чернівецької міської ради від 25 травня 2023 року №1244 було припинено юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство "Міська лікарня №4" Чернівецької міської ради та затверджено передавальний акт комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня №4" Чернівецької міської ради шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства "Центральна міська клінічна лікарня" Чернівецької міської ради.
Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28 травня 2025 року № 35216314 правонаступником Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня №4" Чернівецької міської ради (код 02005778) є Комунальне некомерційне підприємство "Центральна міська клінічна лікарня" Чернівецької міської ради (код 02005763).
Відтак, позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська клінічна лікарня" Чернівецької міської ради, як правонаступника Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня №4" Чернівецької міської ради про стягнення заборгованості за договором № 1 постачання електричної енергії споживачу від 13 січня 2020 року в сумі 49385,76 грн, що виникла внаслідок неналежного виконання Договору
Крім того, за неналежне та несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач нарахував відповідачу індекс інфляції в сумі 18232,23 грн за період з 21січня 2021 року по 28 квітня 2025 року та 3 проценти річних в сумі 3471,97 грн за період з 21 січня по 28 квітня 2025 року.
Відтак, позивач просить суд стягнути, враховуючи часткову оплату, з відповідача 27681,56 грн основного боргу, 18232,23 грн індекс інфляції та 3471,97 грн 3 процентів річних.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.
Внаслідок укладення Договору про постачання електричної енергії №1 від 13 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" та Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня №4" згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа, яка не вправі розподіляти прибуток між учасниками, не може бути реорганізована, якщо серед правонаступників є юридична особа, наділена таким правом. Якщо серед правонаступників є юридична особа, яка не вправі розподіляти прибуток між учасниками, рішення про реорганізацію товариства, наділеного таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Юридична особа, яка не вправі розподіляти майно між учасниками, зокрема у разі ліквідації, не може бути реорганізована, якщо серед правонаступників є юридична особа, наділена таким правом. Якщо серед правонаступників є юридична особа, яка не вправі розподіляти майно між учасниками, рішення про реорганізацію товариства, наділеного таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Установа не може бути перетворена. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.
Відповідно до ст. 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання (стаття 106 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 107 Цивільного кодексу України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників. Юридична особа - правонаступник, що утворилася внаслідок поділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, що припинилася, які згідно з розподільчим балансом перейшли до іншої юридичної особи - правонаступника.
Судом встановлено, що згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28 травня 2025 року № 35216314 правонаступником Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня №4" Чернівецької міської ради є Комунальне некомерційне підприємство "Центральна міська клінічна лікарня" Чернівецької міської ради.
Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України “Про ринок електричної енергії». Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами.
Відповідно до пункту 3.1.1 Постанови НКРЕКП № 312 від 14 березня 2018 року “Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі ПРРЕЕ), постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником “останньої надії».
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України “Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу та інші договори, передбачені відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
При цьому відповідно до пункту 1 частини 3 статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Статтею 276 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що загальна кількість енергії, яка відпускається, визначається за погодженням сторін. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі, виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту.
Особливості визначення кількості (обсягів), якості, строків, ціни та порядку розрахунків за договором постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України “Про ринок електричної енергії».
Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України “Про ринок електричної енергії», пункту 3.1.1 розділу III ПРРЕЕ постачання електричної енергії споживачам здійснюється обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Судом встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» з 02 травня 2018 року зареєстроване як юридична особа.
Відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 429 від 14 червня 2018 року Товариству з обмеженою відповідальністю “Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» надано ліцензію на постачання електричної енергії відповідачу.
Постачання електричної енергії електропостачальником здійснюється з дотриманням ПРРЕЕ. Умови постачання електричної енергії, права та обов'язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу, який затверджує Регулятор (частини 6, 7, 11 статті 56 Закону “Про ринок електричної енергії»).
Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
На підставі господарського договору між суб'єктами господарювання виникають господарські зобов'язання, в силу яких один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (стаття 173, 174 Господарського кодексу України, чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4.3 ПРРЕЕ дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.
Згідно з абзацом 2 пункту 6.1.16 ПРРЕЕ до припинення дії договору про постачання електричної енергії споживачу попередній електропостачальник зобов'язаний забезпечувати постачання електричної енергії на умовах чинного договору.
Згідно з пунктом 4.13. ПРРЕЕ для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 202 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (частина 1 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На виконання умов Договору №1 постачання електричної енергії споживачу від 13 січня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" свої зобов'язання виконало належним чином, поставивши відповідачу з листопада 2020 року по грудень 2020 року електроенергію на загальну суму 26419,91 грн, яка підтверджує обсяг споживання електричної енергії.
Враховуючи викладене вище, судом встановлено, що позивач покладені на нього обов'язки виконав в повному обсязі.
При цьому, в матеріалах справи містяться платіжні інструкції, які додані позивачем до позовної заяви, про оплату відповідачем заборгованості за спожиту електроенергію за листопад 2020 року в сумі 12620,47 грн (платіжна інструкція №175 від 25 листопада 2020 року) та за грудень 2020 року в сумі 13791,49 грн (платіжна інструкція №183 від 22 грудня 2020 року).
Відтак, відповідачем було здійснено часткову оплату за передану електроенергію на суму 26411,96 грн за період поставки листопад та грудень 2020 року. Розмір несплаченого основного боргу за листопад 2020 року відповідача перед позивачем за Договором складає 7,95 грн.
Суд прийшов до висновку, що часткова оплата спожитої електричної енергії за листопад, грудень 2020 року підтверджує обізнаність відповідача про існування та отримання акту прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії від 30 листопада 2020 року, акту прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії від 31 грудня 2020 року та рахунків № 197258 від 30 листопада 2020 року та № 204034 від 31 грудня 2020 року.
Наведені обставини зумовили звернення позивача із даним позовом до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що останніми підтверджується наявна заборгованість відповідача перед позивачем за листопад 2020 року у сумі 7,95 грн.
У матеріалах справи відсутні долучені сторонами по справі будь-які належні, допустимі та достатні докази сплати відповідачем основного боргу у сумі 7,95 грн.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за листопад 2020 року у розмірі 7,95 грн підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно частини 1 статті 218 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважаться таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Нарахування індексу інфляції на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з'являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.
Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків до позовної заяви трьох процентів річних, а також з врахуванням часткової оплати відповідачем суми заборгованості, суд встановив, що він здійснений у відповідності до закону та арифметично правильно, відтак, з відповідача на користь позивача належать до стягнення за період з 21 січня 2021 року до 28 квітня 2025 року 1,02 грн суми трьох процентів річних.
Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків до позовної заяви індексу інфляції, з врахуванням часткової оплати відповідачем суми основного боргу, які нараховувались позивачем окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовувались, що відповідає приписам частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, суд встановив, що він здійснений у відповідності до закону та арифметично правильно, відтак, з відповідача на користь позивача належать до стягнення за період з 21 січня 2021 року до 28 квітня 2025 року 5,37 грн індексу інфляції.
Судом встановлено, що сторони в цій справі в укладеному між ними Договорі №1 постачання електричної енергії споживачу від 13 січня 2020 року чітко визначили строк договору, дату його припинення - 31 грудня 2020 року. Тобто, сторони не узгодили продовження строку дії договору (у матеріалах справи відсутні відповідні докази), а відтак, суд приходить до висновку, що строк дії укладеного Договору №1 постачання електричної енергії споживачу від 13 січня 2020 року закінчився 31 грудня 2020 року.
Відтак, постачання електроенергії у січні 2021 року відбулося поза межами договірних відносин.
Суд констатує, що позивачем не надано доказів надсилання (вручення) відповідачу акту прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії від 31 січня 2021 року на суму 27673,61 грн та рахунку № 18440 від 31 січня 2021 року.
Крім цього, позивачем в позовній заяві не обгрунтовано підставу звернення до суду з позовною заявою щодо позадоговірних відносин та стягнення поставленої електроенергії поза межами дії Договору, а саме за період січень 2021 року.
При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №910/1255/20 та від 21 квітня 2021 року у справі №904/5480/19, від 29 червня 2021 року у справі №916/2040/20, від 26 липня 2023 року у справі №760/23205/17.
Суд також зазначає, що позивачем не надано суду жодних допустимих доказів надсилання (вручення) відповідачу акту прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії та рахунку для здійснення споживачем розрахунків за фактично спожиту електроенергію за січень 2021 року поза межами дії Договору.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за січень 2021 року в сумі 27673,61 грн.
Оскільки судом встановлено, що заборгованість за спожиту електричну енергію за січень 2021 року, яка виникла в позадоговірному порядку не обгрунтована позивачем, та в задоволенні її відмовлено, тому, відповідно у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 процентів річних за період з 22 лютого 2021 року до 28 квітня 2025 року в сумі 3470,96 грн та індексу інфляції за період 22 лютого 2021 року до 28 квітня 2025 року в сумі 18226,86 грн слід відмовити.
Щодо доводів відповідача про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань за договором у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності, суд зазначає таке.
Відповідач у письмових поясненнях (відзиві на позовну заяву від 13 червня 2025 року) (вх. 2466) просить суд застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності щодо основного боргу, вказуючи, що позивачем не наведено жодних фактів чи подій, які могли б вплинути на реалізацію його права звернутись до суду з позовними вимогами в межах строку позовної давності.
Суд зазначає, що за змістом статей 256, 257, 258 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність.
Відповідно до частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Частинами 3-5 статті 267 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11 березня 2020 року № 211 відповідно до статті 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин.
У подальшому дія карантину безперервно продовжувалася, востаннє постановою від 25 квітня 2023 року № 383 “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» Кабінет Міністрів України через COVID-19 продовжив режим надзвичайної ситуації в єдиній державній системі цивільного захисту, а також карантин на всій території України до 30 червня 2023 року.
Крім того, згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону від 15 березня 2022 року № 2120-IX, який набрав чинності 17 березня 2022 року) у період дії в Україні воєнного стану строки, визначені статтями 257-259 цього Кодексу продовжуються на строк його дії.
Згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (в редакції Закону від 08 листопада 2023 року № 3450-IX, який набрав чинності 30 січня 2024 року) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Враховуючи, що воєнний стан в Україні оголошено 24 лютого 2022 року, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності по Закону № 2120-IX було продовжено до 30 січня 2024 року, а по Закону № 3450-IX - зупинено, починаючи з 30 січня 2024 року на строк дії воєнного стану, який наразі продовжено до 05 листопада 2025 року (Указ Президента України від 14 липня 2025 року № 478/2025, затверджений Законом України від 15 липня 2025 року № 4524-ІХ).
Крім викладеного вище, суд зазначає, що відповідно до Закону України №4434-IX від 14 травня 2025 року "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" передбачено відновлення строку позовної давності. Вказаний закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, відтак, відновлення обчислення строків позовної давності відбуватиметься саме з цієї дати.
З наведеного слідує, що в період виникнення спірних правовідносин за Договором № 1 постачання електричної енергії споживачу від 13 січня 2020 року з листопада по грудень 2020 року та на дату звернення позивача з позовом до господарського суду (29 квітня 2025 року) загальний строк позовної давності встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України був продовжений на строк до 04 вересня 2025 року, тобто строк позовної давності ще не почав обчислюватися.
Таким чином, строк позовної давності для заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання перед позивачем щодо сплати коштів за використану електроенергію за Договором №1 від 13 січня 2020 року за період з листопада по грудень 2020 року ще не розпочався, в зв'язку з чим позивачем не пропущено строку позовної давності.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі “Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що на момент розгляду справи позов підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів сторін по справі, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих пояснень були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №ККE3-RR6Q-TLEE від 29 квітня 2025 року.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 0,88 грн.
Інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи сторонами понесено не було.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська клінічна лікарня" Чернівецької міської ради (КНП "ЦЕНТРАЛЬНА МІСЬКА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ" ЧМР) (58001, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, буд. 226, код 02005763) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (58001, Чернівецька обл., м.Чернівці, вул. Целана Пауля, буд. 6, код 42102122) заборгованість за договором постачання електричної енергії у розмірі 14,34 грн, з яких: основний борг в розмірі 7,95 грн, три проценти річних у сумі 1,02 грн, індекс інфляції у сумі 5,37 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 0,88 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
У судовому засіданні 17 вересня 2025 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України повне рішення складено та підписано 29 вересня 2025 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК