8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" вересня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2538/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Харківського національного університету радіоелектроніки (61166, м. Харків, просп. Науки, 14; код ЄДРПОУ: 02071197)
до Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості
без виклику учасників справи
24.07.2025 Харківський національний університет радіоелектроніки звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни заборгованість за договором оренди №6769-Н від 04.06.2019 у розмірі 28 252,99 грн., інфляційні втрати у розмірі 7 545,92 грн., а також судовий збір, що був сплачений позивачем під час звернення до суду.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна №6769-Н від 04.06.2019 в частині своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати за період березень 2020 року, жовтень 2022 року - березень 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 прийнято позовну заяву Харківського національного університету радіоелектроніки до Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2538/25. Вирішено розгляд справи №922/2538/25 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
11.08.2025 через кабінет Електронного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№18394 від 11.08.2025).
У відзиві представник відповідача зазначив, що в обґрунтування заявлених вимог у розмірі 28 252, 99 грн., заявник надав лише договір, акт прийому-передачі, при цьому не зазначивши, що відповідач здійснював оплату за договором оренди №6769-Н від 04.06.2019 на підставі наданих відповідачем рахунків, не надавши доказів повної або часткової не оплати відповідачем за договором та розрахунок виниклої заборгованості.
Як стверджує представник відповідача, з метою мирного врегулювання виниклого спору між позивачем та відповідачем було здійснено переговори, в результаті яких на електронну пошту Шеховцової С.В. 16.10.2024 представником/юрисконсультом позивача - Станіславом Тройкою було надіслано розрахунок заборгованості за оренду приміщення за вищевказаним договором на суму 21 559, 03 грн. Після чого відповідачем було здійснено дві оплати на суму 4 272, 75 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.4015474765.1 від 19.11.2024 та на суму 4 200, 00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.4097299402.1 від 28.12.2024. Всього на суму 8 972, 75 грн. Проте, позивач при поданні позову не вказав даний факт, напевно, свідомо приховавши його. Таким чином, очевидним є те, що заборгованість відповідача перед позивачем на день подання позову є значно меншою, аніж зазначена відповідачем у позові, а отже і розрахунок суми інфляційних нарахувань здійснений не вірно. Крім того, 27.07.2025 відповідачем було здійснено остаточне погашення суми заборгованості за вищевказаним договором у розмірі 13 086, 28 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.4475009693.1.
Враховуючи наведене, як стверджує відповідач, останнім була здійснена оплата за договором оренди №6769-Н від 04.06.2019 у повному обсязі в розмірі 21 559,03 грн. на підставі наданого розрахунку відповідачем 16.10.2024, про що відповідачем було повідомлено позивача листом від 28.07.2025 (вх.№01/27-337).
Також, за твердженнями представника відповідача, при поданні позову позивачем не було враховано, що не дивлячись на те, що договір оренди №1/19 від 04.06.2019 припинив свою дію 04.05.2022, позивач намагається додатково стягнути грошові кошти з відповідача за період з жовтня 2022 року по березень 2023 року.
Крім того, як стверджує представник відповідача, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 24 лютого 2022 р. Шеховцова С.В. фактично не здійснювала свою діяльність, не використовувала ані приміщення, ані рухоме майно, доказів протилежного позивачем не було надано. Задля збереження свого здоров'я та життя Шеховцова С.В. була вимушена покинути територію міста Харкова та Харківської області, про що свідчить Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.04.2022 №7104-7500756750. До того ж підтвердженням того, що відповідач не здійснював свою діяльність свідчить і податкова декларація платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 2023 рік.
14.08.2025 через кабінет Електронного суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№18760 від 14.08.2025).
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що оренда об'єкту нерухомості почалася відповідачкою у момент коли предмет оренди був фактично отриманий ФОП Шеховцовою С.В. за актом приймання-передачі і орендні правовідносини закінчилися у момент коли відповідачка фактично повернула (виконала п.5.10. укладеного договору) об'єкт оренди балансоутримувачу. Відповідачка зазначає про сплату коштів у листопаді та грудні 2024 року загальним розміром 8 972, 75 грн. Позивач підтверджує про отримання даних коштів від відповідачки, але зазначає, що дані кошти були сплачені ФОП Шеховцовою С.В. у якості погашення боргу за більш ранній період ніж період який заявляється у позові до стягнення і інше відповідачкою не доведено належними доказами.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
04.06.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавцем), та ФОП Шеховцовою Світланою Вікторівною (орендарем) було укладено договір оренди нерухомого майна №6769-Н (надалі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення - кім. №34,35,36,37,38,39,40,43 та частину кім. №41 (площею 92,70 кв.м), що розташовані на 1-му поверсі 6-поверхового навчального корпусу (інв. № 70994, літ. «И-6»), (далі - майно), загальною площею 200,90 кв.м, за адресою: м. Харків, пр. Науки, 14, що перебуває на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки (ідентифікаційний код 2071197), (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на «16» квітня 2019 р. і становить за незалежною оцінкою 1789900,00 (один мільйон сімсот вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот) грн., без ПДВ.
Згідно з п.1.2. Договору майно передається в оренду з метою: розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи у навчальному закладі.
Стан Майна на момент укладання договору визначається в акті приймання- передавання згідно довідки балансоутримувача (п.1.3.Договору).
Згідно з п.2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна (Додаток №1).
Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п.2.2.Договору).
Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку, складеному за Методикою оцінкою (п.2.3.Договору).
Відповідно до п.3.1. Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - квітень 2019р.- 6026,00 грн. (Додаток № 2).
Розмір орендної плата за перший місяць оренди - червень 2019 р. встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за травень - червень 2019 р.
Згідно з п.3.2. Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розміщується на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики (п.3.3.Договору).
У разі користування Майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п.3.4.Договору).
Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку зміни орендної ставки, істотної зміни стану об'єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством (п.3.5.Договору).
Відповідно до п.3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, у співвідношенні:
- безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 50 %;
- на рахунок, визначений балансоутримувачем - у розмірі 50%.
Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу (п.3.10.Договору).
Згідно з п.п.5.2., 5.3, 5.9, 5.10 Договору орендар зобов'язується:
- протягом 1 місяця після підписання Договору внести завдаток, передбачений цим Договором. Завдаток стягується до державного бюджету і балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 3.6 цього Договору. Після закінчення основного строку Договору оренди здійснюється перерахування орендної плати за останній місяць (останні місяці) з урахуванням внесеного орендарем завдатку. У разі виникнення у орендаря заборгованості з орендної плати за результатами такого перерахування орендар зобов'язаний перерахувати її до державного бюджету і балансоутримувачу в сумі, на яку вона перевищує розмір завдатку;
- своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується "призначення платежу" за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди);
- проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння;
- у разі припинення або розірвання Договору повернути балансоутримувачу по Акту приймання-передавання, погодженим з орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.
Згідно з п.9.4. Договору стягнення заборгованості з орендної плати та штрафних санкцій, передбачених цим Договором, проводиться на підставі рішення суду та/або в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Згідно з п.10.1. Договору цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 04 червня 2019 року по 04 травня 2022 року.
Відповідно до п.10.2. Договору умови цього Договору зберігають силу протягом усього строку цього Договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.
Зміни до умов цього Договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Усі зміни та доповнення до цього Договору вносяться в такій самій формі, що й цей Договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено законом (п.10.3.Договору).
Відповідно до п.10.6. Договору чинність цього Договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно з п.10.10. Договору у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу по Акту приймання-передавання, погодженим з орендодавцем.
Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендодавця (п.10.11.Договору).
Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим Договором, регулюються чинним законодавством України (п.10.12.Договору).
Згідно Акта приймання-передачі орендованого майна від 04.06.2019, підписаного Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавцем), Харківським національним університетом радіоелектроніки (балансоутримувачем) та ФОП Шеховцовою С.В. (орендарем), ФОП Шеховцова С.В. прийняла в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення - кім. №34,35,36,37,38,39,40,43 та частину кім. №41 (площею 92,70 кв.м), що розташовані на 1-му поверсі 6-поверхового навчального корпусу (інв. №70994, літ. «И-6»), (далі - Майно), загальною площею 200,90 кв.м, за адресою: м. Харків, пр. Науки, 14, яке згідно довідки балансоутримувача від 01.03.2019 №04/27-342 (вх. від 05.03.2019 дод. №18/01680) не потребує поточного та капітального ремонту.
Згідно Акта прийому-передачі орендованого майна від 01.04.2023, підписаного Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавцем), Харківським національним університетом радіоелектроніки (балансоутримувачем) та ФОП Шеховцовою С.В. (орендарем), ФОП Шеховцова С.В. повернула окреме індивідуально визначене майно до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській обл. місце знаходження якого: м. Харків, майдан Театральний 1 (орендодавець) а саме: нежитлові приміщення - кім. N934,35,36,37,38,39,40,43 та частину кімнати N941 (площею 92,70 кв.м.) що розташовані на першому поверсі 6-поверхового навчального корпусу (інв. №70994, літ. «И-6», загальною площею 200,90 кв.м., за адресою: м. Харків, пр. Науки, 14. Майно перебуває на балансі Харківського Національного університету радіоелектроніки, (балансоутримувач).
Як стверджує позивач, станом на дату повернення орендованого майна ФОП Шеховцова С.В. мала заборгованість з орендної плати перед балансоутримувачем, яка не сплачена й станом на дату звернення позивача до суду. Сума заборгованості становить 28 252,99 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своєю правовою природою договір оренди нерухомого майна №6769-Н від 04.06.2019 є договором найму (оренди), згідно з яким, за приписами статті 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, визначений договором.
Судом встановлено, що відповідачу на підставі договору оренди нерухомого майна №6769-Н від 04.06.2019 було передано в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення - кім. №34,35,36,37,38,39,40,43 та частину кім. №41 (площею 92,70 кв.м), що розташовані на 1-му поверсі 6-поверхового навчального корпусу (інв.№ 70994, літ. «И-6»), загальною площею 200,90 кв.м, за адресою: м. Харків, пр. Науки, 14, яке згідно довідки балансоутримувача від 01.03.2019 №04/27-342 (вх. від 05.03.2019 дод. №18/01680) не потребує поточного та капітального ремонту.
Вказані нежитлові приміщення передано в оренду відповідачу з метою ведення господарської діяльності орендаря.
Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відносини сторін даного договору регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (тут і надалі в редакції чинній на дату укладання договору оренди), який є спеціальним законом з питань оренди державного та комунального майна та, відповідно до частин першої та другої ст.1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно зі ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за договором оренди орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Частиною 1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
За змістом статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
27.12.2019 набув чинності Закон України Про оренду державного та комунального майна №157-IX від 03.10.2019, який згідно п.1 Прикінцевих та перехідних положень був введений в дію з 01.02.2020. При цьому, згідно п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закон України Про оренду державного та комунального майна №2269-XII від 10.04.1992 із наступними змінами з дня введення в дію Закону №157-IX визнано таким, що втрачає чинність.
Відповідно до преамбули Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 03.10.2019 цей Закон визначає правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна. майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України Про оренду державного та комунального майна №157-IX від 03.10.2019, визначено, що орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Орендна плата визначається за результатами аукціону.
У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна.
У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України.
Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.
Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що перебувають у державній власності, між державним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається Порядком передачі майна в оренду.
Порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим, між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим.
Порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що перебувають у комунальній власності, між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається представницьким органом місцевого самоврядування.
Стягнення заборгованості з оплати орендної плати може здійснюватися в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Згідно з ч.1 ст.25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його укладено.
Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Укладаючи договір оренди нерухомого майна №6769-Н від 04.06.2019 відповідач зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату шляхом її перерахування до державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, у співвідношенні:
- безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 50 %;
- на рахунок, визначений балансоутримувачем - у розмірі 50% (п.3.6, п.5.3. Договору).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Разом з цим, згідно з п.10.1. Договору цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 04 червня 2019 року по 04 травня 2022 року.
Відповідно до п.10.10. Договору у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу по Акту приймання-передавання, погодженим з орендодавцем.
Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендодавця (п.10.11.Договору).
Отже, як положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна», так і умовами Договору передбачені правові наслідки припинення договору оренди, зокрема, необхідність повернення орендованого майна протягом трьох робочих днів з дати припинення Договору.
Однак, згідно Акта прийому-передачі орендованого майна від 01.04.2023, ФОП Шеховцова С.В. повернула окреме індивідуально визначене майно, а саме: нежитлові приміщення - кім. N934,35,36,37,38,39,40,43 та частину кімнати N941 (площею 92,70 кв.м.) що розташовані на першому поверсі 6-поверхового навчального корпусу (інв. №70994, літ. «И-6»), загальною площею 200,90 кв.м., за адресою: м. Харків, пр. Науки, 14, до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області - 01.04.2023.
За змістом ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він реалізує на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Положеннями ч. 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Стаття 599 ЦК України та стаття 202 ГК України, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, встановлюють, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов'язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання як закінчення строку дії договору. Тобто, зобов'язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №916/626/18.
Оскільки відповідач після закінчення строку дії Договору продовжував користуватися орендованим майном, то зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення в розумінні умов договору пов'язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом закінченням строку дії договору. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постанові ВГСУ від 12.04.2016 справа №910/20246/15.
Таким чином, навіть після закінчення дії Договору, відповідач був зобов'язаний сплачувати на користь позивача орендну плату до моменту повернення майна за актом приймання-передачі.
Відтак, позивачем правомірно було нараховано до стягнення з відповідача орендну плату за користування відповідачем майном за період березень 2020 року, жовтень 2022 року - березень 2023 року.
З наданих відповідачем квитанцій вбачається, що відповідачем було здійснено оплату орендної плати:
- на суму 4 272, 75 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.4015474765.1 від 19.11.2024 з призначенням платежу: "сплата за оренду Шеховцова Світлана Вікторівна згідно договору №6769-Н від 04.06.2019";
- на суму 4 200, 00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.4097299402.1 від 28.12.2024 з призначенням платежу: "сплата за оренду Шеховцова Світлана Вікторівна згідно договору №6769-Н від 04.06.2019";
- на суму 13 086, 28 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.4475009693.1 від 27.07.2025 з призначенням платежу: "сплата за оренду Шеховцова Світлана Вікторівна згідно договору №6769-Н від 04.06.2019".
Відтак, з вказаних квитанцій не вбачається сплати відповідачем орендної плати саме за період березень 2020 року, жовтень 2022 року - березень 2023 року.
Позивач підтверджує отримання вищевказаних коштів від відповідача, але стверджує, що дані кошти були сплачені ФОП Шеховцовою С.В. у якості погашення боргу за більш ранній період ніж період який заявляється у позові до стягнення.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Водночас, за твердженнями відповідача, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 24 лютого 2022 р. Шеховцова С.В. фактично не здійснювала свою діяльність, не використовувала ані приміщення, ані рухоме майно. Задля збереження свого здоров'я та життя Шеховцова С.В. була вимушена покинути територію міста Харкова та Харківської області, про що свідчить Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.04.2022 №7104-7500756750. До того ж підтвердженням того, що відповідач не здійснював свою діяльність свідчить і податкова декларація платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 2023 рік.
Однак суд погоджується з твердженнями позивача та зазначає, що отримання фізичною особою Шеховцовою С.В., статусу внутрішньо переміщеної особи жодним чином не впливає на можливість фізичної особи-підприємця здійснювати господарську діяльність, оскільки господарська діяльність фізичної особи-підприємця не обмежується місцем проживання або перебування фізичної особи.
Разом з цим, як уже було зазначено судом, відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
В свою чергу матеріали справи не містять сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, який би засвідчував наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на реальну можливість виконання зобов'язань відповідача саме за спірним договором оренди нерухомого майна №6769-Н від 04.06.2019.
Відтак, відповідач не виконував взяті на себе зобов'язання з повернення майна та оплати орендної плати у строки та у розмірі погоджені сторонами в Договорі, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість зі сплати орендної плати за період березень 2020 року, жовтень 2022 року - березень 2023 року у сумі 28 252,99 грн.
Вказана заборгованість підтверджується розрахунком позивача суми заборгованості відповідача по орендній платі за період березень 2020 року, жовтень 2022 року - березень 2023 року.
Доказів сплати відповідачем заборгованості з орендної плати по Договору за відповідний період матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості з орендної плати за період березень 2020 року, жовтень 2022 року - березень 2023 року перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за оренду приміщення за вказаний період у розмірі 28 252,99 грн. є обґрунтованими, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у цій частині.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 7 545,92 грн.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі №3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
В свою чергу відповідач контррозрахунку інфляційних втрат суду не надав.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності вимог чинного законодавства і є арифметично вірними, а відтак підлягають задоволенню у цій частині.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п.63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог статті 4 Закону України "Про судовий збір" та подання позивачем до суду позовної заяви у цій справі в електронній формі, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі (з урахуванням коефіцієнту 0,8).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Харківського національного університету радіоелектроніки до Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківського національного університету радіоелектроніки (61166, м. Харків, просп. Науки, 14; код ЄДРПОУ: 02071197) заборгованість за договором оренди №6769-Н від 04.06.2019 у розмірі 28 252 (двадцять вісім тисяч двісті п'ятдесят дві) грн. 99 коп., інфляційні втрати у розмірі 7 545 (сім тисяч п'ятсот сорок п'ять) грн. 92 коп., а також суму судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "26" вересня 2025 р.
Суддя Т.О. Пономаренко