79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
11.09.2025 Справа № 914/1879/25
Господарський суд Львівської області в складі головуючої судді Бургарт Т.І., при секретарі судового засідання Жовток Х.І., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного провадження справу за позовом
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія-В» (21036, м. Вінниця, вул. Бурбело Олександри, 3, кв. 83; код ЄДРПОУ 41716575);
до відповідача: Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (79007, м.Львів, вул. Клепарівська, 35; код ЄДРПОУ 08571340);
про: стягнення грошових коштів у сумі 136' 583,96 грн, -
з участю:
представника позивача: Путіліна Є.В. (в режимі ВКЗ);
представника відповідача: Неборачок О.І.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Глорія-В» (далі також позивач, ТзОВ «Глорія-В») звернулося до суду із позовною заявою до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (далі також відповідач, ЛДУ БЖД) про стягнення заборгованості в сумі 136' 583,96 грн, з яких 113' 624,94 грн - інфляційні втрати, 22' 959,04 грн 3% річних, що виникла у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань з оплати товару за договором поставки.
Хід розгляду справи викладено в наявних в матеріалах справи ухвалах суду та відображено у протоколах судових засідань.
Аргументи учасників справи
Аргументи позивача
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем допущено порушення умов договору про закупівлю № 238 від 03 квітня 2024 року, відповідно до якого позивач поставив, демонтував та змонтував металопластикові конструкції, а відповідач своєчасно не оплатив поставку товару та роботи щодо їх встановлення.
У зв'язку з простроченням оплати позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 1'013' 900,00 грн основного боргу. 11 грудня 2024 року Господарським судом Львівської області ухвалено рішення у справі № 914/2025/24, позовні вимоги ТзОВ «Глорія-В» задоволено повністю та стягнуто з відповідача заборгованість у розмірі 1'013' 900,00 грн.
На стадії розгляду справи судом апеляційної інстанції сторони уклали мирову угоду. 02 квітня 2025 року ухвалою Західного апеляційного господарського суду затверджено мирову угоду між позивачем та відповідачем, відповідно до умов якої відповідач визнав борг у повному обсязі у сумі 1' 013' 900,00 грн та зобов'язався оплатити його впродовж 3 днів з дня затвердження мирової угоди. 06 квітня 2025 року на розрахунковий рахунок позивача надійшли кошти, сплачені відповідачем відповідно до умов мирової угоди в повному обсязі.
Позивач вважає, що у зв'язку з порушенням відповідачем строків грошового зобов'язання, останній зобов'язаний сплатити також інфляційні втрати та 3% річних. Період прострочення, на думку позивача, обчислюється з 31-го дня після вручення відповідачу останньої видаткової накладної. Зазначені грошові вимоги є предметом розгляду в межах даного позову.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 7 250,00 грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку з наданням адвокатом Путіліним Є.В. правової допомоги на підставі відповідного договору. До позовної заяви додано попередній розрахунок витрат, а 25 серпня 2025 року - подано підтверджуючі документи щодо розміру фактично понесених витрат.
На думку позивача, зазначена сума є обґрунтованою, співмірною зі складністю справи, обсягом наданих юридичних послуг та витраченим часом, а відтак - підлягає компенсації за рахунок відповідача.
Аргументи відповідача
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що аргументи позивача є необґрунтованими, у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що прострочення оплати виникло не з його вини, а внаслідок неналежного виконання самим позивачем своїх договірних обов'язків.
Вказав, що позивач порушив умови договору як щодо дотримання строків поставки товару, так і щодо належного оформлення супровідних документів, що створило перешкоди для своєчасного проведення розрахунків.
Зокрема, внаслідок неякісного проведення монтажних робіт та наступного усунення недоліків поставка фактично відбулася з порушенням визначеного умовами договору строку.
Крім цього, оскільки фактичне приймання виконаних робіт та монтажу відбулося із запізненням, видаткові накладні, відповідно до позиції відповідача, мали бути оформлені із зазначенням дати завершення монтажу. Натомість, надані позивачем видаткові накладні містять дати фактичної доставки товару на об'єкт відповідача, без врахування часу витраченого на їх монтаж. Зазначене унеможливлювало здійснення оплати в установленому порядку з огляду на вимоги бюджетного законодавства та порядок проведення розрахунків через Державну казначейську службу України (ДКСУ).
Зокрема, за твердженням відповідача, ДКСУ не приймає до виконання платіжні доручення у випадку, якщо дата накладної не збігається або суттєво відрізняється від дати фактичного приймання товару чи послуг.
Відтак, саме з вини позивача відповідач не здійснив своєчасний розрахунок за договором і не повинен нести фінансову відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання. А тому вимога позивача про стягнення інфляційного збільшення та 3 % річних є необґрунтованою, у зв'язку з чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Крім того, відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі, заявленому позивачем, вказуючи на невідповідність вартості наданої правничої допомоги критерію розумності розміру витрат. У зв'язку з цим вважає, що витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню.
Обставини, встановлені судом
03 квітня 2024 року Львівським державним університетом безпеки життєдіяльності (замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глорія-В» (постачальник за договором) укладено договір про закупівлю № 238, за яким постачальник зобов'язався поставити замовнику товари зазначені в п.1.2 договору, а замовник прийняти і оплатити такі товари (п. 1.1. договору) (а.с.10-16).
Відповідно до п. 1.2. договору постачальник зобов'язався поставити, демонтувати та змонтувати металопластикові конструкції (вікна, двері, підвіконня), які зазначені у специфікації (додаток № 1, а.с.17) по коду ДК 021:2015: « 44220000-8 Столярні вироби», відповідно до узгодженого між сторонами замовлення.
За умовами договору до обов'язків постачальника входило, зокрема: забезпечити поставку, встановлення та монтаж товару у строки, встановлені цим договором (п. 6.3.1.); забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим цим договором (п. 6.3.2.); забезпечити своєчасну підготовку та підписання зі своєї сторони накладних, а також інших документів, передбачених договором (п. 6.3.6); протягом всього строку дії договору сприяти замовнику у виконанні його зобов'язань за договором (п. 6.3.8.).
Відповідно до п. 6.1. договору замовник, в свою чергу, зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлений товар (п.6.1.1.); прийняти поставлений товар (п. 6.1.2.); протягом усього строку дії договору сприяти постачальнику у виконанні його зобов'язань за договором (п. 6.1.7.).
Позивачем на виконання умов договору, поставлено замовнику товар на загальну суму 1'013' 900,00 грн двома партіями:
- поставка першої партії підтверджується видатковою накладною № ТВ-0000047 від 20 травня 2024 року на суму 652'405,28 грн, рахунком - фактурою №ТВ-0000010 від 20 травня 2024 року, ТТН №ТВ-0000020 від 20 травня 2024 року з доказами направлення зазначених документів відповідачу, за допомогою поштового зв'язку. Документи отримано відповідачем - 24 травня 2024, що підтверджено долученими описом вкладення, поштовою накладною, фіскальним чеком та рекомендованим повідомленням про вручення) (а.с.24, 29,26,31-32) .
- поставка другої партії підтверджується видатковою накладною № ТВ-0000057 від 28 травня 2024 року на суму 361'494,72 грн, рахунком-фактурою №ТВ-0000011 від 28 травня 2024 року, ТТН №ТВ-0000023 від 28 травня 2024 року (а.с.33-36). Документи були направлені відповідачу поштовим зв'язком та отримані ним 03 червня 2024 року, що підтверджується долученими до справи: описом вкладення у лист, поштовою накладною №2102803403427, фіскальним чеком та відстеженням поштового відправлення (а.с.37-38).
Пунктами 2.2.-2.3. договору визначено, що постачальник повинен поставити товар, якість якого повинна відповідати необхідним технічним, якісним та кількісним характеристикам предмета закупівлі. Товар повинен бути новим, невикористаним, не мати дефектів, пов'язаних з розробкою, матеріалами, якістю виготовлення. Заміна дефектного (бракованого) товару здійснюються протягом 7 (семи) робочих днів після отримання від Замовника письмової претензії.
Пунктом 2.6. сторони погодили, що у разі поставки товару неналежної якості, виявлених недоліків поставленого товару або недоліків, що виникли внаслідок допущених постачальником порушень при поставці товару, постачальник зобов'язується за свій рахунок усунути недоліки або повторно надати товар належної якості.
У разі виникнення претензій щодо некомплектності, кількості чи якості поставленого товару, постачальник та отримувач протягом 5 робочих днів зобов'язуються письмово узгодити перелік претензій, виклавши їх у відповідному дефектному акті. Постачальник, згідно з дефектним актом, зобов'язаний здійснити поставку непоставленого товару, замінити товар неналежної якості протягом 7 робочих днів або повернути вартість товару неналежної якості (п. 5.10. договору).
30 травня 2024 року відповідачем проведено огляд поставлених 20 та 28 травня металопластикових конструкцій з монтажем, за результатами чого складено акт огляду товару №1.
Проведеним оглядом виявлено ряд недоліків: пошкодження металопластикових дверей (підфарбовані); невідповідність технічних характеристик товару умовам специфікації (склопакет повинен бути матовий (сатин) у 2-х конструкціях); неякісний монтаж та демонтаж металопластикових конструкцій; пошкодження під час проведення монтажу стін та натяжної стелі у 4-х приміщеннях; неякісний монтаж зовнішніх та внутрішніх підвіконь та дверної фурнітури.
Комісією прийнято рішення не приймати металопластикові конструкції з монтажем до моменту усунення недоліків. (а.с.64)
Позивач вказані обставини в судовому засіданні підтвердив та вказав, що погодився з виявленими відповідачем недоліками та виконав роботи щодо їх усунення за власний рахунок.
25 червня 2024 року комісією повторно проведено огляд та прийнято рішення щодо прийняття металопластикових конструкцій з монтажем, про що складено Акт приймання (огляду/товару) №2. Акт, окрім іншого, містить положення про порушення Постачальником умов договору щодо строку поставки товару (а.с.65).
Суд встановив, що умовами договору сторони змінювали положення щодо строку поставки. Зокрема, визначений попередньо п 5.1. договору термін поставки до 01 березня 2024 надалі був продовжений до 31 травня 2024 року в редакції додаткової угоди №1 від 03 квітня 2024 року (а.с.19).
Окрім того, у договорі сторони погодили, що датою поставки товару вважається дата доставки товару у визначені цим договором місця із наданням замовнику відповідної видаткової накладної на товар та його фактичне встановлення (монтаж) (п. 5.4. договору).
Факт поставки товару підтверджується відповідальною особою замовника (п. 5.6. договору).
Як стверджують сторони, 27 червня 2024 року ТОВ «Глорія-В» звернулося до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності з листом - вимогою надати пояснення з обґрунтуванням причин не підписання відповідачем видаткових накладних № ТВ-0000047 від 20 травня 2024 року та № ТВ-0000057 від 28 травня 2025 року.
Львівський державний університет безпеки життєдіяльності листом від 28 червня 2024 року надав відповідь, у якій запропонував позивачу надати накладні на поставлений товар датовані днем поставки - 25- м червня 2024, покликаючись на те, що дата накладної повинна бути однакова з датою її отримання замовником.
Листом від 02 липня 2024 року відповідач повторно інформував позивача про необхідність надати нові видаткові накладні, датовані саме днем прийому - передачі робіт з монтажу з урахуванням усунених недоліків. Разом з тим, оплати поставленого товару не здійснив.
Згідно умов договору, загальна вартість цього договору становить 1' 013' 900,00 грн. (один мільйон тринадцять тисяч дев'ятсот гривень 00 копійок) з ПДВ. До вартості договору включена вартість тари, упаковки, перевезення, демонтажу та монтажу (п. 3.1. договору).
Сторони у п. 4.1. договору визначили, що розрахунки проводяться шляхом: оплати замовником після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару (далі - рахунок) та накладної, яка виписується на підставі довіреності наданої постачальнику.
Замовник оплачує вартість кожної партії поставленого товару за умови наявності відповідного бюджетного фінансування протягом 30 днів після отримання товару згідно накладних та рахунків (п. 4.2. договору).
З огляду на відсутність сплати за виконані роботи ТОВ «Глорія-В» звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 1'013'900,00 грн.
11 грудня 2024 року Господарським судом Львівської області ухвалено рішення у справі № 914/2025/24 відповідно до якого, позов задоволено повністю, стягнуто з Львівського державного університету безпеки життєдіяльності на користь ТОВ «Глорія-В» заборгованість у розмірі 1' 013' 900,00 грн та 15' 208,50 грн судового збору.
02 квітня 2025 року ухвалою Західного апеляційного господарського суду затверджено мирову угоду між ТОВ «Глорія-В» та Львівським державним університетом безпеки життєдіяльності, за умовами якої Львівським державним університетом безпеки життєдіяльності 06 квітня 2025 року сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія-В» 1'013'900,00 грн заборгованості, 15'208,50 грн судового збору та 6'184 грн витрат на правову допомогу.
16 червня 2025 року позивачем подано позовну заяву до Господарського суду Львівської області про стягнення з Львівського державного університету безпеки життєдіяльності за період з 04 липня 2024 року (наступний день після спливу 30-ти денного строку за днем отримання видаткових накладних) по 05 квітня 2025 року (день, що передує дню погашення заборгованості) 113' 624,92 грн інфляційних втрат та 22' 959,04 3 % річних у зв'язку з простроченням сплати відповідачем основної суми боргу.
Оцінка суду
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог частини 1 статті 173 ГК України (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного сторонами договору, з урахуванням зазначених вище норм законодавства суд дійшов висновку, що даний договір є належною правовою підставою виникнення між сторонами взаємних зобов'язань, зокрема у позивача обов'язку поставити, демонтувати та змонтувати товар (металопластикові конструкції), а у відповідача прийняти та оплатити такий товар.
Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 2 статті 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з'ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з'ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов'язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 907/214/20.
Окрім того, схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 915/1302/19, від 03 листопада 2020 року у справі № 920/611/19, від 29 січня 2025 року у справі №924/1014/23.
Дослідивши умови договору, укладеного між позивачем і відповідачем, суд дійшов висновку, що цей договір є змішаним, оскільки поєднує в собі елементи різних договорів, оскільки сукупність зобов'язань сторін за укладеним між позивачем та відповідачем договором охоплює не лише передачу майна, а й виконання робіт.
Відтак, у частині регулювання відносин щодо передачі товару він має ознаки договору поставки, оскільки постачальник зобов'язався передати замовнику металопластикові конструкції, а замовник - прийняти та оплатити їх (стаття 712 ЦК України).
У частині, що стосується демонтажу та монтажу конструкцій, цей договір має ознаки договору підряду, оскільки підрядник зобов'язується виконати роботи з монтажу/демонтажу, а замовник - прийняти та оплатити виконану роботу (стаття 837 ЦК України).
Отже, укладений сторонами договір підпадає під дію положень Цивільного кодексу України про договори поставки та підряду у відповідних частинах, що, у свою чергу, визначає зміст прав та обов'язків сторін, порядок виконання ними своїх зобов'язань та наслідки їх порушення.
Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Окрім того, відповідно до частини 1 статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку, що позивач, виконуючи взяті на себе зобов'язання за договором, фактично здійснив у визначений договором строк до 31 травня 2024 року лише частину передбачених договором дій, які охоплюються умовами поставки товару, а саме - передав 20 та 28 травня 2024 року металопластикові конструкції відповідачу на загальну суму 1'013'900,00 грн.
Разом з тим, обов'язки, передбачені умовами підряду, а саме - монтаж конструкцій, виконані позивачем з порушенням визначеного договором строку - лише 25 червня 2024 року.
Суд наголошує, що окрім визначення моменту поставки товару, сторони в договорі чітко погодили процедуру дій у разі виявлення недоліків: протягом 5 робочих днів сторони повинні узгодити претензії у дефектному акті, а постачальник зобов'язаний упродовж 7 робочих днів замінити товар неналежної якості, доукомплектувати його або повернути вартість. Також сторони передбачили обов'язок постачальника за власний рахунок усувати недоліки або повторно надавати товар належної якості у випадку виявлення дефектів чи порушень при поставці.
З огляду на це, обов'язки позивача не обмежуються лише передачею металопластикових конструкцій, а включають гарантію їхньої якості та належного монтажу. Дії відповідача, який відмовився прийняти конструкції до моменту усунення позивачем недоліків, є такими, що відповідають узгодженим сторонами умовам та не свідчать про порушення договору з його боку.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідно до умов пунктів 1.2. та 5.4. договору, сам факт доставки металопластикових конструкцій без належного монтажу та усунення недоліків не може розцінюватися як завершена поставка у розумінні умов договору, якими сторони чітко визначили, що датою поставки товару вважається не просто доставка товару на об'єкт, але і його фактичне встановлення (монтаж).
Отже, лише після усунення позивачем 25 червня 2024 року недоліків та проведення повторного огляду товару відповідачем було прийнято поставлені металопластикові конструкції разом із монтажем.
Таким чином, фактичне виконання позивачем всіх зобов'язань за договором у належний спосіб відбулося саме після усунення недоліків, а момент поставки товару у розумінні умов договору настав лише з дати його прийняття відповідачем - 25 червня 2025 року.
Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів відповідача про порушення позивачем строку поставки, в той же час, твердження позивача про завершення поставки 28 травня 2024 року за умовами договору про закупівлю спростовуються наведеним вище.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з частини 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами договору сторони погодили, що замовник оплачує вартість кожної партії поставленого товару за умови наявності відповідного бюджетного фінансування протягом 30 днів після отримання товару згідно накладних та рахунків.
Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Оскільки Акт приймання (огляду) товару № 2 підписано та товар прийнято відповідачем 25 червня 2024 року, перебіг строку для здійснення оплати почався з наступного дня - 26 червня 2024 року. У зв'язку з цим за умовами договору, якими передбачено тридцятиденний строк для проведення оплати, відповідач повинен був здійснити її до 25 липня 2024 року включно.
Як встановлено судом, відповідач не здійснив оплату за належним чином поставлений товар до вказаної дати, чим порушив взяті на себе зобов'язання за договором. Фактична оплата була здійснена ним лише 06 квітня 2025 року після звернення позивача до суду на виконання умов мирової угоди.
Відтак, суд дійшов висновку, що прострочення відповідача щодо оплати наступило 26 липня 2024 року та тривало до 05 квітня 2025 року включно.
Зважаючи на викладене, суд вважає необґрунтованим нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат з 04 липня 2024 року, оскільки першим днем прострочення відповідача за умовами договору є 26 липня 2024 року.
Водночас суд відхиляє доводи відповідача про неможливість здійснення оплати через нібито відмову органу Казначейства у виконанні платіжної інструкції у зв'язку з розбіжністю між датами накладних (20 та 28 червня 2024 року) та фактичною датою поставки (25 червня 2024 року) оскільки такі є непідтвердженими належними доказами, юридично необґрунтованими та суперечать положенням чинного бюджетного законодавства.
Зокрема, відповідно до п. 11.3 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Мінфіну № 1407 від 24.12.2012 року, підставою для здійснення органами Казначейства платежів за дорученнями розпорядників бюджетних коштів є платіжні інструкції.
Одночасно, пунктом 11.8 вказаного порядку передбачені підстави для відмови органу Казначейства у прийнятті такої платіжної інструкції, серед яких відсутня неузгодженість дат видаткових накладних з датою фактичного прийняття товарів (робіт).
Таким чином, самі по собі дати, зазначені у накладних, не є підставою для відмови у проведенні платежу - визначальне значення має подання комплекту первинних документів, що підтверджують факт отримання товару згідно з умовами договору.
Крім того, застосування пункту 11.8 Порядку є можливим лише за наявності факту подання платіжної інструкції та офіційного підтвердження з боку Казначейства про її неприйняття із зазначенням причин. Відповідач таких доказів не надав, а отже, не довів факту звернення до Казначейства чи наявності об'єктивних перешкод до проведення оплати. Це свідчить про те, що обставини, на які посилається відповідач, є лише припущенням і не можуть бути підставою для звільнення його від зобов'язання щодо оплати поставленого товару.
Відтак, доводи відповідача про відсутність фактичної можливості здійснити оплату спростовуються вищенаведеними обставинами.
Предметом стягнення у вказаній справі є нараховані позивачем інфляційні втрати та 3 % річних, за порушення відповідачем грошового зобов'язання, які не були заявлені до стягнення у справі № 914/2025/24.
Щодо заявлених інфляційних витрат та 3 % річних суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3?% річних суд встановив невідповідність розрахунків позивача обставинам справи та умовам договору.
Позивач заявляє інфляційні втрати та 3?% річних за період з 4 липня 2024 року по 5 квітня 2025 року.
Однак суд не погоджується з запропонованим позивачем періодом нарахування інфляційних втрат та 3?% річних, оскільки відповідач прострочив виконання свого грошового зобов'язання починаючи з 26 липня 2024 року.
Позиція суду ґрунтується на фактичному виконанні позивачем зобов'язань та встановлених умовах договору, згідно з якими момент поставки та належного виконання обов'язків настав саме після усунення недоліків і підписання Акту приймання товару.
Оскільки відповідач виконав своє зобов'язання перед позивачем 6 квітня 2025 року відповідно до умов мирової угоди, період нарахування інфляційних втрат та 3?% річних становить з 26 липня 2024 року і до 5 квітня 2025 року включно.
Отже, розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою:
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ),
де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення......ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Для визначення розміру інфляційних втрат застосовано індекси інфляції за відповідні місяці: серпень 2024 - 100,60; вересень 2024 - 101,50; жовтень 2024 - 101,80; листопад 2024 - 101,90; грудень 2024 - 101,40; січень 2025 - 101,20; лютий 2025 - 100,80; березень 2025 - 101,50.
Період прострочення: з 26 липня 2024 року до 05 квітня 2025 року
Основна сума боргу: 1 013 900,00 грн.
ІІС = (100,60 : 100) (101,50 : 100) (101,80 : 100) (101,90 : 100) (101,40 : 100) (101,20 : 100) (100,80 : 100) (101,50 : 100) = 1.11206719
Отже, інфляційне збільшення становить:
1' 013' 900,00 грн x 1.11206719 - 1' 013' 900,00 грн = 113' 624,92 грн.
Суд зазначає, що індекс інфляції за липень 2024 року становив 100,00, і, як наслідок, його виключення з періоду нарахування інфляційних втрат не вплинуло на загальну суму інфляційного збільшення. При розрахунку враховані індекси інфляції за відповідні місяці з серпня 2024 року по березень 2025 року, що відображає фактичне знецінення коштів протягом періоду прострочення. Такий підхід відповідає умовам договору та положенням ЦК України, забезпечуючи правильне і обґрунтоване визначення розміру компенсації за прострочення.
Що стосується 3 % річних:
Розрахунок здійснюється за формулою:
Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де
С - сума заборгованості,
Д - кількість днів прострочення.
Нарахування 3?% річних здійснено за двома періодами:
з 26 липня 2024 року по 31 грудня 2024 року (159 днів):
3 % річних = 1' 013' 900,00 x 3 % x 159 : 366 : 100 = 13' 213,94 грн
з 1 січня 2025 року по 5 квітня 2025 року (95 днів):
3 % річних = 1' 013' 900,00 x 3 % x 95 : 365 : 100 = 7' 916,75 грн.
Отже, загальна сума 3?% річних за весь період прострочення становить 21' 130,70 грн.
Розрахунки здійснені судом за допомогою Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційно-пошукової програми «Ліга: Закон».
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, які підтверджені належними, допустимими і достовірними доказами, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково у розмірі 134' 755,62 грн, зокрема: 113' 624,92 грн інфляційних втрат та 21' 130,70 грн 3% річних.
При цьому, позивач здійснив розрахунок 3% річних в тому числі за період з 04 липня до 25 липня 2024 року включно. Суд вважає включення цього періоду в розрахунок безпідтавним, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині в сумі 1' 828,34 грн відмовляє.
Судові витрати
Позивачем подано заяву про стягнення судових витрат (вх. № 22193/25 від 25 серпня 2025 року), в якій позивач просить стягнути з відповідача 7' 250, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, надав докази на підтвердження таких витрат.
Згідно з приписами статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, позивач надав суду:
- договір про надання правничої допомоги № 88 від 08 травня 2020 року.
- опис обсягу наданих послуг від 25 серпня 2025 року;
- квитанція до прибуткового касового ордера № 250818 на суму 7'250,00 грн.
Пунктом 3 договору про надання правничої допомоги встановлено, що розмір гонорару визначається за угодою сторін у розмірі співмірному складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченого адвокатом на виконання робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи шляхом підписання акту виконаних робіт з урахуванням 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб за 1 годину роботи адвоката на час складання акту.
Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у поданому клопотанні (вх. № 23107/25 від 04 вересня 2025 року) заперечив такі витрати, звернувши увагу на їх неспівмірність зі складністю справи.
Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували фактичну неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката зі складністю та обсягом виконаної роботи. У поданому клопотанні відсутнє обґрунтування того, яким чином заявлені витрати перевищують розумні межі або не відповідають фактичному характеру та обсягу наданих послуг.
Зважаючи на відсутність обгрунтування будь-яких конкретних обставин чи доказів, що підтверджують неспівмірність витрат на правову допомогу позивача, клопотання про їх зменшення є необґрунтованим, і суд не вбачає підстав для втручання у договірні відносини сторін у частині оплати правничої допомоги.
Беручи до уваги вищенаведені правові норми, дослідивши подані заявником (відповідачем) докази на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу у даній справі, з урахуванням критеріїв, визначених частиною 5 статті 129 ГПК України та у співвідношенні із заактованими клієнтом і адвокатом видами правової допомоги, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у справі № 914/1879/25 в розмірі 7' 152,95 грн з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог.
Щодо судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду із позовом, позивач сплатив судовий збір у розмірі 3' 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 6275 від 30 квітня 2025 року року (а.с.45).
Таким чином, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2' 987,47 грн (3' 028,00 х 134' 755,62 / 136' 583,96).
Керуючись ст. ст. 2, 42, 46, 74, 73, 76-78, 80, 86, 129, 236-241, 252 ГПК України, суд,-
1.Позовні Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія-В» до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності задоволити частково.
2.Стягнути з Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (79007, м.Львів, вул. Клепарівська, 35; код ЄДРПОУ 08571340) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія-В» (21036, м. Вінниця, вул. Бурбело Олександри, 3, кв. 83; код ЄДРПОУ 41716575) 113' 624,92 грн інфляційного збільшення та 21' 130,70 грн 3% річних.
4. В задоволенні решти вимог позовної заяви відмовити.
5.Стягнути з Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (79007, м.Львів, вул. Клепарівська, 35; код ЄДРПОУ 08571340) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія-В» (21036, м. Вінниця, вул. Бурбело Олександри, 3, кв. 83; код ЄДРПОУ 41716575) 2' 987,47 грн судового збору та 7' 152,95 грн витрат на правничу допомогу.
6.Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 ГПК України.
7.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано згідно статті 241 ГПК України.
8.Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти дів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 253-259 ГПК України.
9.Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне судове рішення складено 29 вересня 2025 року.
Суддя Бургарт Т.І.