вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
29 вересня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/754/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
Розглянувши матеріали справи
за позовом Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, м. Луцьк
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 30 612,28 грн
секретар судового засідання - Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Департамент житлово-комунального господарства Луцької міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» 27 034,80 грн збитків за невиконання договірних умов (попередню оплату за неотриманий товар) та 3577,48 грн пені нарахованої за період 01.02.2025 - 08.07.2025 у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №691/786 від 06 вересня 2024 року (з урахуванням заяви про усунення недоліків).
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/754/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 липня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 14 липня 2025 року суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.
Враховуючи усунення позивачем виявлених судом недоліків позовної заяви, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 28 липня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, а також встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, його представник в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 28.07.2025 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 29.07.2025 року.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги з урахуванням долученої до заяви про усунення недоліків від 24.07.2025 уточненої редакції позовної заяви обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з передачі товару (бензину А-95) за Договором поставки №691/786 від 06.09.2024 та на підставі отриманих скретч-карток на відпуск товару на АЗС, вартість якого була сплачена позивачем, у зв'язку з чим в останнього виникло право вимагати повернення суми попередньої оплати в розмірі 27 034,80 грн, з вимогами про стягнення якої разом з нарахованої за період з 01.02.2025 по 08.07.2025 пені в розмірі 35577,48 грн подано цей позов до Господарського суду.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відзив на позов відповідачем не подано.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
06 вересня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», як Постачальником та Департаментом житлово-комунального господарства Луцької міської ради, як Покупцем, укладено Договір поставки № 691/786 (надалі - Договір), за умовами п.п. 1.1., 1.2. якого Постачальник прийняв на себе зобов'язання передати Покупцю у власність Товар (ДК 021:2015:09130000-9 - Нафта і дистиляти (Бензин А-95), а Покупець, в свою чергу, зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.
За умовами п. 1.3. Договору кількість Товару, які підлягають поставці згідно накладних на товар.
За змістом п. 1.4. Договору відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (талонів/скретч-карток) на отримання товару відповідно «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 року.
Товар вважається переданим Постачальником і прийняти Покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання Товару згідно умов Договору (п. 2.1. Договору).
За змістом п. 5.1. Договору строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документа (талонів/скретч-карток).
Передача Покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобільних засобів Покупця при пред'явленні довіреними особами Покупця скретч-картки (п. 5.2.1. Договору).
Ціна Договору та порядок розрахунків визначено сторонами у розділах 3 та 4 Договору за умовами п.п. 3.1., 3.2., 4.1. якого сума Договору становить 99 820,80 грн. Ціна 1 літра Товару: згідно накладних на товару. Оплата проводиться Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки накладної на Товар.
Відповідно до п.п. 10.1., 10.2. Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками Сторін (за умови наявності печатки у сторони) і діє до 31.12.2024 року.
Судом встановлено, що на виконання умов укладеного Договору Постачальником згідно з видатковою накладною №0004/0001855 від 06.09.2024 передано, а Покупцем прийнято зазначений в накладній товар (Бензин А-95 у формі скретч-карток на його відпуск, загальним обсягом 1920 літрів) на загальну суму 99 820,80 грн (ціна за 1 літр - 51,99 грн з ПДВ), що підтверджується долученою до позовної заяви копією зазначеної видаткової накладної та не заперечено відповідачем у справі.
Наданою суду платіжною інструкцією №1331 від 09.09.2024 підтверджується оплата Покупцем отриманого від Постачальника за Договором товару в сумі 99 820,80 грн на підставі рахунку-фактури №0004/0001657 від 06.09.2024.
За твердженням позивача, відповідачем не в повній мірі виконано зобов'язання з передачі отриманого за Договором поставки № 691/786 від 06.09.2024 товару (бензину А-95 (Євро 5) за отриманими скретч-картками на відпуск товару на АЗС в межах строку дії скретч-карток, у зв'язку з чим, з урахуванням часткового отримання Департаментом житлово-комунального господарства Луцької міської ради товару відповідно до отриманих від ТОВ «Волинь НП» скретч-карток, станом на 24.07.2025 (дата оформлення уточненої позовної заяви) у Постачальника виникла заборгованість в розмірі вартості оплаченого та непереданого товару (520 літрів бензину А-95) відповідно до долученого до позову переліку невикористаних скретч-карток) на суму 27 034,80 грн, стягнення якої разом з нарахованою позивачем пенею є предметом судового розгляду у цій справі.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (тут і надалі - ГК України в редакції на час існування спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Так, між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 691, ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).
Відповідно до приписів статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, статтею 693 ЦК України передбачено право покупця вимагати повернення передоплати від продавця за умови прострочення виконання зобов'язання з постачання Товару.
Відповідачем у справі не надано суду жодного доказу фактичної поставки оплаченого позивачем відповідно до платіжної інструкції №1331 від 09.09.2024 товару за (520 літрів бензину А-95), у зв'язку з чим правомірними та такими, що базуються на приписах ст. 693 ЦК України є вимоги Покупця про повернення суми попередньої оплати за Договором.
За таких обставин, вказана сума неповернутої відповідачем попередньої оплати за непоставлені за укладеним між сторонами Договором 52 літрів бензину А-95, виходячи із зазначеної у видатковій накладній №0004/0001855 від 06.09.2024 вартості 1 літра бензину (51,99 грн з ПДВ) становить 27 034,80 грн, яка відповідачем не спростована, як і не подано ТОВ «Волинь НП» суду доказів поставки бензину А-95 за Договором в повному обсязі, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
При цьому, помилкова кваліфікація позивачем заявленої до стягнення суми як збитків не впливає на правомірність заявлених вимог, які самим же Департаментом житлово-комунального господарства Луцької міської ради обґрунтовуються посиланням на приписи ст. 693 ЦК України щодо права покупця вимагати повернення попередньої оплати.
Щодо вимог про стягнення пені.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 7.2. Договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Згідно з поданим суду розрахунком, за неналежне виконання договірних умов позивачем за період з 01.02.2025 по 08.07.2025 нараховано відповідачу 3577,48 грн пені, виходячи з розміру невиконаного Постачальником зобов'язання з передачі товару на суму 27 034,80 грн.
Оцінюючи наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає невідповідним нарахування пені, за визначений позивачем період, позаяк матеріали справи не містять доказів на підтвердження тієї обставини, що саме дата 01.02.2025 є датою порушення відповідачем зобов'язання, а до матеріалів позовної заяви позивачем не долучено жодного доказ, який об'єктивно міг би підтвердити чи спростувати дату порушення відповідачем зобов'язань за Договором на визначених самим же Договором умовах поставки - шляхом заправки автомобільних засобів Покупця при пред'явленні довіреними особами Покупця скретч-картки.
Положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, як уже зазначалося вище, частиною 2 ст. 693 ЦК України визначено право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати в разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За встановленими у справі обставинами позивач скористався правом вимагати у відповідача повернення суми попередньої оплати, подавши 08.07.2025 позовну заяву у цій справі, у зв'язку з чим з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, які регулюють строк виконання зобов'язання, за позицією суду неправомірним є період нарахування позивачем пені за Договором (з 01.02.2025 по 08.07.2025), що без доведення позивачем факту прострочення виконання зобов'язань у ньому є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради (43000, м. Луцьк, вул. Б. Хмельницького, буд. 40А, код ЄДРПОУ 34572192) 27 034,80 грн (двадцять сім тисяч тридцять чотири гривні 80 копійок) попередньої оплати та 2139,31 грн (дві тисячі сто тридцять дев'ять гривень 31 копійку) в повернення сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 29 вересня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.