вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"18" вересня 2025 р. Cправа № 902/439/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю секретаря судового засідання Литвиненко О.Р.,
прокурора - Іжаківської В.О.,
представника відповідача 1 - Олексюк Т.С.,
представника відповідача 2 - Сопруна В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури (пров. Цегельний, 8, м. Вінниця, 21020) в інтересах держави
до: Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)
до: Фізичної особи-підприємця Абушової Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_1 )
про зобов'язання повернути нежитлові будівлі та земельну ділянку,
Заступником керівника Вінницької окружної прокуратури подано позов в інтересах держави до Вінницької міської ради та Фізичної особи-підприємця Абушової Ольги Володимирівни про зобов'язання повернути нежитлові будівлі та земельну ділянку.
Ухвалою суду від 14.04.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/439/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08.05.2025 о 10:30 год.
Під час підготовчого провадження, строк якого протокольною ухвалою від 05.06.2025 продовжено на 30 днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України, учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачами подано відзиви на позовну заяву (а.с. 141-157, а.с. 163-196, т.1), прокурором - відповіді на відзиви (а.с. 197-200, 221-225, т.1), відповідачем 2 - заперечення на відповідь на відзив (228-238, т. 1). Крім того, протокольною ухвалою від 05.06.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача 2 про залишення позовної заяви без руху (вх. №01-34/5392/25 від 20.05.2025).
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 07.08.2025 об 11:00 год. Поряд з цим у судовому засіданні в межах розгляду справи по суті двічі оголошувалася перерва - до 04.09.2025, а згодом до 18.09.2025, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.
На визначений час у судове засідання 18.09.2025 з'явилися усі учасники справи, які підтримали викладені письмово позиції по суті спору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що укладені між Вінницькою міською радою та Фізичною особою-підприємцем Абушовою Ольгою Володимирівною договори купівлі-продажу будівлі поліклініки по вул. Короленка, 3 у м. Вінниця від 15.06.2017 та земельної ділянки з кадастровим номером 0510137000:03:003:0077, площею 0,0392 га, від 12.06.2019, є нікчемними правочинами в силу прямої вказівки в законі.
За таких обставин, прокурор звернувся із відповідним позовом до суду про застосування наслідків нікчемності правочинів шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємця Абушової Ольги Володимирівни повернути нежитлові будівлі та земельну ділянку.
Суть заперечень відповідача 1, викладених у відзиві на позовну заяву зводиться до того, що нежитлове приміщення під номером 3 по вул.Короленка в місті Вінниця не використовувалось за цільовим призначенням тривалий час. За таких обставин, Вінницька міська рада в межах повноважень, у спосіб та в порядку, передбачені Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", відчужила у процесі приватизації об'єкт нерухомого майна шляхом викупу орендарем, який здійснив невід'ємні поліпшення об'єкта оренди.
Оскільки ФОП Абушова О.В. набула право власності на об'єкт нерухомості, а саме на будівлю під номером 3, яка розташована у м. Вінниці по вул. Короленка, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки (закріпленому у цивільному та земельному законодавстві) та розташованих на ній будинку, споруди, Вінницькою міською радою земельну ділянку з кадастровим номером 0510137000:03:003:0077 передано у власність ФОП Абушовій О.В. у встановленому законом порядку із дотриманням вимог чинного законодавства.
У відзиві на позовну заяву ФОП Абушова О.В., зокрема, зазначає, що не вчиняла винної, протиправної поведінки при укладенні правочину щодо приватизації приміщення, а можливі допущені порушення органу місцевого самоврядування не можуть бути підставою для повернення приватизованого майна в порушення права власності покупця.
Відповідачка 2 наголошує, що не приватизовувала заклад охорони здоров'я, як зазначає прокурор. Відбулася приватизація нежитлової будівлі, яка перебувала на балансі закладу охорони здоров'я у задовільному стані, не використовувалось у сфері охорони здоров'я понад 10 років, та технічний стан якої було поліпшено ФОП Абушовою О.В. на суму понад 25 % від оціночної вартості будівлі. У даній справі відсутні підстави вважати, що вчинений правочин з приватизації спірного майна є нікчемний за законом та не породжує будь-яких правових наслідків.
Також ФОП Абушова О.В. вказує, що виконання укладеного договору купівлі-продажу спірного майна розпочалося з фактичної передачі майна покупцю, що підтверджується актом передачі нежитлової будівлі від 29.06.2017. Саме із зазначеної дати і має обраховуватись початок перебігу строку позовної давності (3 роки).
За таких обставин, наявні підстави для висновку про порушення позивачем строку позовної давності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім того, відповідачка 2 зазначає, що навіть у разі повернення органу місцевого самоврядування спірних об'єктів нерухомості, буде відсутня можливість забезпечити їх використання у сфері охорони здоров'я в межах закладу охорони здоров'я, на балансі якого вони перебували до приватизації.
Задоволення позовних вимог не лише не призведе до використання спірного нерухомого майна за цільовим призначенням у сфері охорони здоров'я у складі закладу охорони здоров'я, на балансі якого вони перебували до приватизації, а й завдасть негативні наслідки Вінницькій міській раді, пов'язані з компенсацією (поверненням) Абушовій О.В. оплачених коштів за придбання об'єктів нерухомості.
З огляду на викладене, обраний прокурором спосіб захисту порушених права є неефективним, оскільки не забезпечує відновлення використання спірних об'єктів нерухомості у сфері охорони здоров'я. Водночас неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
У відповіді на відзив на позовну заяву Вінницької міської ради прокурор зазначає, що перехід права власності на спірний об'єкт нерухомості з комунальної у приватну власність відбувся 15.06.2017, тобто за 5 місяців до наказу Міністерства охорони здоров'я від 21.11.2017 № 1454, на який посилається відповідач та не спростовує факт порушення відповідачами вимог законодавства.
Відповідно до ст. 7 Закону "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" у редакції від 13.08.2014 року, яка була чинною на момент прийняття спірного нерухомого майна у комунальну власність передаються безоплатно за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов'язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність такі об'єкти: навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, у тому числі ті, будівництво яких не завершено.
У відповіді на відзив на позовну заяву ФОП Абушової О.В. прокурор вказує, що в силу припису ст. 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", правочин, наслідком якого стало відчуження у приватну власність або нецільове використання об'єктів, зазначених в абзацах п'ятому - дванадцятому частини першої статті 7 цього Закону, є нікчемним.
Наведені норми були незмінними станом на момент переходу нерухомого майна у власність ФОП Абушової О.В., в редакції Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 04.06.2017 року.
У рішенні Вінницької міської ради № 2170 від 29.05.2015 року передбачено обмеження на передачу у приватну власність майна цілісного майнового комплексу Державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці".
Таке обмеження не містить виключень стосовно частини майна або інших умов щодо використання отриманого у комунальну власність майна, які могли передбачатися у рішенні місцевої ради згідно вимог ст. 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
Отже, очевидним є висновок, що укладені між Вінницькою міською радою та ФОП Абушовою О.В. договори купівлі-продажу будівлі поліклініки від 15.06.2017 та земельної ділянки з кадастровим номером 0510137000:03:003:0077, площею 0,0392 га від 12.06.2019, є нікчемними правочинами в силу прямої вказівки в законі.
Крім того, прокурор акцентує увагу, що належному способу захисту відповідають вимоги про застосування наслідків нікчемності договорів, зокрема шляхом зобов'язання ФОП Абушової О.В. повернути територіальній громаді міста Вінниці в особі Вінницької міської ради нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Короленка, 3, а також земельну ділянку з кадастровим номером 0510137000:03:003:0077, площею 0,0392 га, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Короленка, 3.
Також прокурор зазначає, що до спірних правовідносин не застосовується строк позовної давності.
Так, поза договірними зобов'язаннями територіальна громада не втратила титулу дійсного власника майна, оскільки воно не вибувало з комунальної власності по встановленій законодавством процедурі, відбулось всупереч встановленої Законом забороні та не породжує правових наслідків за своє правовою природою.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.
Окрім того, суд зазначив, що у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
Отже, за чинного на час укладення нікчемних договорів правового регулювання, право приватної власності на заклад охорони здоров'я за жодних умов не могло виникнути у відповідача 2. Як наслідок, заволодіння суб'єктом господарювання цим об'єктом було неможливим. У такому разі державна реєстрація права приватної власності на спірне нерухоме майно за відповідачем 2 не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об'єкт, володіння останнім власник не втратив.
За таких обставин, прокурор вважає, що справа підлягає розгляду за правилами негаторного позову. Водночас негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.
У запереченні на відповідь на відзив ФОП Абушова О.В. вказує, що в позовній заяві та відповіді на відзив прокурор посилається на практику Верховного Суду щодо ефективності обраного способу захисту шляхом усунення перешкод у користуванні майном та зазначає, що дана справа підлягає розгляду за правилами негаторного позову.
Однак, у всіх справах, які перебували на розгляді Верховного Суду та на які посилається прокурор, предметом спору були інші об'єкти нерухомості, зокрема земельні ділянки водного фонду або об'єкти культурної спадщини.
Таким чином, на думку відповідачки 2, застосування практики Верховного Суду щодо відмінного предмету спору, є нерелевантним у даній справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
24.04.2015 рішенням Вінницької міської ради № 2145 надано згоду на безоплатне прийняття з державної у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці цілісного майнового комплексу Державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці" (ДЗ "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці") з умовою, що зазначене майно використовуватиметься за цільовим призначенням і не відчужуватиметься в приватну власність.
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1985 від 10.09.2015 затверджено акт приймання-передачі з державної у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці цілісного майнового комплексу державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці", відповідно до якого до складу об'єкта передачі ввійшла будівля поліклініки за адресою: м. Вінниця, вул. Короленка, 3 разом із земельною ділянкою площею 0, 0392 га з кадастровим номером 0510137000:03:003:0077 (цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я).
Згідно із п. 1.2 вищезазначеного Акту приймання-передачі будівля поліклініки на момент передачі з державної у комунальну власність перебувала в оренді ФОП Абушової О.В. згідно договору № 889-НМ від 26.02.2010, укладеного між РВ ФДМ України по Вінницькій області та ФОП Абушовою О.В.
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2391 від 22.10.2015 департаменту комунальних ресурсів міської ради доручено провести роботу по внесенню змін до договору оренди нерухомого майна № 889-НМ від 26.02.2010, виклавши його в новій редакції з 10.09.2015 та зазначивши об'єкт оренди: нежитлова окремо розташована одноповерхова будівля поліклініки (літ. А) з прибудовами загальною площею 202, 5 кв.м. (№ 1- № 21); характер використання об'єкта оренди: здійснення торгівлі промисловими товарами 30,3 кв.м. (№№ 20-21 за даними БТІ); розміщення складських приміщень - 172,2 кв.м. (№№1-19 за даними БТІ); термін оренди: до 31.12.2015.
На підставі заяви Абушової О.В. від 15.02.2017 щодо врахування невід'ємних поліпшень орендованого приміщення по вул. Короленка, 3 та наданих документів з приводу здійснення капітального ремонту, рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 579 від 09.03.2017 затверджено угоду № 1/17 щодо врахування здійснених невід'ємних поліпшень в рахунок подальшої приватизації.
24.03.2017 рішенням Вінницької міської ради № 687 вищевказаний об'єкт комунальної власності площею 202,5 кв.м. включений до переліку об'єктів комунальної власності що підлягають приватизації в 2017 році способом викупу (група А).
15.06.2017 між Вінницькою міською радою в особі Департаменту комунального майна Вінницької міської ради та ФОП Абушовою Ольгою Володимирівною укладений Договір купівлі-продажу з відстрочкою платежу шляхом викупу будівлі під номером 3 по вул. Короленка в місті Вінниця, Вінницького р-н, Вінницької обл., посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Процепко А.О. за №759. Ціна договору становить 1 436 691,6 грн.
25.05.2018 Вінницькою міською радою прийнято рішення № 1210, яким передано ФОП Абушовій О.В. в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 0510137000:03:003:0077 площею 0,0392 га та надано дозвіл па розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення з "для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги" на "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі" за адресою: м. Вінниця, вул. Короленка, 3.
Рішенням 40 сесії Вінницької міської ради 7 скликання № 1745 від 26.04.2019 на підставі звіту про експертну грошову оцінку затверджено вартість земельної ділянки площею 0,0392 га, розташованої за адресою: м. Вінниці, вул. Короленка, 3, та затверджено спосіб продажу Абушовій О.В. зазначеної земельної ділянки, а саме на неконкурентних засадах відповідно до договору купівлі-продажу.
На виконання зазначеного рішення Вінницькою міською радою 12.06.2019 з ФОП Абушовою О.В. укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0510137000:03:003:0077 площею 0,0392 га, розташованої за адресою: м. Вінниці, вул. Короленка, 3. Вартість продажу земельної ділянки становить 294 004 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дунаєвською С.М. за № 583.
Вважаючи, відчуження об'єктів комунальної власності у приватну власність Абушової О.В. незаконним та таким, що грубо порушує інтереси держави та територіальної громади, прокурор звернувся із відповідним позовом до суду.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Зміст договору купівлі-продажу розкриває ст. 655 ЦК України. Так, за цією статтею за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність.
Передача у державну або комунальну власність об'єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад (ст. 1 цього Закону).
Умови передачі об'єктів визначає ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності". Відповідно до цієї статті Закону у комунальну власність передаються безоплатно за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов'язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність такі об'єкти: навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, у тому числі ті, будівництво яких не завершено.
Передача цілісних майнових комплексів підприємств провадиться разом з усіма їх активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавершеного будівництва - також з проектно-кошторисною документацією (ч. 3 ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності").
За приписами ст. 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" правочин, наслідком якого стало відчуження у приватну власність або нецільове використання об'єктів, зазначених в абз. 5-12 ч. 1 ст. 7 цього Закону, є нікчемним.
Судом встановлено, що рішення Вінницької міської ради № 2145 від 24.04.2015, яким надано згоду на безоплатне прийняття з державної у комунальну власність територіальної громади м. Вінниці цілісного майнового комплексу Державного закладу "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці" (ДЗ "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці"), містить пряму умову щодо використання відповідного майна за цільовим призначенням із забороною відчужувати таке майно в приватну власність.
Така заборона відповідає приписам ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", відповідно до якої у комунальну власність передаються безоплатно за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов'язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність, зокрема, об'єкти охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек).
Не можуть братися до уваги посилання відповідачки 2, що ані Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", ані Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" не містять заборон щодо приватизації окремих будівель, які перебувають на балансі закладів охорони здоров'я, а також те, що Закони України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" в редакції, чинній на дату правочину, дозволяли приватизацію об'єктів охорони здоров'я.
Так, Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" визначає основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну.
Дія інших законів, зокрема, у сфері приватизації не змінює сфери дії Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" як основоположного при передачі об'єктів з державної власності у комунальну.
Верховний Суд зазначає, що положення ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" є однозначними і зрозумілими, не мають дискреційного підходу до визначення варіантів поведінки, а її недотримання є самостійною і достатньою підставою для визнання договору, наслідком якого стало відчуження у приватну власність або нецільове використання майна, нікчемним (така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.04.2025 у справі № 918/539/24 та підтримана у постанові від 09.09.2025 у справі № 902/669/24).
Поряд з цим чи відбулася передача у приватну власність усього майна чи частини у складі цілісного майнового комплексу значення не має.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово акцентувала увагу на тому, що:
- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17). Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про нікчемність укладених з Абушовою О.В. договорів купівлі-продажу будівлі з відстрочкою платежу від 15.06.2017 та купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 12.06.2019 в силу положень ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
Наведене також спростовує заперечення відповідачки 2, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту.
Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Так, прокурором заявлено позовні вимоги у вигляді застосування наслідків нікчемних правочинів шляхом зобов'язання Абушової О.В. повернути територіальній громаді міста Вінниці в особі Вінницької міської ради відповідні нежитлові будівлі та земельну ділянку, які незаконно були передані у приватну власність.
Реституція - це повернення сторін договору в попередній стан "status quo ante".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 виснувала, що за змістом ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувач у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
У постанові від 19.04.2023 у справі № 910/15551/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом "суд знає закони", при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.
Оскільки прокурором заявлено позовні вимоги у вигляді односторонньої реституції, суд приходить до висновку про обґрунтованість таких вимог шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємця Абушової Ольги Володимирівни повернути територіальній громаді міста Вінниці в особі Вінницької міської ради нежитлові будівлі загальною площею 202,5 кв.м. та земельну ділянку з кадастровим номером 0510137000:03:003:0077 загальною площею 0,0392 га, які розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Короленка, 3.
Водночас суд в силу приписів ч. 5 ст. 216 ЦК України та практики Верховного Суду повинен застосувати двосторонню реституцію з метою повернення сторін у спірних правовідносинах в попередній стан (який існував до укладення нікчемних правочинів).
З цією метою Абушовій Ользі Володимирівні підлягають поверненню сплачені кошти за договорами, на підставі яких набуто нежитлові будівлі та земельну ділянку. Тобто 1 436 691,6 грн, сплачених за Договором купівлі-продажу будівлі з відстрочкою платежу від 15.06.2017 (реєстраційний номер 759) та 294 004 грн, сплачених за Договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 12.06.2019 (реєстраційний номер 583).
Щодо заявлення відповідачкою 2 про застосування наслідків спливу позовної давності, суд враховує таке.
Приписами ч.ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску (постанова Касаційного господарського суду Верховним Судом від 26.03.2018 у справі № 922/273/17).
Аналогічний висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем у спорі до того відповідача, який заявляє про застосування позовної давності викладено у п. 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19 та п. 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц.
Так, згідно із положенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Проте ч. 1 ст. 261 ЦК України належить застосовувати для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, яка пред'явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину). Для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред'явлена стороною (її правонаступниками), належить застосовувати ч. 3 ст. 261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності пов'язується саме з початком виконання нікчемного правочину (першої дії), незалежно від того, чи було такий нікчемний правочин виконано повністю і яка зі сторін здійснила виконання. Початок перебігу позовної давності стосується будь-яких наслідків нікчемного правочину. Така правова позиція викладена у постанові ОП КЦС від 02.06.2025 у справі № 201/2056/22 (провадження № 61-17372сво24).
Отже, в даному спірному випадку, оскільки позов заявлено прокурором (не стороною нікчемних правочинів), перебіг позовної давності починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення права держави та територіальної громади.
Оскільки таку дату достеменно встановити неможливо, суд враховує що навіть з дати першого нікчемного правочину (15.06.2017) строк позовної давності не сплинув.
Так, відповідно до положень п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Суд зауважує, що карантин Кабінет Міністрів України установив на підставі постанови № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020, який відмінено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24 год. 00 хв. 30.06.2023.
Також згідно із п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-ІХ від 24.02.2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже, до завершення карантину, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено і станом на час розгляду справи судом першої інстанції продовжував тривати.
Враховуючи наведене, строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, в силу приписів п. 12 Прикінцевих положень ЦК України продовжено на строк дії карантину (з 12.03.2020 по 01.07.2023), а в силу приписів п. 19 Прикінцевих положень ЦК України перебіг позовної давності зупинено на строк дії воєнного стану (з 24.02.2022 до закінчення воєнного стану).
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду 12.06.2024 у справі №906/871/21 (пункт 81), від 28.03.2024 у справі 903/877/20 (903/932/23) (пункт 94).
Оскільки від дати укладення першого нікчемного договору (15.06.2017) до дати початку карантину (12.03.2020) трирічний строк позовної давності не сплинув та такий строк на період воєнного стану зупинено, а отже строк, визначений ст. 257 ЦК України, за заявленими вимогами не закінчився.
Щодо інших доводів сторін суд зазначає таке.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява № 4909/04), відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено повністю, то з кожного із відповідачів на користь прокурора підлягають стягненню витрати на сплату судового збору в розмірі 3028 грн.
Крім того, згідно із ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Отже, витрати Фізичної особи-підприємця Абушової Ольги Володимирівни на професійну правничу допомогу в сумі 45 000 грн залишаються за останньою.
Керуючись ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Абушову Ольгу Володимирівну ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Вінниці в особі Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 25512617) нежитлові будівлі загальною площею 202,5 кв.м., розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Короленка, 3.
3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Абушову Ольгу Володимирівну ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Вінниці в особі Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 25512617) земельну ділянку з кадастровим номером 0510137000:03:003:0077 загальною площею 0,0392 га, розташовану за адресою: м. Вінниця, вул. Короленка, 3.
4. Стягнути з Департаменту комунального майна Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 41029597) на користь Абушової Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1 436 691,6 грн, сплачених за Договором купівлі-продажу будівлі з відстрочкою платежу від 15.06.2017 (реєстраційний номер 759).
5. Стягнути з Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 25512617) на користь Абушової Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 294 004 грн, сплачених за Договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 12.06.2019 (реєстраційний номер 583).
6. Стягнути з Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 25512617) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 3028 грн - витрат на сплату судового збору.
7. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Абушової Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 3028 грн - витрат на сплату судового збору.
8. Витрати Фізичної особи-підприємця Абушової Ольги Володимирівни на професійну правничу допомогу в сумі 45 000 грн залишити за відповідачем 2.
9. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
10. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
11. Примірник ухвали надіслати ФОП Абушовій О.В. рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, іншим учасникам справи та Вінницькій обласній прокуратурі - до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 29 вересня 2025 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - відповідачу - вул. Короленка, буд. 1-А, м. Вінниця, Вінницька область, 21001.