вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" вересня 2025 р. Справа№920/547/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Сумській області
на рішення Господарського суду Сумської області від 10.07.2025
у справі №920/547/25 (суддя Джепа Ю.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги»
до Управління Служби безпеки України в Сумській області
про стягнення 271 141, 04 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області із позовом до Управління Служби безпеки України в Сумській області (далі за текстом - відповідач) про стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію за договором про постачання (закупівлю) електричної енергії споживачу в розмірі 269 268, 13 грн; 3% річних у розмірі 951, 33 грн; інфляційних втрат у розмірі 921, 58 грн
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що позивач як постачальник належним чином виконав свої зобов'язання за договором про постачання (закупівлю) електричної енергії споживачу, зокрема, поставив споживачеві електричну енергію у період листопад - грудень 2024 року загальним обсягом 30 697 кВт*г на суму 318 108, 95 грн. З урахуванням спожитих боржником обсягів електричної енергії, постачальником були сформовані та виставлені рахунки на оплату електричної енергії. Однак, в порушення умов договору відповідачем, рахунки за спожиту електричну енергію були сплачені лише частково у сумі 48 840,82 грн. Залишок суми боргу складає 269 268,13 грн. У зв'язку із порушенням взятих на себе грошових зобов'язань, позивач на суму основної заборгованості нарахував 3 % річних та інфляційні втрати.
Господарський суд Сумської області рішенням від 10.07.2025 у справі №920/547/25 задовольнив позов. Стягнув з Управління Служби безпеки України в Сумській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» заборгованість за поставлену електричну енергію за договором про постачання (закупівлю) електричної енергії №20001674/2024 від 28.01.2024 в сумі 269 268, 13 грн, 3% річних у розмірі 951, 33 грн, інфляційні втрати у розмірі 921, 58 грн та судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що ліміт грошових коштів для оплати електричної енергії у межах укладеного договору приєднання Споживачем був вичерпаний, однак по завершенню фінансово-грошового ліміту та обумовленого обсягу споживання, відповідач не вчиняв дій по припиненню споживання електричної енергії та враховуючи обізнаність відповідача щодо вичерпаного обсягу електричної енергії, останній продовжував споживати електричну енергію. Постачальник, в свою чергу, виконував умови Договору у межах визначеного у ньому строку дії щодо безперервного надання послуг з постачання електричної енергії відповідачу.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач продовжував отримувати електричну енергію від ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» після закінчення ліміту грошових коштів, тобто без достатньої правової підстави, при цьому спожита спірна електрична енергія не може бути повернута споживачем постачальнику в натурі. Оскільки, відповідач не здійснює господарську діяльність з виробництва, передачі, розподілу електричної енергії тощо, він не має юридичної можливості виробити або придбати на вільному ринку електричну енергію для повернення її позивачу, а відтак суд першої інстанції вказав, що відповідач повинен відшкодувати позивачу її вартість, на підставі частини другої статті 1213 Цивільного кодексу України, у розмірі залишку боргу - 269 268,13 грн.
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3 % річних, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості та вірності.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Управління Служби безпеки України в Сумській області звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 10.07.2025 у справі №920/547/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що рахунок № 521000071751-2 та акт 521000071751-2 прийому-передачі електричної енергії за листопад 2024, а також рахунок № 259502177193 та акт № 259502177193-1 прийому-передачі електричної енергії за грудень 2024 року не могли бути зареєстровані в органах Державної казначейської служби України, оскільки відсутні будь-які юридичні та фінансові зобов'язання між вказаними суб'єктами господарювання в рамках договору №20001674/2024 від 28.01.2024.
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтував це положеннями статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України «особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно», а не невиконанням договірних зобов'язань відповідачем. Зазначене свідчить про фактичну зміну судом підстав позову, що чинним ГПК України взагалі не передбачено, оскільки таке право має лише позивач.
У зв'язку з цим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» щодо стягнення заборгованості з УСБУ в Сумській області за договором постачання електроенергії не можуть бути задоволені, а рішення Господарського суду Сумської області від 10.07.2025 підлягає скасуванню, оскільки воно суперечить частині другій статті 237 ГПК України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2025 апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Сумській області на рішення Господарського суду Сумської області від 10.07.2025 у справі №920/547/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2025 апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Сумській області на рішення Господарського суду Сумської області від 10.07.2025 у справі №920/547/25 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Служби безпеки України в Сумській області на рішення Господарського суду Сумської області від 10.07.2025 у справі №920/547/25; розгляд апеляційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребував матеріали справи №920/547/25 з Господарського суду Сумської області.
Матеріали справи №920/547/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 18.08.2025.
22.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач зазначає, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Позивач вказує, що позовна заява містила вимогу про стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію за договором про постачання (закупівлю) електричної енергії споживачу в сумі 269 268,13 грн; 3% річних у розмірі 951,33 грн; інфляційні втрати у розмірі 921,58 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та саме ці вимоги були задоволені судом першої інстанції.
Позивач наголошує, що «саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» (постачальник) відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018 року постачає електричну енергію споживачам та виконує функції постачальника універсальних послуг на території Дніпропетровської області.
У червні 2018 року постачальнику видано ліцензію з постачання електричної енергії споживачам (постанова НКРЕКП від 14.06.2018 №429).
Відповідно до пункту 1.2.7. Правил, постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку.
28.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» (постачальник) та Управлінням Служби безпеки України в Сумській області (споживач) був укладений договір №20001674/2024 про постачання (закупівлю) електричної енергії.
Відповідно п. 1.1. Договору, цей Договір про постачання (закупівлю) електричної енергії встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії.
Згідно з пунктом 2.1. за цим Договором постачальник продає: електричну енергію для об'єктів Управління Служби безпеки України в Сумській області для забезпечення потреб електроустановок споживача, підключених до електричних мереж у точках приєднання згідно переліку (Додаток 2), а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Відповідний код ДК 021:2015:-09310000-5 (Електрична енергія).
Підпунктом 3.1. Договору передбачений строк поставки товару: з 01.02.2024 по 31.12.2024 (включно).
Відповідно до підпункту 14.1. Договору передбачено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання Сторонами взаємних зобов'язань, які виникли з моменту постачання товару.
Таким умовам Договору повністю кореспондує положення пункту 10.1. Комерційної пропозиції, у відповідності до якого Договір набирає чинності з дати його підписання та укладається на строк до 31.12.2024, якщо інший термін не визначений умовами закупівлі. Договір в частині виконання зобов'язань Споживача щодо оплати діє до повного виконання Споживачем таких зобов'язань.
Відповідно до пункту 3.1.8. Правил договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об'єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.
Розділом 4 Правил передбачений Порядок розрахунків на роздрібному ринку електричної енергії, відповідно до якого, розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів.
Послуги оператора системи оплачуються відповідно до умов договору споживача з електропостачальником або споживачем, або електропостачальником на зазначений у відповідних договорах поточний рахунок оператора системи.
Датою здійснення оплати за виставленим платіжним документом є дата, на яку оплачена сума коштів зараховується на поточний рахунок із спеціальним режимом використання електропостачальника або поточний рахунок оператора системи розподілу, відкритий в уповноваженому банку.
Оплата електропостачальнику вартості електричної енергії, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання електропостачальника.
Форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору).
Пунктом 5.10. Договору визначено, що оплата рахунку постачальника за цим Договором має бути здійснена споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання (далі - спецрахунок) постачальника на умовах після оплати протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів на підставі рахунку-фактури постачальника та підписаного сторонами акту приймання- передачі електричної енергії, який складається за фактично поставлену електричну енергію. Розрахунки проводяться у відповідності до комерційної пропозиції постачальника.
Згідно з підпунктом 4.2. Комерційної пропозиції, розрахунки здійснюються споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника на умовах після оплати протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів на підставі рахунку-фактури постачальника та підписаного сторонами акту приймання-передачі електричної енергії, який складається за фактично поставлену електричну енергію.
Відповідно до пункту 5 Комерційної пропозиції Споживач самостійно формує розрахункові документи (рахунок, акт приймання-передавання) в сервісі «Особовий кабінет» не пізніше 5 днів після закінчення розрахункового періоду.
В інших випадках, виставлення рахунків за спожиту електроенергію здійснюється не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, за умови отримання даних про обсяги споживання від споживача/оператора системи/адміністратора комерційного обліку.
Виставлення рахунку здійснюється шляхом його формування в програмному комплексі постачальника з можливістю перегляду в сервісі «Особистий кабінет».
Розрахункові документи можуть бути роздруковані постачальником та отримані споживачем у відповідному енергоофісі постачальника.
У разі неотримання споживачем рахунку, споживач здійснює оплату за спожиту електричну енергію у встановлені цією комерційною пропозицією строки, за платіжним документом, самостійно оформленим споживачем.
У випадку неотримання споживачем акту прийняття-передавання або неповернення постачальнику отриманого та підписаного з боку споживача акту прийняття-передавання протягом десяти днів з дня його формування, він вважається підписаним та узгодженим сторонами, якщо в цей же строк споживачем не буде надано обґрунтованих заперечень (п.п. 5.2. Комерційної пропозиції).
Відповідно до підпункту 1 пункту 7.2. Договору споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього Договору згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до пунктів 4.3., 4.13., підпунктів 33, 34 пункту 5.1.2. Правил, обсяги споживання електричної енергії підтверджуються адміністратором комерційного обліку, функції якого, згідно статті 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» виконує відповідний оператор систем розподілу (далі - ОСР).
За умовами п. 2.1. Договору, постачальник продає: електричну енергію для об'єктів Управління Служби безпеки України в Сумській області для забезпечення потреб електроустановок споживача, підключених до електричних мереж у точках приєднання згідно переліку (Додаток 2), а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Відповідний код ДК 021:2015:-09310000-5 (Електрична енергія).
Пунктом 5.1. Договору встановлено, що Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що вільно встановлюються між Постачальником та Споживачем та визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії.
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що загальна вартість цього Договору становить 1 250 623, 19 грн, в тому числі ПДВ (20%) 208 437, 20 грн.
Упродовж 2024 року між сторонами були укладені додаткові угоди до Договору, враховуючи зміну вартості електричної енергії та наявність бюджетних асигнувань у регіонального органу.
02.12.2024 між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода №10, яка є невід'ємною частиною Договору №20001674/2024 від 28.01.2024.
Зазначеною додатковою угодою сторони погодили, що для остаточних розрахунків з розрахункового періоду «жовтень 2024 р.» застосовується середньозважена ціна на електроенергію на ринку «на добу наперед», що оприлюднена на сайті Оператору ринку за результатами торгів у жовтні 2024 становить 5,65997 грн/кВт*год (без ПДВ) (пункт 1 додаткової угоди).
Крім того, погоджено пункт 2.4. Договору викласти в наступній редакції: «Очікуваний обсяг постачання (закупівлі) електричної енергії на зазначений у п.3.1. цього Договору період становить 98 553,85 кВт/год.» (пункт 3 додаткової угоди).
Пункт 5.2. Договору погоджено викласти відповідно до механізму регулювання ціни додатку № 1 Договору в наступній редакції: «Загальна вартість цього договору становить 836 869,70 грн. (вісімсот тридцять шість тисяч вісімсот шістдесят дев'ять гривень 70 копійок) у тому числі ПДВ (20%) 139 478,29 грн. (сто тридцять дев'ять тисяч чотириста сімдесят вісім грн. 29 копійок) (пункт 4 додаткової угоди).
Інші умови Договору залишаються незмінними та є обов'язковими для Сторін (пункт 5 додаткової угоди).
Початковий об'єм постачання за Договором складав 159 444,44 кВт/год на загальну суму 1 250 623,19 грн.
За результатами укладених додаткових угод до Договору (в загальній кількості - 10), у зв'язку із постійним збільшенням ціни за одиницю товару та зменшенням бюджетних асигнувань, загальний об'єм постачання було зменшено.
Фактично, обсяг постачання (закупівлі) електричної енергії склав 98 553,85 кВт/год (пункт 2.4 Договору та пункт 3 додаткової угоди № 10 до Договору) на загальну суму 836 869,70 грн. (пункт 4 додаткової угоди).
Відповідно до умов Договору №20001674/2024 від 28.01.2024 відповідачем через Державну казначейську службу України на рахунок позивача за відповідними платіжними інструкціями було перераховано 836 869, 70 грн, а саме:
306 378,44 грн за платіжною інструкцію № 216 від 01.04.2024 на підставі акту №257501885457-1 від 31.03.2024;
594 47,42 грн за платіжною інструкцію № 285 від 18.04.2024 на підставі акту №251001758116-1 від 18.04.2024;
339 61,07 грн за платіжною інструкцію №441 від 24.05.2024 на підставі акту №256701600189-1 від 23.05.2024;
53 386,88 грн за платіжною інструкцію №666 від 12.07.2024 на підставі акту №250401678719-1 від 24.06.2024;
27 532,54 грн за платіжною інструкцію №695 від 23.07.2024 на підставі акту №250801740009-1 від 23.07.2024;
63 923,76 за платіжною інструкцію № 803 від 26.08.2024 на підставі акту №253502057391-1 від 26.08.2024;
946 грн за платіжною інструкцію №946 від 24.09.2024 на підставі акту №254301781724-1 від 24.09.2024;
- 72142,60 грн за платіжною інструкцію №1091 від 23.10.2024 на підставі акту №253301857429-1 від 23.10.2024;
88 289,33 грн за платіжною інструкцію №1306 від 14.12.2024 на підставі акту №255701817359-1 від 02.12.2024;
48 840,82 грн за платіжною інструкцію №1664 від 28.12.2024 на підставі акту №521000071751-1 від 27.12.2024.
Таким чином, за договором №20001674/2024 від 28.01.2024 здійснено розрахунок за спожиту електроенергію в обсязі 98553, 85 кВт/год на загальну суму 836869, 70 грн (відповідно до умов укладених додаткових угод до Договору).
Згідно з даними, отриманими від оператора системи розподілу - АТ «Сумиобленерго» відповідачем було спожито за листопад 2024 року - 12 465 кВт/г; за грудень 2024 року - 18 232 кВт/г.
Таким чином, постачальник поставив споживачеві електричну енергію у період листопад-грудень 2024 року загальним обсягом 30 697 кВт/г на суму 318 108, 95 грн.
З урахуванням спожитих боржником обсягів електричної енергії, постачальником були сформовані та виставлені рахунки №521000071751-2 та № 259502177193 на оплату електричної енергії та направлені акти №521000071751-2 прийому-передачі електричної енергії за листопад 2024 року та №259502177193-1 прийому-передачі електричної енергії за грудень 2024 року.
Однак, відповідачем рахунки за спожиту електричну енергію у листопаді - грудні 2024 року були сплачені частково у сумі 48 840,82 грн, заборгованість склала 269 268,13 грн.
Відповідач заперечуючи проти позову зазначав, що з огляду на вказане вище, рахунок №521000071751-2 та акт 521000071751-2 прийому-передачі електричної енергії за листопад 2024 року, а також рахунок № 259502177193 та акт № 259502177193-1 прийому-передачі електричної енергії за грудень 2024 року не могли бути зареєстровані в органах Державної казначейської служби України, оскільки відсутні будь-які юридичні та фінансові зобов'язання між вказаними суб'єктами господарювання в межах договору №20001674/2024 від 28.01.2024, про що ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» повідомлено листами - відповідями відповідача від 16.01.2025 вих. № 453 та від 11.02.25 вих. № 951.
Суд першої інстанції встановив, що ліміт грошових коштів для оплати електричної енергії у межах укладеного договору приєднання Споживачем був вичерпаний, однак по завершенню фінансово-грошового ліміту та обумовленого обсягу споживання, відповідач не вчиняв дій по припиненню споживання електричної енергії. Також в матеріалах справи відсутні докази укладення відповідачем договору з іншим постачальником у зазначений у позові період.
Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ст. 714 Цивільного кодексу України).
Закон України «Про ринок електричної енергії» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Частиною 1 статті 4 вказаного Закону визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Відповідно до положень статті 72 Закону України «Про ринок електричної енергії» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) постачання електричної енергії споживачу здійснюється електропостачальником за відповідним договором постачання електричної енергії споживачу, укладеним відповідно до правил роздрібного ринку.
Згідно з частиною 2 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Частиною 1 ст. 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до абзацу другого п.6.1.16 ПРРЕЕ, до припинення дії договору про постачання електричної енергії споживачу, попередній електропостачальник зобов'язаний забезпечувати постачання електричної енергії на умовах чинного договору.
З матеріалів справи вбачається, що понад ліміт фінансових можливостей (836 869, 70 грн) споживач спожив електричної енергії на суму 1 106 137, 83 грн.
При цьому такий ліміт грошових коштів для оплати електричної енергії у межах укладеного договору приєднання Споживачем був вичерпаний ще до закінчення календарного місяця листопада 2024 року.
Відповідачем сплачено тільки 836 869, 70 грн за поставлену електричну енергію; електрична енергія споживається в момент її отримання, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що остання не може бути повернута.
Після споживання електричної енергії, по завершенню фінансово-грошового ліміту у сумі 836 869, 70 грн, відповідач не вчинив жодних дій по припиненню споживання електричної енергії, продовжив її споживання.
Відповідач не здійснює господарську діяльність з виробництва, передачі, розподілу електричної енергії, тощо, тому відповідач не має юридичної можливості виробити або придбати на вільному ринку електричну енергію для повернення її позивачу.
Суд першої інстанції задовольнивши позовні вимоги послався на аналогічну позицію щодо стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію поза фінансово-грошовим лімітом, однак у межах терміну дії договору, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2024 у справі №924/1202/23.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 15.10.2024 у справі №924/1202/23 погодився з тим, що оскільки відповідач продовжував отримувати електричну енергію від постачальника після закінчення ліміту грошових коштів, тобто без достатньої правової підстави, суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на законі висновку, що спожита спірна електрична енергія не може бути повернутою споживачем постачальнику в натурі, а відтак відповідач повинен відшкодувати позивачу її вартість, на підставі частини другої статті 1213 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з пунктом 3 статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 910/9072/17).
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Водночас майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони, в порядку виконання договірного зобов'язання, не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц, від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17, від 27.01.2021 у справі №910/16334/19, від 04.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 07.12.2021 у справі № 910/13182/20 та від 10.02.2022 у справі № 918/339/21.
Частиною першою статті 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (частина друга статті 1213 Цивільного кодексу України).
Отже, врахувавши, що відповідач продовжував отримувати електричну енергію від ТОВ «Дніпровські електричні послуги» після закінчення ліміту грошових коштів, тобто без достатньої правової підстави, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спожита спірна електрична енергія не може бути повернутою споживачем постачальнику в натурі, а відтак відповідач повинен відшкодувати позивачу її вартість, на підставі частини другої статті 1213 Цивільного кодексу України, у розмірі 269 268, 13 грн.
Щодо доводів відповідача про безпідставне застосування судом першої інстанції на власний розсуд положень статей 1212 та 1213 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Велика Палата у своїй постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв'язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 ЦК України та статті 61 Конституції України, вказала, що слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв'язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі 917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18). Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу "jura novit curia".
Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем.
Як вбачається з вимог позовної заяви, позивач хотів вирішити спір шляхом стягнення з відповідача на його користь вартість спожитої відповідачем електричної енергії в період дії договору, однак неоплаченої відповідачем через вичерпання фінансово - грошового ліміту.
Згідно вказаним висновкам Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд встановивши понадлімітне споживання електричної енергії (як за кількістю, так і за вартістю) у межах укладеного договору та строку його дії, правомірно самостійно застосував для вирішення спору у справі і прийняв рішення саме на тих нормах матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, зокрема, положень статті 1212 та 1213 ЦК України, оскільки, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду, таке застосування не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Щодо стягнення заявлених 3% річних у сумі 951, 33 грн нарахованих до та 921, 58 грн інфляційних витрат нарахованих, то суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наведений позивачем їх розрахунок є арифметично правильним.
При цьому доводи апеляційної скарги не містять заперечень щодо неправильності розрахунку 3% річних та інфляційних витрат.
Тоді як, суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний перегляд в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Сумської області від 10.07.2025 у справі №920/547/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Сумській області на рішення Господарського суду Сумської області від 10.07.2025 у справі №920/547/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 10.07.2025 у справі №920/547/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №920/547/25 повернути до Господарського суду Сумської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська