"24" вересня 2025 р. Справа №914/3239/21
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів: КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
за участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.
за участю представників учасників від:
скаржника - Дейнека В.М. (адвокат);
кредитора ОСОБА_1 - Жогальська І.Ф. (адвокатка);
арбітражний керуючий - Козій В.Ю.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 (вх.ЗАГС 01- 5/1474/25 від 16.05.2025)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.05.2025 (повна ухвала - 08.05.2025, суддя Трускавецький В.П.)
у справі №914/3239/21
за заявою ОСОБА_2 , с. Плугів, Золочівський район, Львівська область
про неплатоспроможність фізичної особи
До Господарського суду Львівської області звернулася ОСОБА_2 із заявою про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність, яка обґрунтована тим, що станом на дату подання такої у боржниці наявна загальна, одночасно і прострочена заборгованість перед кредиторами у розмірі 5 101 432,74 грн.
Ухвалою від 08.12.2021 суд відкрив провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , ввів процедуру реструктуризації боргів, ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначив керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Мамченко Л. Н.
Оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність сформовано 09.12.2021.
28.01.2022 від ГУ ДПС у Львівській області надійшла заява з кредиторськими вимогами до боржника в сумі 242 024,15 грн.
Ухвалою від 11.05.2022 суд грошові вимоги ДПС України в особі ГУ ДПС у Львівській області визнано в сумі 242 024,15 грн, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів, з яких: 174 376,95 грн (основний борг, єдиний внесок) перша черга; 67 647,20 грн (штраф, пеня) третя черга, як конкурсні без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Витрати на оплату судового збору в розмірі 4 962,00 грн поклав на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
01.03.2022 від ОСОБА_1 надійшла заява з кредиторськими вимогами до боржника в сумі 1 758 964,03 грн. Ухвалою від 01.06.2022 суд уточнені грошові вимоги визнав частково в сумі 1 820 339,99 грн, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів, з яких: 1 820 339,99 грн (основний борг) друга черга, як конкурсні без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Решту грошових вимог відхилив. Витрати на оплату судового збору в розмірі 4962,00 грн поклав на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
11.10.2022 від ОСОБА_3 надійшла заява з грошовими вимогами до боржника в сумі 2 337 776,32 грн. Ухвалою від 25.09.2023 суд грошові вимоги визнав в сумі 2 337 776,32 грн, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника друга черга, як конкурсні без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Витрати на оплату судового збору в розмірі 4962,00 грн поклав на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Суд ухвалою від 19.10.2022 відсторонив арбітражного керуючого Мамченко Л.Н. від виконання повноважень керуючого реструктуризацією боргів боржниці у цій справі.
Ухвалою від 17.07.2023 суд призначив керуючим реструктуризації боржника арбітражного керуючого Козія В. Ю.
25.01.2024 від ГУ ДПС у Львівській області надійшла заява з кредиторськими вимогами до боржника в сумі 7168,85 грн. Ухвалою від 26.02.2024 суд грошові вимоги ГУ ДПС у Львівській області визнав у сумі 7 168,85 грн, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника, з яких: 7 168,85 грн (штраф, пеня) третя черга. Витрати на оплату судового збору в розмірі 6 056,00 грн поклав на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
15.11.2023 ОСОБА_1 подав до суду клопотання про закриття провадження у цій справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
01.04.2024 розпорядник майна Козій В. Ю. подав клопотання, до якого долучив проект плану реструктуризації боргів боржника та супровідний лист, яким відповідний план скеровано боржниці для ознайомлення та погодження.
11.06.2024 керуючий реструктуризацією Козій В. Ю. подав заяву про визнання боржника банкрутом та введення процедури погашення боргів боржника. Вказаною заявою просив визнати ОСОБА_2 банкрутом та ввести процедуру погашення боргів, керуючим реалізації майна боржника призначити арбітражного керуючого Козія В. Ю.
Ухвалою від 26.06.2024 суд визначив розмір та перелік визнаних судом вимог кредиторів, що підлягають внесенню керуючим реструктуризацією до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_2 .
Господарський суд Львівської області ухвалою від 05.05.2025 клопотання від 15.11.2023 про закриття провадження у справі №914/3239/21 про неплатоспроможність ОСОБА_2 - задовольнив та закрив провадження у справі.
Суд дійшов висновку, що поведінка боржниці була недобросовісною. Зокрема, боржниця не вказала дані про частину свого майна (земельні ділянки, грошові кошти на рахунках), а також про майно та доходи членів сім'ї. Подані виправлені декларації також містили істотні недоліки - наприклад, відсутність відомостей про вартість майна та фінансові зобов'язання, що свідчило про неналежне виконання обов'язку з подання повної та достовірної інформації. Вказане є безумовною підставою для закриття провадження відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 123 КУзПБ.
Суд першої інстанції вважав, що боржниця зловживала процесуальними правами та не проявляла належної взаємодії з керуючим реструктуризацією і кредиторами. Так, боржниця заперечувала факт наявності у справі звіту арбітражного керуючого про перевірку декларацій, хоча той був належним чином поданий і врахований. Водночас вона не використала наданий значний час (понад 3 роки з моменту відкриття провадження) для повного виправлення декларацій та належного виконання обов'язків.
Також боржниця не розробила та не подала план реструктуризації, а на зборах кредиторів прямо відмовилася його погодити, посилаючись на відсутність коштів для сплати єдиного соціального внеску, водночас інших варіантів вона не запропонувала. На думку суду, вказане свідчить про відсутність наміру досягнути компромісу з кредиторами та ухилення від виконання зобов'язань.
Суд вказав, що таким чином, звернення боржниці до суду було спрямоване не на відновлення платоспроможності та узгодження порядку погашення боргів, а на уникнення розрахунків із кредиторами шляхом фактичного списання заборгованості.
Окрім цього, суд зазначив, що недоліки в роботі арбітражного керуючого не звільняють боржника від обов'язку подати повні й достовірні дані про своє майно та доходи, а добросовісність боржника є визначальним критерієм у процедурі неплатоспроможності.
ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.05.2025 та відмовити у задоволенні клопотання кредитора ОСОБА_1 про закриття провадження у справі.
Скаржниця вважає, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та підлягає скасуванню. На думку апелянти, закриття провадження фактично позбавило її права на доступ до правосуддя, гарантованого Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, адже вона була позбавлена можливості реалізувати передбачене законом право на проходження процедури реструктуризації боргів, яка є основним і пріоритетним етапом у справах про неплатоспроможність фізичних осіб.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не припинив процедуру реструктуризації боргів, не зняв мораторій на задоволення вимог кредиторів та не припинив повноважень арбітражного керуючого, а також не встановив, чи неповнота відомостей у деклараціях боржниці була результатом умисного приховування або ж об'єктивних труднощів, зумовлених її життєвими обставинами.
При цьому, вважає, що суд не навів достатніх аргументів, чому недоліки у деклараціях автоматично свідчать про недобросовісність боржника, тоді як з матеріалів справи видно, що боржниця співпрацювала з арбітражним керуючим, виконувала свої процесуальні обов'язки та надавала додаткову інформацію.
Звертає увагу, що відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства, процедура неплатоспроможності фізичних осіб має реабілітаційний характер і спрямована на соціальну реабілітацію добросовісного боржника, що підтверджується й правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20. Натомість господарський суд, не врахувавши цих положень, закрив провадження передчасно та з процесуальними порушеннями, оскільки рішення було ухвалене у звичайному засіданні, а не у підсумковому, без призначення дати для розгляду погодженого плану реструктуризації чи питання про перехід до процедури погашення боргів.
В додаткових поясненнях арбітражний керуючий Козій В.Ю. просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вважає, що рішення суду про закриття провадження є передчасним і ґрунтується на застосуванні судом надмірного формалізму. Так, вказані судом недоліки декларацій не свідчать про умисне приховування майна чи подання неправдивих даних, адже частина інформації щодо членів сім'ї є обмеженою у доступі й могла бути надана лише ними особисто, а боржниця відповідно до затвердженої форми декларації вказала про відсутність таких відомостей.
Зазначає, що неможливість погодження плану реструктуризації зумовлено не небажанням боржника співпрацювати з кредиторами, а відсутністю коштів для сплати обов'язкових платежів, без яких затвердження плану законом прямо заборонене.
Крім того, попередній арбітражний керуючий належним чином не надав боржниці результати перевірки декларацій, що позбавило її можливості своєчасно усунути недоліки.
Таким чином, вважає, що боржниця діяла добросовісно, виконувала процесуальні обов'язки у межах своїх можливостей і не вчиняла дій, спрямованих на введення суду чи кредиторів в оману, а тому закриття провадження у справі не відповідає меті процедури неплатоспроможності, яка покликана забезпечити соціальну реабілітацію фізичної особи, а не карати її за формальні недоліки.
У додаткових поясненнях кредитор ОСОБА_1 покликається на законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а тому у задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Заперечує доводи апеляційної скарги про те, що рішення про закриття провадження було ухвалене з надмірним формалізмом і без урахування того, що подані декларації відповідали встановленій формі, а відсутність відомостей про членів сім'ї була зумовлена об'єктивною неможливістю їх отримати без їхньої згоди, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи.
Вважає, що боржниця ОСОБА_2 діяла недобросовісно, оскільки у поданих деклараціях приховувала інформацію про належні їй на праві власності земельні ділянки, грошові кошти на банківських рахунках та не розкрила майновий стан членів своєї сім'ї, а також додала до заяви про відкриття провадження витяг з реєстру, який стосувався іншої особи. Навіть після перевірки декларацій арбітражними керуючими та надання боржниці часу на виправлення виявлених недоліків, вона не подала у визначений семиденний строк повних і достовірних відомостей, а виправлені декларації також містили істотні неточності й прогалини, зокрема щодо земельної ділянки члена сім'ї, доходів та іншого майна.
Зазначає, що за час розгляду справи, який триває понад три роки, боржниця не вжила жодних заходів для добровільного погашення заборгованості, не сплатила жодної суми на користь кредиторів, а навпаки - ухилялася від виконання рішень, зловживала процесуальними правами, транспортні засоби і сама боржниця перебували в розшуку. Такі дії свідчать про її недобросовісну поведінку та суперечать принципу добросовісності боржника, закріпленому у Кодексі України з процедур банкрутства, адже право на відновлення платоспроможності та звільнення від боргів може мати лише добросовісний боржник.
Інших клопотань та заяв, в порядку ст.207 ГПК України, учасники у справі не подавали.
Присутні у судовому засіданні представники учасників у справі виклали свої доводи, міркування та заперечення щодо вимог апеляційної скарги. Інші учасники у справі в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Частиною 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
В преамбулі КУзПБ закріплено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
За цим підходом, на відміну від банкрутства юридичних осіб, у назві та за змістом положень Книги четвертої КУзПБ "Відновлення платоспроможності фізичних осіб" законодавець закцентував на пріоритеті реабілітаційної процедури щодо боржника, який залежно від власної волі та обставин справи може отримати звільнення від боргів за результатами судових процедур у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Таким чином, процедура неплатоспроможності фізичних осіб була введена законодавцем як інструмент виходу правовим способом зі скрутного фінансового становища для приватних осіб, а саме задля звільнення від боргів та відновлення платоспроможності.
Особливості застосування процедури банкрутства до боржника фізичної особи передбачено Книгою четвертою "Відновлення платоспроможності фізичної особи" КУзПБ.
Відповідно до ст. 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Отже, КУзПБ запроваджено "добровільне банкрутство" боржника фізичної особи, що не є обов'язком, а правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації його боргів, прощення (списання) вимог кредиторів та/або звільнення від боргів і відновлення його платоспроможності.
За змістом приписів Книги четвертої КУзПБ законодавцем презюмується, що фізична особа - боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов'язань, а у разі недосягнення згоди стосовно плану реструктуризації боргів, такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна.
Відповідно до приписів п. 11 ч. 3, 5 ст. 116 КУзПБ, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається, у тому числі, декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства.
Декларація про майновий стан подається боржником за три роки (за кожен рік окремо), що передували року подання до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Боржник також подає декларацію про майновий стан за рік, в якому подається заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, станом на перше число місяця, що передує місяцю подання заяви до суду.
Отже, надання декларації про майновий стан є процесуальним обов'язком боржника у провадженнях про неплатоспроможність фізичної особи.
Частиною 2 ст. 6 КУзПБ визначено, що до боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури, як реструктуризація боргів боржника та погашення боргів боржника.
Згідно з ч. 5 ст. 119 КУзПБ в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд, серед іншого, зазначає про введення процедури реструктуризації боргів боржника.
Реструктуризація боргів боржника - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов'язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника (стаття 1 КУзПБ).
Отже, ця судова процедура є першим, обов'язковим та пріоритетним етапом справи про неплатоспроможність фізичної особи, у якій боржник може реалізувати право на зміну способу та порядку сплати боргів з урахуванням його об'єктивних можливостей і прагнення до розрахунку з кредиторами, маючи гарантії залишення частини доходу на задоволення побутових потреб та може отримати прощення (списання) кредиторських вимог чи їх частини.
Саме на цьому акцентував Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20, вказавши, що з огляду на мету та цілі КУзПБ інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при не результативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
Тому до боржника - фізичної особи, КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
Зокрема, задля отримання бажаного результату - відновлення платоспроможності у судовій процедурі реструктуризації боргів КУзПБ покладає на боржника обов'язки:
- повідомити про обставини, що стали підставою для звернення до суду (п. 3 ч. 2 ст. 116 КУзПБ), отже, обґрунтувати природу і причини неплатоспроможності, надати інформацію щодо витрачання коштів, отриманих від кредитора (кредитодавця, позикодавця), та/або щодо руху основних активів з часу виникнення зобов'язань перед кредиторами тощо;
- надати повну і достовірну інформацію про власний майновий стан та членів його сім'ї, щодо розміру та джерел доходів (пункти 4 -11 ч. 3 ст. 116 КУзПБ), а також у разі необхідності і додаткові пояснення чи документи на підтвердження належного виконання цих вимог;
- подати проект плану реструктуризації боргів та співпрацювати з керуючим реструктуризацією і зборами кредиторів при погодженні його змісту (ч. 4 ст. 116, ч. 7 ст. 126 КУзПБ);
- повністю погасити окремі види заборгованості до затвердження судом плану реструктуризації боргів боржника (ст. 125 КУзПБ);
- погашати вимоги кредиторів згідно з умовами плану реструктуризації боргів у разі його затвердження (ч. 1 ст. 128 КУзПБ).
Також, КУзПБ задля уникнення недобросовісного використання боржником судових процедур неплатоспроможності, передбачено:
- відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю чи визнано банкрутом протягом попередніх п'яти років (п. 3, 4 ч. 4 ст. 119 КУзПБ), а також заборону відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи-боржника протягом року з дня закриття такого провадження стосовно того ж боржника з підстав, передбачених ч. 7 ст. 123 КУзПБ;
- закриття провадження у справі про неплатоспроможність у випадку ненадання боржником повної і достовірної інформації про власне майно, доходи і витрати та членів його сім'ї; приховування боржником власних активів через їх передачу членам сім'ї; якщо боржника притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю (п. 1-3 ч. 7 ст. 123 КУзПБ);
- відмову у затвердженні плану реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність, якщо: порушено порядок розроблення та погодження цього плану; умови реструктуризації боргів суперечать законодавству, боржник не погасив борги, що підлягають обов'язковій сплаті згідно з ч. 3 ст. 125 КУзПБ або боржник вчиняє дії, спрямовані на перешкоджання проведенню стосовно нього процедур, передбачених цим Кодексом (п. 1, 2, 5, 6 ч. 8 ст. 126 КУзПБ);
- дискрецію господарського суду у вирішенні питання щодо можливості подальшого руху справи про неплатоспроможність, якщо протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника мета цієї процедури не досягнута (ч. 11 ст. 126 КУзПБ).
Системне тлумачення цих приписів свідчить, що за їх змістом законодавець закріпив у спеціальних нормах КУзПБ принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов'язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.
Саме такий боржник реалізує право ініціювати провадження у справі про власну неплатоспроможність не на шкоду кредиторам, а для досягнення легітимної мети цього провадження - соціальної реабілітації добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.
Частиною 7 ст. 123 КУзПБ визначено, що суд приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо:
1) боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи і витрати боржника та членів його сім'ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів і витрат боржника та членів його сім'ї;
2) майно членів сім'ї боржника було придбано за кошти боржника та/або зареєстровано на іншого члена сім'ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами;
3) судовим рішенням, що набрало законної сили та не було скасоване, боржник був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю.
Враховуючи положення вказаної вище норми КУзПБ, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 на підставі п. 1 ч. 7 ст. 123 КУзПБ, з огляду на таке.
Як встановив місцевий господарський суд, ОСОБА_2 , звертаючись у жовтні 2021 року із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, подала неповні та недостовірні відомості про свій майновий стан. Зокрема, у поданих деклараціях, у поданих деклараціях за 2018- 2020 роки вона не відобразила дані про належні їй та членам сім'ї земельні ділянки, грошові кошти на банківських рахунках, корпоративні права, частку автобуса, а також не зазначила інформацію про доходи та витрати членів сім'ї. Надані документи містили численні неточності й формальні недоліки, що унеможливлювали достовірне встановлення складу та вартості її майна.
Крім того, з довідки органу місцевого самоврядування вбачається, що склад сім'ї боржниці включає дітей та інших близьких родичів, однак у деклараціях вона зазначила лише чоловіка, при цьому навіть без повних анкетних даних. Так само не відображено інформацію про майно, що перебуває у власності чи користуванні членів її сім'ї, зокрема про земельні ділянки та транспортні засоби, а також не внесено даних про наявні обтяження.
Аналіз п. 11 ч. 3 ст. 116, п. 1 ч. 7 ст. 123 КУзПБ свідчить, що законодавець визначив певну послідовність дій учасників у справі про неплатоспроможність фізичної особи, а саме:
1) боржник подає суду декларації;
2) керуючий реструктуризацією перевіряє надані боржником декларації та виявляє наявність у них неповної та/або недостовірної інформації, а у випадку підтвердження такого факту за результатом перевірки повідомляє боржника у формі відповідного звіту;
3) отримавши звіт керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларацій, боржник упродовж семи днів (з дати отримання звіту) має право подати суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім'ї з урахуванням наданих керуючим реструктуризацією зауважень.
Колегія суддів зазначає, що після встановлення арбітражним керуючим та судом розбіжностей, подані боржницею виправлені декларації також не містять вичерпної інформації: у них відсутні відомості про вартість земельних ділянок, про доходи та витрати членів сім'ї, не зазначено ідентифікаційних номерів, обтяжень на транспортні засоби та інші активи. Виявлені розбіжності підтверджені актами інвентаризації та звітами керуючих реструктуризацією, які однозначно свідчать про невідповідність між фактичним майновим станом боржника та даними, поданими до суду.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не встановив, чи неповнота відомостей у деклараціях боржниці була результатом умисного приховування відомостей про майновий сан боржниці, а також не навів достатніх аргументів, чому недоліки у деклараціях автоматично свідчать про недобросовісність боржника, є безпідставними з огляду на таке.
Так, згідно із ч. 7 ст. 123 КУзПБ, подання боржником неповних або недостовірних відомостей про свій майновий стан є самостійною та безумовною підставою для закриття провадження у справі. Норма побудована як імперативна і не вимагає від суду встановлення мотивів чи умислу боржника. Тобто достатнім є сам факт надання недостовірних чи неповних відомостей, незалежно від причин, що зумовили їх виникнення.
Правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2022 у справі №903/806/20, підтверджує, що застосування наслідків, передбачених ч. 7 ст. 123 КУзПБ, є невідворотним у випадку виявлення очевидно недобросовісних дій боржника. При цьому, коло ініціаторів застосування цієї норми є широким, а процесуальні обмеження відсутні, що підкреслює її імперативний характер.
Також у постанові від 21.06.2022 у справі № 903/264/21 Верховний Суд зазначив, що аналіз положень ст. 116 КУзПБ дає підстави для висновку, що законодавцем не передбачено право суду щодо зобов'язання боржника подавати виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім'ї.
При цьому, законом не встановлено можливість подання такої декларації необмежену кількість раз. Водночас законодавцем прямо встановлено, що керуючий реструктуризацією здійснює перевірку декларації боржника, оформлює висновки за результатами проведеної перевірки та, у разі виявлення ним неповної та/або недостовірної інформації про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім'ї, доводить результати перевірки до відома боржника, що є підставою для виправлення декларації у строк встановлений законом.
Нормами КУзПБ не передбачено здійснення перевірки керуючим реструктуризацією виправленої декларації, тому зазначена в ній інформація підлягає оцінці судом та використанню при подальшому розгляді справи.
Суд першої інстанції встановив, що боржниця у деклараціях про майновий стан за 2018-2020 роки у розділі ІІІ (відомості про нерухоме майно боржника та членів його сім'ї) не вказала жодних відомостей про земельні ділянки, у розділі VI (грошові активи) не вказала жодних відомостей про кошти на рахунках.
Більше того, боржниця не визнала факту наявності у матеріалах справи звіту про перевірку декларації, здійсненого арбітражним керуючим Мамченко Л. Н., а лише подала виправлену декларацію за результатами перевірки арбітражним керуючим Козієм В. Ю. Разом з тим, з часу відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а саме 08.12.2021 і до грудня 2023 року матеріали справи містять велику базу інформації, з якої можна було б встановити інформацію для зазначення у деклараціях. Проте боржниця не виконала свого обов'язку, що свідчить лише про зловживання передбаченими законом процедурами, а як наслідок бажання досягти іншу, ніж передбачена КУзПБ мету при застосування відповідних судових процедур.
Верховний Суд у постанові від 29.08.2024 у справі №918/806/16 зазначив, що вирішуючи питання про перехід до судової процедури погашення боргів, господарський суд не вправі залишати поза увагою встановлені обставини, які вказують на наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до ч. 7 ст. 123 КУзПБ, а зобов'язаний перевірити такі обставини справи та надати їм юридичну оцінку. Це свідчить про відсутність будь-якої дискреції у суду щодо можливості чи неможливості застосування такої норми.
Отже, з огляду на виявлені факти подання боржницею ОСОБА_2 неповної та недостовірної інформації про свій майновий стан, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі є законним і обґрунтованим.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 11 ст. 126 КУзПБ, якщо протягом трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і введення процедури реструктуризації боргів боржника до господарського суду не поданий погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
За змістом цієї норми: - чітко визначений строк, з якого вона може бути застосована судом - після спливу трьох місяців у процедурі реструктуризації боргів боржника; - обов'язковою умовою її реалізації є неподання до господарського суду протягом визначеного строку погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника; - коло ініціаторів її застосування не конкретизовано; - господарський суд набуває право на альтернативне вирішення подальшого руху справи: ухвалити рішення про перехід до наступної судової процедури чи про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Порівняльний аналіз положень ч. 11 ст. 126 КУзПБ з ч. 7 ст. 123КУзПБ свідчить, що хоча ці норми частково кореспондуються між собою, проте не є тотожними за ступенем імперативності, колом ініціаторів та передумовами їх застосування.
Такі відмінності дають підстави для висновку, що неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів може бути самостійною підставою для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи відповідно до ч. 11 ст. 126 КУзПБ.
Водночас необхідно враховувати, що сам по собі факт недосягнення мети судової процедури реструктуризації боргів не є обов'язковою підставою для припинення реабілітації боржника у справі про відновлення платоспроможності фізичної особи, адже за змістом ч. 11 ст. 126 КУзПБ у такому випадку закриття провадження у справі про неплатоспроможність є лише одним з варіантів вирішення господарським судом питання щодо подальшого руху такої справи, поряд з визнанням боржника банкрутом та переходом до процедури погашення його боргів.
За загальним правилом закриття провадження у справі є формою завершення судового розгляду без прийняття рішення по суті справи через виявлення після відкриття провадження таких обставин, з якими закон пов'язує неможливість її судового розгляду.
Окрім виконання плану реструктуризації боргів боржника, у інших випадках за Книгою четвертою КУзПБ закриття провадження у справі під час судової процедури реструктуризації боргів не може вважатися очікуваним процесуальним рішенням для боржника з огляду на "добровільність банкрутства" фізичної особи та основну мету цього провадження - соціальну реабілітацію добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.
Водночас очевидним є те, що неподання до господарського суду протягом трьох місяців з введення процедури реструктуризації боргів погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника може бути зумовлене як недобросовісною поведінкою боржника, так і неналежною реалізацією кредиторами власних правомочностей.
За таких обставин однією з процесуальних гарантій захисту інтересів сторін та ухвалення справедливого рішення за ч. 11 ст. 126 КУЗПБ є закріплена у цій нормі дискреція господарського суду - можливість обрати з двох варіантів рішення (про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність) такий, що є найбільш оптимальним у правових і фактичних умовах вирішення конкретної справи, з урахуванням принципів добросовісної поведінки боржника, неналежної реалізації кредиторами власних правомочностей та судового контролю у відносинах неплатоспроможності, а також відповідно до основної мети провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Щодо застосування ч. 11 ст. 126 КУзПБ Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20 сформував правовий висновок, за яким у випадку неподання до господарського суду протягом трьох місяців погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника, суд, через призму судового контролю, повинен за своїм внутрішнім переконанням оцінити за наявними у матеріалах справи доказами причини неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів, які можуть полягати за одних обставин у діях/бездіяльності кредиторів, за інших обставин - у діях/бездіяльності боржника, при цьому враховуючи добросовісність поведінки учасників провадження у справі про неплатоспроможність.
У постанові від 26.05.2022 по справі № 903/806/20 Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду наголошено, що добросовісність боржника - фізичної особи є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав якими КУзПБ зумовлює вирішення судом питання щодо подальшого руху справи, зокрема закриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи у випадках, передбачених статтями 123, 126, 128 КУзПБ. Тому, обставини, що свідчать про недобросовісну поведінку боржника у сукупності з іншими обставинами справи підлягають врахуванню господарським судом як підстави для ухвалення рішення про закриття провадження у справі, замість переходу до процедури погашення боргів боржника.
Такими обставинами можуть бути, серед іншого, ненадання боржником обґрунтованих пояснень стосовно обставин неплатоспроможності (руху активів, витрачання отриманих від кредиторів коштів тощо); зазначення у декларації працездатного боржника відомостей про доходи, що значно менші за відповідний середній показник у регіоні та за відповідною спеціальністю; посилання у декларації про майновий стан на ненадання інформації членом сім'ї боржника за умови, що така інформація є необхідною для з'ясування суттєвих для справи обставин, або у інший спосіб ухилення боржника від конструктивної співпраці з кредиторами, керуючим реструктуризацією чи від відкритої взаємодії з судом, економічна необґрунтованість та/або очевидна невиконуваність плану реструктуризації, яка може призвести до явного порушення прав кредиторів щодо отримання боргу в розумні строки (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 26.05.2022 у справі № 903/806/20).
Матеріалами справи підтверджується, що боржниця не погодила проекту плану реструктуризації боргів через відсутність коштів у розмірі 174 376,95 грн для сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що особливістю судової процедури реструктуризації боргів боржника є план реструктуризації боргів боржника, метою розроблення якого є відновлення платоспроможності боржника. Основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є, зокрема, розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника, прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність (ч. 1 ст. 124, п. 2, 3 ч. 2 ст. 123 КУзПБ).
Метою і завданням процедури реструктуризації боргів є забезпечення розгляду кредиторами розробленого боржником проекту плану реструктуризації боргів для відновлення його платоспроможності. Розроблення боржником такого документу є закономірними очікуваннями кредиторів, як в частині розгляду, так і в частині фактичного погашення вимог в межах процедури.
Формальний підхід та вільне трактування норм матеріального права у цьому випадку є неприпустимим, адже, насамперед, метою і завданням процедури реструктуризації боргів є забезпечення розгляду кредиторами розробленого боржником проекту плану реструктуризації боргів для відновлення його платоспроможності, а не формальний перехід до процедур, за результатами яких усі борги боржника будуть погашені, в чому, звісно, зацікавлений лише боржник.
Натомість боржниця не розробила та не подала до суду проект плану реструктуризації боргів, а на зборах кредиторів повідомила, що не погоджує план через відсутність коштів для оплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Водночас на загальних зборах кредиторів боржниця інших пропозицій не висловила, що може свідчити лише про відсутність намірів щодо досягнення цілей та завдань процедури реструктуризації та містить ознаки ухилення боржниці від виконання зобов'язань, а метою звернення до суду із заявою про неплатоспроможність, очевидно, було не реструктуризація боргів перед кредиторами, як передбачає закон (ст. 124 КУзПБ), а фактичне списання наявної заборгованості.
Отже, суд першої інстанції, встановивши обставини ненадання боржницею повних і достовірних відомостей щодо її майна, доходів та витрат, відсутність намірів досягнути компромісу з кредиторами і як наслідок відсутність погодженого і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів зі спливом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації у цій справі, дійшов законного висновку про існування додаткових підстав для закриття провадження у справі на підставі ч. 11 ст. 126 КУзПБ.
З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість покликань скаржниці на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11.03.2025 у справі №921/150/24, оскільки зазначена постанова не є релевантною фактичним обставинам, встановленим у межах цього провадження.
Так, у справі №921/150/24 процедура реструктуризації боргів боржника тривала лише п'ять місяців, що зумовило інший характер правової оцінки як дій учасників провадження, так і ефективності реалізації мети, передбаченої КУзПБ. Натомість у цій справі процедура реструктуризації триває вже майже три з половиною роки, що свідчить про суттєво інші фактичні умови та правові наслідки, пов'язані як з поведінкою боржниці, так і з дотриманням принципів добросовісності та розумності строків у процедурі неплатоспроможності.
Таким чином, обставини, покладені в основу правових висновків Верховного Суду у справі №921/150/24 не враховуються судом апеляційної інстанції через специфіку тривалості провадження, відмінності в процесуальній поведінці сторін та інші особливості фактичного перебігу процедури реструктуризації.
Отже, колегія суддів вважає, що встановленні судом першої інстанції обставини щодо недобросовісної поведінки боржниці та в сукупності з іншими обставинами, свідчить про наявність достатніх підстав для ухвалення рішення про закриття провадження у цій справі замість переходу до процедури погашення боргів боржника.
Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції, то апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.
Керуючись ст. 11, 13, 74, 129, 269 - 270, 275, 276, 280- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.05.2025 у справі №914/3239/21 - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Порядок оскарження постанови встановлено Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК