Справа № 758/6154/25
Категорія 38
17 вересня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся із вказаним позовом до суду, зазначивши, що 19.02.2025 ним було отримано від АТ КБ «ПриватБанк» повідомлення №20.1.0.0.0/7- 250219/130 від 19.02.2025 про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, у якому зазначено наступне:
«Банк, керуючись вимогами ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (надалі - ЗУ «Про ПВК/ФК), Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу затвердженого постановою Правління Національного банку України №65 від 19.05.2020 (надалі - Положення №65), внутрішніми документами Банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, повідомляє про прийняте 18.02.2025 рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарів власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банку.
Внаслідок чого прийнято Рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування достроково за ініціативою Банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні договори без перерахунку процентів на вклад та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг, що не передбачають відкриття поточний рахунка та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після завершальних операцій за цими рахунками».
Позивач не згоден із зазначеними причинами відмови від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку та вважає, що саме з боку відповідача здійснено протиправне розірвання договорів з позивачем в односторонньому порядку.
Зокрема, позивач стверджує, що враховуючи положення статей 1066, 1074, 1075 ЦК України та ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - ЗУ «Про ПВК/ФК), між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку №290917-02/23P388 від 29.09.2017 , відповідно до якого здійснювалось надання банківських послуг з боку відповідача позивачу.
Відповідно до п 34 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про ПВК/ФК» належна перевірка - заходи, що включають:
- ідентифікацію та верифікацію клієнта (його представника);
- встановлення кінцевого бенефіціарного власника клієнта або його відсутності, у тому числі отримання структури власності з метою її розуміння, та даних, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника, та вжиття заходів з верифікації його особи (за наявності);
- встановлення (розуміння) мети та характеру майбутніх ділових відносин або проведення фінансової операції;
- проведення на постійній основі моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, в разі необхідності, про джерело коштів, пов'язаних з фінансовими операціями);
- забезпечення актуальності отриманих та існуючих документів, даних та інформації про клієнта».
З огляду на вище наведену норму, поняття належної перевірки включає визначений перелік заходів, які застосовуються для перевірки клієнта в разі наявності підозри у банка щодо діяльності такої особи. Однак у повідомленні банку від 19.02.2025 не зазначено, які саме дії підтверджують ризиковість позивача, банком не надано жодних доказів чи відомостей про здійснення незаконної діяльності з боку позивача, що свідчить про безпідставність такої підстави для розірвання договірних взаємовідносин.
Водночас, право банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунку з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про ПВК/ФК» «Ідентифікація та верифікація клієнта здійснюються до встановлення ділових відносин, вчинення правочинів (крім випадків, передбачених цим Законом), проведення фінансової операції, відкриття рахунка.
З метою не перешкоджання звичайній діловій практиці верифікація клієнта може здійснюватися за необхідності під час встановлення ділових відносин. У такому разі здійснення верифікації має бути завершене якнайшвидше після першого контакту з клієнтом, за умови здійснення ефективного управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення. Верифікація клієнта також може бути здійснена після відкриття рахунка, але проведення по ньому першої фінансової операції.
Верифікація здійснюється також в інших випадках, установлених Національним банком України для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, за якими він відповідно до цього Закону здійснює державне регулювання і нагляд».
В розумінні вказаної норми закону, ідентифікація та верифікація клієнта банку здійснюється в момент початку ділових відносин з таким клієнтом або відразу після початку ведення таких ділових відносин, проте до проведення першої фінансової операції.
Однак відповідачем не підтверджена неможливість здійснення ідентифікації/верифікації позивача, оскільки договір між позивачем та відповідачем укладено ще 29.09.2017, однак з боку відповідача не виникало питань ідентифікації/верифікації позивача раніше протягом 5 років ведення ділових відносин між сторонами.
Крім того, в повідомленні від 19.02.2025 зазначено про неможливість здійснення ідентифікації/ верифікації, а також встановлення даних кінцевих бенефіціарів власників. Проте позивач є одноосібним власником рахунків, відкритих у відповідача, та саме позивач є кінцевим бенефіціаром власником коштів, які надходять на рахунки.
Відповідно до ч, 7 ст. 11 ЗУ «Про ПВК/ФК»: «Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії».
Таким чином, відповідач мав витребувати інформацію та/або офіційні документи для здійснення належної перевірки, проте такого витребування не було, тому слід вважати, що відповідач здійснив належну перевірку відповідно до вже наявних документів та відомостей. Раніше у відповідача не виникало питань з приводу здійснення з боку позивача дій, які призвели до проведення належної перевірки.
Позивач також зазначив, що він проходить військову службу та всі нарахування здійснюються на підставі наказів Військової частини НОМЕР_1 . Позивач як військовий та безпосередній учасник бойових дій отримує відповідне грошове забезпечення з боку держави та грошову винагороду, що підтверджується відповідними довідками. Кошти, які надходили на картковий рахунок позивача від фізичних осіб, використовувались тільки для потреб ЗСУ та Військової частини НОМЕР_1 та забезпечення підрозділу позивача. За таких обставин, твердження відповідача про неприйнятно високий рівень ризику не відповідає дійсності. Усі доходи позивача отримані з офіційних джерел та затверджені військовою частиною.
Крім того, позивач вважає, що відповідачем не зазначено підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом, оскільки в повідомленні банку відсутнє посилання на конкретні абзаци, пункти та частини ст. 15 ЗУ «Про ПВК/ФК». Зокрема, із повідомлення неможливо встановити, які «обставини» чи «ризики» свідчили про те, що позивачем вчиняються будь-які дії, пов'язані із вчиненням фінансової операції чи правочину з доходами, одержаними злочинним шляхом, а також вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких доходів, чи володіння ними, прав на такі доходи, джерел їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуттям, володінням або використанням доходів, одержаних злочинним шляхом. Відповідачем не конкретизовано та не надано відповідних доказів, які саме фінансові операції позивача викликали у банку підозри та призвели до встановлення неприйнятно високого рівня ризику.
Із урахуванням наведеного, посилаючись на положення ч.1 ст. 216 ЦК України, позивач, із урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:
- визнати недійсним вчинений Акціонерним товариством комерційний банк
«ПриватБанк» односторонній правочин, оформлений у вигляді повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 19.02.2025 №20.1.0.0.0/7-250219/130;
- визнати дії Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» із зупинення фінансових операцій на поточних рахунках, відкритих ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в Акціонерному товаристві комерційний банк «Приватбанк», протиправними;
- зобов'язати Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відновити банківське обслуговування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та поновити всі банківські, карткові рахунки, що були відкриті до вчинення одностороннього правочину з боку Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», оформленого у вигляді повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 19.02.2025 року 20.1.0.0.0/7-250219/130.
Ухвалою суду від 02.06.2025 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків.
25.06.2025 представником позивача на виконання ухвали суду надано нову редакцію позовної заяви.
Ухвалою суду від 01.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
07.07.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача, у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність та необґрунтованість.
У відзиві, зокрема, зазначено, що в банку є підстави вважати використання позивачем продуктів АТ КБ «ПриватБанк» (особисті картки) для проведення операцій, що мають ознаки схемності та не мають явного економічного змісту/логічних пояснень.
Зазначені у висновку клієнти, в тому числі позивач, мають загальні риси фінансових операцій за період з 01.01.2024 по день формування висновку, а саме: надходження на картковий рахунок здебільшого здійснюється від 3-х фізичних осіб та фінансових сервісів; видаткові фінансові операції здійснюються на користь 3-х фізичних осіб та/або на користь мерчантів, діяльність яких полягає в організації та проведенні азартних ігор в мережі інтернет.
Мета та суть зазначених фінансових операцій не з'ясована. Джерела походження коштів не з'ясовано. Далі використання коштів - невідомо.
Фінансові операції та/або дії клієнта Банк вважав підозрілими за ознакою, визначеною ст. 12 Закону про ПВК/ФТ та Додатком 6 «Посилені заходи належної перевірки клієнта» Положення №65, а саме: 1) проведені у незвичний спосіб; 2) немає очевидної економічної чи законної мети; 3) ???не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час встановлення мети та характеру ділових відносин з ним.
Відповідно до Додатку 20 «Індикатори підозрілості фінансових операцій» до Положення №65, наявні індикатори підозрілості фінансових операцій, а саме:
- п. 5. Клієнт має велику кількість рахунків або платіжних карток, потреба у яких не є зрозумілою або не відповідає його бізнес-потребам;
- п. 12. Фінансові операції за рахунок фізичної особи не відповідають ризик-профілю клієнта (зокрема віку, професії, доходів);
- п. 15. Характер фінансової операції та/або обставини, за яких вона ініціюється, дають підстави вважати, що вона здійснюється від імені та/або на користь іншої сторони, особа якої не розкрита банку;
- п. 25. Тривалий час спостерігається аналогічна тенденція щодо обсягу дебетових та кредитових фінансових операцій за рахунок клієнта протягом одного дня (незвично швидке проходження коштів через рахунок, тобто незначне сальдо на початок та кінець дня та великі щоденні обороти коштів за рахунок);
- п. 29 Контрагентами клієнта є особи, стосовно яких у банку є негативна інформація (зокрема особи, яким банк відмовив у встановленні (підтриманні) ділових відносин у зв'язку з присвоєнням неприйнятно високого ризику ВК/ФТ);
п. 30-2. Нетипова активність за рахунок клієнта.
З огляду на вищевикладене банком було визнано діяльність клієнта підозрілою. У зв'язку з наявністю підстав вважати, що обслуговування зазначеного клієнта, характер або наслідки їх фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, за клієнтом було прийнято рішення:
- встановлення неприйнятно високого ризику;
- відмова від підтримки ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунків.
Рішення прийнято за документом - службовою запискою Напрямку «Фінансовий моніторинг» АТ КБ «ПриватБанк» №E.17.U.0.0/4-6597017 від 18.02.2025 «Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтами, за результатами дослідження фінансових операцій по правилу «Виявлення дропів (застосування ЕПЗ в нелегальному гральному бізнесі - Ранговий аналіз проєкту «Розумний облік» розраховані алерти - UU1994RA (Premium)».
Банк припинив ділові відносини з позивачем, повідомивши про це ОСОБА_1 у листі, який направив на адресу його проживання: « АДРЕСА_1 ». Отримання повідомлення також підтверджується позивачем у позовній заяві.
Таким чином, АТ КБ «Приватбанк» правомірно припинив договірні відносини з позивачем, здійснюючи свої функції суб'єкта фінансового моніторингу, покладені на нього в силу законодавства України. Відтак, спірний правочин банку про відмову від ділових відносин з позивачем відповідає приписам ст. 17 ЗУ «Про ПКВ/ФТ», вимогам Положення №65 та внутрішнім документам банку, тому підстави для визнання його незаконним відсутні, а отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню.
17.07.2025 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій заперечив доводи відповідача, вказуючи на їх необґрунтованість та недоведеність, та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Перед початком судового засідання представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
З огляду на наведене, враховуючи наявні в матеріалах справи заяви сторін по суті справи, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Дослідивши письмові матеріали справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 , як фізична особа, є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк».
19.02.2025 позивачем було отримано від АТ КБ «ПриватБанк» повідомлення №20.1.0.0.0/7- 250219/130 від 19.02.2025 про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, у якому зазначено наступне:
«Банк, керуючись вимогами ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (надалі - ЗУ «Про ПВК/ФК), Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу затвердженого постановою Правління Національного банку України №65 від 19.05.2020 (надалі - Положення №65), внутрішніми документами Банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, повідомляє про прийняте 18.02.2025 рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарів власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банку.
Внаслідок чого прийнято Рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування достроково за ініціативою Банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні договори без перерахунку процентів на вклад та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг, що не передбачають відкриття поточний рахунка та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після завершальних операцій за цими рахунками».
Згідно з частинами першою, третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (частина перша статті 1068 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: 1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; 2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; 3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; 4) в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 1075 ЦК України).
28.04.2020 набув чинності Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», відповідно до Прикінцевих та перехідних положень якого статтю 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка регулювала обов'язок щодо ідентифікації клієнтів, виключено.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки, яка здійснюється в разі, зокрема, проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону.
Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції належна перевірка клієнта здійснюється також у разі проведення ним кількох фінансових операцій, що можуть бути пов'язані між собою, на загальну суму, що дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону, тобто фінансові операції є пороговими, якщо сума, на яку здійснюється кожна із них, дорівнює чи перевищує 400 000,00 грн.
Застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб'єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб'єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб'єктами первинного фінансового моніторингу (абзац 1 частини другої статті 7 Закону). Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.09.2024 у справі №405/6265/23.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим (частина перша статті 12 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).
Відповідно до пунктів 2, 3 розділу ІІ «Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення», затверджених наказом Міністерства фінансів України №584 від 08.07.2017 (далі - Критерії) суб'єкт самостійно визначає та відображає у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу метод та порядок оцінки ризику з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта. Суб'єкт періодично переглядає власні критерії ризику, а також заходи з управління ризиками з метою їх актуалізації та врахування змін, які відбулися в діяльності самого суб'єкта та в законодавстві у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
У пункті 1 розділу VІ Критеріїв передбачено, що критерії ризику для фінансових операцій, які можуть мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, визначені у додатку 2 до цих Критеріїв. Суб'єкт самостійно може визначати додаткові критерії ризику для фінансових операцій з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта. У разі виявлення суб'єктом фінансової операції, яка може мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, суб'єкт вживає всіх необхідних заходів для з'ясування, чи підлягає така фінансова операція внутрішньому фінансовому моніторингу. Суб'єкт самостійно визначає, які критерії ризику (крім критеріїв, передбачених Законом, нормативно-правовими актами відповідного суб'єкта державного фінансового моніторингу) використовуються ним під час встановлення ділових (договірних) відносин, а які - у процесі подальшого обслуговування клієнтів з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта.
У пункті 2 додатку №2 Критеріїв передбачено, що критерії ризику для фінансових операцій, які можуть мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення для суб'єктів, крім банків, при наданні клієнту будь-яких послуг, зокрема, у випадках очевидної невідповідності вхідних/вихідних платежів дійсному призначенню платежу.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (частина перша статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).
Отже, норма статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» надає банкам право відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, зокрема, шляхом розірвання договорів.
Право банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договорів з вказаних підстав не може бути необмеженим, у зв'язку із чим необхідним є дослідження підстав та обґрунтованості встановлення клієнту відповідної категорії ризику, виходячи з обставин кожної конкретної справи (постанови Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №757/34905/22-ц, від 30.10.2023 у справі №22/14008/21, від 28.12.2022 у справі №757/57487/20).
Крім того, Верховний Суд у постановах від 21.11.2022 у справі №757/35987/20, від 09.10.2019 у справі №761/28762/18 виснував, що за відсутності обставин, які б свідчили про те, що банком під час встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику було дотримано процедури, встановлені законодавством та/або внутрішніми документами банку, що підтверджується відповідними доказами, розірвання договорів є неправомірним.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Як встановлено судом, у повідомленні про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 19.02.2025 №20.1.0.0.0/7-250219/130, яке було надіслано банком позивачу, не зазначено чітких підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом, оскільки в повідомленні банку відсутнє посилання на конкретні абзаци, пункти та частини ст. 15 ЗУ «Про ПВК/ФК».
Зокрема, із повідомлення неможливо встановити, які «обставини» чи «ризики» свідчили про те, що позивачем вчиняються будь-які дії, пов'язані із вчиненням фінансової операції чи правочину з доходами, одержаними злочинним шляхом, а також вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких доходів, чи володіння ними, прав на такі доходи, джерел їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуттям, володінням або використанням доходів, одержаних злочинним шляхом. Відповідачем не конкретизовано та не надано відповідних доказів, які саме фінансові операції позивача викликали у банку підозри та призвели до встановлення неприйнятно високого рівня ризику.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Таким чином, відповідно до наведеної правової норми саме на банк покладено обов'язок вчиняти розрахунково-касові операцій без обмежень, будь-які обмеження щодо банківського рахунку можливі тільки за рішенням суду або іншого уповноваженого органу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Згідно з ч. 2 ст. 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Наведеною вище правовою нормою визначено чіткий перелік випадків, в яких можливе одностороннє розірвання договору банківського рахунку.
Однак відповідач не надав належних доказів на підтвердження факту порушення позивачем законодавства в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення. Відповідачем не доведено, що позивач вчиняв будь-які дії, направлені на легалізацію або відмивання доходів чи будь-які інші фінансові правопорушення, передбачені законодавством України.
Як встановлено судом, позивач є діючим військовослужбовцем та на момент складення повідомлення банку від 19.02.2025 виконував свої обов'язки по захисту Батьківщини, що підтверджується відповідними письмовими доказами, наданими позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЗУ про ПВК/ФТ до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, належать будь-які дії, пов'язані із вчиненням фінансової операції чи правочину з доходами, одержаними злочинним шляхом, а також вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких доходів, чи володіння ними, прав на такі доходи, джерел їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуттям, володінням або використанням доходів, одержаних злочинним шляхом.
Як зазначив відповідач у відзиві, рішення банку щодо позивача було прийнято за документом - службовою запискою Напрямку «Фінансовий моніторинг» АТ КБ «ПриватБанк» №E.17.U.0.0/4-6597017 від 18.02.2025 «Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтами, за результатами дослідження фінансових операцій по правилу «Виявлення дропів (застосування ЕПЗ в нелегальному гральному бізнесі - Ранговий аналіз проєкту «Розумний облік» розраховані алерти - UU1994RA (Premium)».
Разом із цим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували такий зв'язок позивача, як і доказів, які б підтверджували факти перерахування коштів позивачем на користь мерчантів азартних ігор в мережі інтернет.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ про ПВК/ФТ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Виходячи із положень вказаної норми, відповідач повинен застосовувати ризико - орієнтований підхід, тобто підхід який пропорційно враховує заходи безпеки з боку банку, які передбачають мінімізування ризиків, пов'язаних з порушенням ЗУ про ПВК/ФТ, та правами позивача як клієнта банку в розумінні ст. 1066 та ст. 1074 ЦК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 7 ЗУ про ПВК/ФТ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
Отже, банк як суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин в разі неможливості мінімізувати виявлені ризики пов'язані з клієнт або при наявності обґрунтованих підозр щодо діяльності такого клієнта.
Проте з боку відповідача не було здійснено ніяких дій щодо мінімізації ризиків, пов'язаних з позивачем.
Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, підозріла діяльність позивача почалася ще на початку 2024 року.
Разом із цим, з боку відповідача не вчинялося жодних дій щодо верифікації таких платіжних операцій та перевірки позивача на додержання вимог законодавства про фінансовий моніторинг.
Таким чином, з боку відповідача застосований формальний підхід в проведенні належної перевірки. При цьому відповідачем не було надано можливості позивачу надати пояснення або будь-які інші докази законності діяльності позивача.
Відповідно до службової записки Напрямку «Фінансовий моніторинг» АТ КБ «ПриватБанк» №E.17.U.0.0/4-6597017 від 18.02.2025 «Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтами, за результатами дослідження фінансових операцій по правилу «Виявлення дропів (застосування ЕПЗ в нелегальному гральному бізнесі - Ранговий аналіз проєкту «Розумний облік» розраховані алерти - UU1994RA (Premium)», всі зазначені у висновку клієнти мають загальні риси фінансових операцій за період з 01.01.2024 по день формування висновку, а саме: надходження на картковий рахунок здебільшого здійснюється від 3-х фізичних осіб та фінансових сервісів; видаткові фінансові операції здійснюються на користь 3-х фізичних осіб та/ або на користь мерчантів, діяльність яких полягає в організації та проведенні азартних ігор в мережі інтернет».
Відповідач вказує, що картковий розрахунок здійснюється на користь мерчантів, діяльність яких полягає в організації та проведенні азартних ігор в мережі інтернет.
Однак ні із вказаного вище Висновку НФМ, ні із виписки по рахунку позивача неможливо прямо встановити будь-який зв'язок між позивачем та мерчантами азартних ігор.
У Висновку НФМ не наведено ані фактів співпраці позивача з нелегальними мерчантами грального бізнесу, ані конкретного зв'язку з гральним бізнесом - зазначені лише загальні формулювання «можуть бути використані для азартних ігор».
Щодо застосованих відповідачем у відзиві понять «дроп» або «грошовий мул» суд зазначає, що жодним нормативно-правовим актом України не визначено юридичного поняття «дроп» та не встановлено правових критеріїв чи процедур для кваліфікації фізичної особи як такої.
Отже, застосування такого поняття у відзиві є оціночним, що не може мати юридичних наслідків без належного підтвердження ознак злочинної діяльності.
Крім того, аналіз фінансових операцій позивача у відповідній виписці вказує на відсутність ознак, які б свідчили про транзитний характер рахунку або його використання для схемного переказу коштів, оскільки виплати або перекази грошових коштів на рахунок позивача не носять ознак циклічності, масовості чи відповідності шаблонам транзитної діяльності.
Належні докази на підтвердження факту здійснення позивачем повторюваних переказів третім особам чи сумнівним отримувачам відсутні.
Зокрема, суду не надано доказів щодо наявності будь-яких процесуальних рішень щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності, а також щодо фактів арештів чи блокування його рахунків у порядку, визначеному КПК України або іншого санкційного законодавства.
Згідно п. 1 Додатку №12 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №65 від 19.05.2020 (надалі - Положення) банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ.
Відповідно до пп. 3, 5 п.8 Додатку №12 до Положення банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ порядок відмови в передбачених Законом про ПВК/ФТ випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:
- складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про ПВК/ФТ) у кожному випадку;
- порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов'язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону про ПВК/ФТ (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).
Отже, право банку, як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунку з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику, не є необмеженим.
Банк вправі прийняти таке рішення тільки в разі встановлення у клієнта неприйнятно високого рівня ризику, і в такому рішенні повинні міститися належні обґрунтування з посиланням на ЗУ про ПВК/ФТ. При цьому саме на банку лежить обов'язок підтвердити існування правових підстав для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про ПВК/ФК» суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом фінансової операції у разі:
- розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення, якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;
- встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей; подання клієнтом чи його представником суб'єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Водночас, право банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Аналогічні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/3245/19, від 20.01.2022 у справі №910/18504/20, від 29.04.2020 у справі №910/3245/19.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про ПВК/ФК» належна перевірка - заходи, що включають:
ідентифікацію та верифікацію клієнта (його представника);
встановлення кінцевого бенефіціарного власника клієнта або його відсутності, у тому числі отримання структури власності з метою її розуміння, та даних, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника, та вжиття заходів з верифікації його особи (за наявності);
встановлення (розуміння) мети та характеру майбутніх ділових відносин або проведення фінансової операції;
проведення на постійній основі моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, в разі необхідності, про джерело коштів, пов'язаних з фінансовими операціями); забезпечення актуальності отриманих та існуючих документів, даних та інформації про клієнта.
З огляду на наведену вище норму, належна перевірка включає визначений перелік заходів, які застосовуються для перевірки клієнта в разі наявності у банку підозри щодо діяльності такої особи.
Проте, з боку відповідача не здійснено повний перелік вказаних вище заходів.
При цьому, саме на відповідача покладено обов'язок встановити мету та характер ділових відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є добросовісність, розумність і справедливість.
Згідно з цими засадами, кожна сторона зобов'язана реалізовувати свої права і виконувати обов'язки у спосіб, що не порушує прав та інтересів інших осіб, а також не допускає зловживання правом.
Відповідач, як суб'єкт господарювання, мав обов'язок діяти в межах розумного балансу між інтересами банківської безпеки та правами клієнта. Проте в даному випадку принцип добросовісності був порушений, зокрема: не надано можливості надати пояснення, документи або інші докази, що підтверджують легальне походження коштів; не запропоновано менш інвазивних альтернатив (таких як тимчасове блокування або перевірка операцій), а договір було одразу розірвано у спосіб, який є юридично і фактично є непропорційним.
Зокрема, відповідно до п. 8 Додатку №1 до Положення: «Якщо отримані банком документи та/або інформація, визначені в пункті 6 додатка 1 до Положення, не є достатніми для спростування банком того, що потенційний клієнт є компанією-оболонкою (а також, якщо потенційний клієнт відмовив банку в наданні необхідних для аналізу документів/інформації), то банк установлює таким потенційним діловим відносинам з клієнтом неприйнятно високий ризик та діє відповідно до вимог статті 15 Закону про ПВК/ФТ».
В розумінні зазначеної норми, відповідач зобов'язаний був звернутися до позивача в разі наявності підозри для визначення джерела коштів та цілі їх подальшого використання.
Проте з боку відповідача не було здійснено такого звернення або запиту до позивача.
Крім того, відповідачем не надано рішення банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику позивача.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.08.2023 у справі №176/1445/22, за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, як захист прав споживача, правові відносини останнього з банком фактично не є рівними.
Підсумовуючи усе наведене вище, суд вважає, що дії банку щодо зупинення банківського обслуговування позивача мали формальний та непропорційний характер, чим порушено баланс між інтересами фінансового моніторингу та правами клієнта, оскільки відповідачем не доведено наявність критеріїв щодо неприйнятно високого рівня ризиковості позивача та його зв'язку з мерчантами азартних ігор, а також не надано рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику.
За таких обставин, усі сумніви щодо тлумачення підстав для розірвання договору судом тлумачаться на користь позивача, як споживача банківських послуг, відповідно до принципів добросовісності, розумності та захисту слабшої сторони у зобов'язальних відносинах.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги те, що позивачем доведено обставини, на які він посилається як на підставу свої вимог, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
З огляду на вищевикладене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.
Крім того, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 23, 81, 89, 131, 247, 258, 259, 263-268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати недійсним вчинений Акціонерним товариством комерційний банк
«ПриватБанк» односторонній правочин, оформлений у вигляді повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 19.02.2025 №20.1.0.0.0/7-250219/130.
Визнати дії Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» із зупинення фінансових операцій на поточних рахунках, відкритих ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в Акціонерному товаристві комерційний банк «Приватбанк», протиправними.
Зобов'язати Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відновити банківське обслуговування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та поновити всі банківські, карткові рахунки, що були відкриті до вчинення одностороннього правочину з боку Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», оформленого у вигляді повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 19.02.2025 року 20.1.0.0.0/7-250219/130.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570.
Повний текст рішення суду складено 22.09.2025.
Суддя О. О. Ковбасюк