ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/6096/25
провадження № 2/753/6266/25
26 вересня 2025 року м. Київ
Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Маркєлової В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги при звільненні,
23.03.2025 засобами поштового зв'язку до Дарницького районного суду м. Києва було направлено зазначену позовну заяву. (До суду позовна заява надійшла та була зареєстрована 26.03.2025 за Вх. 22961/25).
Ухвалою від 04.04.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, призначив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, установив сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Позивачка обґрунтувала вимоги наступним.
У період з 21 січня 2020 року по 12 жовтня 2021року вона знаходилась у трудових відносинах з Приватним вищим навчальним закладом «Міжнародна академія екології та медицини» та працювала на посаді проректора та завідувача кафедри соціальної медицини та профілактичної медицини зазначеної академії (далі - Відповідач).
Під час мого знаходження у трудових правовідносинах з Відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата.
При звільненні Відповідач не надав довідку про заборгованість по заробітній платі та довідку про середньомісячну заробітну плату, чим порушив Кодекс законів про працю України.
Запити до Відповідача та інших державних органів з питання отримання довідки та виплати мені заборгованості по заробітній платі, позитивних результатів не дали, копії звернень додаються.
Оскільки, згідно частини першої-другої статті 13, відповідно до положень статей 77, 81 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, мною надаються наступні докази:
- підтвердженням факту існування заборгованості є розрахунковий лист, який виданий Відповідачем про нарахування заробітної плати за серпень 2021 року, в якому борг визначений у сумі 92 654,24 грн на кінець серпня місяця;
- копія довідки Відповідача про дохід за період з 01.02.2020 по 12.10.2021.
Разом з цим, за вересень та жовтень 2021 року було нараховано до виплати згідно довідки Відповідача від 20 червня 2022 року № 23-к - 35 691,12 гривень (за вересень - 24 528,28 грн та жовтень - 11 162,84 грн), а виплачено на картку Приватбанку лише 5 000,00 гривень (операція Приватбанку від 08.09.2021), а в жовтні при звільненні виплати не було, таким чином борг за вересень - жовтень 2021 року складає 35 691,12 - 5 000,00 = 30 691,12 грн.
Заборгованість по заробітній платі на дату звільнення згідно зазначених документів складає: 92 654,24+30 691,12 =123 345,36 гривень.
Крім того, як передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців ( з 13 жовтня 2021 року до 12 квітня 2022 року).
Враховуючи, що Відповідач і далі ухиляється від надання фінансової довідки, мною був зроблений розрахунок середнього заробітку середньомісячної заробітної плати згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. зі змінами), якою визначено - середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до зазначеної Постанови, нарахування виплат обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Розрахунковим періодом є серпень - вересень 2021 року.
За фінансовою довідкою Відповідача від 20 червня 2022 року № 23-к - заробітна плата за: серпень 2021 року - 20 718,28 грн.; вересень 2021 року - 30 469,91 грн., усього - 51 188,19 грн.
Кількість робочих днів - 43 (вересень - 21, жовтень - 22). За таких обставин середньоденна заробітна плата позивача становить:
51 188,19грн.: 43к.д = 1 190,42 гривень.
Зарплата за час затримки розрахунку при звільненні - множимо середньоденну зарплату на кількість робочих днів затримки, які потрібно оплатити за середнім заробітком ( з 13 жовтня 2021 р. до 12 квітня 2022 р.). Кількість робочих днів: жовтень - 13; листопад - 22; грудень - 22; січень - 19; лютій - 20; березень - 23; квітень - 8. Усього - 127 днів.
Середній заробіток за час затримки розрахунку складає: 1190,42 грн. х 127 днів = 151 183,34 гривень.
Сума податку з доходів складає 18%, та становить: 151 183,34 грн х 0,18 - 27 213,00 грн.
Сума військового збору: 151 183,34 грн. х 0,015 = 2 267,75 грн.
Сума до виплати за час затримки розрахунку становить: 151 183,34грн. - (27 213,00 грн. + 2 267,75 грн) = 121 702,59 грн.
Крім цього, в разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39 КЗпП України) ВИПЛАЧУЄТЬСЯ ВИХІДНА ДОПОМОГА у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.
Так, КЗпП України, статтею 44. Вихідна допомога визначено: «...внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку...».
Розрахунок вихідної допомоги. Розрахунок вихідної допомоги здійснюється відповідно до Порядку № 100 виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню.
За фінансовою довідкою Відповідача від 20 червня 2022 року № 23-к - заробітна плата за: серпень 2021 року - 20718,28 грн.; вересень 2021 року - 30469,91 грн., усього-51188,19 грн.
Середньомісячна заробітна плата 51188,19 грн : 2 =25594,09 грн.
Вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку складає 25594,09x3=76782,27. Сума податку з доходів складає 18%, та становить: 76782,27 грн. х 0,18 = 13820,8 грн.
Сума військового збору: 76782,27 грн. х 0,015 = 1151,7 грн.
Сума вихідної допомоги до виплати становить: 76 782,27 грн. - (13 820,8 грн. + 1 151,7 грн) = 61 809,77 грн.
Просить суд:
1. Стягнути з приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини», код ЄДРПОУ - 37857335, на користь ОСОБА_1 : заборгованість по заробітній платі в сумі 123 345,36 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 121 702,59 грн., вихідну допомогу при звільненні у сумі 61 809,77
2. Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
28.04.2025 до суду через підсистему Електронний суд, а 06.05.2025 засобами поштового зв'язку надійшов відзив, у якому відповідач позов не визнав, зазначивши наступне.
Згідно наказу по Академії позивач ОСОБА_1 до 12 жовтня 2021 року працювала найманим працівником в Академії.
У грудні 2021 року в Академії змінився власник (засновник).
До теперішнього часу, тобто станом на квітень 2025 року ОСОБА_1 із будь-якими письмовими вимогами щодо невиплати заробітної плати, розрахунку при звільнені та/або існування такої заборгованості до нового власника (засновника) Академії вона не зверталась.
Про існування вказаного спору відповідач став дійсно обізнаним лише після відкриття провадження у вищевказаній цивільній справі та після отримання.-процесуальних документів суду, зокрема, позовної заяви із додатками, лише у другій половині квітня 2025 року.
Тобто, до вказаного часу позивач ОСОБА_1 не зверталась письмово з цими вимогами до Академії.
Зазначені обставини позивачем не оспорюються і у позовній заві та/або доданих документах не зазначається і не додано відповідних письмових доказів про звернення ОСОБА_1 з такими вимогами до відповідача, позивачем не надано обгрунтування щодо поважності причин пропуску процесуального строку звернення до суду та клопотання перед судом про його поновлення.
Відповідач зазначає, що із нарахованою позивачем сумою заборгованості відповідач також не згодний.
Свої заперечення проти позову відповідач обґрунтовує наступними нормами:
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП, працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У Постанові ВСУ по справі № 369/10046/18 від 10.10.2019 року зазначено, що позовні вимоги про нарахування середнього заробітку є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних про стягнення середнього заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 910/4518/16.
З огляду на вимоги ч. 1 ст. 233 КЗпП та позицію суду касаційної інстанції, слід дійти висновку про те, що пропуск працівником строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що позивач була звільнена 12.10.2021 року, а звернулась до суду лише в квітні 2025 року із позовом, в т.ч. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, а тому слід дійти до висновку, що позивач пропустила тримісячний строк для звернення до суду із даними позовним вимогами, а відтак в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Позивачем ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду із цими вимогами.
Відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача (окрема письмова заява додається до відзиву).
Таким чином, з огляду на вищезазначене, в усій сукупності та взаємозв'язку, переконливо та обгрунтовано вважаємо, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню та в їх задоволенні судом належить відмовити.
Також до відзиву окремою завою було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, як одну із декількох підстав для відмови у задоволенні вимог позивачки.
29.04.2025 до суду через підсистему Електронний суд представником відповідача було направлено клопотання про долучення доказів, у якому представник просив долучити докази направлення відзиву засобами поштового зв'язку позивачу та суду.
07.05.2025 до суду через підсистему Електронний суд представником відповідача було направлено клопотання про долучення доказів, у якому представник просив долучити докази отримання відзиву засобами поштового зв'язку позивачем та судом.
09.05.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено наступне.
Із доводами викладеними у відзиві Відповідача щодо пропуску строку позовної давності та необізнаності Відповідача про існуючу заборгованість із заробітної плати я не погоджуюсь в повному обсязі з наступних підстав:
По-перше: Так, дійсно 19 липня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352 (далі-Закон), яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю, зокрема, важливих змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(І)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 19 липня 2022 року положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
Зокрема, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи правову природу спору в розглядуваній справі, виходила з того, що вимоги, зокрема: про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року на підставі частини другої статті 235 КЗпП України; про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року на підставі статті 236 КЗпП України; про стягнення відповідних сум, є спором щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати, тобто спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці особи, яка перебувала на публічній службі, а тому при вирішені питання про строки звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору застосуванню підлягають норми статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за періо з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, її позовні вимоги направлені на стягнення заборгованості по заробітній платі за період вересень-жовтень 2021 року та середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (з 13 жовтня 2021 року по 13 квітня 2022 року).
Таким чином, правовідносини які виникли між мною та Відповідачем викладенні у позовній заяві склалися до набуття чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352 та до них застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом.
По друге: Відповідач стверджує що у грудні 2021 року змінився власник (засновник) та про існування вказаного спору він не був обізнаний.
Вказане твердження є неспроможним в зв'язку з тим, що я зверталася до Відповідача із питанням виплати мені заборгованості по заробітній платі та видачі мені довідки про нараховані суми заробітної плати про що свідчить видана Відповідачем фінансова довідка по заробітній платі від 20 червня 2022 року №23-К.
20.05.2025 до суду через підсистему Електронний суд, а 22.05.2025 засобами поштового зв'язку надійшло заперечення відповідача, у якому зазначено наступне.
Сторона відповідача зазначає суду і стороні позивача - відповідач підтримує свої вимоги та настоює на своїй позиції, письмово викладеній у його відзиві від 25 квітня 2025 року та своїй процесуальній заяві від 25 квітня 2025 року (застосування судом, як однієї з підстав, строку позовної давності).
При цьому також сторона відповідача зазначає, згідно тексту відповіді позивач вказує, що у 2022 році, вона, ОСОБА_1 , нібито зверталася до нових власників із вимогами щодо виплати заборгованості по заробітній платі, які є предметом її позовних вимог.
Сторона відповідача наголошує, у діловодстві Академії за вказаний позивачем період 2022 року відсутні письмові вимоги позивача ОСОБА_1 щодо виплати (погашення) заборгованості за вказаний нею у позові період часу.
Наявність у позивача довідки про заборгованість свідчить лише про отримання відповідачем зазначеної довідки згідно змісту її вимог при зверненні.
Також в діловодстві Академії відсутні будь-які письмові повідомлення (відповіді) на адресу позивача ОСОБА_1 щодо розгляду її вимог про виплату заборгованості.
Водночас, позивачем ані до позовної заяви, ані до відповіді не долучені письмові документи (докази) щодо її письмового звернення у період 2022 року до нового власника Академії (на адресу Академії) саме з письмовою вимогою про виплату (погашення) заборгованості за вказаний позивачем період часу.
Тому, сторона відповідача вважає, позивачем у процесуальний спосіб належним чином не спростовані доводи сторони відповідача, викладені у його відзиві на позов та у його заяві від 25 квітня 2025 року про застосування строку позовної давності.
21.54.2025 до суду через підсистему Електронний суд представником відповідача було направлено клопотання про долучення доказів, у якому представник просив долучити докази направлення відзиву засобами поштового зв'язку позивачу.
Вивчивши доводи сторін, викладені у заявах по суті спору та заяві про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог - з таких мотивів.
Судом встановлено, що у період з 21 січня 2020 року по 12 жовтня 2021року позивачка знаходилась у трудових відносинах з Приватним вищим навчальним закладом «Міжнародна академія екології та медицини» та працювала на посаді проректора та завідувача кафедри соціальної медицини та профілактичної медицини зазначеної академії (копія трудової книжки а.с. 7-11).
Згідно з наказом Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» «Про звільнення» № 99-К від 08.10.2021 Позивачку звільнено з 12.10.2021 за власним бажанням згідно частини 3 статті 38 КЗпП України (а.с. 12). Наказ містить підпис про ознайомлення з ним позивачки 12.10.2021.
Під час перебування у трудових правовідносинах з Відповідачем, Позивачці була нарахована, але не виплачена заробітна плата.
При звільненні Відповідач не виплатив Позивачці заборгованість по заробітній платі, чим порушив Кодекс законів про працю України. А саме - норми статей 116, 117 КЗпП України, які є застосовними у цій справі.
Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 116 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3248-IV від 20.12.2005, № 2352-IX від 01.07.2022
Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005; текст статті 117 в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022
1.Щодо редакції норми частини другої статті 233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню у цій справі, суд застосовує її у редакції у редакції - до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Оскільки такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.
Зазначений висновок суд враховує і застосовує у цій справі, оскільки:
- його викладено щодо подібних правовідносинах - подібними вони є у природі правовідносин - оскільки стосуються вимог про стягнення виплат, які є складовими заробітної плати працівника (нарахованої, але невиплаченої працівнику зарплати і стягнення середнього заробітку за затримку у виплаті належних працівнику сум при звільненні (не більше, ніж за 6 місяців)
- вимоги заявлено про стягнення виплат - за період з 01.09.2021 по 31.10.2021.
Зокрема, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи правову природу спору в розглядуваній справі, виходила з того, що вимоги, зокрема: про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року на підставі частини другої статті 235 КЗпП України; про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року на підставі статті 236 КЗпП України; про стягнення відповідних сум, є спором щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати, тобто спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці особи, яка перебувала на публічній службі, а тому при вирішені питання про строки звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору застосуванню підлягають норми статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Перевіривши наданий позивачкою, і не спростований відповідачем розрахунок, суд задовольняє вимоги 1 і 2 позову, оскільки вони підтверджені наданими суду доказами:
- банківською випискою за особовим рахунком ОСОБА_1 за період з 01.01.2019 по 13.10.2021;
- копія довідки Відповідача про дохід Позивачки за період з 01.02.2020 по 12.10.2021;
- розрахунковим листом нарахування заробітної плати за серпень 2021 року, в якому борг визначений у сумі 92 654,24 грн на кінець серпня місяця. На спростування цього доказу відповідачем не надано жодного іншого доказу.
Судом встановлено, що, станом на кінець серпня 2021 року розмір заборгованості із виплати зарплати позивачці становив - 92 654,24 грн, за вересень та жовтень 2021 року позивачці було нараховано до виплати згідно довідки Відповідача від 20 червня 2022 року № 23-к - 35 691,12 гривень (за вересень - 24 528,28 грн та жовтень - 11 162,84 грн), а виплачено на картку Приватбанку - 5 000,00 гривень (операція Приватбанку від 08.09.2021), а у жовтні при звільненні виплат не було, таким чином борг за вересень - жовтень 2021 року складає 35 691,12 - 5 000,00 = 30 691,12 грн.
Отже, заборгованість по заробітній платі на дату звільнення згідно зазначених документів складає: 92 654,24+30 691,12 =123 345,36 гривень, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивачки.
Крім того, як передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців ( з 13 жовтня 2021 року до 12 квітня 2022 року).
Оскільки Відповідач не надав доказів на спростування зробленого позивачкою розрахунку середнього заробітку середньомісячної заробітної плати згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. зі змінами), якою визначено - середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, - і який перевірено судом, вимога позову № 2 також підлягає задоволенню.
Відповідно до зазначеної Постанови, нарахування виплат обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Розрахунковим періодом є серпень - вересень 2021 року.
За фінансовою довідкою Відповідача від 20 червня 2022 року № 23-к - заробітна плата за: серпень 2021 року - 20 718,28 грн.; вересень 2021 року - 30 469,91 грн., усього - 51 188,19 грн.
Кількість робочих днів - 43 (вересень - 21, жовтень - 22).
За таких обставин середньоденна заробітна плата позивача становить:
51 188,19 грн: 43к.д = 1 190,42 гривень.
Зарплата за час затримки розрахунку при звільненні - множимо середньоденну зарплату на кількість робочих днів затримки, які потрібно оплатити за середнім заробітком ( з 13 жовтня 2021 р. до 12 квітня 2022 р.). Кількість робочих днів: жовтень - 13; листопад - 22; грудень - 22; січень - 19; лютій - 20; березень - 23; квітень - 8. Усього - 127 днів.
Середній заробіток за час затримки розрахунку складає: 1 190,42 грн х 127 днів = 151 183,34 гривень.
Сума податку з доходів складає 18%, та становить: 151 183,34 грн. х 0,18 - 27 213,00 грн.
Сума військового збору: 151 183,34 грн. х 0,015 = 2 267,75 грн.
Сума до виплати за час затримки розрахунку становить: 151 183,34грн. - (27 213,00 грн. + 2 267,75 грн) = 121 702,59 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
Щодо вимоги № 3 про виплату вихідної допомоги при звільненні на підставі ст. 44 КЗпП України - суд відмовляє у її задоволенні з наступних мотивів.
У разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39 КЗпП України) ВИПЛАЧУЄТЬСЯ вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.
Так, КЗпП України, статтею 44 «Вихідна допомога» визначено, що
При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Стаття 44 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 3694-12 від 15.12.93, № 6/95-ВР від 19.01.95; в редакції Закону № 1356-XIV від 24.12.99; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1014-V від 11.05.2007; текст статті 44 в редакції Закону № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1255-VII від 13.05.2014, № 2352-IX від 01.07.2022, № 2759-IX від 16.11.2022.
Згідно зі статтею 38 цього Кодексу, «Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника»
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Згідно з наказом Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» «Про звільнення» № 99-К від 08.10.2021 Позивачку звільнено з 12.10.2021 за власним бажанням згідно частини 3 статті 38 КЗпП України (а.с. 12).
Позивачка обгрунтовує підставу позовної вимоги № 3 тим, що вона розірвала трудовий договір за власним бажанням, оскільки роботодавець не виконував законодавство про працю. Однак норма статті 44 «Вихідна допомога» не застосовна у цій справі, оскільки необхідною умовою її застосування є встановлення цього факту судовим рішенням, що набрало законної сили, яке у матеріалах справи відсутнє.
Отже, позов ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги при звільненні підлягає задоволенню частково, а саме: суд стягує з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі на дату звільнення у розмірі 123 345,36 грн середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 121 702,59 грн, разом 245 047,95 грн та відмовляє у стягненні вихідної допомоги.
Відповідно до п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Тому рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивачки заробітної плати за один місяць у розмірі 24 998,82 гривень (1 190,42 грн х 21 робочих днів) підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позову (на суму 245 047,94 грн) відповідно до ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі 2 450,02 грн.
Керуючись нормами ст. 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 288, 289, 354, 430 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати заробітної плати станом на дату звільнення у розмірі 123 345,36 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 121 702,59 грн, - разом 245 047,95 грн
У задоволенні вимоги про стягнення вихідної допомоги відмовити.
Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» на користь держави судовий збір у розмірі 2 450,02 грн.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заборгованості із виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 24 998,82 грн.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародна академія екології та медицини» Харківське шосе ,121, м. Київ, 02091, код ЄДРПОУ:37857335.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення (підписання).
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення ухвалено та підписано 26.09.2025.
Суддя В.М. Маркєлова