Справа № 367/1133/24
Провадження №2/367/1140/2025
Іменем України
23 вересня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді - Третяк Я.М.,
за участі секретаря судового засідання - Люліній О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків,
До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків, в якому позивач просить суд:
визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, інформацію про ОСОБА_1 поширену ОСОБА_2 в месенджері «Вайбер» ОСББ 23 травня 2023 року о 14 годині 02 хвилини; зобов'язати ОСОБА_2 спростувати не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту набрання рішенням суду у цій справі законної сили розповсюджену нею недостовірну інформацію поширену в месенджері «Вайбер» ОСББ 23 травня 2023 року о 14 годині 02 хвилини, шляхом розміщення резолютивної частини цього судового рішення в месенджері «Вайбер» ОСББ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 1905,20 (одна тисяча дев'ятсот п'ять) гривень 20 копійок.
В обґрунтування позову представник позивача зазначає, що позивач ОСОБА_1 , з листопада 2022 року живе разом зі своєю родиною за адресою: АДРЕСА_1 , вищезазначена квартира на праві власності належить чоловіку позивачки ОСОБА_3 .
Вказує, що по сусідству в одному будинку, а саме за адресою: АДРЕСА_2 на верхньому поверсі разом з родиною живе відповідач ОСОБА_2 . Відповідач постійно створює конфлікти та принижує честь та гідність позивача і її родини, постійно здійснює наклеп на позивача та її дітей, намагається принижати їх честь та гідність.
Окрім цього вказує, що 23 травня 2023 року відповідач у публічному чаті їх будинку в месенджері «Вайбер» ОСББ, де присутні всі мешканці будинку АДРЕСА_3 в 14:01 годині, обговорювала, що в суботу тобто 20 травня 2023 року їй порізали шини на припаркованому автомобілі в дворі будинку, крім 23 травня 2023 року під двері її квартири позивач підклала фекалії. В цей же день відповідач викликала працівників поліції та склала заяву про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 . Після чого в цьому ж месенджері «Вайбер» ОСББ, 23 травня 2023 року у 14:02 годині, відповідач виклала фото автомобіля, фото фекалій біля вхідної двері її квартири та фото протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення або таке, що готується. 15:01 годині в месенджері відповідач написала: «докази є у дільничного! На цьому все. Приберіть то що залишили мені під дверима, негайно».
Як вказується в позову, позивачка вважає дану фразу такою, що була адресована їй, та такою, що принижує її честь та гідність, адже контекст цієї фрази виражається у грубій неповазі та спробі вказати на низьке соціальне становище позивача та її родини, вважає дані дії відповідача неприпустимими, вкрай принизливими, та такими, що порочать честь та гідність позивача та її родини.
Також представник позивача зазначає, про те, що дані неправдиві відомості та образи відповідачка розповсюджувала в публічному чаті та всі мешканці будинку це бачили та читали. Позивачка працює вчителем трудового навчання в Ірпінському гуманітарному ліцеї «ЛІНГВІСТ» імені Зафіри Алієвої Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області, багато сусідських дітей є її учнями і які розповідали серед своїх однокласників що вчитель підкладає фекалії під двері своїх сусідів. Негативна інформація стосовно неї була доведена до великого кола осіб, адже образи в її сторону були висловлені в загальному чаті будинку.
Наголошує, зазначена ситуація впливає на зниження цінності її особи в очах оточуючих, в очах суспільства, недостовірна інформація, яка супроводжувалась фотознімками, стосується її особисто та порушує її права. Випадки насміхання дітей в школі та сусідів по будинку вплинули на її психічний та емоційний стан, позивач була змушена звертатися до лікаря неврапотолога, та пройти курс лікування та понесла витрати на лікування в розмірі 1905,20 грн. Через це, було завдано шкоди особистій репутації позивача та її родини. Зазначені відповідачем відомості є неправдивими, а внаслідок недостовірної інформації, розповсюдженої відповідачкою постраждала честі та гідність позивача так як, її друзі, діти, знайомі, мешканці будинку контактують з відповідачем та неправдива інформація, разом з образами, розповсюджена відповідачем, негативно впливає на ділову та особисту репутацію позивача та принизила її честь та гідність.
Стверджує, що позивач та її сім'я ніколи не порушували законів України, ніколи не притягалися до кримінальної відповідальності, ніколи не вчиняли будь-яких протиправних дій ні щодо відповідача, ні щодо інших осіб.
Зауважує, сім'ю позивача публічно принижено серед людей, чия думку для неї важлива, це її друзі, діти, знайомі та дана неправдива і принизлива інформація впливає на її репутацію.
Вважає, що заявлена до стягнення сума компенсації моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. буде достатньою, у зв'язку з чим, просить захистити порушені інтереси позивача, шляхом ухвалення рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 19.03.2024 цивільну справу передано в провадження судді Ірпінського міського суду Київської області Третяк Я.М.
Ухвалою суду від 03 липня 2024 року відкрито позовне провадження в цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач повідомлялася про розгляд справи судом належним чином, шляхом надсилання копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками, за зареєстрованим місцем проживання. Відзив на позов та клопотання від відповідача не надходили. Через відсутність від відповідача клопотань та відзиву на позов, враховуючи відсутність заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, у відповідності зі ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Від сторін клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходили, тому суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи в межах поданих доказів, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та які мають юридичне значення для вирішення справи по суті, дійшов наступних висновків.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Статтею 1 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про інформацію» суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень. Об'єктом інформаційних відносин є інформація.
За змістом ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частинами 1, 2 ст. 7 Закону України «Про інформацію» передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Відповідно ст.201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.
Положеннями ст. 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
За правилами ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
В п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», визначено ,що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
У свою чергу, Конституцією України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у квартирі, що належить її чоловіку ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу квартири серія та номер: 1166, виданий 14.11.2022, видавник приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Клименко Д.Б.
Позивач зазначає, що 23.05.2023 о 14:20 відповідач ОСОБА_2 у чаті правління ОСББ, месенджері «Viber», обговорювала, що в суботу тобто 20 травня 2023 року їй порізали шини на припаркованому автомобілі в дворі будинку, крім 23 травня 2023 року під двері її квартири позивач підклала фекалії. В цей же день відповідач викликала працівників поліції та склала заяву про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 . Після чого в цьому ж месенджері «Viber» ОСББ, 23 травня 2023 року у 14:02 годині, відповідач виклала фото автомобіля, фото фекалій біля вхідної двері її квартири та фото протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення або таке, що готується. 15:01 годині в месенджері відповідач написала: «докази є у дільничного! На цьому все. Приберіть то що залишили мені під дверима, негайно».
Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, посилається на те, що поширена відповідачем у груповому чаті «ОСББ» у «Viber» вищевказана інформація не відповідає дійсності та завдає шкоди честі і гідності.
За результатами дослідження матеріалів справи судом встановлено, що позивачем на підтвердження факту поширення щодо неї недостовірної інформації у месенджері з боку ОСОБА_4 надано роздруківки знімків екрану мобільного телефону, на яких, у свою чергу, відображено фрагменти переписки в чаті месенджера «Viber» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що налічує 86 учасників.
Крім того, з наданих роздруківок вбачається, учасником групи чату « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - під найменуванням « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 об 14:01 опубліковано повідомлення наступного змісту: «Доброго дня! Шановні сусіди, а як би Ви вчинили на моєму місці, мені дуже потрібна порада? Я проживаю по даній адресі багато років, і жодного разу не було конфлікту з сусідами!! Ті хто проживає в сусідніх квартирах, знають, бачать і чують що я нормальна порядна людина. В суботу мені порізали шини, я не стала викликати поліцію і за власні кошти поміняла її! Хоча знала хто це зробив! Сьогодні мені під двері поклали фекалії, НО ШАНОВНІ порушники ЯКЩО ВИ Є В ЦЬОМУ ЧАТІ, ви не врахували що в мене в глазку є камера!! Тому жарти закінчилися … Заява в поліцію написана і ще в одну дуже цікаву Соц службу»; та об 15:01 опубліковано повідомлення наступного змісту: «Докази є у дільничого! На цьому все. Приберіть то що залишили мені рід дверима, негайно.»
Також при дослідженні наданих роздруківок судом встановлено, що на них відображено знімок екрану мобільного телефону, на якому, у свою чергу, відображено інформацію щодо контакту конкретної фізичної особи. Контакт людини підписаний «Бердюкова Вікторія», має фотознімок, а також інформацію щодо номеру мобільного телефону контакту - НОМЕР_1 .
Судом взято до уваги лише ці два повідомлення, оскільки саме на них акцентує свою увагу позивач та в їхньому змісті позивач вбачає пощирення відносно неї недостовірної інформації.
Оцінюючи належність, допустимість та достовірність вказаних документів як доказів, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом (постанова ВС від 15.07.2022 року у справі № 914/1003/21).
Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19, від 15.07.2022 року у справі № 914/1003/21).
У постанові ВП ВС від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21 також зроблено висновок, що поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Таким чином, процесуальне законодавство не нівелює доказову цінність таких документів та не вимагає накладення на листування в месенджері електронного підпису. Разом з тим, вказане листування у месенджері як само по собі, так і в сукупності з іншими доказами має давати можливість встановити авторів листування, його зміст. У разі виникнення в учасників справи заперечень щодо автентичності відображених повідомлень у месенджері, їх авторів, змісту тощо, то суду має бути наданий для дослідження оригінал відповідного електронного доказу, зокрема, шляхом надання для огляду портативного носія, на якому міститься електронний доказ.
У зв'язку з цим суд звертає увагу, що надана стороною позивача паперова копія електронного доказу не дає можливості ідентифікувати учасників спільноти чату у месенджері «Viber» під назвою «ОСББ».
Крім того, з наданих роздруківок дійсно неможливо безумовно підтвердити, що особа, про яку йдеться у спірних повідомлення, дійсно є позивачем ОСОБА_5 , оскільки будь-яких відомостей, які б давали встановити зв'язок між повідомленнями та ОСОБА_5 , самі повідомлення не містить.
При цьому, як вбачається зі змісту повідомлень, спілкування в чаті месенджера «Viber» в групі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_3 відбувалося між учасниками «Vita», «Denys», « ІНФОРМАЦІЯ_1 », «ЮЛІЯ», « ІНФОРМАЦІЯ_4 », « ОСОБА_6 », « ОСОБА_7 », « ОСОБА_8 », « ОСОБА_9 », «Fox».
З огляду на встановлені судом фактичні обставини, та за умов ненадання суду оригіналу відповідного електронного доказу, у тому числі шляхом надання портативного носія, на якому міститься ці повідомлення, суд не може оцінювати надані паперові копії електронних доказів як належні та допустимі.
Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що поширена негативна інформація стосується позивача та була поширена відповідачем, стороною позивача не надано. У зв'язку з цим суд приходить до висновку щодо недоведеності цих обставин.
Відповідно до п. 12, 13 ППВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 року - належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Таким чином, за умов неможливості ідентифікації особи, яка поширила неправдиву інформацію в мережі Інтернет, позивач ОСОБА_1 не позбавляється можливості судового захисту, однак в інший спосіб, ніж був обраний при поданні позовної заяви.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
За результатами судового розгляду суд вважає недоведеним, що поширена в месенджері негативна інформація з достатньою вірогідністю стосується ОСОБА_5 та була поширена саме відповідачем ОСОБА_2 . У зв'язку з цим у задоволенні позовних вимог щодо визнання недостовірною та спростування інформації, і пов'язаних ними вимог відшкодування моральної шкоди, слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, судові витрати підлягають залишенню за сторонами справи.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 259, 263-265, 319 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків - відмовити.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Я.М.Третяк