26 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/5153/23 пров. № А/857/27952/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Носа С.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року (судді Шумея М.В., ухвалену у порядку письмового провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/5153/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.09.2023, яке постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023 залишено без змін, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , як інваліду війни без обмеження розміру пенсії її максимальним розміром з 01.01.2017 року з урахуванням уже виплачених сум.
02.06.2025 ОСОБА_1 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду подав заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 в адміністративній справі №300/5153/23.
Оскаржуваною ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року в задоволенні заяви відмовлено.
З цією ухвалою суду не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, а тому ухвала суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що рішення набрало законної сили ще 21.12.2023 і до цього часу не виконано відповідачем, тому звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю відповідно до норм законодавства і навів докази, які свідчать про ухиляння відповідача від виконання рішення суду уже минуло півтора роки, як рішення не виконується. Також постановою головного державного виконавця ВПВР УЗПВР в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного МРУ МЮ 22.04.2024 відкрито виконавче провадження № 74805540 на підставі виконавчого листа №300/5153/23 від 12.04.2024 року виданого Івано-Франківським окружним адміністративним судом, строк пред'явлення виконавчого документу - 22.12.2026 року. За не виконання рішення суду 20.08.2024 року головним державним виконавцем була винесена постанова про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не виконуючи рішення суду оскаржило дії державного виконавця та постанову про накладення штрафу до суду. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду № 300/6752/24 від 08.10.2024 відмовлено у задоволенні позову та встановлено, що рішення суду № 300/5153/23 не виконане. І після цього ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, і на далі не виконувало рішення суду. Державним виконавцем знову надано строк для виконання рішення суду, але вимога виконавця була проігнорована, тому була винесена постанова 29.01.2025 про накладення штрафу у подвійному розмірі 10200 грн. ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не виконуючи рішення суду і законних вимог головного державного виконавця оскаржило до суду дії виконавця та постанову про накладення штрафу. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду № 300/793/25 від 04.03.2025 у задоволенні позову відмовлено та встановлено ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не виконує рішення суду №300/5153/23, яке набрало законної сили 30.04.2025. Рішення суду № 300/5153/23 від 12.09.2023 року злісно не виконується ГУ ПФУ в Івано-Франківській області під керівництвом Панас Зоряни уже півтора роки ігноруючи Закони України та Конституцію України, не проведено перерахунок пенсії за весь період без обмеження її максимальним розміром, як вказано в рішенні суду, вже не говорячи про здійснення виплат. Також загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, діями відповідача створюються перешкоди для виконання рішення і він має намір ухилитися від виконання цього рішення, тому просить суд встановив судовий контроль за виконанням рішення суду. Після набрання рішення законної сили суд не втрачає свою юрисдикцію щодо забезпечення його реалізації. В умовах, коли державні органи затягують або формально підходять до виконання рішень, суд може застосувати механізм контролю включаючи встановлення строку подати звіт, накласти штраф на керівника. Саме судовий контроль є ефективним способом поновлення прав і довіри до судової системи. Суд, який ухвалив рішення здійснює контроль за виконанням цього рішення, оскільки ця норма закріплена у статті 129-1 Конституції України. Вище наведена правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду № 160/5259/20 від 03.03.2025. Відповідно до частини першої, другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі не подання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Стаття 382 КАС України надає право суду, який ухвалив судове рішення, з метою забезпечення його належного виконання, застосувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання такого судового рішення у строк, встановлений судом, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для додання звіту та накладенням штрафу.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно статті 311 КАС України призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що причин необхідності встановлення судового контролю чи обставини, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у даній справі не буде виконано - суду не надано.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сил
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст.383 КАС України.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
У заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності) (частина 2 статті 382 КАС України).
При цьому аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв'язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися, за наявності для цього підстав, безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній в ухвалі від 20 червня 2018 року у справі № 800/592/17, клопотання про встановлення судового контролю може бути подано й задоволено судом вже після ухвалення рішення у справі.
Таким чином, позивач має право звернутися із заявою (клопотанням) про встановлення судового контролю після прийняття судом рішення у справі, у разі існування ризику його невиконання.
Водночас зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 липня 2018 року у справі № 235/7638/16-а.
При цьому, закон не встановлює, з яких підстав на суб'єкта владних повноважень може бути покладено такий обов'язок.
Однак, за змістом норм статті 129-1 Конституції України, статті 370 КАС України щодо обов'язковості судового рішення такою підставою є обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення.
Такий висновок щодо застосування норм права наведено Верховним Судом у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 340/962/19.
Аналіз вищевикладених норм процесуального права з урахуванням висновків Верховного Суду щодо їх застосування, дає суду апеляційної інстанції підстави вважати, що судовий контроль в порядку норм статті 382 КАС України шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення може бути встановлено за таких умов: рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що: загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов'язку.
Як встановлено судом, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року у справі №300/5153/23, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року, визнано протиправними дії ГУПФ щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром. Зобов'язано ГУПФ перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , як інваліду війни без обмеження розміру пенсії її максимальним розміром з 01.01.2017 з урахуванням уже виплачених сум.
Івано-Франківським окружним адміністративним судом 12.04.2024 видано виконавчий лист №300/5153/23, на підставі якого 22.04.2024 відповідачем відкрито виконавче провадження №74805540.
20.08.2024 державним виконавцем у виконавчому провадженні №74805540 прийнято Постанову про накладення на ГУПФ штрафу в розмірі 5100 грн, за невиконання рішення суду, ігнорування Рішення суду та вимог державного виконавця
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернулося до суду із позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якому просило визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління Іваночка В.Ю. щодо винесення постанови від 20.08.2024 ВП №74805540 про накладення штрафу та скасувати постанову.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 300/6752/24, яке залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі № 300/6752/24 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій, скасування постанови про накладення штрафу.
Висновками суду у справі за № 300/6752/24 встановлено відсутність підстав вважати, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виконало рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 у справі №300/5153/23 в повному обсязі, та встановлено правомірність прийнятої головним державним виконавцем постанови про накладення штрафу в розмірі 5100 гривень.
29.01.2025 головним державним виконавцем у виконавчому провадженні №74805540 встановлено невиконання боржником рішення суду у справі за № 300/5153/23 та прийнято постанову про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області штрафу у подвійному розмірі в сумі 10 200 гривень, з подальшим зверненням до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 06.02.2025 звернулося в суд з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову від 29.01.2025 ВП № 74805540.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі №300/793/25, яке залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Висновками суду у справі за №300/793/25 встановлено наступне: «Відповідно до рішення про перерахунок пенсії №926080202050 від 20.02.2024 на виконання рішення суду від 12.09.2023 у справі №300/5153/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснено ОСОБА_1 перерахунок пенсії по інвалідності призначеної згідно Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» в наслідок чого розмір пенсії з надбавками: з 01.01.2017- 13 120, 73 грн., максимальний розмір - 13 170, 73 грн; з 01.05.2017 - 13 194, 13 грн, максимальний розмір - 13 170, 73 грн; з 01.10.2017 - 15 188, 22 грн, максимальний розмір - 13 170, 73 грн; з 01.12.2017 - 15 188, 22 грн, максимальний розмір - 13 170, 73 грн; з 01.01.2018 - 13 730 ; з 01.07.2018 - 20 230, 96 грн, максимальний розмір - 14 350 грн; з 01.12.2018 - 20 252, 56 грн, максимальний розмір - 14 970 грн; з 01.01.2019 - 20 252, 56 грн, максимальний розмір - 14 970 грн; з 01.03.2019 - 23 563, 14 грн, максимальний розмір - 14 970 грн; з 01.07.2019 - 23 595, 30 грн, максимальний розмір - 15 640 грн; з 01.12.2019 - 23 630, 82 грн, максимальний розмір - 16 380 грн; з 01.01.2020 - 23 630, 82 грн, максимальний розмір - 16 380; з 01.05.2020 - 26 137, 14 грн, максимальний розмір - 16380 грн; з 01.07.2020 - 26 172, 66 грн, максимальний розмір - 17 120 грн; з 01.12.2020 - 26 200, 02 грн, максимальний розмір - 17 690 грн; з 01.03.2021 - 28 982, 56 грн, максимальний розмір - 17 690 грн; з 01.07.2021 - 29 022, 80 грн, максимальний розмір - 18 540 грн; з 01.12.2021 - 29 061, 20 грн, максимальний розмір - 19 340 грн; з 01.03.2022 - 32 991, 40 грн, максимальний розмір - 19 340 грн; з 01.07.2022 - 33 036, 04 грн, максимальний розмір - 20 270 грн; з 01.12.2022 - 33 067, 72 грн, максимальний розмір - 20 930 грн; з 01.03.2023 - 34 567,72 грн, максимальний розмір - 20 930 грн; з 01.03.2024 - 36 196,36 грн, максимальний розмір - 23 610 грн.
Також нараховано борг за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 в сумі 29 168, 76 грн, який внесено до Реєстру судових рішень, виплата за яким буде проведена після фінансування з Державного бюджету.
Аналогічна інформація міститься в повідомленні Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 04.03.2024 про виконання судового рішення у добровільному порядку а також у листі від 05.04.2024 адресованих ОСОБА_1 .
З зазначеного рішення про перерахунок пенсії №926080202050 від 20.02.2024 на виконання рішення суду від 12.09.2023 у справі №300/5153/23, повідомлення про виконання судового рішення у добровільному порядку від 04.03.2024 та листа від 05.04.2024 суд у справі за № 300/6752/24 встановив, що позивачем (Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області) у повному обсязі не забезпечено виконання рішення суду від 12.09.2023 у справі №300/5153/23, а саме не здійснено виконання в частині перерахунку та виплати “без обмеження пенсії максимальним розміром» за 2018, 2019, 2020, 021, 2022, 2023 роки, оскільки виплата пенсії по інвалідності ОСОБА_1 за вказані періоди і надалі проведена і проводиться не у повному нарахованому розмірі, а з урахуванням максимального розміру, зокрема: з 01.07.2018 нараховано з надбавками - 20 230, 96 грн, з урахуванням максимального розміру - 14 350 грн; з 01.12.2018 нараховано з надбавками - 20 252, 56 грн, з урахуванням максимального розміру - 14 970 грн; з 01.01.2019 нараховано з надбавками - 20 252, 56 грн, з урахуванням максимального розміру - 14 970 грн; з 01.03.2019 нараховано з надбавками - 23 563, 14 грн, з урахуванням максимального розміру - 14 970 грн; з 01.07.2019 нараховано з надбавками - 23 595, 30 грн, з урахуванням максимального розміру - 15 640 грн; з 01.12.2019 нараховано з надбавками - 23 630, 82 грн, з урахуванням максимального розміру - 16 380 грн; з 01.01.2020 нараховано з надбавками - 23 630, 82 грн, з урахуванням максимального розміру - 16 380 грн; з 01.05.2020 нараховано з надбавками - 26 137, 14 грн, з урахуванням максимального розміру - 16 380 грн; з 01.07.2020 нараховано з надбавками - 26 172, 66 грн, з урахуванням максимального розміру - 17 120 грн; з 01.12.2020 нараховано з надбавками - 26 200, 02 грн, з урахуванням максимального розміру - 17 690 грн; з 01.03.2021 нараховано з надбавками - 28 982, 56 грн, з урахуванням максимального розміру - 17 690 грн; з 01.07.2021 нараховано з надбавками - 29 022, 80 грн, з урахуванням максимального розміру - 18 540 грн; з 01.12.2021 нараховано з надбавками - 29 061, 20 грн, з урахуванням максимального розміру - 19 340 грн; з 01.03.2022 нараховано з надбавками - 32 991, 40 грн, з урахуванням максимального розміру - 19 340 грн; з 01.07.2022 нараховано з надбавками - 33 036, 04 грн, з урахуванням максимального розміру - 20 270 грн; з 01.12.2022 нараховано з надбавками - 33 067, 72 грн, з урахуванням максимального розміру - 20 930 грн; з 01.03.2023 нараховано з надбавками - 34 567, 72 грн, з урахуванням максимального розміру - 20 930 грн; з 01.03.2024 нараховано з надбавками - 36 196, 36 грн, з урахуванням максимального розміру - 23 610 грн.
Таким чином, суд у справі за № 300/6752/24 встановив відсутні підстави вважати, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виконало рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 у справі №300/5153/23 в повному обсязі, що на думку суду свідчить про правомірність прийнятої головним державним виконавцем постанови про накладення штрафу.
Колегія суддів дійшла висновку з урахуванням матеріалів справи та доводів апелянта, що вказані обставини свідчать про відсутність у Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області поважних причин невиконання судового рішення, а тому оскаржувану постанову від 29.01.2025 про накладення штрафу державним виконавцем було винесено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з метою недопущення порушень положень Закону №1404-VIII».
Стосовно юридичного значення обставин, встановленого у рішеннях судів, які вказані вище, суд звертає увагу на наступне.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, за змістом частини 4 статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Водночас, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.10.2020 по справі №814/435/18, даючи визначення інституту «преюдиції» та порядку його застосування під час судового розгляду.
З урахуванням наведених обставин, які встановлені апеляційним судом колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі повністю не виконано рішення суду, а при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не проаналізував наведені позивачем обставини невиконання рішення суду у даній справі, що набрало законної сили та прийшов до передчасного висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами скаржника про те, що існує обґрунтований і підтверджений ризик невиконання відповідачем судового рішення, своїх доводів на подану заяву позивачем до суду першої інстанції пенсійний орган не навів.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції не наділений правом вирішити заяву позивача про встановлення судового контролю у справі по суті заявленого клопотання з огляду на те, що в силу вимог частини 1 статті 382 КАС України зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення віднесено до повноважень суду, який ухвалив судове рішення.
Використання у приписах вказаної статті словосполучення “суд, який ухвалив судове рішення» дає підстави для висновку, що для встановлення судового контролю після ухвалення судового рішення у справі, якщо воно фактично не виконується, повинен видаватись окремий процесуальний документ (ухвала) і саме судом, який постановив відповідне рішення.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 20 червня 2018 року у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18 квітня 2019 року у справі № 286/766/17, які суд, з урахуванням вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує при вирішенні спірних правовідносин.
Статтею 320 КАС України визначені підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, серед яких визначено неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Разом з тим, чинним процесуальним законом не передбачено можливості скасування судом апеляційної інстанції ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та повернення її заявнику та/або залишення такої заяви без руху для усунення її недоліків.
Аналіз терміну “провадження» у контексті адміністративного процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що зазначений термін означає як зібрання певних документів, які були предметом судового розгляду (справа), так й комплекс певних процесуальних дій у їх системі.
При цьому, процесуальне законодавство також застосовує такі терміни як “судочинство» та “судовий процес», які за своїм змістом є ширшими ніж судове провадження, оскільки означають увесь комплекс процесуальних дій, прав та обов'язків учасників при здійснення правосуддя та принципів правосуддя (судочинство) та судовий розгляд (судовий процес).
Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Розгляд заяв в порядку статті 382 КАС України має наслідком виконання або невиконання судового рішення, як завершальної стадії судового процесу; такий розгляд є комплексом певних процесуальних дій його учасників, а тому такий розгляд підпадає під термін “провадження у справі».
За наслідками розгляду таких заяв суд постановляє ухвалу, яка за своєю суттю не є ухвалою суто з процесуальних питань, а має наслідком виконання або невиконання судового рішення, тому має суттєве значення для руху справи та судового процесу у цілому.
Таким чином, системний аналіз вказаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що апеляційний суд має повноваження на скасування ухвали суду першої інстанції, прийнятої в порядку статті 382 КАС України, та направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки спірна ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувану ухвалу суду слід скасувати, оскільки така винесена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви в порядку статті 382 КАС України, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Крім того, колегія суддів зауважує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" від 21.11.2024 №4094-IX (далі- Закон №4094-IX) КАС України доповнено статтею 381-1, згідно з якою судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Відповідно до розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4094-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пункту 4 розділу I цього Закону, який набирає чинності з дня введення в дію Закону України "Про лікарські засоби" від 28 липня 2022 року № 2469-IX. Справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Закон №4094-IX набрав чинності 19 грудня 2024 року.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 320, 321, 328, 382, 383 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі №300/5153/23 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
С.П. Нос
Повний текст постанови складено 26.09.2025