Справа № 640/9324/21
26 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області щодо відмови у прийнятті заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Сем Ярі);
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області прийняти заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування вказаних вимог сторона позивача зазначила, що 06.01.2021 року позивач як громадянин Турецької Республіки був затриманий під час оформлення на рейс №713 сполученням Київ - Стамбул на контрольно-пропускному пункті «Київ» при намірі виїхати до країни свого громадянства. Підставою для затримання особи та подальшого здійснення процедури екстрадиції у відношенні останнього була картка Інтерполу про розшук позивача з боку Ісламської Республіки Іран та подальший запит вказаної країни на екстрадицію позивача. Внаслідок вказаного, 12.02.2021 року слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва в межах провадження по справі №761/5748/21 клопотання прокурора було задоволено та застосовано до позивача екстрадиційний арешт строком до 12.04.2021 року включно.
04.03.2021 року, перебуваючи під екстрадиційним арештом в Державній установі «Київський слідчий ізолятор», та вбачаючи, що підставою для формування картки Інтерполу та направлення запиту на екстрадицію є фактично переслідування позивача з релігійних та професійних підстав, позивачем разом з його представником на підставі ч.6 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» було сформовано заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту згідно встановленого зразка, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649. Вказана заява-анкета була направлена до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області. Водночас, станом на 30.03.2021 року позивач не отримав жодних відомостей від відповідача щодо поданої заяви-анкети від 04.03.2021 року, внаслідок чого представник позивача звернувся з відповідним адвокатським запитом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області щодо стадії розгляду вищевказаної заяви-анкети.
30.03.2021 року було отримано лист від відповідача, в якому було зазначено, що заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Туреччини, яка надійшла 15.03.2021 року, у порядку, встановленому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», до розгляду не прийнята. Разом з тим, вказана заява розглядається ЦМУ ДМС відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо відмови у прийнятті заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2021 року у справі №640/9324/21 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
06.07.2021 року від представника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив по справі (а.с. 118-121), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що листом від 07.04.2021 року ЦМУ ДМС повідомило позивача, що причиною неприйняття його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було недотримання останнім порядку такого звернення, а саме заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не містить підпису перекладача.
19.07.2021 року від представника позивача до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла відповідь на відзив (а.с. 146-150), в якій зазначено, що при отриманні заяв-анкет, положеннями чинного законодавства не передбачено можливості міграційного органу розглядати заяву біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України №3671 та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 року. Тобто, відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у неприйнятті відповідного рішення у порядку визначеному Законом України №3671 та за формою, встановленою Порядком №649 за поданою заявою-анкетою від 04.03.2021 року.
Також у відповіді на відзив зазначено, що дії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області також є незаконними з підстави того, що п.п.2.1 та 3.1 Правил №649 саме міграційний орган забезпечує надання заявнику послуг перекладача.
На виконання положень п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, адміністративну справу №640/9324/21 було направлено для подальшого розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду, адміністративна справа №640/9324/21 була передана судді Білостоцькому О.В.
Ухвалою суду справу №640/9324/21 було прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу було запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області адміністративний позов позивача з додатками, а також ухвалу суду про прийняття справи до свого провадження було отримано 07.03.2025 року, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.
У визначений КАС України п'ятнадцятиденний строк відзив на адміністративний позов відповідачем наданий не був, будь-яких клопотань щодо продовження строку для подання відзиву відповідачем не заявлено, будь-яких пояснень щодо неможливості надання відзиву у строк, встановлений судом, не надано.
При цьому, в ухвалі про відкриття провадження у справі відповідачу було роз'яснено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, а також про можливість вирішення судом справи за наявними матеріалами відповідно до положень ч. 6 ст. 162 КАС України.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином Республіки Туреччина, що підтверджується копією паспорту (а.с. 137) громадянина Республіки Туреччина за №А29С24043 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
06.01.2021 року позивача було затримано під час оформлення на авіа-рейс №713 сполученням Київ - Стамбул на контрольно-пропускному пункті «Київ» при намірі виїхати до країни свого громадянства. Підставою для затримання особи та подальшого здійснення процедури екстрадиції у відношенні останнього була картка Інтерполу про розшук позивача з боку Ісламської Республіки Іран та подальший запит вказаної країни на екстрадицію, що сторонами під час розгляду справи не заперечувалось.
Внаслідок вказаного, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.02.2021 року (а.с. 11) в межах провадження по справі №761/5748/21 було застосовано до громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_1 екстрадиційний арешт до вирішення Офісом Генерального прокурора питання про його видачу та фактичну передачу до Ісламської Республіки Іран, а саме до 12.04.2021 року включно.
04.03.2021 року, перебуваючи під екстрадиційним арештом в Державній установі «Київський слідчий ізолятор», та вбачаючи, що підставою для формування картки Інтерполу та направлення запиту на екстрадицію є фактично переслідування з релігійних та професійних підстав, позивачем разом з його представником на підставі ч.6 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» було сформовано заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно встановленого зразка, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649.
Вказана заява-анкета була направлена до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, отримана та зареєстрована останнім 15.03.2021 року.
Водночас, позивач у встановлений строк не отримав жодних відомостей від відповідача щодо прийняття до розгляду поданої заяви-анкети від 04.03.2021 року, внаслідок чого представник позивача 16.03.2021 року звернувся з відповідним адвокатським запитом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області щодо стадії розгляду вищевказаної заяви-анкети.
22.03.2021 року відповідачем було направлено лист-відповідь (а.с.18)на вищевказаний адвокатський запит, в якому зазначено, що заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Туреччини, яка надійшла 15.03.2021 року, у порядку, встановленому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», до розгляду не прийнята. Разом з тим, вказана заява розглядається ЦМУ ДМС відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Листом Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.04.2021 року (а.с. 131 зв.ст.-132) за результатами звернення позивача від 04.03.2021 було зазначено, що відповідно до вимог п.3.1 Правил №649 у разі необхідності здійснюється переклад заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту перекладачем та проставляється відмітка у графі «підпис перекладача». З огляду на викладене, заявником подано переклад заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак вона не містить підпису перекладача, який здійснив переклад його заяви-анкети з Турецької мови, що суперечить вимогам п.3.1 Правил. Ураховуючи викладене, з метою звернення ним до ЦМУ ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у встановленому законодавством порядку, було направлено бланк заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту для подальшого заповнення та направлення на адресу ЦМУ ДМС.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо відмови у прийнятті заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульований Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI) (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно п.п.1 та 13 ст.1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч.5 ст.5 Закону №3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
За ч.6 ст.5 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
За п.п.1 п.2 ст.27 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, організовує роботу з прийняття від іноземців та осіб без громадянства заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На виконання пункту 2 статті 27 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", з метою організації прийняття заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наказом Міністерства внутрішніх справи України від 07.09.2011 року №649 було затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила №649).
Згідно п.2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні).Відповідно до п.2.2 Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до п.2.2 Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
За п.2.4 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
За п.2.5 Правил №649 у разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4).
Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Подані документи долучаються до особової справи заявника.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року по справі №120/3657/20-а дійшов висновку, що в даному випадку нормами чинного законодавства визначено наступні варіанти поведінки суб'єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: прийняття територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.
При цьому, після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Крім того, відповідно до статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» заявник має право оскаржити таке рішення до Державної міграційної служби України, а також до суду.
За ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За час розгляду даної адміністративної справи судом було встановлено, що 04.03.2021 року, перебуваючи під екстрадиційним арештом в Державній установі «Київський слідчий ізолятор», та вбачаючи, що підставою для формування картки Інтерполу та направлення запиту на екстрадицію є фактично переслідування з релігійних та професійних підстав, позивачем разом з його представником на підставі ч.6 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» було сформовано заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та направлено останню до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області. Вказана заява-анкета була отримана та зареєстрована відповідачем 15.03.2021 року.
Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач протягом робочого дня з моменту отримання вищевказаної заяви-анкети прийняв будь-яке рішення, яке передбачене п.п.2.2 або 2.4 Правил №649.
Разом з тим, судом з листа-відповіді від 07.04.2021 року було встановлено, що Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області не прийняло до розгляду заяву-анкету позивача від 04.03.2021 року, посилаючись на те, що відповідно до вимог п.3.1 Правил №649 у разі необхідності здійснюється переклад заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту перекладачем та проставляється відмітка у графі «підпис перекладача», тоді як заявником подано переклад заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка не містить підпису перекладача, який здійснив переклад його заяви-анкети з турецької мови.
Разом з тим, всупереч встановленому Правилами №649 порядку прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач, фактично відмовляючи у прийнятті заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видав відповідний наказ, видав позивачу письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також вніс відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У той же час судом встановлено, що відповідач, посилаючись на порушення позивачем п.3.1 Правил №649 при оформленні його заяви-анкети від 04.03.2021 року, розглянув вищевказану заяву (звернення) позивача відповідно до Закону України «Про звернення громадян», замість порядку розгляду, встановленого Правилами №649. В той же час варто зазначити, що п.3.1 Правил №649 чинним законодавством не визначений як підстава для прийняття територіальним управлінням міграційного органу рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки такими підставами можу бути лише випадки, якщо: заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Крім того, недотримання заявником п.3.1 Правил №649 при оформленні та поданні заяви-анкети до міграційного органу не є підставою для відмови у розгляді його заяви в порядку, встановленому Правилами №649 та Законом №3671-VI.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевказані обставини суд доходить висновку, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо невинесення рішення про прийняття або відмову у прийнятті заяви-анкети ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка надійшла до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області 15.03.2021 року, а тому позовні вимоги в цій частині позовних вимог підлягають задоволенню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру суд доходить наступного висновку.
Відповідно до ст.2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 вересня 2020 року у справі №806/965/17.
Як вже було зазначено судом вище, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зокрема ч.6 ст.5, визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
При цьому, згідно з п.2.4 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2).
Також, відповідно до п.2.2 Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Як було зазначено вище, згідно з пунктом 2.1 Правила №649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом, має виконати певний перелік дій, направлених на встановлення особи заявника, реєстрації даних про нього, забезпечення надання заявнику послуг перекладача (за необхідності), перевірки дотримання ним передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із вищевказаною заявою та перевірки наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті такої заяви тощо.
Тобто, вчинення вказаних дій уповноваженою посадовою особою територіального органу ДМС при зверненні до неї особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, передують прийняттю нею одного з рішень, визначених пунктами 2.2 та 2.4 Правил №649.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, вказані дії відповідачем при зверненні позивача із заявою-анкетою від 04.03.2021 року, вчинені не були.
В межах вказаної адміністративної справи судом не надається оцінка обставин, викладених в заяві-анкеті від 04.03.2021 року, які на думку сторони позивача є підставами для надання ОСОБА_1 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи вищезазначене, на думку суду ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області вирішити питання щодо прийняття заяви-анкети ОСОБА_1 , громадянина Республіки Туреччини, від 04.03.2021 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.
В іншій частині заявлених позовних вимог суд вважає за потрібне відмовити за вищенаведених обставин.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області щодо невинесення рішення про прийняття або відмову у прийнятті заяви-анкети ОСОБА_1 від 04.03.2021 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка надійшла до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області вирішити питання щодо прийняття заяви-анкети ОСОБА_1 , громадянина Республіки Туреччина, від 04.03.2021 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Відповідно до абз. 6 п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ від 13.12.2022 року рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп. 15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 (Державна установи «Київський слідчий ізолятор»).
Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598).
Суддя О.В. Білостоцький