про забезпечення позову
26 вересня 2025 року № 320/46925/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), в якому просить суд:
- визнати незаконною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо ненадання відстрочки;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву та продовжити відстрочку відповідно абз. 11 п. 60 Постанови КМУ 560;
- судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/46925/25 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею Парненко В.С. одноособово.
24.09.2025 шляхом використання системи «Електронний суд» позивачем подано заяву про забезпечення позову у справі №320/46925/25 шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов'язані з заходами призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період щодо позивача до набрання законної сили рішення суду, крім перевірки підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення.
В обґрунтування заяви позивачем зазначено, що необхідність забезпечення позову обумовлюється тим, що відповідачем почались здійснюватися заходи щодо призову позивача на військову службу, шляхом направлення звернення до Національної поліції про привід позивача до найближчого ТЦК та СП. Водночас, процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо ненадання відстрочки не спричинює відновлення попереднього становища особи, яка призвана на військову службу.
Зважаючи на вищевикладене, позивач вважає, що протиправна бездіяльність та подальші дії відповідача є очевидними, також невжиття заходів може унеможливити виконання рішення суду по справі, а тому вбачається за необхідне заборонити відповідачу вчиняти певні дії, що є співмірним із заявленими вимогами.
Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, заява позивача про забезпечення позову у справі №320/46925/25 передана 25.09.2025 до розгляду судді Парненко В.С.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (пункт 1); або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (пункт 2).
Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Таким чином, зі змісту приписів статті 150 КАС України випливає, що обов'язковими підставами для вжиття заходів забезпечення позову є обставини, за якими невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд зважає на обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права. На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року, №3-рн/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 Справа East/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
Отже існування інституту забезпечення позову обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке, на думку останньої, є порушеним.
Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу вище зазначених норм випливає, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.
При цьому особа, яка має право на відстрочку/бронювання або не підлягає мобілізації у зв'язку з непридатністю до військової служби, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.
Судом встановлено, що згідно з військово-обліковим документом «Резерв+», який доданий позивачем до заяви, останнього розшукує ТЦК та СП у зв'язку з порушенням військового обліку та згідно із відомостями, що містяться у додатку «Резерв+» ТЦК та СП 16.09.2025 звернулося до Національної поліції, щоб доставити позивача для складання протоколу, причина: «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК».
За приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Зі змісту положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов'язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров'я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.
Частина 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Питання медичного огляду регулюється розділом ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402.
Пункт 1.1. Розділу І Положення №402 передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, у мирний час та під час дії особливого періоду.
Отже, станом на момент звернення з цією заявою, існують підстави стверджувати, що відповідачем здійснюються заходи щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, відтак йдеться про зміну його статусу з "військовозобов'язаного" на "військовослужбовця".
Суд приймає до уваги висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, згідно з якими процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Відтак, суд вважає, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При цьому, застосування заходів забезпечення позову у даній справі матиме наслідком лише відтермінування мобілізації позивача до лав Збройних Сил України. Водночас, невжиття таких заходів може спричинити для позивача негативні наслідки в разі його мобілізації, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Таким чином, якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить або істотно ускладнить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Водночас суд зазначає, що питання правомірності дій відповідача щодо ненадання відстрочки є предметом вирішення спору по суті заявленої позовної заяви. На цій стадії процесу суд не вправі надавати оцінку правомірності дій/бездіяльності відповідача.
За таких обставин суд вважає, що вчинення мобілізаційних заходів стосовно позивача неможливе до надання судом оцінки дій відповідача, оскільки в іншому разі при задоволенні позову, поновлення прав та інтересів позивача буде істотно ускладнено.
Отже, наявна підстава для забезпечення позову, яка передбачена пункту 1 частини 2 статті 150 КАС України.
При цьому суд зауважує, що забезпечення мобілізації в Україні є надважливим завданням у воєнний час, однак, у даному випадку, мобілізація має становити баланс між приватним інтересом мобілізованого та публічним інтересом держави. Віднайти такий баланс у разі спору можливо лише за наслідками розгляду справи по суті та прийняття судового рішення.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для забезпечення позову і зазначає, що в даному випадку належним видом забезпечення позову є заборона ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиняти дії, пов'язані з заходами призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період щодо позивача до набрання законної сили рішення суду в адміністративній справі №320/46925/25, крім перевірки підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення.
Відтак, такі заходи забезпечення позову на переконання суду є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Оцінюючи баланс інтересів сторін при вжитті заходів забезпечення позову, суд також враховує, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог заявника, скасування заходів забезпечення позову не перешкоджатиме проведенню мобілізації відповідно до вимог закону.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 248, 256 КАС України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Забезпечити позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов'язані із заходами призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період щодо ОСОБА_1 до набрання законної сили рішення суду в адміністративній справі №320/46925/25, крім перевірки підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення.
Позивач (стягувач) - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач (боржник) - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Ухвала набирає чинності з 26.09.2025 і підлягає негайному виконанню на підставі частини 1 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути пред'явлена до виконання до 26.09.2028.
Відповідно до статті 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Парненко В.С.