про повернення позовної заяви
25 вересня 2025 року м. Київ № 320/40092/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про поновлення військового звання,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України про поновлення військового звання, у якому просить суд :
- зобов'язати Міністерство оборони України поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у військовому званні "майор" з 12.03.1997 р.
Ухвалою суду подану позовну заяву залишено без руху, позивачеві визначено строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання ухвали суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, у якій позивач просить поновити йому строк звернення до суду з цим позовом. Дана заява обґрунтована тим, що в обґрунтування своїх позовних вимог він посилається на п.79 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008. На час засудження вироком суду від 22.07.1996 та звільнення від відбування покарання 12.09.1998 на підставі закону про амністію Положення №1153/2008 ще не існувало. Після засудження та звільнення по амністії позивач втратив всі зв'язки зі збройними силами та Міністерством оборони України. Про прийняття Положення №1153/2008 йому не було відомо, проте як стало відомо, він одразу звернувся до відповідача з заявою про поновлення його у військовому званні. Однак листом від 18.07.2025 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача про поновлення у військовому званні. Позивач стверджує, що звернувся у межах шестимісячного строку звернення, встановленого ст. 122 КАС України, після отримання відповіді на своє звернення до відповідача.
Розглянувши клопотання позивача, суд зазначає таке.
Стаття 121 КАС України присвячена питанню поновленню та продовженню процесуальних строків.
Частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Частини 1, 2 ст. 121 КАС України встановили, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Строк для усунення недоліків після залишення заяви без руху встановлений судом, оскільки ч. 2 ст. 169 КАС України передбачає, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Тобто, саме суд встановлює строк на усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Частинами 4 та 5 статті 121 КАС України передбачено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Дану вимогу заявник виконав, оскільки про поновлення процесуального строку заявив при поданні клопотання.
Однак, ознайомившись з поданою заявою про поновлення строку звернення до суду, суд констатує, що позивачем пропущено строк звернення без поважних причин.
Суд звертає увагу на те, що як на поважну підставу пропуску строку звернення до суду позивач послався на необізнаність прийняття Положення №1153/2008 від 10.12.2008.
Проте, суд критично ставиться до таких доводів позивача, та звертає увагу на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.
Правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.
Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду. Тим більше суд враховує, що позивач не був позбавлений можливості завчасно звернутися за правовою допомогою до адвоката.
Суд враховує, що при наявності об'єктивної неможливості вчасного звернення до суду із відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов'язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду із наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Крім того, як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Щодо твердження позивача про необхідність відліку строку звернення до суду з цим позовом з моменту отримання ним листа-відмови відповідача від 18.07.2025, суд зауважує, що звернення до відповідача із заявою в липні 2025 року та отримання відповіді на неї листом не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, право на яке позивач реалізував лише у липні 2025 року.
Суд також враховує, що свої доводи з приводу неспроможності своєчасно звернутися до суду з цим позовом позивач не доводить жодними належними та допустимими доказами.
Відтак наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не можуть визнаватися поважними, оскільки є непідтвердженими та, відповідно, не свідчать про об'єктивну неможливість позивача своєчасно звернутися до суду з цим позовом.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що заява позивача про поновлення строку звернення до суду є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Отже заявлені у цій справі позовні вимоги розгляду не підлягають у зв'язку із пропуском позивачем у цій частині строку звернення до суду та відсутністю підстав для його поновлення.
Враховуючи вищезазначене, перевіривши матеріали справи суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч. 5 ст. 169 КАС України).
Враховуючи вищезазначене, у зв'язку із не усуненням позивачем недоліків позовної заяви у визначений судом порядок та строк, та оскільки позивач мав достатньо часу для усунення вказаних судом недоліків, але не усунув, даний адміністративний позов підлягає поверненню позивачу.
Суд зазначає для позивача, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про поновлення військового звання, про поновлення військового звання, - повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Лисенко В.І.