26 вересня 2025 року м. Київ № 320/33910/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 262940010448 від 18 березня 2024 року щодо не зарахування до стажу роботи, що дає право позивачці на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів:
а) 2 роки стажу юрисконсульта в управлінні Дарницького ордена Леніна шовкового комбінату - стаж (досвід) роботи, визначений законом, та надає право для призначення на посаду судді - з 15 липня 1985 року по 15 липня 1987 року (2 роки);
б) 2 роки 5 місяці 10 днів - стаж роботи на посаді помічника прокурора з 24 червня 1988 року по 4 грудня 1990 року;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу роботи, що дає право позивачці на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів:
а) 2 роки стажу юрисконсульта в управлінні Дарницького ордена Леніна шовкового комбінату - стаж (досвід) роботи, визначений законом, та надає право для призначення на посаду судді - з 15 липня 1985 року по 15 липня 1987 року (2 роки);
б) 2 роки 5 місяці 10 днів - стаж роботи на посаді помічника прокурора з 24 червня 1988 року по 4 грудня 1990 року;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату позивачці довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, визначеному частиною 3 статті 142 Закону України « Про судоустрій і статус суддів», а саме: 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді + по 2 % за кожний повний рік більше 20 років суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а саме 84 % грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, починаючи з 04 березня 2024 року та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивачку було переведено з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на довічне грошове утримання судді у відставці, призначене відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів», згідно заяви від 04.03.2024. Як вказує позивачка, обраховуючи розмір грошового утримання як судді у відставці, орган ПФУ врахував стаж роботи позивачки - 33 роки 2 місяців 15 днів. Натомість у Рішенні Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 року №409/0/15-24 вказано, що стаж роботи позивачки становить 37 років 1 місяць 29 днів. На переконання позивачки, орган ПФУ фактично та безпідставно відмовив у зарахуванні до загального стажу на посаді судді періоду роботи позивачки на посаді юрисконсульта в управлінні Дарницького ордена Леніна шовкового комбінату та стаж роботи на посаді помічника прокурора, вимога щодо яких визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що частиною першою статті 116 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 Закону № 1402-VIII, має право подати заяву про відставку. Нормами статті 142 та пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено право судді, який вийшов у відставку, зокрема, на щомісячне довічне грошове утримання. При цьому, частиною третьою статті 142 та абзацом другим пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці за кожний повний рік роботи на посаді судді. Застосування норм статті 137 Закону № 1402-VIII при обчисленні зазначеного збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці не передбачено, а дає лише право судді подати заяву про відставку. Отже, як вказує відповідач, відсутні підстави для врахування навчання, військової служби, інших періодів роботи, що дають право подати судді заяву про відставку, при обчисленні збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Пенсію обчислено згідно вимог чинного законодавства та матеріалів пенсійної справи.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , рішенням Київської міської ради народних депутатів № 12 від 27 листопада 1990 року обрана народним суддею Залізничного районного суду м. Києва.
На посаду народного судді Залізничного районного суду м. Києва зарахована в порядку переведення з посади помічника прокурора Залізничного району м. Києва з 05 грудня 1990 року.
Постановою Верховної Ради України від 14 грудня 2000 року № 2149-III обрана на посаду судді Залізничного районного суду м. Києва безстроково.
Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 переведена на роботу на посаду судді новоутвореного Солом'янського районного суду м. Києва.
Рішенням Вищої ради правосуддя №409/0/15-24 від 13 лютого 2024 року мене звільнено з посади судді Солом?янського районного суду м. Києва у зв?язку з поданням заяви про відставку.
Згідно вказаного рішення зазначено, що станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про звільнення загальний стаж роботи судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, становить 37 років 1 місяць 29 днів, з яких:
- стаж юрисконсульта в управлінні Дарницького ордена Леніна шовковому комбінаті - стаж (досвід) роботи визначений законом та надає право для призначення на посаду судді з 15 липня 1985 року по 15 липня 1987 року (2 роки);
- стаж роботи на посаді помічника прокурора з 24 червня 1988 року по 4 грудня 1990 року (2 роки 5 місяців 10 днів);
- стаж роботи на посаді народного судді з 5 грудня 1990 року по 13 грудня 2000 року (10 років 8 днів);
- стаж роботи на посаді судді з дати призначення її на посаду (14 грудня 2000 року) по дату ухвалення Вищою радою правосуддя відповідного рішення (13 лютого 2024 року) - 23 роки 1 місяць 29 днів.
Розпорядженням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивачку переведено з 04.03.2024 з пенсії за віком, призначену відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на довічне грошове утримання судді у відставці, призначене відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
На відповідне звернення позивачки, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві проінформовано позивачку, що розмір щомісячного довічного грошового утримання станом на 18.03.2024 становить 108 422,85 грн., для розрахунку розміру утримання враховано лише стаж роботи позивачки на посаді судді - 33 роки 2 місяці 15 днів, з урахуванням чого розмір довічного грошового утримання визначено як 76% суддівської винагороди працюючого судді.
Позивачка, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не зарахування стажу роботи на посаді юрисконсульта в управлінні Дарницького ордена Леніна шовкового комбінату та стаж роботи на посаді помічника прокурора, а також дії відповідача в частині визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання позивачки на рівні 76 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, звернулась з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходить з такого.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Згідно із ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Статус судді у відставці регулюється нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Згідно з ч. 3 ст. 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), а також у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, яким були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами, було зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність. Забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Важливо також звернути увагу і на позицію Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів, викладену в пункті 62 Висновку від 1 січня 2001 року № 1 (2001), у якому зазначено, що у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Згідно з пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".62. При цьому Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголошує, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.
Важливе значення для забезпечення гарантій незалежності суддів в Україні має Угода про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікована із заявою Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року.
Зокрема, статтею 14 вказаної Угоди передбачено, що в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості.
Виходячи з наведеного слід дійти висновку, що конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
У контексті цієї справи суд зазначає, що правильність обчислення стажу роботи на посаді судді безпосередньо впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що є однією з головних гарантій незалежності судді, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними актами.
За загальним правилом, суд повинен тлумачити національне законодавство у соціальній сфері таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості і розумності та, відповідно, у спосіб, що є найбільш сприятливим для захисту прав та інтересів особи.
Як було вказано, положеннями ч. 3 ст. 142 Закону №1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Суд звертає увагу на статтю 2 Рекомендації Ради Європи CM/Rec (2007) 7 Комітету міністрів державам - членам щодо належного адміністрування щодо принципу законності, в якій зазначено, що адміністрування державні органи повинні діяти відповідно до закону. Вони не повинні вживати довільних заходів, навіть застосовуючи свій розсуд.
У контексті принципу законності загально прийнято вважати, що незастосування закону можливо лише за умови:
1) встановлення судом ознак неконституційності такого закону вцілому або окремих його положень (частина четверта статті 7 КАС України): якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії; у такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) подолання судом встановлених колізій та застосування іншого акта вищої або такої ж юридичної сили (частина третя та п'ята статті 7 КАС України): у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України; якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України;
3) встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію «якість закону».
При цьому, частина третя статті 142 Закону № 1402-VIII неконституційною не визнавалась, а також вказана норма повною мірою відповідає критерію якості закону та не вступає в колізію з іншими нормами законів, що дозволяло б відповідачу не застосувати її стосовно позивача (у протилежному випадку рішення відповідача прямо б суперечило вимогам частини другої статті 19 Конституції України).
Статтею 137 Закону України №1402-VIII передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Також, до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Разом з цим, відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.
З матеріалів пенсійної справи вбачається, що розпорядженням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивачці призначено з 04.03.2024 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 76 % суддівської винагороди, з врахуванням стажу роботи на посаді судді 33 роки 2 місяці 15 днів.
Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 559/443/17 викладено наступну правову позицію: «Суд вважає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру, а доводами касаційної скарги зазначене не спростовується.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 6 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 428/4671/17, від 1 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 686/10100/15-а.
Враховуючи викладене, суд акцентує, що у рішенні Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 № 409/0/15-24 вказано, станом на дату ухвалення рішення загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 37 років 7 місяців 17 днів.
Зі змісту рішення Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 № 409/0/15-24 вбачається, за результатами вивчення доданих до заяви документів щодо визначення наявності в судді ОСОБА_1 відповідного стажу для звільнення у відставку, а саме: актів про призначення, обрання, переведення на посаду судді, трудової книжки, диплома, наказів, рішень, встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку, підлягають зарахуванню:
- стаж юрисконсульта в управлінні Дарницького ордена Леніна шовковому комбінаті - стаж (досвід) роботи визначений законом та надає право для призначення на посаду судді з 15 липня 1985 року по 15 липня 1987 року (2 роки);
- стаж роботи на посаді помічника прокурора з 24 червня 1988 року по 4 грудня 1990 року (2 роки 5 місяців 10 днів);
- стаж роботи на посаді народного судді з 5 грудня 1990 року по 13 грудня 2000 року (10 років 8 днів);
- стаж роботи на посаді судді з дати призначення її на посаду (14 грудня 2000 року) по дату ухвалення Вищою радою правосуддя відповідного рішення (13 лютого 2024 року) - 23 роки 1 місяць 29 днів.
Твердження відповідача щодо відсутності підстав для зарахування стажу роботи на посаді юрисконсульта в управлінні Дарницького ордена Леніна шовковому комбінаті та стажу роботи на посаді помічника прокурора, спростовується таким.
Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII установлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На день призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав судді право на відставку, регулювалося статтею 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-ХІІ), згідно з якою кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) визначено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв'язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402-VIII дає підстави для висновку, що у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення на посаду судді.
Саме така правова позиція покладена в основу рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Частиною першою статті 7 Закону № 2862-XII, чинного на час обрання ОСОБА_1 на посаду судді, визначалося, що право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.
Із копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що до призначення на посаду судді (14.12.2000) позивачка з 15 липня 1985 року по 15 липня 1987 року перебувала на посаді юрисконсульта в управлінні Дарницького ордена Леніна шовковому комбінаті.
Наведене свідчить про наявність у ОСОБА_1 права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, додатково 2 років роботи у галузі права.
Крім того, під час роботи ОСОБА_1 на посаді народного судді (з 05.12.1990 по 13.12.2000) набрав чинності Закон № 2862-XII, зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів». Згідно з частиною четвертою статті 43 цього Закону до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Наведене свідчить про наявність у ОСОБА_1 права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, періоду її роботи на посаді помічника прокурора (2 роки 5 місяців 10 днів).
Отже, стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає позивачці право на відставку становить 37 років 7 місяців 17 днів, відтак позивачка має право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи із розміру суддівської винагороди працюючого судді, обчисленої відповідно до ст. 135 та пп. 4 п. 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, виходячи з 50 відсотків (20 років роботи) + 2 % за кожний повний рік роботи понад 20 років, загалом - 84% відсотків.
Таким чином, приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 262940010448 від 18 березня 2024 року щодо не зарахування до стажу роботи, що дає право позивачці на отримання довічного грошового утримання судді у відставці спірних періодів, зарахувавши до стажу останньої ці періоди, слід визнати протиправним та скасувати.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи частину 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд вважає за необхідне зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату позивачці довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, визначеному частиною 3 статті 142 Закону України « Про судоустрій і статус суддів», а саме: 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді + по 2 % за кожний повний рік більше 20 років суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а саме 84 % грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, починаючи з 04 березня 2024 року та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 262940010448 від 18 березня 2024 року щодо не зарахування до стажу роботи, що дає право ОСОБА_1 на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів: 2 роки стажу юрисконсульта в управлінні Дарницького ордена Леніна шовкового комбінату - стаж (досвід) роботи, визначений законом, та надає право для призначення на посаду судді - з 15 липня 1985 року по 15 липня 1987 року та 2 роки 5 місяці 10 днів - стаж роботи на посаді помічника прокурора з 24 червня 1988 року по 4 грудня 1990 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу роботи, що дає право ОСОБА_1 на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів 2 роки стажу юрисконсульта в управлінні Дарницького ордена Леніна шовкового комбінату - стаж (досвід) роботи, визначений законом, та надає право для призначення на посаду судді - з 15 липня 1985 року по 15 липня 1987 року та 2 роки 5 місяці 10 днів - стаж роботи на посаді помічника прокурора з 24 червня 1988 року по 4 грудня 1990 року.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, визначеному частиною 3 статті 142 Закону України « Про судоустрій і статус суддів», а саме: 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді + по 2 % за кожний повний рік більше 20 років суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а саме 84 % грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, починаючи з 04 березня 2024 року та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.