Провадження № 22-ц/803/6219/25 Справа № 201/10829/24 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
17 вересня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря: Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіна Мар'яна Олександрівна про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2025 року,-
04 вересня 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача Дніпровської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу протягом певного часу та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом. Позивач у своїй позовній заяві, а її представник в ході судового засідання посилаються на те, що вона, ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпро (Дніпропетровськ) та зі свого народження проживала разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 . З самого дитинства вони були знайомі та постійно товаришували з ОСОБА_2 , який був сусідом позивачки через паркан та з народження постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 матір ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , померла. Після смерті матері ОСОБА_3 залишився проживати разом зі своїм батьком, ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 . Через те, що ОСОБА_6 ніколи не був одружений, після смерті батька, він один залишився проживати у будинку батька за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняв спадщину після ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом вступу в управління та володіння житловим будинком. Оскільки, ні ОСОБА_2 , ні позивачка не були одружені, натомість були давно знайомі та симпатизували один одному, вони дуже зблизилися та почали зустрічатися як пара. Через деякий час їх відносин, у 2013 році нами було прийнято спільне рішення про необхідність проживання однією сім'єю. В вересні 2013 року вона разом зі своїм сином, ОСОБА_7 2006 року народження, переїхали проживати у будинок ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, саме з вересня 2013 року вони розпочали проживати разом з ОСОБА_2 , з яким вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет, і стали однією сім'єю. Їх сімейні відносини як чоловіка та дружини були безперервними аж до моменту смерті ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_4 , у віці 53 років, її цивільний чоловік ОСОБА_2 , помер. Після смерті ОСОБА_8 вона продовжує проживати в будинку свого чоловіка за адресою: АДРЕСА_1 , та несе усі витрати на оплату комунальних послуг та підтримання будинку у належному стані. Оскільки після смерті її чоловіка ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить нерухоме майно, а саме домоволодіння АДРЕСА_1 , яке він успадкував після смерті батька - ОСОБА_5 , з метою належного оформлення спадщини, у строки визначені цивільним законодавством, як спадкоємець четвертої черги, позивачка звернулася до приватного нотаріуса ДМНО Біндюгіної М.О. з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 . Ця приватний нотаріус відмовила позивачці у вчинені нотаріальної дії, про що видала відповідну постанову від 05 серпня 2022 року. Відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , нотаріус Біндюгіна М.О., зазначила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як спадкоємцем, не було надано достатніх документів, які б підтвердили віднесення її до четвертої черги спадкоємців, а саме проживання однією сім'єю більше п'яти років до часу відкриття спадщини, ведення спільного побуту, ведення спільного господарства, спільні витрати і т.д.. З огляду на вищевикладене вона змушена звернутися до суду із позовною заявою про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю, чоловіка та дружини без шлюбу. Позивачка вважає доведеним належними доказами факт того, що вона, ОСОБА_1 , проживала разом зі спадкодавцем, ОСОБА_2 , однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу протягом понад п'яти років, що надає їй право на спадкування у порядку четвертої черги після смерті ОСОБА_2 , житлового будинку АДРЕСА_1 , який у відповідності до ч. 2 ст. 548 ЦК Української PCP (в редакції 30 жовтня 1999 року) належить ОСОБА_2 , оскільки був прийнятий у спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , на підставі п. 1 ч. і ст. 549 ЦК Української PCP (в редакції 30 жовтня 1999 року), шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном. А тому, за відсутності можливості вирішити дане питання у позасудовому порядку, просили суд позов задовольнити, встановити юридичний факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу протягом понад п'яти років та визнати за позивачкою право власності на спадкове майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 . Отже, оскільки їй було відмовлено в видачі свідоцтва про спадщину, в позасудовому порядку питання не з'ясоване, в добровільному порядку питання не вирішено, просили захистити право позивача як члена сім'ї з ОСОБА_2 , з яким вона проживала без реєстрації як жінка і чоловік в цивільному шлюбі до відкриття спадщини (фактично по день його смерті) та визнати за нею право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , задовольнивши позов у повному обсязі (том 1 а.с.1-16).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2025 року у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіна Мар'яна Олександрівна про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу протягом певного часу та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом - відмовлено (том 2 а.с. 104-112).
Не погодившись з рішенням, ОСОБА_1 вернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (том 2 а.с.125-137).
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпро (Дніпропетровськ), та зі свого народження проживала разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 . З самого дитинства вони були знайомі з ОСОБА_2 , який був сусідом позивачки через паркан та з народження постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 матір ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 23 грудня 1994 року. Після смерті матері ОСОБА_3 залишився проживати разом зі своїм батьком, ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 04 червня 2003 року.
Через те, що ОСОБА_6 ніколи не був одружений, після смерті батька, він один залишився проживати у будинку батька за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняв спадщину після ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом вступу в управління та володіння житловим будинком.
Як вказує позивач, оскільки, ні ОСОБА_2 , ні позивачка не були одружені, натомість були давно знайомі та симпатизували один одному, вони дуже зблизилися та почали зустрічатися як пара. Через деякий час їх відносин, у 2013 році було прийнято спільне рішення про необхідність проживання однією сім'єю, вона з сином переїхали проживати у будинок ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, саме з вересня 2013 року, як стверджує позивачка, вони розпочали проживати разом з ОСОБА_2 , з яким вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет, і стали однією сім'єю. Їх сімейні відносини як чоловіка та дружини були безперервними аж до моменту смерті ОСОБА_2 .
Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 , у віці 53 років, її цивільний чоловік ОСОБА_2 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 виданим 20 вересня 2021 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Після смерті ОСОБА_8 вона, як стверджує позивачка, продовжує проживати в будинку свого чоловіка за адресою: АДРЕСА_1 , та несе усі витрати на оплату комунальних послуг та підтримання будинку у належному стані. Усе це доводить факт їх проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини без шлюбу, з вересня 2013 по ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Оскільки після смерті її чоловіка ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить нерухоме майно, а саме домоволодіння АДРЕСА_1 , яке він успадкував після смерті батька - ОСОБА_5 , з метою належного оформлення спадщини, у строки визначені цивільним законодавством, як спадкоємець четвертої черги, позивачка звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіної Мар'яни Олександрівни з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 68697960 від 11 березня 2022 року.
Натомість, звернувшись до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , приватний нотаріус Біндюгіна М.О. відмовила позивачці у вчинені нотаріальної дії, про що видала відповідну постанову від 05 серпня 2022 року.
Відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , нотаріус Біндюгіна М.О., зазначила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як спадкоємцем, не було надано достатніх документів, які б підтвердили віднесення її до четвертої черги спадкоємців, а саме проживання однією сім'єю більше п'яти років до часу відкриття спадщини, ведення спільного побуту, ведення спільного господарства, спільні витрати і т.д..
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Так, пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п..
Суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов: має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, термін спільного проживання (не менше п'яти років); мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом).
Також Верховний Суд України зазначив, що доводити такий факт слід документами та доказами того, що між заявником та іншої особою (померлим) мали місце фактичні шлюбні відносини - свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо. Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного з «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки з уповноважених органів про спільне проживання та ведення господарства.
За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім'ї та на повагу до свого сімейного життя.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18) відповідно до якого, сам по собі факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Важливе значення для правильного вирішення спору про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу мають конституційні положення про ґрунтування шлюбу на вільній згоді жінки і чоловіка, про рівні права і обов'язки кожного із подружжя у шлюбі та сім'ї (стаття 51 Конституції України).
Крім того, за висновками Верховного Суду, що викладені у Постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Таким чином, доведенню підлягає не лише факт спільного проживання, а і наявність при цьому спільного побуту і взаємних прав та обов'язків. Враховуючи наведене, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має з'ясувати такі факти: спільне проживання осіб, наявність спільного побуту; взаємних прав та обов'язків. Можливість визнання проживання чоловіка та жінки однією сім'єю залежить від їх встановлення та доведеності. Так, відповідно до ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України)».
Як вбачається із матеріалів справи, позивачкою не надано належних та допустимих доказів щодо наявності між нею та ОСОБА_2 спільного сімейного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого, а ніж спірного майна в інтересах сім'ї, у зазначений позивачкою період, що підлягає доведенню у цій справі.
Стороною позивача також наданий об'ємний перелік квитанцій, накладних, рахунків. договорів-замовлень і т.д., однак з даних матеріалів не можливо зробити висновок, про те, що матеріали зазначені в квитанціях, накладних, рахунках і т.д. придбані за спільний бюджет.
З даних документів слідує, що певний обсяг товарів замовлений позивачем, в деяких присутнє прізвище померлого ОСОБА_2 , але відсутній підпис останнього, в деяких - зовсім не вказано осіб, тільки товар який придбавався. У зв'язку з чим ці квитанції є не належним доказом, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування.
Позивачем не надано доказів, що якісні поліпшення (ремонт будинку, даху), про які йдеться в позові та взагалі робилися, та ще й за рахунок позивача.
Стороною позивача не надано доказів на підтвердження того, що позивач брав участь у витратах по утриманню будинку, відсутня також інформація щодо нарахування плати за комунальні послуги на позивача, так само не надано жодних доказів ведення сумісного господарства та спільних витрат за життя ОСОБА_2 ..
Відповідно до 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Отже, жодних достовірних доказів проживання з померлим ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивачем надано не було, як в суді 1 інстанції, так і в апеляційній інстанції.
Суд 1 інстанції не взяв до уваги пояснення свідків, які були допитані в судовому засіданні, оскільки покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту. Зазначені свідки пояснювали лише про стосунки ОСОБА_2 і позивачки під час їх зустрічей чи спільного проведення часу, відпочинку чи інш., але не свідчать про сталі їх відносини як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, про їх наміри створити одну сім'ю та мешкати саме в цьому будинку; навпаки вони свідчили, що ОСОБА_2 весь час в будинку мешкав сам і обживав саме для себе, ремонтував для свого мешкання, тому тривалий час (майже вісім років) не реєстрував шлюб з позивачкою, хоча перешкод для цього не було.
Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст. 81 ЦПК України.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього стосовно вищезазначених фактів, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань стосовно позовних вимог є припущенням.
Колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції, що зазначені позивачем обставини про спільний з ОСОБА_2 бюджет, ведення спільного господарства, пов'язаність спільним побутом і наявність спільних прав та обов'язків, тобто що між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, не знайшли свого підтвердження вході судового засідання. Позивачем не було представлено суду докази на підтвердження ведення спільного господарства, а також ведення єдиного бюджету, у зв'язку із чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.
Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини проголошена 17 вересня 2025 року.
Повний текст постанови складено 18 вересня 2025 року.
Судді: