Провадження № 11-кп/803/2805/25 Справа № 202/6556/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
25 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря: ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кривому Розі Дніпропетровської області апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 31 липня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 62025050010021028 від 11.06.2025 року обвинуваченому
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Ярмолинці Ярмолинецького району Хмельницької області, громадянина України, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, який проходить військову службу на посаді стрільця-снайпера 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_1 , солдата, з професійно-технічною освітою, раніше не судимого, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,-
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -
ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 31 липня 2025 року продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 до 28.09.2025 року, включно.
Одночасно визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання ним обов'язків, визначених КПК України. Розмір застави визначено у межах 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 242 240 грн. 00 коп. (двісті сорок дві тисячі двісті сорок гривень).
Із вказаним судовим рішенням не погодилась захисник адвоката ОСОБА_7 , діюча в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , та оскаржила в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою змінити ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем постійного проживання з використанням електронних засобів контролю та покладенням обов'язків, передбачених КПК України.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що судом першої інстанції не розглядалася можливість застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, застосування якого спростувало б порушення основоположних прав та свобод людини і громадянина, які передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 56,57, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України, та нівелювало б припущення прокурора про ризик переховування та ризик вчинення іншого аналогічного кримінального правопорушення.
Наголошує, що обвинувачений народився та постійно проживає у смт. Ярмолинці Хмельницької області, проходив службу за контрактом у військової частині за місцем проживання, є єдиним утриманцем у сім'ї, на утриманні якого перебуває малолітня донька, вагітна дружина та мати з інвалідністю другої групи, яка потребує постійного стороннього догляду і матеріальний стан сім'ї є незадовільним, тому внесення суми застави є неможливим. Повернення військового на службу є неможливим, так як в обвинуваченого є вагомі підстави вважати, що зі сторони керівництва та особового складу частини буде здійснюватися тиск, щодо визнання останнім своєї вини у вчинені інкримінованого злочину, та й і зазначені особи є свідками у даній кримінальній справі.
Зазначає, що під час розгляду клопотання прокурор не довів, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, аніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризику, передбаченого п.1ч.1 ст.177 КПК України.
Зауважує, що станом на сьогоднішній день відсутній ризик, визначений ч.1 п.1 ст.177 КПК України, ОСОБА_8 має постійне місце проживання, твердо стоїть на шляху добра та справедливості, має сім'ю, утримує вагітну дружина, малолітню доньку та хвору матір, яка потребує постійного стороннього догляду, має стійкі соціальні зв'язки, позитивно характеризується, не перешкоджав органам слідства та суду, не переховувався від органів досудового розслідування та не має наміру цього робити.
Вказує, що обвинувачений не міг та не може переховувати та спотворювати речі та документи, оскільки усі речові докази, які потенційно могли б свідчити про вчинення ним злочину, - були вилучені слідчими під час слідчих дій.
Стверджує, що запобіжний захід у виді домашнього арешту є саме той запобіжний захід який буде забезпечувати виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
На думку захисту визначений судом розмір застави є надмірним для підзахисного та його сім'ї, визначений судом без врахування реального фінансово-матеріального становища ОСОБА_8 .
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Учасники судового розгляду про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, від обвинуваченого ОСОБА_8 клопотань про бажання приймати участь у судовому засіданні, на адресу апеляційного суду не надходило, а тому колегія суддів вважає за можливе проводити судове засідання за відсутністю останнього.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку захисника адвоката ОСОБА_7 , яка просила задовольнити апеляційну скаргу та засотувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту, прокурора ОСОБА_6 , яка зауважила, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, дослідивши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, зваживши доводи апеляційних скарг, колегією суддів зауважується про наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути спів розмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова N 4 від 25.04.2003 р. "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства"), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ "Панченко проти Росії"). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ "Бекчиєв проти Молдови").
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ "W проти Швейцарії").
У справі "Москаленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Аналогічно у справі "Ілійков проти Болгарії" N 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Рішенням ЄСПЛ "Клоот проти Бельгії" визначено: "Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться".
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Наведених вимог закону місцевий суд дотримався.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст. ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 402 КК України.
01.07.2025 року до Індустріального районного суду міста Дніпра надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62025050010021028 від 11.06.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 402 КК України.
На даний час здійснюється судовий розгляд вказаного кримінального провадження.
Прокурор, у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою належним чином обґрунтував наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Суд першої інстанції, задовольняючи клопотання прокурора, визнав доведеним наявність ризику, передбаченого п. 1 ч.1ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, який передбачає покарання від п'яти до десяти років позбавлення волі, а також враховує обставини вчинення кримінального правопорушення та позицію самого обвинуваченого, який заявив, що не готовий до виконання бойових завдань, що розцінюється судом як ризик вчинення іншого, аналогічного кримінального правопорушення. Крім того, суд послався на вимоги ч. 8 ст. 176 КПК України, щодо неможливості обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого, які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу.
В свою чергу місцевий суд належним чином перевірив можливість застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою та не встановив належних підстав для пом'якшення запобіжного заходу на даному етапі кримінального провадження. Крім того, враховуючи заборону передбачену ч. 8 ст. 176 КПК України, застосування іншого запобіжного заходу окрім тримання під вартою, за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушенням, передбаченого ст. 402 КК України.
За змістом ст. 199 КПК України при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з'явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.
Як вбачається з наданих матеріалів провадження, суд, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою. Судом першої інстанції прийнято до уваги обставини інкримінованого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_8 та в тому числі обставини на які посилається захисник в апеляційній скарзі.
Перебування на утриманні ОСОБА_8 малолітньої дитини, дружини та матері, не може слугувати єдиною підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який, оскільки з урахуванням даних обставин та особи обвинуваченого, з великою вірогідністю існує заявлений ризик, також враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення в період введеного на території України воєнного стану, що свідчить про стійке неприйняття ним загально визнаних у суспільстві правил поведінки та моральності. Вказане підвищує ризик переховування від суду.
Крім того, на ОСОБА_8 , як військовослужбовця, покладено особливий вид обов'язків, у здійсненні захисту Батьківщини, виконання яких він не дотримався, а тому останній достовірно усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій та перебування на його утриманні родини, не було стримуючим фактором до вчинення протиправних діянь.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. Також у своїх рішеннях суд зазначав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Отже, враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_8 колегія суддів вважає цілком ймовірним, що обвинувачений може вчинити дії пов'язані з перешкоджанням кримінальному провадженню шляхом реалізації ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Колегія суддів вважає, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту не зможуть запобігти викладеним вище ризикам, оскільки такі запобіжні заходи не пов'язані із ізоляцією обвинуваченого у відповідній кримінально-виконавчій установі та суперечать вимогам ч. 8 ст. 176 КПК України.
У відповідності до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини в справах «Летельє проти Франції», «І. А. проти Франції», зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Отже, суд, першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження строку тримання під вартою, правильно прийшов до висновку, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати, а тому неможливо на даний час застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 .
На даний час у ОСОБА_8 відсутні будь-які стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки, у разі обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, що беззаперечно свідчить про наявність заявлених ризиків.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
На даний час, таке обмеження права ОСОБА_8 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Разом із цим, автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції (рішення у справі "Piruzyan v. Armenia" п. п. 104-105).
У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (рішення у справі "Буров проти України" п. 51).
Згідно із ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у межах, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи тяжкість та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, його особу, майновий стан, сімейний стан, беручи до уваги, що розмір застави не може бути завідомо непомірним для підозрюваного, апеляційний суд вважає, що встановлений слідчим суддею альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів доходів громадян не виходить за межі, встановлені процесуальним законом для тяжких злочинів, є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та буде для нього вагомим стримуючим фактором, а достатніх підстав для зменшення розміру застави, не вбачається.
Рішення суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу із визначенням розміру застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для скасування ухвали суду з тих мотивів, які наведенні в апеляційній скарзі захисту, оскільки судом постановлено ухвалу у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, ухвала по своїй суті є правомірною, справедливою відповідно до об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням достатніх мотивів та підстав.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 31 липня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 62025050010021028 від 11.06.2025 року обвинуваченому ОСОБА_8 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 402 КК України, - залишити без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді