Провадження № 11-кп/803/3045/25 Справа № 229/2568/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
25 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 вересня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 22022050000002179 від 16 липня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, -
ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 вересня 2025 року продовжено ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто до 1 листопада 2025 року включно, без права внесення застави.
Із вказаним судовим рішенням не погодилась захисник адвокат ОСОБА_7 , діюча в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та оскаржила в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та застувати запобіжний захід у виді особистого зобов'язання. На обґрунтування своїх вимог вказує, що суд належним чином не обґрунтував жодного ризику та не здійснив належну оцінку підстав подальшого тримання під вартою. Судом не взято до уваги, що ОСОБА_8 раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, тобто наявні стримуючі фактори, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам запобігти заявленим ризикам.
Зауважує, що ОСОБА_8 перебуває під вартою досить тривалий час, зокрема з 16.07.2022 року, тобто більше трьох років, та таке тривале ув'язнення не виправдане.
Обвинувачений ОСОБА_8 про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, клопотань про бажання приймати участь у судовому засіданні, на адресу апеляційного суду не надходило.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку захисника адвоката ОСОБА_7 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити з мотивів зазначених в ній, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, зваживши доводи апеляційної скарги, колегією суддів зауважується про наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути спів розмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова N 4 від 25.04.2003 р. "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства"), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ "Панченко проти Росії"). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ "Бекчиєв проти Молдови").
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ "W проти Швейцарії").
У справі "Москаленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Аналогічно у справі "Ілійков проти Болгарії" N 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Рішенням ЄСПЛ "Клоот проти Бельгії" визначено: "Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться".
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Наведених вимог закону місцевий суд дотримався.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст. ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України.
В порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_8 затримано 16 липня 2022 року та обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без права внесення застави.
На даний час здійснюється судовий розгляд вказаного кримінального провадження.
Прокурор у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою належним чином обґрунтував наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також довів неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Суд першої інстанції задовольняючи клопотання прокурора зазначив, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років. Тяжкість ймовірного покарання за вироком суду підвищують ризик переховування ОСОБА_8 від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Також суд зазначив, що наявний ризик можливого незаконного впливу ОСОБА_8 на свідків у кримінальному провадженні, які ще не були допитані. Наведені прокурором ризики на сьогодні не втратили свого значення, оскільки судовий розгляд справи не розпочато.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого, які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу.
В свою чергу місцевий суд належним чином перевірив можливість застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою та не встановив належних підстав для пом'якшення запобіжного заходу на даному етапі кримінального провадження.
За змістом ст. 199 КПК України при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з'явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.
Як вбачається з наданих матеріалів провадження, суд у сукупності оцінив усі обставини, що підлягають врахуванню при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою. Судом першої інстанції взято до уваги як обставини інкримінованого кримінального правопорушення, так і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , у тому числі й ті обставини, на які посилається захисник в апеляційній скарзі.
За вказаних обставин, на думку колегії суддів, на даному етапі кримінального провадження вважає досить реальними та доведеними ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та приймаючи до уваги, що інкримінований ОСОБА_8 проти основ національної безпеки України, скоєний в період дії воєнного стану, судовий розгляд не розпочався, а відповідно докази не досліджувались, а тому колегія суддів вважає заявлені ризики не зменшились на даний час.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. Також у своїх рішеннях суд зазначав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Отже, враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_8 колегія суддів вважає цілком ймовірним, що обвинувачений може вчинити дії пов'язані з перешкоджанням кримінальному провадженню шляхом реалізації ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Більш того, частиною 6 ст. 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Колегія суддів вважає, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту не зможуть запобігти викладеним вище ризикам, оскільки такі запобіжні заходи не пов'язані із ізоляцією обвинуваченого у відповідній кримінально-виконавчій установі.
Колегія суддів зауважує, що чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі. На даний час існує ймовірність, що ОСОБА_8 може здійснити дії, щодо протидії кримінальному провадженню задля уникнення від кримінальної відповідальності та як наслідок покарання, а тому підстави вважати заявлені ризики є реальними.
Отже, суд, першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження строку тримання під вартою, правильно прийшов до висновку, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати, а тому неможливо на даний час застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 .
На даний час у ОСОБА_8 відсутні будь-які стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки, у разі обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, що беззаперечно свідчить про наявність заявлених ризиків. Посилання захисника на міцні соціальні зв'язки та відсутність судимостей, не є беззаперечною підставою вважати запобіжний захід у виді тримання під вартою надмірно суровим.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Колегія суддів бере до уваги доводи сторони захисту щодо тривалого перебування ОСОБА_8 під вартою, однак на даний час таке обмеження його права на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки наявні ознаки суспільного інтересу, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для скасування ухвали суду з тих мотивів, які наведенні в апеляційній скарзі обвинуваченого, оскільки судом постановлено ухвалу у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, ухвала по своїй суті є правомірною, справедливою відповідно до об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням достатніх мотивів та підстав.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 вересня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 22022050000002179 від 16 липня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, - залишити без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді